Постанова № 22526013, 04.04.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2012 р. Справа № 5002-23/5965-2010 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. головуючого,

Коваленка В.М. (доповідач у справі),

Короткевича О.Є.,

розглянувши касаційні скаргипублічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі Відділення "Кримська регіональна дирекція ПАТ "ВТБ Банк", м. Сімферополь Автономної Республіки Крим,

публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Кримського республіканського управління АТ "Ощадбанк", м. Сімферополь Автономної Республіки Крим

та Заступника прокурора Автономної Республіки Крим, м. Сімферополь Автономної Республіки Крим

на постанову

та ухвалу

та постановувід 17.01.2012 р. Севастопольського апеляційного господарського суду

від 29.11.2011 р. господарського суду Автономної Республіки Крим

від 27.12.2010 р. господарського суду Автономної Республіки Крим

у справі№ 5002-23/5965-2010 господарського суду Автономної Республіки Крим

за заявою боржниказакритого акціонерного товариства "Октябрський вино-коньячний завод", с. Амурське Красногвардійского району Автономної Республіки Крим

провизнання банкрутом

ліквідаторарбітражний керуючий Юрченко Д.Ю.

в судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ "ВТБ Банк" ОСОБА_1, довір.,

Генеральної прокуратури УкраїниСавицька О.В., посвідч.,

Фонду державного майна УкраїниОСОБА_2, довір.,

ЗАТ "Октябрський вино-коньячний завод"Юрченко Д.Ю. ліквідатор, ОСОБА_3, довір.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.12.2010 року порушено провадження у справі № 5002-23/5965-2010 про банкрутство закритого акціонерного товариства "Октябрський вино-коньячний завод" (далі Боржник, Завод) в порядку норм ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.12.2010 року (суддя - Доброрез І.О.) Завод визнаний банкрутом, відносно нього відкрита ліквідаційна процедура зі строком до 27.12.2011 року, а ліквідатором призначено арбітражного керуючого Юрченка Д.Ю. тощо.

Не погодившись із вказаною постановою суду, публічне акціонерне товариство "Державний Ощадний банк України" в особі філії Кримського республіканського управління ПАТ "Державний Ощадний банк України" (далі Ощадбанк) звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.12.2010 року та припинити провадження у справі.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.11.2011 року (суддя - Доброрез І.О.) відмовлено у задоволенні скарги публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі Відділення "Кримська регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" на дії ліквідатора - арбітражного керуючого Юрченка Д. Ю. та у задоволенні заяві про забезпечення позову.

Не погодившись із цією ухвалою суду, публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" в особі Відділення "Кримська регіональна дирекція" публічного акціонерного товариства ВТБ Банк (далі ВТБ Банк) звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.11.2011 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу ВТБ Банку щодо визнання звіту про оцінку майна, складеного ФОП ОСОБА_4 недійсним, визнання неправомірними дій ліквідатора Заводу - арбітражного керуючого Юрченка Д.Ю., пов'язаних із реалізацією заставленого майна ВТБ Банку, припинення повноважень вказаного ліквідатора та призначення ліквідатором арбітражного керуючого Друзіна Р.В.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 року (головуючий суддя Заплава Л.М., судді: Латинін О.А., Ткаченко М.І.) апеляційні скарги Ощадбанку та ВТБ Банку залишені без задоволення, а постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.12.2010 року та ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.11.2011 року без змін.

Не погоджуючись з постановами судів попередніх інстанцій, публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Кримського республіканського управління АТ "Ощадбанк" та Заступник прокурора Автономної Республіки Крим (далі Прокурор) звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.12.2010 року, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 року та, Ощадбанк - припинити провадження у справі, а Прокурор -справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, не погоджуючись із вказаними постановами судів першої та апеляційної інстанції, а також ухвалою місцевого суду (за результатами розгляду скарги ВТБ Банку на дії ліквідатора), публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" в особі Відділення "Кримська регіональна дирекція ПАТ "ВТБ Банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.12.2010 року, ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.11.2011 року, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 року та припинити провадження у справі.

Касаційні скарги мотивовані порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 1, 6, 29, 30, 31, 51 Закону про банкрутство, ст. 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", ст.ст. 4, 7 Закону України "Про Фонд державного майна України", ст. 17 Закону України "Про заставу", ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", ст.ст. 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, ст. 60 Господарського кодексу України, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників ВТБ Банк, Генеральної прокуратури України, Фонду державного майна України та Боржника, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій в ході розгляду справи було встановлено, що власниками Заводу було прийнято рішення про його ліквідацію, надані інвентаризаційний опис, баланс та інші докази у справі, які свідчать, що вартості майна недостатньо для задоволення вимог кредиторів, а на частину майна накладений арешт. За клопотанням Боржника ліквідатором призначено арбітражного керуючого. За цих підстав місцевий суд дійшов висновку про визнання Заводу банкрутом. Підтримуючи такі висновки, суд апеляційної інстанції додав, що визначені Боржником в заяві про порушення справи про банкрутство вимоги є безспірними, і неспроможність їх виконати доведена доказами у справі, а кандидатура арбітражного керуючого Юрченка Д.Ю. відповідає вимогам Закону про банкрутство. Також, апеляційний суд зазначив, що норми ст. 60 Господарського кодексу України та ст.ст. 105, 111 Цивільного кодексу України застосовуються у випадку ліквідації по цивільному, а не господарському законодавству в порядку норм Закону про банкрутство.

В ухвалі за результатами розгляду скарги ВТБ Банку на дії ліквідатора місцевий суд зазначив, що факт заниження вартості переданого в заставу обладнання Боржника не доведений, оскільки незалежна оцінка цього майна не проводилась та майже протягом двох років це майно не було в експлуатації, а положення ст. 66 ГПК України не регулюють питання забезпечення вимог за скаргою на дії ліквідатора у справі про банкрутство. Ці ж висновки були підтримані апеляційним судом.

Заперечуючи викладені висновки судів першої та апеляційної інстанцій:

Ощадбанк в своїй скарзі зазначив, що не була дотримана досудова процедура звернення із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку норм ст. 51 Закону про банкрутство, оскілки не було повідомлено кредиторів про досудову ліквідацію, а відповідної публікації зроблено не було, а тому проміжний баланс складений неналежним чином. Рішення ж про ліквідацію датовано 29.10.2010 року, а постанова про визнання Заводу банкрутом прийнята 27.12.2010 року.

Прокурор в своїй скарзі вказує на порушення інтересів Фонду державного майна України, оскільки судами не досліджені наявність державного майна у статутному капіталі Боржника, так як останній створений шляхом реорганізації з державного підприємства, а тому підприємство Заводу відноситься до об'єктів, що не підлягають приватизації, відносно яких не допускається визнання банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури до виключення їх із відповідного переліку підприємств.

ВТБ Банк, в своїй скарзі, виклавши заперечення щодо оскаржуваних постанов, навів доводи аналогічні тим, що були визначені Ощадбанком, додавши, що судами не була перевірена достовірність і повнота складення ліквідаційного балансу Заводу. Стосовно ж ухвали по відхилення його скарги на дії ліквідатора Боржника, ВТБ Банк зазначив, що відповідно до висновків отриманої ним рецензії проведена ліквідатором оцінка майна Заводу є неякісною та не може бути використана для прийняття рішень, про що також було повідомлено ліквідатора; не відповідає закону звіт про оцінку, а не сума оцінки, яку ВТБ Банк не оскаржував. Визначена ж згідно оцінки ціна є початковою, тоді як ВТБ Банк було отримано лише біля 560 тис. грн., що ж до решти суми ліквідатор пояснень не надав, а суди ці питання не досліджували.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із зазначеними запереченнями скаржників, оскільки вони викладені із невірним тлумаченням норм діючого законодавства про банкрутство, порушенням норм процесуального законодавства та без врахування всіх встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи.

Так, заперечення ВТБ Банком постанови про визнання Заводу банкрутом лише на стадії касаційного оскарження, без використання права на апеляційне оскарження цієї постанови, та звернення із відповідною касаційною скаргою суперечить положенням ГПК України щодо меж перегляду справи в касаційній інстанції, а відповідно і нормам ч. 3 ст. 1117 цього кодексу, відповідно до яких у касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Щодо застосування норм ст. 51 Закону про банкрутство слід зазначити про таке.

Відповідно до норм частини 1 статті 51 Закону про банкрутство якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Відповідне правило передбачено ч. 3 ст. 110 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), яка містить загальні положення про ліквідацію юридичної особи.

Особлива процедура, що передбачена ст. 51 Закону про банкрутство (банкрутство боржника, що ліквідується власником), випливає з процедури добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами.

У зв'язку з цим необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку ст. 51 Закону про банкрутство є дотримання вимог цивільного та господарського законодавства щодо добровільної ліквідації юридичної особи.

Такі передумови, відповідно до аналізу вказаної норми та положень частин 2, 3 ст. 7 Закону про банкрутство, полягають у наступному:

Прийняття рішення власником майна (або органом, уповноваженим управляти майном) боржника про звернення боржника до господарського суду із заявою. Проведення аналізу активів боржника у вигляді проведення інвентаризації наявного майна (у тому числі заставленого майна), його належної оцінки та оцінки грошових коштів на рахунках боржника. Аналіз пасивів боржника шляхом публікації оголошення згідно з вимогами ч.ч. 2, 5 ст. 105 ЦК України з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, у тому числі по податках, зборах (обов'язкових платежах). Проведення аналізу активів та пасивів боржника є підставою складення проміжного ліквідаційного балансу, який додається до заяви боржника відповідно до п. 3 ст. 7 Закону про банкрутство. Повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства.

Дотримання визначених вимог є підставою для звернення ліквідатора (ліквідаційної комісії) із заявою про порушення справи про банкрутство в порядку ст. 51 Закону про банкрутство.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема у своїй постанові від 10.06.2008 р. у справі № 15/682-б.

Між тим, скаржники не звернули уваги на встановлені судами попередніх інстанцій та підтверджені наявними доказами у справі обставини щодо дотримання заявником при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство вказаних вище вимог законодавства.

Зокрема, судами попередніх інстанції на підставі доказів у справі встановлені обставини: прийняття власниками Заводу 29.10.2010 року рішення про ліквідацію, проведення інвентаризації майна Боржника, наявний у справі звіт за результатами проведення оцінки бухгалтерського та податкового обліку містить аналіз пасивів Боржника (перелік кредиторів та заборгованості перед ними, у тому числі по податках, зборах (обов'язкових платежах), заборгованості по заробітній платі), аналіз дебіторської заборгованості, активів Заводу, аналіз наявних грошових коштів на рахунках Боржника, у тому числі згідно довідок установ банків у справі (т. 1 а.с. 26-30, 31-41, 46-86, 96-10). Проведення аналізу активів та пасивів Заводу стало підставою складення ліквідаційного балансу останнього.

Посилання ж Ощадбанку та ВТБ Банку на відсутність здійснення ліквідаційною комісією публікації щодо припинення діяльності та ліквідації Заводу в досудовій процедурі ліквідації колегія суддів визнає неналежною та недостатньою підставою для відмови у визнанні за заявою голови ліквідаційної комісії Боржника банкрутом, а також для скасування оскаржуваної постанови. Так, як вбачається, кредиторські вимоги вказаних банків, а також інших кредиторів, заборгованість перед якими відображені і у згаданих вище балансі, і в звіті щодо проведення оцінки стану бухгалтерського та податкового обліку Заводу, були визначені та визнані Боржником в своїй заяві про порушення справи про банкрутство (т. 1 а.с. 3-4), а тому нездійснення та відсутність відповідної публікації не порушило права ні вказаних, ні будь-яких інших кредиторів у даній справі, які, доречи, звернулись після прийняття постанови про визнання Заводу банкрутом із заявами про визнання кредиторських вимог до Боржника.

Аналогічна позиція стосується повідомлення ліквідаційною комісією Боржника податкового органу про ліквідацію Заводу в досудовому порядку, оскільки заборгованість перед бюджетом відображена у згаданих вище балансі, і в звіті щодо проведення оцінки стану бухгалтерського та податкового обліку Заводу, а податковий орган також звернувся із кредиторськими вимогами у даній справі до Боржника (т. 3 а.с. 1-9), саме тому права податкового органу у даній справі, із прийняттям постанови про визнання Заводу банкрутом, не порушені.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується із доводами скаржників, що мало місце порушення вимог ч.ч. 2, 5 ст. 105 ЦК України щодо досудової публікації оголошення з метою виявлення кредиторів Заводу та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості. Поряд з цим, колегія суддів вважає, що таке порушення не призвело до прийняття неправильного рішення у справі, оскільки додані до заяви про порушення справи про банкрутство баланс та звіт щодо проведення оцінки стану бухгалтерського та податкового обліку Заводу свідчать, що ліквідаційною комісією Боржника в досудовому порядку були виявлені всі кредитори Заводу та встановлений повний обсяг кредиторської заборгованості. Всі ці кредитори були включені та визначені в заяві про порушення справи про банкрутство (пасив Боржника), а тому не має місце порушення ані прав скаржників кредиторів у справі, ані прав будь яких інших кредиторів Заводу.

Отже, недотримання однієї лише умови щодо досудової публікації оголошення про ліквідацію боржника, при умові проведення усіх інших процедур та за підстав включення та визнання боржником в заяві про порушення справи про банкрутство всіх наявних вимог кредиторів, не є достатньою підставою для скасування постанови про визнання такого боржника банкрутом.

Поряд з цим, з огляду на викладений у даній справі правовий аналіз положень ст. 51 Закону про банкрутство, норм ст.ст. 105, 110, 111 Цивільного кодексу України та ст. 60 Господарського кодексу України, суд касаційної інстанції вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини оскаржуваної постанови неправомірний висновок апеляційного суду про те, що норми вказаних статей кодексу застосовуються у випадку ліквідації по цивільному, а не господарському законодавству Закону про банкрутство.

Щодо посилання Прокурора на порушення прав Фонду державного майна та щодо частки державного майна у статутному капіталі Заводу, колегія суддів наголошує на тому, що ці вимоги та заперечення також не були заявлені ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду, а порушені Прокурором лише на стадії касаційного оскарження, тобто визначені в касаційній скарзі вимоги не були предметом розгляду ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції, а тому заявлені з порушенням норм ч. 3 ст. 1117 ГПК України.

Однак, при цьому колегія вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Згідно переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначеному в додатку № 1 до Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності,що не підлягають приватизації" до цього переліку, тобто до об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, включений Октябрський виноробний завод, код 1271698, а не Завод, який доречи має інший код ЄДРПОУ 31983188, чим спростовуються відповідні доводи Прокурора. До того ж, зазначаючи про частку держави у статутному капіталі Заводу, Прокурор не визначає розмір цієї частки та не посилається на відповідні докази у справі. Зі статуту ж Боржника не вбачається та в ньому не зазначено щодо частки держави (її розміру у відсотковому або грошовому визначенні) у статутному капіталі Боржника.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи заяви Фонду державного майна України (т. 4 а.с. 95-112, т. 6 а.с. 130-145), цілісний майновий комплекс державного підприємства "Октябрський виноробний завод" був переданий Заводу в оренду за договором № 151 від 24.03.2004 року. Однак, цей договір був визнаний недійсним згідно постанови Вищого господарського суду України від 30.11.2011 року у справі № 5002-11/2174-2011, в якій вказано, що все майно державного підприємства "Октябрський виноробний завод", у тому числі предмет зазначеного договору оренди (цілісний майновий комплекс) згідно розподільчого балансу та актів приймання-передачі від 30.11.2002 року було передано Заводу в результаті реорганізації і він став його власником, а на момент укладення згаданого договору оренди 24.03.2002 року було відсутнє право державної власності на цей об'єкт.

Що ж до заперечення ВТБ Банком у касаційній скарзі на ухвалу про відхилення його скарги на дії ліквідатора Заводу проведеної оцінки щодо майна Боржника слід зазначити, що відповідно до норм ст. 33 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" спори, повязані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку, а ліквідатор у справі про банкрутство не може нести відповідальність за достовірність оцінки майна, виконаної оцінювачем.

У зв'язку із вищевикладеним та враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі доказів у справі обставини, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність, обґрунтованість та підтвердженність доказами у справі передумов для звернення із заявою про порушення справи про банкрутство Заводу в порядку норм ст. 51 Закону про банкрутство, а також для визнання його банкрутом в порядку норм вказаної статті. Крім цього, колегія суддів погоджується із висновками судів та підставами для незадоволення скарги ВТБ Банку на дії ліквідатора Боржника.

За таких обставин справи, суд касаційної інстанції вважає, що касаційні вимоги публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі Відділення "Кримська регіональна дирекція ПАТ "ВТБ Банк", публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Кримського республіканського управління АТ "Ощадбанк" та Заступника прокурора Автономної Республіки Крим не знайшли свого підтвердження, не є обґрунтованими та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають, а тому оскаржувані постанови цих судів та оскаржувана ухвала місцевого суду підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 7, 25, 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 33 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", ст.ст. 105, 110, 111 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1115, 1117, 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційні скарги публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі Відділення "Кримська регіональна дирекція ПАТ "ВТБ Банк" та публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Кримського республіканського управління АТ "Ощадбанк", Заступника прокурора Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2.Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 р., ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.11.2011 р. та постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.12.2010 р. у справі № 5002-23/5965-2010 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 09.04.2012 року.