Ухвала суду № 22530675, 05.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" квітня 2012 р. м. КиївК-49228/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційні скарги відкритого акціонерного товариства «Завод «Маяк»(далі Товариство) та державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2008

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2009

у справі № 4/174 (22-а-30252/08)

за позовом Товариства

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ від 19.02.2008 №0000042309/1, за яким позивачеві донараховано податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 151193 грн. (у тому числі 81813 грн. за основним платежем та 69380 грн. за штрафними санкціями) та податкового повідомлення-рішення від 19.02.2008 №0000032309/1, згідно з яким Товариству визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 11550 грн. (у тому числі 7700 грн. за основним платежем та 3850 грн. за штрафними санкціями).

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2008 позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.02.2008 №0000042309/1 в частині визначення податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 41476 грн. за основним платежем та 25965 грн. за штрафними санкціями; провадження у справі в частині оскарження податкового повідомлення-рішення від 19.02.2008 №0000032309/1 закрито; в решті позову відмовлено у звязку з необґрунтованістю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2009 назване рішення суду першої інстанції скасовано; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 19.02.2008 №0000042309/1 з мотивів незаконного донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобовязання з податку на прибуток.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить частково скасувати прийняті у справі рішення та повністю задовольнити позовні вимоги, посилаючись на невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи та нормам матеріального права.

У свою чергу, ДПІ у поданій скарзі просить повністю відмовити у позові, зазначаючи, що зафіксовані в акті перевірки правопорушення підтверджуються документально.

З огляду на незявлення у судове засідання представників сторін (яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання) справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг Товариства та ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 по 30.06.2007, оформлену актом від 14.01.2008 №6/23-9-14307423. В ході цієї перевірки було виявлено, зокрема:

невключення позивачем до валового доходу суми кредиторської заборгованості у розмірі 128500 грн., за якою минув строк позовної давності, за договором про надання фінансової допомоги від 15.11.2000 №18/1 (з урахуванням додаткових угод до нього), укладеним Товариством з Головним управлінням промислової політики, а також суми кредиторської заборгованості у розмірі 11507 грн. за розрахунками з закритим акціонерним товариством «Сонлюкс»та приватним підприємцем Омельченком;

віднесення до валових витрат підприємства витрат на гарантійний ремонт (гарантійні заміни) реалізованих позивачем товарів, який здійснюється власними силами Товариства без належного ведення обліку бракованих товарів, повернутих покупцями, та обліку покупців, які отримали відповідну заміну або послуги з ремонту;

відображення позивачем у складі валових витрат витрат у сумі 35483 грн., понесених у звязку із внутрішнім браком та технологічними відходами виробництва, які, за висновком ДПІ, не повязані з господарською діяльністю Товариства;

заниження позивачем у перевірений період суми авансового внеску, нарахованого на суму дивідендів на державні корпоративні права.

Наведені обставини стали підставою для донарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 151193 грн. (у тому числі 81813 грн. за основним платежем та 69380 грн. за штрафними санкціями) за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

З огляду на приписи підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності, перетворюється на безповоротну фінансову допомогу, яка підлягає включенню до валового доходу платника.

Розглядаючи питання щодо спливу строку позовної давності за заборгованістю позивача за договором фінансової допомоги від 01.11.2000 №18, обидві попередні інстанції послалися на те, що визнання позивачем боргу у відповіді на претензію Головного управління промислової науково-технічної та інноваційної політики Київської міської державної адміністрації свідчить про переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення цього боргу з позивача, як це передбачено статтею 264 Цивільного кодексу України.

Однак при цьому суди залишили поза увагою той факт, що підставою виникнення договірного зобовязання є договір як правочин, а тому строк існування самої підстави зобовязання не може бути коротшим строку існування цього зобовязання. Строк договору визначається як час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору.

Таким чином, з метою оподаткування перебіг строку позовної давності повинен розпочинатись саме з моменту закінчення строку дії договору, позаяк припинення договору внаслідок закінчення його строку робить зобовязання позбавленим зустрічного виконання без права вимагати таке через відсутність чинної підстави (правочину), а тому набуте майно на виконання такого зобовязання протягом строку позовної давності має кваліфікуватись як безповоротна фінансова допомога.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 10.11.2009 № 09/237.

А відтак з огляду на строк дії названого договору з урахуванням його продовження за додатковими угодами (а саме до 01.07.2002), касаційний суд погоджується з висновком податкового органу про обовязок Товариства включити у ІІІ кварталі 2005 року відповідну суму заборгованості до валового доходу як безповоротну фінансову допомогу.

Водночас у матеріалах справи відсутні первинні документи, які б засвідчили підстави виникнення у позивача 11507 грн. заборгованості перед з закритим акціонерним товариством «Сонлюкс»та приватним підприємцем Омельченком, дозволили б визначити строк виконання зобовязань Товариства з погашення цієї заборгованості. Докази предявлення цими кредиторами вимоги до позивача виконати відповідні зобовязання (що давало б підстави визначити граничний строк виконання позивачем цих зобовязань для можливого подальшого їх віднесення до категорії простроченої заборгованості) учасниками спору на подано, а тому підстав для віднесення цієї суми до валового доходу Товариства в порядку підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 вказаного Закону не вбачається.

В силу вимог підпункту 5.4.3 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до валових витрат включаються будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, але не більше від суми, яка відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих (оприлюднених) платником податку, але не вище 10 відсотків від сукупної вартості таких товарів, що були продані, та по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування.

У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов'язаний вести окремий облік бракованих товарів, повернутих покупцями, а також облік покупців, що отримали таку заміну або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним податковим органом.

Здійснення заміни товару без зворотного отримання бракованого товару або без належного ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення валових витрат продавця такого товару на вартість замін.

З огляду на наведені законодавчі приписи апеляційний суд, встановивши відсутність у Книзі обліку бракованих товарів та обліку покупців, що отримали гарантійну заміну, позивача необхідних відомостей для перевірки дотримання Товариством 10-відсоткового обмеження суми витрат на гарантійний ремонт дійшов обґрунтованого висновку про безпідставне відображення позивачем у складі валових витрат витрат у сумі 24799 грн.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Якщо одержання браку є природним результатом нормального технологічного процесу і його ніяк не можна уникнути, то такий брак визнається технологічно неминучим результатом виробництва та має визнаватись витратами, що пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва.

Однак для того, щоб дійти обґрунтованого висновку про правомірність віднесення позивачем витрат у сумі 35483 грн., пов'язаних з технологічними втратами й технічно неминучим браком, судам слід було перевірити факт документального підтвердження таких витрат, дослідивши: класифікатори виробів з переліком операцій, де передбачено технологічні втрати й плановий брак; затверджені на Товаристві норми втрат (технологічних і від технічно неминучого браку) з посиланням на документ, на підставі якого ці норми розраховано; акт про брак або втрати, складений технічною службою підприємства.

Без дослідження вказаних документів неможливо встановити причини браку та відходів, їх обсяг, відповідність установленим нормативам, що, у свою чергу, не дає підстави встановити факт правомірності (чи незаконності) включення до валових витрат підприємства зазначених витрат.

Статтею 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»установлено, що акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать акції (частки, паї), та їх дочірні підприємства, сплачують до Державного бюджету України частину прибутку (доходу) у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів.

Згідно з підпунктом 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Отже, одночасно з виплатою дивідендів та частини прибутку (доходу) зазначеними організаціями сплачується авансовий внесок з податку на прибуток з подальшим його відображенням у рядку 20 декларації з податку на прибуток підприємства та в рядку 13.5 Додатка К6 до неї.

А відтак для правильного вирішення цього спору судам слід було достеменно перевірити розрахунки вказаних платежів, порядок та строки їх дійсного внесення позивачем.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають Вищому адміністративному суду України права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не вбули встановлені в судовому рішенні, касаційний суд позбавлений можливості зробити висновок щодо правильності (або помилковості) висновків попередніх судових інстанцій по суті спору.

А відтак з огляду на частину другу статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України оскаржувані рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити усе коло обставин щодо підстав донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобовязання з податку на прибуток, та на підставі встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1.Касаційні скарги відкритого акціонерного товариства «Завод «Маяк»та державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва задовольнити частково.

2.Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2009 у справі № 4/174 (22-а-30252/08) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак Є.А. Усенко