Рішення № 22528083, 23.02.2012, Центрально-Міський районний суд м. Горлівки

23.02.2012                                                                                           Суддя: Грицаюк Н. М.

Справа № 2-2764/11

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

23 лютого 2012 року Центрально-Міський районний суд міста Горлівки Донецької області у складі:

          головуючого судді –Грицаюк Н. М.

при секретарі - Кобець О. П.

за участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Горлівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Артемвугілля»про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В

          Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що він з 1998 р. по 30.01.2007 р. працював на шахті «ім.. ОСОБА_3” ДП „Артемвугілля” на підземних посадах. Та був звільнений на підставі ст.. 38 КЗпП України. Через небезпечні та шкідливі умови праці на підприємстві комунально лікувально - профілактичним закладом Донецькою обласною клінічною лікарнею профзахворювань було виявлено у нього професійні захворювання -

пневмоконіоз, що підтверджено висновком експертної комісії інституту медичної праці Академії МНУ від 18.11.2004р. У зв’язку з чим, було складений акт розслідування хронічного захворювання від 24. 11. 2004р.

16.02.2005р. він вперше пройшов МСЕК, та з 05.01.2005р. безстроково встановлено втрату працездатності 20%, а також визнано інвалідом ІІІ групи.

27.06.2007р. при проходженні пересвідоцтва МСЕК, додатково встановлено 40% утрати працездатності по захворюванню пневмоконіоз, та підтверджено ІІІ групу інвалідності.

Також за час праці в небезпечні та шкідливі умовах праці він отримав ще одне захворювання - туговухість (хронічна двохстороння сенсорноневральна глухуватість), що підтверджується Висновком експертної комісії № 29/1165 від 04.08. 2009р.

          14.10.2009р. вперше з туговухістю, пройшов МСЕК, де з 28.09.2009р. безстроково встановлено утрату працездатності в розмірі 60% по сукупним хворобам:

- туговухість в розмірі 20%;

- пневмоконіоз в розмірі 40%.

На теперішній час стійка втрати працездатності не змінилась. Внаслідок стійкої втрати працездатності він змушений був змінити свій уклад життя, не може виконувати працю, пов’язану з будь –якими навантаженнями, він випробує хронічні болі грудях, голові, суглобах, безсоння, відчуває постійний страх за своє здоров’я . Крім того постійно проходить курси лікування в умовах стаціонару та амбулаторно у зв’язку із професійними захворюваннями. Моральну шкоду він оцінює в 60000,00 гривень. Просить стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 60 000 гривень.

          В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, підтвердивши вищезазначені обставини. Просив позов задовольнити у повному обсязі на поновити строк звернення, оскільки позивачем було пропущено строк з поважних причин, оскільки від не знав про встановлений законом строк звернення, та постійно лікувався.

          Представник відповідача ДП „Артемвугілля”, в судове засідання з’явилась, позов не визнала в повному обсязі, та надала заперечення, в котрому зазначила, що позивачем не були доказані перенесені моральні страждання з причини відповідача та також не зазначено з яких підстав виходить сума моральної шкоди.

          Вислухавши доводи сторін, вивчивши письмові докази та надавши їм оцінку в їх сукупності суд прийшов до наступного.

          Позивач працював з 1998 року по 30.01.2007 р. працював на шахті «ім.. ОСОБА_3” ДП „Артемвугілля” на підземних посадах, та був звільнений на підставі ст.. 38 КЗпП України.

          Відповідно до повідомлення про професійне захворювання (отруєння) від 19.11.2004р ОСОБА_1 встановлено діагноз пневмоконіоз.

24.11.2004р. складено акт розслідування професійного захворювання (пневмоканіоз) від 24.11.2004р.           16.02.2005р. позивач вперше пройшов МСЕК, та з 05.01.2005р. безстроково встановлено втрату працездатності 20%, а також визнано інвалідом ІІІ групи.

          11 травня 2007 р. висновком лікарняна –експертної комісії ОСОБА_1 встановлено хвороба –пеневмоканіоз та супутнє захворювання - хронічна двохстороння сенсорноневральна глухуватість.

Повідомленням про професійне захворювання від 06.08.2009р. ОСОБА_1 встановлено діагноз - хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірною ступінню пониження слуху (ІІІ).

27.06.2007р. при проходженні пересвідоцтва МСЕК, додатково встановлено 40% утрати працездатності по захворюванню пневмоконіоз, та підтверджено ІІІ групу інвалідності.

Також за час праці в небезпечні та шкідливі умовах праці він отримав і інше захворювання - туговухість (хронічна двохстороння сенсорноневральна глухуватість), що підтверджується висновком експертної комісії № 29/1165 від 04.08. 2009р.

          14.10.2009р. вперше з туговухістю, пройшов МСЕК, де з 28. 09.2009р. безстроково встановлено утрату працездатності в розмірі 60% по сукупним хворобам:

- туговухість в розмірі 20%;

- пневмоконіоз в розмірі 40%.

          Проти цих обставин сторони не заперечували.

          Відповідно до ст.. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення її права.

          Моральна шкода потерпілого від професійного захворювання полягає вчасності, в фізичній болі , духовному стражданні, які випробував позивач, у зв’язку з пошкодження здоров’я.

          Відповідно до статей 1, 3, 21, 43 ч.4, 46 ч. 1 та ч. 2 Конституції України, Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосити право громадян на належні, безпечні і здорові умови раці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності , втрати годувальника тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

          Окремим видом загальнообов’язкового державного соціального страхування , згідно з абзацом п’ятим частини першої статті 4 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі основи), є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, як спричинили втрату працездатності.

          Основами передбачено відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним своїх трудових обов’язків (п.4ч.1 ст.25).

          Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України „Про охорону праці” в редакції від 21 листопада 2002 року державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема. На принципах пріоритету життя здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

          З урахуванням конституційної значущості здоров’я як невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від народження і охороняється державою, законодавець урегулював обсяг та характер відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я нещасним випадком чи професійним захворюванням і передбачив комплекс заходів, спрямованих на відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

          У відповідності зі ст.. ст.. 23, 1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або в слідство профзахворювання складається, зокрема у фізичному болю, фізичних та душевних страждання, яких він поніс у зв’язку з ушкодженням здоров’я.

          Нещасний випадок – це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких заподіяло шкоду здоров’ю або настала смерть.

          До професійного захворювання належить: захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключного або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних з роботою.

                    Так, відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов покладається на власника або уповноважений ним орган.

          Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

          У п. 13 вказаної постанови роз’яснено, що відповідно до ст.. 237-1 КЗПП за наявності порушення прав працівників у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової ) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Наведені вище докази свідчать про те, що ушкодження здоров’я, заподіяне позивачеві під час виконання ним трудових обов’язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні й фізичні страждання, обмежують його можливість вести звичний спосіб життя. Як наслідок, моральна шкода заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як про на життя, право на охорону здоров’я.

          Ушкодження здоров’я заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов’язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

          Згідно роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, які викладені в постанові від 31 березня 1995 р. „Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди”, де зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру фізичної або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльність інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я (п.3) у порушенні нормальних життєвих зв’язків, неможливість продовжування активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків.

          Зазначені обставини наступили в позивача у зв’язку із втратою працездатності, що було встановлено в судовому засіданні, тому суд доходить висновку про те, що позивачеві заподіяна моральна шкода. Таким чином, суд вважає, що позивачеві заподіяна моральна шкода умовами виробництва, що покладає на відповідача обов’язок відшкодувати цю шкоду.

          Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 4 від 31.03. 1995 року „Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди зі змінами, вказав, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визнає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Разом з тим, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача, після набрання чинності Закону України № 717 від 23 лютого 2007 року про внесення змін до Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили втрати працездатності”, що послужили причиною втрати працездатності „від 23 вересня 1999 року з наступними змінами і доповненнями”, котрим включена обов’язковість Фонду по сплаті моральної шкоди.

          Рішенням Конституційного суду України від 27 січня 2004р. № 1-рп/2004, зазначено, що правова норма , передбачено ст.. 237-1 КЗпП України і ст.. 1167 ЦК України про відшкодування моральної шкоди, як один із способів особистих немайнових прав громадян, котрі відшкодовуються особам, котрому спричинено шкода, але власником або уповноваженим ним органом , не принимается к особам, котрі полягають обов’язковому соціальному страхуванню в відповіді з Законом України «Про обще загальним соціальним страхуванням від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, котрі поблеклі втрату працездатності». Вказані норми регламентують відшкодування моральної шкоди іншим особам, котре не є суб’єктами страхування від нещасних випадків і та котрих не росприділяє дії вищезазначеного Закону, в том числі працівникам, котрі працюють на підставі трудового договору (контрактна), а на інших підставах.

          У зв’яжу з чим, ДП «Артемвугілля» щомісячно проводить перерахування в фонд соціального страхування 13,5% від фонду оплати праці.

          Оскільки Державне підприємство „Артемвугілля” не забезпечила небезпечні умови праці своєму робітнику ОСОБА_1, у зв’язку з чим він отримав професійне захворювання та встановлено часткову втрати професійної працездатності, моральну шкоду необхідно стягнути з підприємства.

          На підставі вищезазначеного, враховуючи, що якщо утрату працездатності встановлено до 01.01.2006 року, вимоги щодо стягнення моральної шкоду необхідно пред’являти до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і профзахворювань України, а згідно з довідки ФССНВ у Центрально - міському районі позивачу відшкодування моральної шкоди не проводилось, тому суд вважає що відшкодувати позивачу моральну шкоду необхідно з відповідача ДП «Артемвугілля» тільки за 20% втрати працездатності по хворобі туговухість, що була первинно встановлена - 14.10.2009р.

Оскільки захворювання пневмоканіоз було встановлено 05.01.2005р. - 20% втрати працездатності, а вже при повторному огляді збільшено на 40%, ці вимоги необхідно пред’являти позивачу до ФССНВ.

          Таким чином, розв’язуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд ураховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, погіршення стану його здоров’я, ступень втрати професійної працездатності –20% і доходить висновку про часткове задоволення позову у розмірі 6000 гривен.

          Разом з тим, відповідно до ст.. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

          Право на відшкодування моральної шкоди у зв’язку з втратою працездатності, виникло у позивача з 14.10.2009 року, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав 03.12. 2010 року, тобто з пропуском тримісячного строку, передбаченого законом, але враховуючи, що ОСОБА_1 необізнаний у правових питаннях, вважає можливим строк позовної давності звернення до суду поновити.

          Керуючись ст. ст.10-11, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, на підставі ст.. ст.. 23, 1167 ЦК України, ст.. 21, 31 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які спричинили страту працездатності” ст.. ст.. 223, 237-1 КЗпП України, суд -

В И Р І Ш И В

           Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

          Стягнути з Державного підприємства „Артемвугілля” на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди заподіяної втратою здоров’я на виробництві в розмірі 6 000 (шість тисяч) гривень.

          В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного підприємства „Артемвугілля” судовий збір в розмірі 214 (двісті чотирнадцять) гривен 60 копійок на користь Державного бюджету у Центрально - міському районі м. Горлівки 22030001 на р/р № 31219206700021 код за ЄДРПОУ 34686448.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

Суддя                                                                                                    Н. М. Грицаюк