Ухвала суду № 22516839, 01.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" березня 2012 р. м. КиївК-23405/10

“01” березня 2012 року м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Костенка М.І., Ланченко Л.В.,

при секретарі Кравченко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-Крим-Петрол»

на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2010 року

по справі №2-а-2318/09/2770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-Крим-Петрол»(надалі ТОВ «Україна-Крим-Петрол»)

до Державної податкової інспекції в Ленінському районі м.Севастополя (надалі ДПІ в Ленінському районі м.Севастополя)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У листопаді 2009р. позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ в Ленінському районі м.Севастополя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000800231/0 від 15.06.2009р.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Севастополя від 21.01.2010р., позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ в Ленінському районі м.Севастополя №0000800231/0 від 15.06.2009р.Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Україна-Крим-Петрол» витрати по сплаті судового збору в розмірі 3,40грн.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2010р. рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове, яким в задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з останнім судовим рішення, ТОВ «Україна-Крим-Петрол»звернулось із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судом надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, працівниками ДПІ у Ленінському району м.Севастополя була здійснена планова виїзні перевірка ТОВ «Україна-Крим-Петрол»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006р. по 31.12.2008р., за результатами якої було складено акт №61/23-1/20684963/2653/10 від 01.06.2009р.

В згаданому акті, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем п.3.1, п.п.5.5, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоди, що перевірявся, на загальну суму сумі 107642,52грн., у тому числі за 2006р. у сумі 107642,52 грн., та завищення відємного обєкту оподаткування за 1 квартал 2006р. у сумі 107814,39грн., 1 півріччя 2006р. у сумі 190814,39грн., 9 місяців 2006р. у сумі 502000,00грн., 9 місяців 2007р. у сумі 51979,00грн., 2007р. у сумі 51979,00грн., 1 квартал 2008р. у сумі 51979,00грн., 1 півріччя 2008р. у сумі 51979грн., 9 місяців 2008р. у сумі 51979,00грн., 2008р. у сумі 51979,00грн.

На підставі зазначеного акта перевірки ДПІ у Ленінському районі м.Севастополя було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000800231/0 від 15.06.2009р., яким ТОВ «Україна-Крим-Петрол»було донараховано податок на прибуток та застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції цілком правильно та обгрунтовано задовольнив позовні вимоги, однак, колегія суддів вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення повинно бути скасовано з інших підстав, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.11.2005р. між ТОВ «Україна-Крим-Петрол»та фізичною особою нерезидентом ОСОБА_1 було укладено договір позики, який посвідчений нотаріально.

Відповідно до п.1 договору, ОСОБА_1 (позикодавець) передав, а ТОВ «Україна-Крим-Петрол»(позичальник) прийняло у власність 527000,00грн., що складає 104356,44 доларів США за курсом Національного Банку України, встановленому на день укладення цього договору. Зазначену суму грошей Позичальник бере у позику на споживчі цілі. Своїми підписами під договором сторони підтверджують факт передачі грошей від позикодавця позичальнику на момент укладення цього договору. Позичальник щомісячно (до першого числа кожного місяця) сплачує позикодавцю проценти від залишку суми позики виходячи з 15 (пятнадцять) відсотків річних до дня повернення позики.

Згідно з п.2 договору, зазначену вище суму грошей Позичальник зобовязується повернути Позикодавцю в строк до 28 (двадцять восьмого) листопада 2006р. з додержанням умов еквівалентності, тобто за офіційним курсом долара США, встановленому Національним Банком України на повернення грошей.

На виконання умов договору позивач сплатив кредитору - нерезиденту відсотки за користування коштами, в бухгалтерському обліку виплата відсотків відображена проводкою Дт 37.7. Кт 30.

Крім цього встановлено, що кошти, які отримав позивач за умовами договору від 28.11.2005 року були використані ним у власній господарській діяльності, що підтверджується матеріалами справи.

Витрати по сплаті відсотків є витратами платника податку у грошовій формі, які здійснені внаслідок отримання і використання зазначених коштів у власній господарській діяльності.

При цьому податковий орган вважає, що ТОВ «Україна-Крим-Петрол» занижені валові витрати по рядку 04.13 в декларації про прибуток підприємств за 9 місяців 2006р. у сумі 25000,00грн., 2006р. у сумі 44450,92грн., у частині не віднесення до складу валових витрат нарахованих відсотків за користування позикою, наданими нерезидентом, який не має права видавати кошти у кредит юридичним та фізичним особам під проценти, так як не є банківською або небанківською фінансовою установою, що суперечить вимогам п.п.1.11.1 п.1.11 ст.1 вищезазначеного Закону.

Пунктом 1.10 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що проценти - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку.

Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум. У разі коли залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов'язань або ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, сума процентів визначається шляхом нарахування відсотків на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення та ціною погашення такого цінного паперу (сума дисконту).

Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або до іншої вартісної бази, не є процентами.

Кредит - кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики:

Згідно з підпунктом 1.11.1 пункту 1.11 статті 1 вказаного вище Закону фінансовий кредит - кошти, які надаються банком-резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.

Відповідно до п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

У п.4.2 ст.4 зазначеного Закону встановлений вичерпний перелік доходів, які не включаються до складу валового доходу. У цьому переліку відсутня позиція щодо не включення до складу валового доходу коштів, отриманих у власність за договором позики, тому позивачем було ухвалене рішення про відношення коштів отриманих за договором позики до валових доходів підприємства.

При цьому, Цивільний кодекс України в ст.ст.1046, 1054 чітко розмежовує договори позики і фінансового кредиту, підставою розмежування яких є лише один критерій субєкти договорів позики й фінансового кредиту. Так, субєкт договору фінансового кредиту може бути тільки фінансова установа. Виплата відсотків як критерій розмежування одного виду договору від іншого Цивільним кодексом України не передбачено, тому що й договір позики (ст.1048), і договір фінансового кредиту можуть передбачати виплату відсотків.

Через відсутність у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств»чіткого механізму оподатковування процентної позики від фізичної особи, отримані позивачем за договором позики гроші були включені в повному обсязі у валовій дохід, суми повернутих фізичній особі коштів включилися до складу валових видатків (витрат) підприємства.

Згідно з п.п.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Цієї ж позиції підтримується Верховний суд України, а саме, у постанові №10/66 від 11.05.2010р. по справі за позовом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст.226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Оскільки суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і без достатніх підстав скасував обґрунтовану та законну постанову суду першої інстанції, то постанова Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2010р. підлягає скасуванню із залишенням у силі постанови Окружного адміністративного суду м.Севастополя від 21.01.2010р.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-Крим-Петрол»- задовольнити.

Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2010 року скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м.Севастополя від 21 січня 2010 року.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ М.І. Костенко

____ Л.В. Ланченко