Ухвала суду № 22520777, 22.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" березня 2012 р.                               м. Київ                                        К-10071/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Хмельницької об’єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (далі –Хмельницька ОДПІ)

на постанову господарського суду Вінницької області від 23.05.2007

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009

у справі № 12/179-07 (22а-3032/08)

за позовом Хмельницької ОДПІ

до товариства з обмеженою відповідальністю “Коровай” (далі –ТОВ «Коровай», відповідач-1)

та товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт-М” (далі –ТОВ «Вердикт-М», відповідач-2)

про визнання угоди недійсною та застосування наслідків недійсності правочину.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсною угоди, укладеної відповідачами у справі, та про застосування наслідків недійсності господарського зобов’язання шляхом стягнення з ТОВ «Коровай»на користь держави вартості отриманих послуг у сумі 72138,18 грн.

Постановою господарського суду Вінницької області від 19.04.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009, у позові відмовлено з підстав недоведеності податковим органом протиправного умислу у будь-кого з відповідачів під час укладення та виконання оспорюваного правочину.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Хмельницька ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що за наслідками виконання оспорюваного господарського зобов’язання відповідна сума ПДВ не була сплачена до бюджету, а місцезнаходження відповідача-2 невідомо. Наведене, на думку скаржника, є свідченням завідомого укладення оспорюваної угоди з суб’єктивним наміром ухилитися від оподаткування результатів її виконання.

З огляду на нез’явлення у судове засідання представників сторін (яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання) справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Хмельницької ОДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що в ході проведення Хмельницькою ОДПІ планової комплексної документальної перевірки ТОВ «Коровай»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 по 01.01.2006, оформленої актом від 06.03.2006 №20-23-32505653, було виявлено факт поставки ТОВ «Вердикт-М»відповідачу-1 робіт з ремонту даху на суму 72138,18 грн.

Підставою для звернення Хмельницької ОДПІ з цими позовними вимогами слугував висновок податкового органу про несплату податкових зобов’язань за результатами виконання зазначеної господарської операції.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 названого Кодексу передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Отже, для кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, та як наслідок –застосування зазначених конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, Закон передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави.

При цьому санкції, встановлені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Недотримання платником податкової дисципліни є підставою для притягнення особи до відповідальності за порушення податкового законодавства, однак не має наслідком застосування санкцій за порушення правил здійснення господарської діяльності без виявлення умислу в діях учасників правочину.

Водночас слід зазначити, що оскільки правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, тобто нікчемним відповідно частини другої статті 228 Цивільного кодексу України, то в силу частини другої статті 215 цього Кодексу визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання правочину (господарського зобов'язання) недійсним розгляду не підлягають. У випадку помилкового порушення провадження воно підлягає закриттю.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України                                                   

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Хмельницької об’єднаної державної податкової інспекції Вінницької області задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Вінницької області від 23.05.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009 у справі №12/179-07 (22а-3032/08) скасувати в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання недійсною угоди, укладеної товариством з обмеженою відповідальністю “Коровай” та товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт-М”.

Провадження у справі у цій частині позовних вимог закрити.

3. В решті постанову господарського суду Вінницької області від 23.05.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2009 у справі №12/179-07 (22а-3032/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко