Постанова № 22503859, 27.03.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2012 р.Справа № 2-а/1570/6454/11 Категорія:8.2.6Головуючий в 1 інстанції: Соколенко О.М. Одеський апеляційний адміністративний суду у складі колегії:

головуючого судді Кравченко К.В.,

судді Градовського Ю.М.,

судді Вербицькій Н.В.

при секретарі Ексузян М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2012 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Страйдер»до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Страйдер»звернулось до суду із адміністративним позовом до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси про скасування наступних податкових повідомлень-рішень від 01.08.2011 року:

- №0004002301 про збільшення податкових зобовязань з податку на прибуток на суму 3155943,48 грн., з яких 3310768,18 грн. за основним платежем, а 31175,3 грн. за штрафними санкціями;

- №0004012301 про збільшення податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 2525013 грн., з яких 2525012 грн. за основним платежем, а 1 грн. за штрафними санкціями;

- №0074811704 про збільшення суми грошового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб на суму 109052,08 грн., з яких 91184,65 грн. за основним платежем, а 17867,43 грн. за штрафними санкціями.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що донарахування йому спірними рішеннями податкових зобовязань по операціям з ПП ОСОБА_5, ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД»та ТОВ «КК «Оверест компані ЛТД» здійснено безпідставно, скільки при здійсненні операцій з цими контрагентами не було допущено порушень податкового законодавства, які стали підставою для спірних рішень. Позивач стверджує, що ті господарські операції, за результатами яких ДПІ донарахувала йому податок на прибуток та ПДВ, проведені з дотриманням вимог законодавства із контрагентами, які на час проведення таких операцій були зареєстровані як платники відповідних податків, мали право оформлювати первинні документи на реалізацію товарів, а валові витрати та податковий кредит по цим операціям були сформовані на підставі належним чином оформлених первинних документів. Також позивач вважає помилковим висновок податкового органу щодо неутримання ним податку з доходів фізичних осіб за операціями з приватним підприємцем ОСОБА_5, вказуючи на те, що за такими операціями позивач не є податковим агентом і не повинен був здійснювати утримання цього податку з сум виплат, сплачених цьому підприємцю.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2012 року позов задоволено в повному обсязі. Скасовуючи спірні повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що валові витрати та податковий кредит по операціям позивача з ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД»та ТОВ «КК «Оверест компані ЛТД»сформовані позивачем правомірно на підставі належним чином оформлених видаткових та податкових накладних, отриманих від вказаних постачальників, які на момент здійснення господарських операцій з поставки товарів позивачеві мали необхідний обсяг податкової правосуб'єктності, а придбання товарів повязано з господарською діяльністю позивача. Суд першої інстанції також погодився з позицією позивача щодо правомірності віднесення до складу валових витрат вартості інформаційно-консультаційних послуг, наданих приватним підприємцем ОСОБА_5, визнавши такі витрати підтвердженими належним чином складеними первинними документами та повязаними з господарською діяльністю позивача. Висновки податкового органу щодо неутримання та неперерахування до бюджету позивачем податку з доходу фізичних осіб з сум виплат приватному підприємцю ОСОБА_5 суд першої інстанції визнав помилковими з тих підстав, що по операціям з ПП ОСОБА_5 позивач не є податковим агентом і не повинен був утримувати ПДФО при оплаті послуг вказаному підприємцю.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову про відмову в позові.

В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з ухваленням нової з наступних підстав.

Судом встановлено, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року, результати якої оформлені актом від 18.07.2011 року №209/23-213/32334188.

Зі змісту даного акту перевірки вбачається, що фактичні підстави для винесення спірних повідомлень-рішень полягають у наступному:

- включення до складу валових витрат 619863,7 грн. за інформаційно-консультаційними послугами приватного підприємця ОСОБА_5, без підтвердження факту їх надання належним чином складеними первинними документами та факту використання таких послуг у господарській діяльності позивача;

- неутримання та неперерахування до бюджету позивачем, як податковим агентом, податку з доходу фізичних осіб в сумі 91184,65 грн. при перерахуванні приватному підприємцю ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 595753 грн..

- включення до складу валових витрат І кв. 2011 року 12656010,4 грн. та до податкового кредиту з ПДВ за січень 2011 року 2525001,94 грн. по операціями позивача з ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД» та ТОВ «КК «Оверест компані ЛТД», діяльність яких містить ознаки фіктивності.

В акті перевірки зазначено, що надані позивачем первинні документи по операціям з ПП ОСОБА_5, зокрема, акти виконаних робіт на виконання договорів про надання інформаційно-консультаційних послуг, не відповідають вимогам ст..9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№996 та Положенню про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Мінфіну України від 24.05.95 року №88, оскільки не мітять в собі інформації про види послуг, обєм послуг, про час і місце надання послуг, а тому не можуть підтверджувати факт надання таких послуг.

Проаналізувавши долучені до матеріалів справи акти приймання-здачі виконаних робіт по виконанню договорів про надання інформаційно-консультаційних послуг, укладених позивачем з ПП ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками податкового органу про невідповідність цих первинних документів приписам Закону №996 та Положенню про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, оскільки зі змісту цих актів неможливо встановити, які самі послуги інформаційно-консультаційного характеру ПП ОСОБА_5 фактично надавав позивачу, обсяг цих послуг, вартість кожного виду послуг, в якій формі (документальній чи електронній) оформлялось надання таки послуг.

Посилання позивача на те, що конкретизація видів, обсягів, характеру та порядку надання послуг містися в текстах самих договорів та додаткових угод до них, суд апеляційної інстанції вважає хибними, оскільки факт виконання конкретної роботи (послуги) повинен підтверджуватися не документом про наміри такого виконання, яким є договір, а документом про прийняття замовником такого виконання, яким є акт приймання-задачі виконаних робіт.

Також неприйнятними є посилання суду першої інстанції на надані позивачем суду звіти ПП ОСОБА_5 про виконання вищезазначених договорів, в яких наводиться перелік наданих позивачу послуг у певних періодах, оскільки, як вбачається з матеріалів перевірки, такі звіти не були надані позивачем при проведені перевірки і не досліджувались ревізорами при складанні акту перевірки.

Оскільки всі первинні документи, які підтверджують проведення господарських операцій, повинні бути надані платником податків для перевірки, то надання вищевказаних звітів суду без надання їх ревізорам не може доводити або спростовувати правомірність спірних рішень.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає правильним висновок ДПІ щодо завищення позивачем валових витрат на суму 619863,7 грн. по операціям з приватним підприємцем ОСОБА_5, а відтак правомірним є і нарахування позивачу за такими операціями рішенням №0004002301 податку на прибуток в сумі 154965,93 грн. (619863,7 грн.х25%) та штрафних санкцій.

З висновками ДПІ про неправомірність включення до складу валових витрат сум, сплачених ПП ОСОБА_5, безпосередньо повязане і рішення ДПІ №0074811704 про нарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб на суму 91184,65 грн..

Прийняття такого рішення в акті перевірки мотивовано тим, що оскільки факт надання позивачу вказаним підприємцем інформаційно-консультаційних послуг не підтверджується первинними документами, то немає підстав вважати, що перераховані позивачем цьому підприємцю грошові кошти в загальній сумі 595753 грн. є доходом приватного підприємця, з якого сплачується єдиний податок, а відтак ці кошти є доходом ОСОБА_5, не повязаним з його підприємницькою діяльністю, з якого позивач повинен був утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб.

Колегія суддів вважає таку позицію податкового органу цілком обґрунтованою, оскільки надання позивачу цим підприємцем інформаційно-консультаційних послуг та повязаність цих послуг з господарською діяльністю позивача не підтверджені належними первинними документами, а тому сплачені позивачем 595753 грн. не можуть вважатися доходом ПП ОСОБА_5 від надання послуг в межах його підприємницької діяльності, а відтак є іншими доходами ОСОБА_5 як фізичної особи, з яких позивач відповідно до приписів ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та ст.165 Податкового Кодексу України повинен був як податковий агент утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб.

Отже, апеляційний суд вважає правомірним нарахування позивачу податковим повідомлення-рішенням №0074811704 зобовязань по податку з доходів фізичних осіб.

Що стосується формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД»та ТОВ «КК «Оверест компані ЛТД»судова колегія виходить з наступного.

В періоді, в якому позивач відобразив проведення вказаних операцій - січень 2011 року, порядок формування платником податку валових витрат був встановлений статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР, а порядок формування податкового кредиту був встановлений пунктом статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 вказаного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.14.1.181. ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу /п.198.6 ст.198 ПК України/.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Виходячи із приписів вищевказаних норм закону, відсутність первинних документів, які підтверджують проведення господарських операцій (видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт, платіжні документи, тощо) безспірно позбавляє платника податку права на включення сплачених (нарахованих) сум за такими операціями до валових витрат та до податкового кредиту.

Судом першої інстанції встановлено, і це також відображено в акті перевірки, що позивач надав для перевірки прибуткові та податкові накладні від 03.01.2011р. на отримання товарів від ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД»та ТОВ «КК «Оверест компані ЛТД», і претензії податкового органу щодо їх належного оформлення відсутні.

Суд першої інстанції визнав правомірним формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціям з вказаними контрагентами, виходячи з того, що ці операції підтверджені позивачем відповідними договорами, видатковими та податковими накладними, які повністю відповідають приписам законодавства. Саме ці документи, за висновком суду першої інстанції, в повній мірі доводять реальність операцій позивача з цими контрагентами.

Апеляційний суд не погоджується з позицією суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом статті 1 Закону України від 16.07.99 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Будь-які первинні документи (у тому числі договори, накладні, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, наявність у позивача належно оформлених первинних документів по операціям з ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД»та ТОВ «КК «Оверест компані ЛТД»є обовязковими але не вичерпними підставами для висновку про правомірне декларування позивачем податкового кредиту та валових витрат за цими операціями.

Позиція податкового органу по цим операціям полягає у тому, що діяльність ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД»та ТОВ «КК «Оверест компані ЛТД»відповідно до ст.55-1 Господарського кодексу України містить ознаки фіктивності, оскільки державна реєстрація цих субєктів підприємницької діяльності відбулась на підставних осіб, які фактично не мали відношення до їх створення та діяльності.

Суд першої інстанції повинен був вжити всіх можливих заходів для зясування обставин реальності проведення позивачем операцій з такими контрагентами, а також для перевірки доводів податкового органу щодо їх фіктивної діяльності.

Також судом першої інстанції не дано належної оцінки відображеним в акті перевірки обставинам декларування позивачем податкового кредиту січня 2011 року на суму 2525 001,94 грн..

Ці обставини полягають у наступному.

В січні 2011 року позивач сформував податковий кредит на суму 2525001,94 грн. по постачальнику ПП «Промторг», директор та засновник якого 06.03.2011 року надав пояснення співробітниками податкової міліції в Донецькі області, що не мав відношення до реєстрації та діяльності цього підприємства. Після отримання запиту від податковій міліції від 10.03.11 року про надання документів по постачальнику ПП «Промторг», позивач 18.03.11 року подав уточнюючий розрахунок до декларації з ПДВ за січень 2011 року та новий додаток №5 до нього, за якими сума податкового кредиту 2525001,94 грн. залишилась незмінною, а замість постачальника ПП «Промторг»позивач зазначив ТОВ «Старгейт», та надав документи (договір, накладні та податкові накладні) про надходження 03.01.2011 року товарів від цього постачальника за підписом директора ТОВ «Старгейт»- ОСОБА_6 Опитаний працівниками податкової міліції ОСОБА_6 15.05.11 року пояснив, що звільнився з посади директора ТОВ «Старгейт»та вийшов зі складу засновників 04.10.10 року, передавши печатку новому засновнику. За висновком Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10.06.2011р. підписи на договорі із позивачем, накладних та податкових накладних виконані не самим ОСОБА_6, а іншою особою. За даним фактом органами прокуратури порушено кримінальну справу. 20.05.2011р. позивач знову подав уточнюючий розрахунок декларації з ПДВ за січень 2011 року із новим додатком №5, з якого виключив постачальника ТОВ «Старгейт»на суму ПДВ 2525001,94 грн. та включив двох постачальників ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД»на суму ПДВ 1294679,84 грн. та ТОВ «КК «Оверест компані ЛТД»на суму ПДВ 1230322,1 грн., а всього на суму 2525001,94 грн..

Перерахування коштів в адрес вказаних постачальників позивачем на час перевірки не проводилось.

Отже, за січень 2011 року позивач тричі змінював постачальників на суму ПДВ 2525001,94 грн., при цьому такі зміни кожного разу відбувались після зясування податковим органом ознак фіктивності поставок позивачу товарів від зазначених постачальників.

Заміну постачальника з ПП «Промторг»на ТОВ «Старгейт»позивач обґрунтовує помилкою при визначні постачальника, а виключення зі складу постачальників ТОВ «Старгейт»на суму ПДВ 2525001,94 грн. та включення до складу постачальників на таку ж суму ПДВ ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД»та ТОВ «КК Оверест компані ЛТД», позивач обґрунтовує поверненням товару в адрес ТОВ «Старгейт», для чого позивач надав суду документи про повернення товарів (акти відбраківки, накладні на повернення), які датовані 03 січня 2011 року, як і документи про отримання товарів від ТОВ «Старгейт». При цьому документи про надходження товарів від ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД»та ТОВ «КК Оверест компані ЛТД» на загальну суму ПДВ 2525001,94 грн. також датовані 03 січня 2011 року.

Наведені вище обставини свідчать про те, що фактично позивач здійснював маніпуляції з податковим кредитом січня 2011 року на суму ПДВ 2525001,94 грн., змінюючи лише постачальників на цю суму, діяльність яких має ознаки фіктивності.

Посилання позивача на факт повернення товару в адрес ТОВ «Старгейт», як на підставу для подання 20.05.2011 року уточнюючого розрахунку до декларації з ПДВ за січень 2011 року та виключення ТОВ «Старгейт»з додатку №5 до декларації з ПДВ як постачальника товарів, є хибними, оскільки операція з повернення товарів має наслідком зменшення податкового кредиту покупця у тому періоді, в якому товар був повернутий.

Тому, якщо зменшення податкового кредиту по постачальнику ТОВ «Старгейт»позивач здійснив у травні 2011 року, то саме у цьому місяці повинна була бути проведена операція з повернення товарів. Проте позивач надав документи про повернення товарів в адрес ТОВ «Старгейт», які датовані тим самим днем, що і документи на отримання товарів від цього постачальника - 3 січня 2011 року.

Крім того, зменшення податкового кредиту у звязку із поверненням товару могло бути проведено позивачем відповідно до приписів п.п.192.1.1 п.192.1 ст.192 ПК України лише на підставі розрахунку коригування податку, складеного ТОВ «Старгейт», а таких розрахунків позивачем не надано.

Також слід зазначити, що окрім видаткових та податкових накладних, позивачем не надано інших первинних документів, які б підтверджували реальність поставок від ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД»та ТОВ «КК Оверест компані ЛТД»в адрес позивача, зокрема документів, які повинні складатися в процесі перевезення товарів, їх оприбуткування, зберігання, внутрішнього переміщення тощо.

Враховуючи наведені вище обставини декларування позивачем витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ «КК «Бремексгруп ЛТД»та ТОВ «КК Оверест компані ЛТД», апеляційний суд приходить до висновку, що реальність поставок товарів від цих постачальників в адрес позивача свого підводження належними доказами не знайшла, а тому доводи ДПІ про завищення позивачем витрат та податкового кредиту за такими операціям, і як наслідок про нарахування позивачу за такими операціями рішеннями №0004002301 та №0004012301 зобовязань з податку на прибуток та ПДВ, слід визнати обґрунтованими.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси - задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, п.4 ч.1 ст.202, ст.207, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2012 року скасувати та прийняти по справі нову постанову.

В задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Страйдер»до державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 28 березня 2012 року.

Головуючий: Судді: