Ухвала суду № 22520697, 22.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" березня 2012 р.                               м. Київ                                        К-32156/09

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Кіровограді (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду Кіровоградської області від 04.06.2008

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2009

у справі № 6/291

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ювекс»(далі –Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Кіровоградської області від 04.06.2008, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2009, уточнені позовні вимоги задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 29.09.2006 №0000112330/3 в частині визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 506731,50 грн. (у тому числі 339821 грн. за основним платежем та 169910,50 грн. за штрафними санкціями). У прийнятті цих судових рішень попередні інстанції виходили з правомірності формування позивачем податкових зобов’язань за операціями з поставки будівельних робіт генеральному підряднику за датою підписання акта приймання-передачі виконаних робіт між Товариством та генпідрядником, а не за датою прийняття позивачем робіт від залученого ним субпідрядника.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та закрити провадження у справі. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що поставка субпідрядником робіт позивачеві є, по суті, виконанням останнім своїх зобов’язань перед генпідрядником, що, у свою чергу, обумовлює наявність у Товариства обов’язку включити суму ПДВ у складі вартості таких робіт до податкових зобов’язань за наслідками прийняття цих робіт.

З огляду на нез’явлення у судове засідання представників сторін (яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання) справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що ДПІ було проведено виїзну планову документальну перевірку Товариства з питання дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2004 по 01.10.2005, з податку на додану вартість за період з 01.03.2004 по 01.10.2005, оформлену актом від 08.02.2006 №2/23-30/13757093. За наслідками цієї перевірки позивачеві було донараховано, зокрема, податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 506731,50 грн. (у тому числі 339821 грн. за основним платежем та 169910,50 грн. за штрафними санкціями) за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням з мотивів несвоєчасного, на думку ДПІ, відображення позивачем у складі податкових зобов’язань сум цього податку за операціями з поставки підрядних робіт замовникам. Так, до виконання ремонтно-будівельних робіт за замовленням генеральних підрядників (ВАТ ПСК «Схід», ЗАТ «Укрреставрація»та КРР ПП «Сучасник») позивачем було залучено субпідрядників –приватне підприємство «Техремкомплект»та приватне підприємство «Термін-Кір»; за наслідками прийняття виконаних цими субпідрядниками робіт за актами приймання-передачі позивачем формувався податковий кредит; при цьому податкові зобов’язання з ПДВ визначалися позивачем за датою отримання попередньої оплати від замовників у відповідній сумі та за датою фактичного прийняття замовниками підрядних робіт від Товариства.

Згідно з частиною першою статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 838 названого Кодексу передбачено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку. Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова конструкція договору субпідряду передбачає одночасну наявність у підрядника прав та обов’язків як замовника підрядних робіт, так і їх постачальника, що, у свою чергу, визначає і порядок відображення у податковому обліку підрядника результатів господарських операцій, здійснених на виконання будівельного контракту.

Так, за наслідками поставки підряднику (позивачу у справі) будівельних робіт субпідрядником у Товариства виникає право на податковий кредит за правилом «першої події»на підставі підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

При цьому до моменту передачі цих робіт генеральному підрядникові (замовнику) позивач є власником результатів виконання цих робіт. Під час подальшої здачі підрядником зазначених робіт замовникові відбувається операція з поставки цих робіт у розумінні пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», за наслідками якої у підрядника (як постачальника) виникає об’єкт оподаткування ПДВ. Дата виникнення податкових зобов’язань у підрядника за цією операцією визначається за правилами підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 названого Закону, тобто за датою, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або датою зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці; або датою оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

З урахуванням викладеного попередні інстанції, встановивши факт безпідставного ототожнення податковим органом операції з поставки робіт субпідрядником позивачеві з поставкою робіт Товариством генеральному підряднику, дійшли неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про незаконне донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов’язання з ПДВ та правомірно задовольнили позов. А тому процесуальних підстав для скасування оскаржуваних рішень не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України                                        

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Кіровограді залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Кіровоградської області від 04.06.2008 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2009 у справі № 6/291 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко