Ухвала суду № 22531770, 05.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2012 року                               м. Київ                                        К-26416/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Донецьку (далі –СДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10.03.2009

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.05.2009

у справі № 2-а-1715/09/0570

за позовом закритого акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк»(далі –Товариство)

до СДПІ

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10.03.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.05.2009, позов задоволено; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 28.05.2008 №0000251323/0/18075/10/22-013, від 07.08.2008 №0000251323/1/28355/10/22-013 та від 08.10.2008 №0000251323/2/36076/10/22-013 з тих мотивів, що нестягнута заборгованість фізичної особи перед позивачем за овердрафтом неправомірно була кваліфікована податковим органом як додаткове благо у розумінні пункту 1.1 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»з подальшим оподаткуванням за правилами статей 13, 14 названого Закону.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України СДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередні інстанцій та відмовити у позові, посилаючись на порушення судами приписів підпунктів 4.2.3, 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та пункту 1.25 статті 1, підпункту 12.1.1 пункту 12.1, підпункту 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в порядку статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги СДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що СДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 31.12.2007, оформлену актом від 15.05.2008 №354/22-013/24165705. За наслідками цієї перевірки позивачеві донараховано податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 106,44 грн. (у тому числі 35,48 грн. за основним платежем та 70,96 грн. за штрафними санкціями) за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями з тих підстав, що при списанні безнадійної заборгованості фізичної особи за овердрафтом у сумі 236,56 грн. Товариство як податковий агент не утримало відповідну суму податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»податковий агент –це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Пунктом 1.2 статті 1 названого Закону визначено, що дохід –це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Положення вказаних норм кореспондуються зі змістом підпункту 4.3.23 пункту 4.3 статті 4 цього ж Закону, відповідно до якого до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку, зокрема, не включається основна сума кредиту, що отримується платником податку.

Тобто Законом визначено, що податок має утримуватись від суми доходута за її рахунок, однак, кредит є грошовою сумою, яка підлягає поверненню, і не може розглядатися як дохід фізичної особи.

Таким чином, дохід фізичної особи, одержаний від банку у зв’язку з невиконанням нею своїх обов’язків за кредитним договором, є доходом, одержаним не від податкового агента, і підлягає оподаткуванню у складі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку, в порядку, визначеному у підпункті 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», відповідно до якого такий платник податку зобов’язаний подати річну податкову декларацію, відобразити в ній суму зазначеного доходу та сплатити з неї відповідний податок.

Відтак, суди дійшли правильного висновку про те, що позивач не є податковим агентом щодо доходу фізичної особи, отриманого за кредитним договором (овердрафтом).

В судовому процесі встановлено, що позивач обґрунтовано списав безнадійну заборгованість фізичної особи після вжиття в межах строку позовної давності заходів, спрямованих на примусове стягнення боргу. Так, виконавчий лист Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 14.03.2007 про стягнення спірної заборгованості за кредитом у сумі 236,56 грн. у зв’язку із відсутністю майна повернуто без виконання; згідно з рішенням Правління Товариства, оформленого протоколом від 09.11.2007 № 190, списано безнадійну заборгованість за названим кредитом за рахунок сформованого страхового резерву, що відповідає вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З огляду на приписи підпункту 4.2.11 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»фізична особа повинна самостійно сплачувати податок з такого роду доходів та відображати їх у річній податковій декларації, а покладення цього обов’язку на банк є неправомірним, оскільки обов’язок сплати податку покладається саме на фізичну особу.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо незаконності судових рішень у цій справі, у зв’язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 220, 2201, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Донецьку відхилити.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10.03.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.05.2009 у справі № 2-а-1715/09/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко