Ухвала суду № 22519009, 29.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2012 року м. КиївК-56421/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаФедорова М.О.

суддів:Степашка О.І.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Добропільської обєднаної державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03.09.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.11.2009

у справі№ 2а-12515/09/0570

за позовомДержавного підприємства „Добропіллявугілля”

до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення рішення

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Добропіллявугілля” звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Добропільскої обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 0002651540/0 від 08.07.2009, яким позивачу визначено зобовязання сплатити штраф в розмірі 50% в сумі 164066, 44 грн. за затримку на 473 - 549 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 328132, 88 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 03.09.2009 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.11.2009 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03.09.2009 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивовані тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питання дотримання граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань з податку на прибуток за період 30.12.2006 по 19.02.2009 та складено акт № 373/15-1/32186934 від 26.06.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 0002651540/0 від 08.07.2009, яким позивачу визначено зобовязання сплатити штрафу в розмірі 50% в сумі 164066, 44 грн. за затримку на 473 - 549 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 328132, 88 грн.

Перевіркою встановлено порушення вимог пп. 5.3.1, ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, в частині своєчасні сплати суми узгодженого податкового зобовязання по податку на прибуток підприємств 328132, 88 грн., платіжними дорученнями за квітень-травень 2008 року, лютий 2009 року підприємство сплатило податкові зобовязання з податку на прибуток, які виникли підставі декларацій за 11 місяців 2006 року та 1 півріччя 2007 року.

Згідно з п. 1.2 ст. 1 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкове зобовязання - це зобовязання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 названого Закону узгоджена сума податкового зобовязання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платників податків.

Пунктом 7.7 ст. 7 зазначеного Закону встановлена рівність бюджетних інтересів та встановлено, що податковий борг погашається попередньо податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Разом з тим, цим же Законом, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як визначено у пп. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 N 22, передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з п. 3.8 зазначеної Інструкції реквізит ”Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення ”Призначення платежу”.

Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

Тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

Позивачем у платіжних дорученнях на перерахування податку на прибуток, у реквізиті ”Призначення платежу” вказано ”податок на прибуток згідно акту проведеної ревізії Добропільської ОДПІ з 08.02.2008 по 05.03.2008”.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивач здійснив оплату поточних податкових зобовязань, а відповідач не мав права скерувати зазначені кошти в рахунок сплати податкових зобовязань за інші податкові періоди.

Згідно з частиною третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Касаційну скаргу Добропільської обєднаної державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03.09.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.11.2009 у справі № 2а-12515/09/0570 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Добропільської обєднаної державної податкової інспекції відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03.09.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.11.2009 у справі № 2а-12515/09/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. Федоров

СуддіО.І. Степашко

С.Е. Острович Суддя М.О. Федоров