Рішення № 22528335, 09.04.2012, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" квітня 2012 р.Справа № 22/5025/142/12 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сатанів аграр" с. Жищинці Городоцького району

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма" "Україна" с. Лісоводи Городоцького району

про визнання договору про передачу права спеціального дозволу-ліцензії №117 від 25.11.1993р. таким, що відбувся;

визнання права власності на спеціальний дозвіл-ліцензію №117 від 25.11.1993р.

Суддя Заверуха С.В.

Представники сторін:

позивач: ОСОБА_1 за довіреністю №15 від 02.02.2012р.

відповідач: не з'явився

Повне рішення підписано та складено 09.04.2012 р.

Суть спору: позивач у позовній заяві та його представник в судовому засіданні просять суд визнати договір про передачу права спеціального дозволу-ліцензії №117 від 25.11.1993 року наданою на 20 річний строк на право видобутку корисних копалин - вапняку на Закупнянському родовищі Хмельницької області укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Агрофірма "Україна" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іващука В.А., що діє на підставі постанови господарського суду Хмельницької області по справі №13/228-Б від 07.09.2005 р. та товариством з обмеженою відповідальністю "Сатанов Аграр" таким, що відбувся. Також, позивач просить суд визнати право власності на спеціальний дозвіл-ліцензію №117 від 25.11.1993 р. наданий на 20 річний строк на право видобутку корисних копалин - вапняку на Закупнянському родовищі Хмельницької області за товариством з обмеженою відповідальністю "Сатанов Аграр" код ЄДРПОУ 31328702.

В обгрунтування позову зазначає, що ТОВ "Агрофірма "Україна", яка є правонаступником КСП "Агрофірма "Україна", 01 червня 2009 року уклало договір із ТОВ "Сатанов Аграр" про передачу права на дозвіл-ліцензію. Відповідно до п. 1.3 договору до ТОВ "Сатанов Аграр" перейшло також право володіння дозволом ліцензією у повному об'ємі, який забезпечує проведення всіх юридичних дій, що стосується предмета договору, включаючи його передачу, продаж, переоформлення та зміну умов і строків дії.

В даний час виявилось, що для підтвердження права на дозвіл слід було посвідчити нотаріально вказаний договір, однак відповідач відмовляється це вчинити, що змусило підприємство звернутися до суду та визнати вказаний договір таким що відбувся та визнати право власності на спеціальний дозвіл-ліцензію, посилаючись при цьому на ст. 392 ЦК України.

Представником позивача подано заяву про уточнення розміру позовних вимог, в якій останній просив суд визнати договір укладеним.

Однак, дана заява не підлягає розгляду, з огляду на те, що фактично остання є заявою про зміну предмету позову, проте, 05.03.2012 р. розгляд справи розпочався по суті, що вбачається зі змісту протоколу судового засідання та про що був повідомлений представник позивача, проте лише до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити підставу або предмет позову (ст. 22 ГПК україни). Крім того, звертається увага позивача, що відповідно до п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" статтею 22 ГПК України не передбачено право позивача на подання заяв про уточнення позовних вимог, а тому такі заяви повинні розцінюватись судом як: подання іншого позову, збільшення або зменшення позовних вимог, об'єднання позовних вимог, зміну предмету або підстави позову.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.03.2012 р. позовні вимоги визнав у повному об'ємі. Справа підлягає вирішенню згідно ст. 75 ГПК України за наявними в ній документами.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне:

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи №228716 ТзОВ "Сатанов Аграр" зареєстрована як юридична особа в Хмельницькій області, Городоцькому районі, с. Сатанівка, вул. Заводська, Б3.

01 червня 2009 року між сторонами укладено договір про передачу права на дозвіл-ліцензію. Згідно п. 1.1 договору, керуючись статтями 23,24,25,26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" відповідач передає, а позивач приймає на себе право володіння дозволом-ліцензією №117 від 25 листопада 1993 року, на право видобутку корисних копалин-вапняку, якою відповідач володіє як правонаступник Агрофірми "Україна", на підставі установчих документів.

За цим договором до позивача переходять всі права, пов'язані з використанням та дією дозволу-ліцензії №117 від 25.11.1993 р., що належали відповідачу. Право володіння вказаним дозволом-ліцензією, переходить до ТзОВ "Сатанов Аграр" з моменту підписання даного договору в повному обсязі, який забезпечує проведення всіх юридичних дій, що стосуються предмету договору, включаючи його передачу, продаж, переоформлення та зміну умов і строків дії (п.1.2 та 1.3 договору).

Відповідно до п. 2.2 договору позивач зобов'язувався провести оплату за отримання права володіння дозволом-ліцензією, що є предметом даного договору, не пізніше наступного дня підписання договору сторонами.

З моменту підписання уповноваженими представниками сторін цього договору до позивача переходять всі права, що належать відповідачу за договором. Після підписання цього договору та проведення розрахунків за ним відповідач втрачає право на володіння та проведення діяльності, пов'язаної з дозволом - ліцензією, що є предметом розділу 1 договору (п. 2.3.4 та 2.4 договору).

Згідно розділу 3 ціна договору - 3000 грн., яка є кінцевою та коригуванню не підлягає.

Відповідно до п. 6.2 договору - останній набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому.

Договір підписано представниками сторін та скріплено гербовими печатками.

Постановою господарського суду Хмельницької області від 07.09.2005 р. по справі №13/228-Б за заявою Кам'янець - Подільської об'єднаної державної податкової інспекції в особі Городоцького відділення м. Городок до боржника - товариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Україна " с. Лісоводи Городоцького району про визнання банкрутом відкрито ліквідаційну процедуру у даній справі та призначено ліквідатором боржника арбітражного керуючого - Іващука Валентина Анатолійовича ( ліцензія НОМЕР_1 від 15.06.2005р., АДРЕСА_1).

Вважаючи, що даний договір підлягає нотаріальному посвідченню, а відповідач відмовляється від такого посвідчення, позивач звернувся до суду з вимогою визнати договір таким що відбувся та визнання права власності на спеціальний дозвіл-ліцензію №117 від 25.11.1993 р.

Аналізуючи надані сторонами докази, наведенні міркування, судом приймається до уваги наступне.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У позовній заяві позивачем не вказано яким чином його права і охороню вальні законом інтереси порушуює чи оспорює відповідач. Зокрема, не подано жодних доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачем обов'язків передбачених розділом 2 договору.

Статтями 16 ЦК України та 20 ГК України визначено спосіб захисту цивільних прав та інтересів вказаних вище осіб. Окрім того, передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частинами 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За ст. 20 Господарського кодексу України , кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Таким чином, звернення позивача до суду з позовною вимогою про визнання договору таким що відбувся не відповідає зазначеним вище нормам законодавства.

Слід звернути увагу на те, що цивільний та господарський кодекс України та інші законодавчі акти, не передбачають такого способу захисту прав у спорах пов'язаних з договорами як "визнання договору таким що відбувся". Вимога про "визнання договору таким що відбувся" фактично не є способом захисту прав, оскільки не призводить до відновлення порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивачем не вірно вибрано спосіб захисту свого права, а тому не вбачає правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Згідно листа Верховного Суду України від 24.11.2008 р. „Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними” суди повинні перевіряти, чи підлягав правочин нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно ухилялася сторона від його посвідчення і чи немає підстав для визнання правочину нікчемним (невідповідність умовам законодавства). У кожному конкретному випадку суддям необхідно встановлювати, який правочин вчинено та яка форма передбачена саме для цього правочину законом, що діяв на момент вчинення.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, свобода договору полягає передусім у вільному виявлені волі сторін на вступ у договірні відносини, волевиявлення учасників договору має складатися вільно, без жодного тиску з боку контрагента або інших осіб і відповідати їхній внутрішній волі.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ст. 209 ЦК України).

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний право чин може бути визнаний судом дійсним. (п. 2 ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів і фактами, що є об'єктом судового дослідження. Належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обовязок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Крім того, в процесі розгляду справи судом встановлено що законом для даного договору не вимагається обов'язкової нотаріально посвідченої форми, також відсутня будь-яка домовленість сторін про нотаріальне посвідчення договору про передачу права на дозвіл-ліцензію від 01.06.2009 р. Останнє в свою чергу виключає можливість визнання вказаного договору дійсним. При цьому, звертається увага на відсутність жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст. 34 ГПК України, які б підтверджували факти ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору.

Приймається до уваги, що якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, хоча за законом для такого договору це не вимагається, і одна із сторін ухиляється від нотаріального посвідчення, він не може бути визнаний дійсним судом за правилами ч. 2 ст. 220 ЦК України, оскільки договір в такому разі є не нікчемним, а неукладеним (аналогічна позиція в постанові Вищого господарського суду України від 17.02.2011 р. по справі №11/468-ПД-08).

За таких обставин, зважаючи на вищевикладене в сукупності, позовні вимоги про визнання договору про передачу права спеціального дозвілу-ліцензії №117 від 25.11.1993 року наданою на 20 річний строк на право видобутку корисних копалин - вапняку на Закупнянському родовищі Хмельницької області укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Агрофірма "Україна" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іващука В.А., що діє на підставі постанови господарського суду Хмельницької області по справі №13/228-Б від 07.09.2005 р. та товариством з обмеженою відповідальністю "Сатанов Аграр" таким, що відбувся заявлені безпідставно, суперечать вимогам чинного законодавства, а тому у їх задоволенні належить відмовити.

Щодо вимоги про визнання права власності на спеціальний дозвіл-ліцензію №117 від 25.11.1993 р. наданий на 20 річний строк на право видобутку корисних копалин - вапняку на Закупнянському родовищі Хмельницької області за товариством з обмеженою відповідальністю "Сатанов Аграр" код ЄДРПОУ 31328702, судом враховується наступне:

Відповідно до ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судом враховується, що підставою для звернення з позовом до суду не є втрата позивачем документів, які б засвідчували його права власності на спеціальний дозвіл-ліцензію №117 від 25.11.1993 р.

Позов про визнання права власності це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з'єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод. Як відповідач, за таким позовом виступає третя особа, що безпосередньо заявляє чи не заявляє свої права на річ, але не визнає за позивачем речового права на майно. Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно, а не встановити його. Обєктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Таким чином, до предмету доказування у даній справі входить встановлення цивільно-правових підстав набуття права власності на спеціальний дозвіл-ліцензію №117 від 25.11.1993 р.

У позовній заяві позивачем не вказано яким чином (діями) його права і охоронювані законом інтереси порушує чи оспорює відповідач. Представником позивача не надано доказів на підтвердження факту невизнання чи оспорювання відповідачем права володіння на дозвіл-ліцензію №117 від 25.11.1993 р., при цьому враховано, що будь-яких інших доказів (крім тих, які є в наявності в матеріалах справи) не існує. Позивачем не подано жодних доказів на підтвердження факту вчинення відповідачем дій, які б свідчили проте, що ТзОВ "Агрофірма "Україна" чинить перешкоди саме в праві володінні (оскільки лише право володіння було предметом договору) дозволом - ліцензію №117 від 25.11.1993 р., зокрема використанням та дією даного дозволу.

В статті 317 ЦК України "зміст права власності" зазначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право володіння - це юридична можливість фактичного впливу на річ. Право користування - це юридична можливість видобування власником споживчих властивостей речі. Право розпорядження полягає у юридичній можливості власника визначати фактичну і юридичну долю речі.

З огляду на норми ст. 317 ЦК України та на те, що предметом договору про передачу права на дозвіл-ліцензію від 01.06.2009 р. є лише право володіння останньою, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту виникнення у ТзОВ "Сатанов Агро" саме права власності на дозвіл-ліцензію №117 від 25.11.1993 р., останнє в свою чергу також виключає можливість задоволення позовних вимог про право власності.

Крім того у договорі від 01.06.2009 року не конкретизовано у чому саме полягають права на використання та дію дозволу-ліцензії.

При цьому судом враховано, відсутність будь-яких звернень позивача з вимогами до відповідача про неналежне виконання (у разі наявності) обов'язків останнього передбачених умовами договору про передачу права на дозвіл-ліцензію від 01.06.2009 р.

Спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Власник спеціального дозволу на користування надрами не може дарувати, продавати або в інший спосіб відчужувати права, надані йому спеціальним дозволом на користування надрами, іншій юридичній чи фізичній особі, в тому числі передавати їх до статутних капіталів створюваних за його участю суб'єктів господарювання, а також вноситись як вклад у спільну діяльність (ч.1,5 ст. 16 Кодексу України „Про надра” в редакції на час вирішення справи в суді).

Закон України „Про угоди про розподіл продукції” регулює відносини, що виникають у процесі укладення, виконання та припинення дії угод про розподіл продукції, визначає основні правові вимоги до таких угод, а також особливості правовідносин щодо користування надрами на умовах розподілу продукції.

Враховуючи викладене, у позовних вимогах в частині визнання права власності на спеціальний дозвіл-ліцензію №117 від 25.11.1993 р. наданий на 20 річний строк на право видобутку корисних копалин - вапняку на Закупнянському родовищі Хмельницької області за товариством з обмеженою відповідальністю "Сатанов Аграр" код ЄДРПОУ 31328702 належить також відмовити, оскільки вони заявлені безпідставно, суперечать вимогам чинного законодавства та не підтверджені належними доказами.

У відповідності до ст. ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати необхідно покласти на позивача, в звязку з відмовою в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

СуддяС.В. Заверуха

повне рішення підписано та складено 09.04.2012р.

Віддрук. 4 прим. :

1 - до справи,

2,3 - позивачу (Хмельницька область, Городоцький район, с. Сатанівка; Хмельницька область, Городоцький район, с. Жищинці, вул. Грушевського, 10),

4 - відповідачу (рекомендованим: Хмельницька область, Городоцький район, с. Лісоводи).