Ухвала суду № 22518801, 22.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" березня 2012 р. м. КиївК-28374/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів:Степашка О.І.

Усенко Є.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області на постанову Господарського суду Львiвської областi від 14.04.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2009

у справі№ 5/567-25/98А

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Деревообробне

підприємство „Жидачівліс”

доДержавної податкової інспекції у Жидачівському районі

Львівської області

Управління державного казначейства в Жидачівському районі

Львівської області

провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Деревообробне підприємство „Жидачівліс” звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень № 0000602320/0/8322 від 03.1 1.2006, № 0000612320/0/8322 від 03.11.2006.

Постановою господарського суду Львівської області від 14.04.2008 позовні вимоги задоволено частково, визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення рішення № 0000602320/0/8322 від 03.11.2006 та № 0000612320/0/8322 від 03.11.2006, в іншій частини позовних вимог провадження у справі закрито.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2009 постанову господарського суду Львівської області від 14.04.2008 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не зявились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем була проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість в період з липня 2004 року по червень 2005 року та складено акт № 502/23-209/30772061 від 30.10.2006.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення рішення № 0000612320/0/8322 від 03.11.2006, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість 489260 грн., № 0000602320/0/8322 від 03.11.2006, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість 295699 грн. та визначенням податкового зобовязання з податку на додану вартість та штрафних санкцій в сумі 167535 грн.

В процесі даної перевірки відповідачем було зроблено запити на проведення зустрічних перевірок з питань правильності обчислення і сплати сум ПДВ до бюджету по ПП ОСОБА_3 в Долинську ОДПІ Івано-Франківської області та по ПП ОСОБА_4 в ДПІ у Рожнятівському районі цієї ж області.

З отриманих на запити відповідей з доданими до них матеріалами ДПІ у Жидачівському районі зробила висновок про неправомірність формування податкового кредиту позивача.

Відповідно до пп. 7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п. 1.8. ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

За змістом пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З акту перевірки акт № 502/23-209/30772061 від 30.10.2006 жодних порушень позивачем чинного законодавства під час формування податкового кредиту не виявлено, що свідчить про правомірність заявленого бюджетного відшкодування.

Судами попередніх інстанцій встановлено факт здійснення позивачем товарних операцій, сплачене по яким податок на додану вартість віднесено до податкового кредиту, та їх товарність відповідачем під сумнів не ставиться.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції, стосовно того, що оскільки сам по собі факт відсутності результатів звірки податкових органів з контрагентом позивача, у якого придбавалися товари по вищезазначеним договорам постачання, не є підставою для висновків про необґрунтоване завищення позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області на постанову Господарського суду Львівської області від 14.04.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2009 у справі № 5/567-25/98А залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Львівської області від 14.04.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2009 у справі № 5/567-25/98А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. Федоров

СуддіО.І. Степашко

Є.А. Усенко Суддя М.О. Федоров