Рішення № 22495810, 05.04.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 217

РІШЕННЯ

Іменем України

05.04.2012Справа №5002-25/853-2012 за позовом Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго», м. Сімферополь

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліс», м. Сімферополь

про стягнення 15251,49 грн.

Суддя Копилова О.Ю.

представники сторін:

від позивача ОСОБА_1., дов. №20-3/5894/3 від 27 грудня 2011 представник

від відповідачів ОСОБА_2., дов. №б/н від 29.03.2012, представник

Обставини справи:

Позивач Орендне підприємство «Кримтеплокомуненерго» звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліс» та просить суд стягнути з відповідача 15251,49 грн., з яких: 13765,76 грн. - заборгованість за теплопостачання; 865,20 грн. інфляційні втрати; 496,33 грн. 3% річних; 124,20 грн. пеня, мотивуючі позовні вимоги порушенням з боку відповідача строків оплати за договором №1563 на постачання теплової електроенергії від 01 серпня 2004 року.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку передбаченого ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 березня 2012 року строк розгляду справи продовженій на 15 днів, в порядку передбаченому ст. 69 господарського процесуального кодексу України.

Відповідач, 29 березня 2012 року, надав суду заяву, відповідно до якої просить суд застосувати позовну давність до вимог Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» про стягнення основного боргу, згідно п.3,4 ст. 267 Цивільного кодексу України, штрафні санкції - з урахуванням п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Також, 05 квітня 2012 року відповідач представив суду відзив на позов, про визнання позовних вимог частково. Так, відповідно до відзиву, відповідач погоджується з існуванням заборгованості перед позивачем, але вважає, що у звязку із спливом позовної давності сума основного боргу повинна обчислюватися з 06 березня 2012 року, у звязку із чим, з урахуванням періоду 06 березня 2009 року по 06 березня 2012 року сума боргу становить 9503,58 грн. З нарахуванням пені відповідач погоджується на суму 124,20 грн., та вважає, що стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань не підлягають задоволенню, оскільки це не передбачено укладеним між сторонами договором.

Позивач, у письмових поясненнях, що надійшли до суду 05 квітня 2012 року, зазначив, що відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається здійсненням особою дії, що свідчить про визнання їм свого боргу. На думку позивача, проведення відповідачем оплат за спожиту теплову енергію свідчить про визнання відповідачем наявності боргу.

Враховуючи те, що матеріали справи в повній мірі сформульовані та у достатній мірі характеризують правовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

встановив:

01 серпня 2004 року між Орендним підприємством «Кримтеплокомуненерго» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еліс» укладений договір №1563 на постачання теплової електроенергії, пунктом 1.1 якого встановлено, що постачальник бере на себе обовязок постачати споживача теплової енергії у вигляді опалення та підігріву води в необхідних йому обємах, а споживач зобовязується прийняти теплову енергію в обємах, оговорених дійсним договором та оплатити її по встановленим тарифам в строки, що передбачені договором. Сторони зобовязались керуватися Законом України «Про житлові-комунальні послуги», діючими «Правилами користування тепловою енергією» та іншими нормативно-правовими актами України та Автономної Республіки Крим.

Пунктом 2.3. договору встановлено, що фактичне споживання теплової енергії по приладам обліку тепла та гарячої води підтверджується актом-довідкою, що підписана уповноваженими представниками обох сторін та зданій споживачем не пізніше 25 числа розрахункового (поточного) місяця, що є невідємною частиною договору. При ненаданні споживачем актів-довідок щомісячно в встановлений строк або відмові від підписання таких актів-довідок без аргументованого обґрунтування постачальник має право провести розрахунок споживання теплової енергії розрахунковим способом по проектним тепловим навантаженням або по нормам споживання гарячої води без наступного перерозрахунку.

Відповідно до пункту 6.1. договору, розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться в грошовій або іншій формі відповідно встановленим постачальником тарифам, в залежності від груп споживачів в строк до 25 числа, що настав за розрахунковим місяцем.

Позивач у позовній заяві зазначив, що з його боку зобовязання за договором №1563 виконані належним чином, однак, за відповідачем, всупереч укладеному між сторонами договору, склалась заборгованості за період з 01 січня 2008 року по 25 лютого 2012 року в сумі 13765,76 грн., що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (стаття 546 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 622 Цивільного кодексу України, боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Таким чином, у звязку із неналежним виконанням відповідачем своїх обовязків за договором №1563 за ним сформувалась заборгованість, яку позивач просить суд стягнути в примусовому порядку.

З позовної заяви та розрахунків суми заборгованості представлених позивачем вбачається, що заборгованість за відповідачем склалась за період з 01 січня 2008 року по 25 лютого 2012 року в сумі 13765,76 грн.

Однак, Цивільним кодексом України встановлений конкретний строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як вже було зазначено, відповідач представив суду заяву про застосування строку позовної давності, відповідно до якої відповідач просить суд не враховувати основну заборгованість, що склалась у період, що перевищує трирічний строк.

Суд, розглянувши зазначену заяву, вважає її такою, що підлягає задоволенню.

Згідно позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість що склалась до 25 лютого 2012 року, таким чином, 25 лютого 2012 року вважається кінцевою датою перебігу трирічного строку позовної давності.

Враховуючи те, що відповідно до пункту 6.1. договору споживач повинен в строк до 25 числа, що настав за розрахунковим місяцем розрахуватись з постачальником за надані послуги, період, що не перевищує трирічний строк позовної давності починає перебігати з 25 березня 2009 року.

Таким чином, судом проведений власний розрахунок заборгованості відповідача за договором №1563, який не перебільшує допустимого трирічного строку позовної давності, а саме: з 25 березня 2009 року по 25 лютого 2012 року, який складає 9412,98 грн.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачами під час розгляду даної справи не був доведений суду факт сплати заборгованості в сумі 9412,98 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 865,20 грн. інфляційних втрат; 496,33 грн. 3% річних; 124,20 грн. пені.

Відповідно до пункту 7.2.3 договору, за несвоєчасні розрахунки за поставлену споживачу теплову енергію, споживач несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,5% за кожен день прострочення від несплаченої суми, але в межах подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, суд погоджується з розрахунком пені, зробленим позивачем, з урахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Відповідач у відзиві на позов зазначив, що укладеним між сторонами договором не передбачена сплата суми 3% річних та суми інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Однак, суд звертає увагу відповідача на те, що згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи те, що к стягненню судом визнано суму боргу в розмірі 9412,98 грн. за період з 25 березня 2009 року по 25 лютого 2012 року, сума 3% річних та інфляційних витрат, також, підлягає перерахуванню.

В результаті проведення судом власних розрахунків, к стягненню визнається сума 3 % річних в розмірі 375,41 грн. та сума інфляційних втрат в розмірі 565,99 грн.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України оплата судового збору підлягає покладанню на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 09 квітня 2012 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.82-85 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліс», (м.Сімферополь, вул. Ракетна, 26, 95018, ідентифікаційний код 33086577) на користь Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго», (м. Сімферополь, вул. Гайдара, 3-А, 95026, ідентифікаційний код 03358593) заборгованість по договору №1563 на постачання теплової електроенергії від 01 серпня 2004 року в сумі 10478,58 грн., у тому числі: 9412,98 грн. сума основного боргу, 124,20 грн. - пеня, 375,41 грн. - 3 % річних, 565,99 грн. сума інфляційних втрат.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліс», (м.Сімферополь, вул. Ракетна, 26, 95018, ідентифікаційний код 33086577) на користь Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго», (м. Сімферополь, вул. Гайдара, 3-А, 95026, ідентифікаційний код 03358593) 1105,81 грн. судового збору.

4.Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5.В задоволенні вимог Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго», (м.Сімферополь, вул. Гайдара, 3-А, 95026, ідентифікаційний код 03358593) щодо стягнення з відповідача 4772,91 грн., у тому числі 4352,78 грн. основного боргу, 120,92 грн. 3% річних, 299,21 грн. інфляційних втрат відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримКопилова О.Ю.