Ухвала суду № 22543746, 08.12.2011, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2011 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Драгомерецького М.М.

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Плавич С.В.,

за участю: позивачки ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, та

відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2011 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права володіння і користування гаражем та витребування гаража,

в с т а н о в и л а:

28 лютого 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на гараж та витребування гаражу і особистих речей з чужого незаконного володіння, а згодом у червні 2011 року змінила вимоги і предявила позов про визнання права володіння і користування гаражем та витребування його, обґрунтовуючи вимоги тим, що 10 квітня 2001 року вона придбала у ОСОБА_6 збірно-металевий гараж по АДРЕСА_1 за 1000 дол. США, які їй подарувала сестра на день народження. Про отримання грошових коштів за продаж гаража ОСОБА_6 видала їй розписку. Вона володіла та користувалася гаражем на протязі 9 років. В кінці березня 2010 року відповідач ОСОБА_4 встановив свої замки на спірний гараж, стверджуючи, що він придбав гараж у синів померлого 23 березня 2010 року її колишнього чоловіка ОСОБА_7, які ніякого відношення до гаражу не мають. В цьому гаражі зберігалися її особисті речі.

Посилаючись на ці обставини та на ст. ст. 16, 387, 396, 398 ЦК України, позивачка ОСОБА_2 просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 проти позову заперечував і в своїх поясненнях зазначав, що він є законним набувачем спірного гаража № НОМЕР_1 який був подарований йому 27 грудня 2010 року синами покійного чоловіка позивачки ОСОБА_7

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального і матеріального права.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги позивачки ОСОБА_2, пояснення на апеляцію позивачки ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, та відповідача ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачки задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального і матеріального права.

З позовній заяви ОСОБА_2 вбачається, що вона просила задовольнити її вимоги з підстав, передбачених ст. ст. 396, 398 ЦК України (а.с. 61).

Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_2 перебувала у шлюбі з ОСОБА_7 з 24 жовтня 1997 року по 04 березня 2003 року (а.с. 43).

Рішенням виконкому Київської районної ради народних депутатів № 95 від 18 січня 1980 року ОСОБА_8 було виділено місце для тимчасового встановлення збірно-металевого гаражу згідно плану схеми за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7-8).

ОСОБА_8 перебував у шлюбі з ОСОБА_6 (а.с. 10), яка після його смерті в 2001 році продала спірний гараж ОСОБА_7 за 1 000 грн., про що свідчить розписка, написана нею власноручно 02 жовтня 2010 року.

В цій розписці ОСОБА_6 також зазначала, що розписка від 10 квітня 2001 року була отримана позивачкою ОСОБА_2 шляхом обману її (а.с. 44).

Згідно з договором № 224 від 16 березня 2001 року про прибирання прибудинкової території будинку, розташованого по АДРЕСА_1, укладеного між ЖЕО Київського району м. Одеси та ОСОБА_7, останній зобовязався сплачувати 6 грн. за прибирання території, яка прилягає до гаражів (а.с. 50).

Після розірвання шлюбу ОСОБА_7 продовжував користуватися спірним гаражем і спір щодо до нього виник лише після його смерті у березні 2010 року, про що свідчать наступні обставини:

23 березня 2010 року ОСОБА_7 помер (а.с. 47), за життя він заповів усе своє майно своїм синам від попереднього шлюбу ОСОБА_9 та ОСОБА_10(а.с. 48).

Після смерті колишнього чоловіка позивачка ОСОБА_2 30 серпня 2010 року звернулася до суду з позовом до спадкоємців померлого про визнання розірвання шлюбу фіктивним та визнання права власності на майно, придбане під час шлюбу, у тому числі і на спірний гараж (а.с. 30-36).

Під час розгляду справи між сторонами була досягнута домовленість про вирішення спору мирним шляхом і 16 грудня 2010 року спадкоємці померлого передали позивачці ОСОБА_2 16 000 грн. як грошову компенсацію за вказане майно, про що остання власноручно написала розписку, де також зазначила, що матеріальних претензій до них вона немає (а.с. 40).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2010 року провадження у справі було закрито у звязку відмовою ОСОБА_11 від вказаного позову.

Зазначені обставин також були підтверджені свідченнями свідка ОСОБА_10

27 грудня 2010 року спадкоємці померлого ОСОБА_9 та ОСОБА_10, подарували спірний гараж № НОМЕР_1 відповідачу ОСОБА_4, про що свідчить розписка написана ними власноручно (а.с. 45).

Таким чином, між сторонами у справі виник спір щодо збірно-металевої конструкції гаражу, який є рухомим майном і не є обєктом права власності.

Ні позивачка, ні відповідач не мають розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради щодо виділення їм місця для тимчасового встановлення цього збірно-металевого гаражу.

За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачці ОСОБА_2 спірна збірно-металева конструкція гаражу не передавалася ОСОБА_6, тому у неї не виникло право володіння гаражем.

Відповідач ОСОБА_4 набув право на спірний гараж на підставі договору дарування, укладеного в простій письмовій формі з спадкоємцями колишнього володільця гаражу ОСОБА_7, тобто правомірно, є його титульним володільцем й не порушує прав позивачки.

Тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України законних підстав для позбавлення відповідача ОСОБА_4 права володіння спірним гаражем і витребування у нього гаражу з підстав, передбачених ст. 387 ЦК України, на вимогу позивачки ОСОБА_2 немає.

Таким чином, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно із законом.

Доводи позивачки ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки суд не врахував, що спірний гараж належить їй, оскільки вона постійно сплачувала за нього, про що свідчать надані нею квитанції, не можуть бути прийняти до уваги, за таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

На порушення зазначених положень норм процесуального права позивачка ОСОБА_2 не надала суду першої інстанції переконливих доказів у підтвердження своїх вимог.

Самі по собі посилання позивачки ОСОБА_2 на квитанції про сплату за гараж, у яких не зазначено його адреса, не можуть служити підставою для задоволення позову.

Навпаки, судом першої інстанції з достовірністю встановлено, що відповідач ОСОБА_4 володіє гаражем правомірно.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову немає.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2011 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн. на розрахунковий рахунок 31215263700007, МФО 828011, отримувач: ГУ ДКУ в Одеській області, Код ЄДРПОУ 23213460, Банк отримувача: ГУ ДКУ в Одеській області, призначення платежу: КБК 22050002, за ІТЗ Апеляц. суд Од. обл.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік