Ухвала суду № 22518866, 22.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2012 року м. КиївК-49203/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідачаФедорова М.О.

суддів:Степашка О.І.

Усенко Є.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2009

у справі№ 2а-7401/08/2070

за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

до Державного підприємства „Харківцукорзбут”,

Фізичної особи підприємця ОСОБА_3

про визнання недійсним господарського зобовязання

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державного підприємства „Харківцукорзбут”, фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про визнати недійсним господарське зобовязання, укладене між відповідачами, яке виникло на підставі правочину, укладеного згідно договору № 33/1-С/06 від 01.03.2006, на виконання якого складений акт виконаних робіт на суму 166666, 67 грн., в тому числі податок на додану вартість 33333,33 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2009 в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2009 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2009 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивовані тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, позивачем проведена виїзна планова перевірка ДП „Харківцукорзбут” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства та складено акт № 6090/23-5/23764023 від 27.12.2007.

Перевіркою встановлено взаємовідносини між ФО-П ОСОБА_3 (виконавець) та ДП „Харківцукорзбут” (замовник) укладено договір про надання транспортних послуг №33/1-С/06 від 01.03.2006, який є нікчемний в силу вимог ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, господарське зобовязання, яке виникло на підставі зазначеного правочину недійсне відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до умов договору виконавець надав для замовника транспортні послуги в повному обсязі.

При проведенні перевірки підприємством був наданий акт від 30.09.2006 про надання транспортних послуг ФО-П ОСОБА_3, вартість виконаних робіт складає 166666,67 грн., у тому числі податок на додану вартість 33333,33 грн.

Визнання спірної угоди недійсною передбачає встановлення невідповідності змісту угоди актам цивільного законодавства.

Судами попередніх інстанцій не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обовязків і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеної угоди.

Такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобовязання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені ст. 208 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 207 цього Кодексу господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення ст. 207 та ст. 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у звязку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абз. 1 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків, зборів (обовязкових платежів) однією із сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування таких санкцій необхідною умовою є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення фіктивного правочину з метою отримання права на валові витрати і податковий кредит або удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Оскільки санкції, передбачені вказаною правовою нормою, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що позивачем не доведено, наявність умислу Державного підприємства „Харківцукорзбут” та Фізичної особи підприємця ОСОБА_3, щодо укладення договору, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, як можливої підстави для визнання недійсним господарського зобовязання.

Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова не доведено, що угода не відбулась.

Згідно з частиною третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2009 у справі № 2а-7401/08/2070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2009 у справі № 2а-7401/08/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але можу бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. Федоров

СуддіО.І. Степашко

Є.А. Усенко Суддя М.О. Федоров