Ухвала суду № 22520358, 02.04.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" квітня 2012 р. м. КиївК/9991/33314/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.,

за участю секретаря:Шкляр А.В.,

за участю представників позивача:Колядинського Р.М., відповідача:не зявився,

прокурора:Чубенка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2011 р.

у справі №2а-12974/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемвест»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова,

за участю Прокурора Київського району м. Харкова,

про визнання податкових повідомлень рішень недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2011 р., задоволено у повному обсязі позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемвест»(далі позивач) до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі відповідач). Скасовано податкові повідомлення-рішення податкової інспекції від 14.09.2010 р. №0002812302/2, від 18.08.2010 р. №0002812302/1, від 21.07.2010 р. №0002812302/0, від 14.09.2010 р. №0002822302/2, від 18.08.2010 р. №0002822302/1, від 21.07.2010 р. №0002822302/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що зважаючи на підтвердження позивачем відповідними первинними бухгалтерськими та податковими документами правомірності формування складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, донарахування підприємству податкових зобовязань з податку на прибуток та податку на додану вартість є безпідставним.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновків про наявність підстав для задоволення позову зважаючи на відсутність правового звязку між правом позивача на включення сплаченої у звязку з придбанням товарів суми податку на додану вартість до податкового кредиту та виконанням обовязку щодо перерахування до бюджету суми вказаного податку постачальниками у ланцюгу поставок товару.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, податкова інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу податкової інспекції, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками контролюючого органу було проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2010 р., за результатами якої 12.07.2010 р. складено акт №4241/23-5/30589951.

Названим актом перевірки зафіксовано порушення позивачем приписів ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а саме по правочинах, здійснених позивачем з контрагентами: ТОВ «ВЕК-ЕКСПО», СТОВ «СКАД», ТОВ ТД «МИР ПЛЮС»та ТОВ «ПРОМИСЛОВА ГРУПА АВІТЕК».

Зазначене, на думку контролюючого органу призвело до порушення п.1.25 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1 пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме заниження податку на прибуток у перевіряємому періоді на суму 7.227.063,00грн., та порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме заниження податку на додану вартість на суму 5.761.633,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки податковою інспекцією було прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.07.2010 р. №0002812302/0, яким визначено позивачу суму податкових зобовязань з податку на прибуток у сумі 13.137.129,50 грн. (7.227.063,00 грн. за основним платежем та 5.910.066,50 грн.), та від 21.07.2010 р. №0002822302/0, яким визначено позивачу суму податкових зобовязань з податку на додану вартість у сумі 8.642.449,50 грн. (5.761.663,00 грн. за основним платежем та 2.880.816,50 грн.).

Зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем у адміністративному порядку, у результаті чого контролюючим органом було прийнято нові від 18.08.2010 р. №0002812302/1, від 18.08.2010р. №0002822302/1, від 14.09.2010 р. №0002812302/2, від 14.09.2010р. №0002822302/2, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судовими інстанціями, підставою для донарахування податкових зобовязань з податку на прибуток позивачу стало безпідставне, на думку контролюючого органу, віднесення підприємством до складу валових витрат вартості товарів, отриманих позивачем відповідно до умов договорів, укладених з контрагентами: ТОВ «ВЕК-ЕКСПО», СТОВ «СКАД», ТОВ ТД «МИР ПЛЮС»та ТОВ «ПРОМИСЛОВА ГРУПА АВІТЕК». Зазначені договори податкова інспекція вважає нікчемними, оскільки вони укладені з порушенням вимог ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України та з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

З огляду на викладене, відповідачем зроблений висновок, що видані названими контрагентами позивачу податкові накладні не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для включення позивачем витрат по спірним господарським операціям до складу валових.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 п.5.7 цієї статті.

Нормами пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що виконання спірних договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи податковими накладними, картками складського обліку, відомостями про трудові ресурси, договорами оренди позивачем складських приміщень. Відповідачем не було наведено належних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Слід також зазначити, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Відтак, оскільки податковою інспекцією не наведено доводів про фіктивність спірних господарських операцій, хибними є висновки, відносно того, що позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагентів товарів на підставі отриманих від них податкових накладних.

Відносно донарахування підприємству податкових зобовязань з податку на додану вартість слід зазначити наступне.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 зазначеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податкова інспекція вказує, що Закон України «Про податок на додану вартість»обовязковою підставою для формування складу податкового кредиту визначає фактичну надмірну сплату податку на додану вартість до бюджету, а не сам факт існування зобовязання по сплаті податку на додану вартість у ціні придбаного товару.

У той же час, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товару, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростовано.

Зважаючи на наведені законодавчі приписи, а також на те, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагентів товарів, формування ним податкового кредиту на підставі отриманих від постачальників податкових накладних обґрунтовано визнано судовими інстанціями правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Оскільки, донарахування відповідачем позивачу податкових зобовязань за основними платежами правильно визнано судами першої та апеляційної інстанцій безпідставним, відповідно скасування податкових повідомлень-рішень в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. №2181-III, також здійснено обґрунтовано.

Відповідно до ч.1 ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2011 р. у справі №2а-12974/10/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Суддя О.М. Нечитайло