Постанова № 22482983, 26.03.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2012 р. Справа № 5023/10299/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Шевель О. В.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1. за довіреністю б/н від 06.12.2011 р.

відповідача ОСОБА_2. за довіреністю № 7 від 11.04.2011 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (за вх. № 646Х/3-11) та позивача (вх. № 842Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2012 р. у справі № 5023/10299/11

за позовом СТОВ "Золочівське", м. Золочів

до НВФ "Сінтал-Д" ТОВ, м. Харків

про стягнення 66 330,97 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 02 лютого 2012 року у справі № 5023/10299/11 визнано поважною причину пропуску строку позовної давності про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №37/2077 КСЗ від 20.10.2007 з НВФ «СінталД»ТОВ на користь СТОВ «Золочівське». Позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з НВФ «СінталД»ТОВ на користь СТОВ «Золочівське»основну заборгованість у розмірі 25503,47 грн., втрати від інфляції у розмірі 16118,19 грн., 3% річних у сумі 3154,74 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 952,76 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково не погодившись з вищевказаним рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 12320,00 грн., а також 7 710, 60 грн. втрат від інфляції, 1523,97 грн. 3% річних скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Судові витрати покласти на відповідача.

При цьому, апелянт зазначає, що, на його думку, рішення у частині відмови у задоволенні позовних вимог є незаконним та не обґрунтованим, оскільки місцевим господарським судом безпідставно зараховані в погашення боргу оплати, проведені до укладення договору та здійснені на виконання інших зобовязань.

Відповідач, в свою чергу, не погоджується з вищевказаним рішенням суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог. Звернувшись з апеляційною скаргою, відповідач просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2012 р. по справі 5023/10299 частково та прийняти нове рішення, яким відмовити СТОВ «Золочівське»в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції неповно та однобічно зясовані обставини, що мають значення для справи, їм дана неправильна правова оцінка, висновки викладені в рішенні господарського суду не відповідають обставинам справи, зроблені у порушення норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції безпідставно визнано поважною причину пропуску позовної давності.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги, викладені в апеляційній скарзі, підтримав у повному обсязі та просив суд її задовольнити. Доводи, викладені у апеляційній скарзі відповідача, вважає незаконними, необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції про поважність причин пропущення строку позовної давності та законності стягнення грошових коштів.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, посилаючись на її необґрунтованість, незаконність, безпідставність. Пояснень в частині власної апеляційної скарги не надавав.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга СТОВ «Золочівське»підлягає задоволенню, а у задоволенні апеляційної скарги НВФ «СінталД»ТОВ слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 20 жовтня 2007 року між СТОВ «Золочівське»та НВФ «Сінтал`Д»- ТОВ було укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № 37/2007-КСЗ (далі Договір), за яким позивач, як продавець, зобовязався поставити товар, а відповідач (покупець) зобовязався прийняти його та сплатити за нього встановлену договором суму.

Позивачем передано у власність відповідача товар у кількості 706,787 тон цукрового буряку, що за встановленою ст. 4 Договору ціною (195,00 грн. за тону) складає 137823,47 грн., про що свідчать товарно-транспортні накладні 24.10.2007, 25.10.2007, 26.10.2007, 27.10.2007, 28.10.2007, 29.10.2007, 31.10.2007, 02.11.2007.

У статті 13 договору купівлі-продажу передбачено, що відповідач проводить оплату товару до моменту його отримання.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отримання товару розпочалося 24 жовтня 2007 року, а тому відповідач був зобовязаний здійснити оплату саме до 24 жовтня 2007 року. Вказане також визнано відповідачем під час обґрунтування ним позиції щодо пропуску позивачем строку позовної давності без поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Однак, позивач звернувся з позовом у цій справі у грудні 2011 року, тобто з пропуском встановленого строку позовної давності.

У відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Ч. 5 ст. 267 ЦК України встановлено, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідач звернувся до місцевого господарського суду із заявою про застосування строку позовної давності, у звязку з чим просив у задоволенні позову відмовити.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду із клопотанням, в якому просив визнати поважною причину пропуску позовної давності.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано скористався правом, встановленим ч. 5 ст. 267 ЦК України та правомірно визнав причини пропуску строку позовної давності поважними, виходячи з наступного.

Так, 24 жовтня 2007 року між сторонами було укладено договір підряду № 130/2007-КСЗ-п, за умовами якого НВФ «Сінтал`Д»- ТОВ взяло на себе зобовязання за замовленням позивача СТОВ «Золочівське»виконати роботи (копка цукрового буряку на земельних ділянках позивача), а позивач прийняти та оплатити їх.

Відповідно до п. 3.2. договору підряду вартість копки буряку з одного гектару земельних ділянок Позивача складає 750,00 грн.

Позивачем виконано роботи з копки буряку на площі 43 га, вартість яких складає 32250,00 грн., а тому у відповідача виникло зобовязання зі сплати на користь позивача 32250,00 грн.

У той же час, позивач виходив з того, що у відповідача існувало грошове зобовязання перед позивачем, що виникло на підставі договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 20 жовтня 2007 року, яке і є предметом позовних вимог у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Згідно з ч. 2 ст. 601 ЦК України зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

На підставі цього, опираючись на факт направлення на адресу відповідача листа про зарахування зустрічних однорідних вимог, проведенням записів по заліку зустрічних однорідних вимог у звітних регістрах СТОВ «Золочівське», позивач виходив з того, що зобовязання припинилося зарахуванням зустрічних однорідних вимог, а тому його право не є порушеним.

Крім того, колегією суддів встановлено, що протягом строку позовної давності відповідач жодних вимог позивачеві за договором підряду від 24.10.2007 № 130/2007-КСЗ-п не предявляв, з позовом до суду звернувся лише після пропуску позивачем строку позовної давності за зобовязанням до відповідача.

На підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тому, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що матеріали справи свідчать, що наведені дії відповідача суперечать згаданому принципу.

У відповідності до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку про те, що передумовою для звернення до суду є те, що особа вважає, що її права або охоронювані законом інтереси порушені або оспорені.

У той же час, порушене право підлягає захисту лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого субєктивного права, щодо якого заявлено вимогу, і факт його порушення, невизнання або оспорення.

Натомість, позивач наголошує, що не звертався з позовною заявою, оскільки виходив з того, що відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог, і його права не порушені, що виключало можливість звернення до суду.

Матеріали справи свідчать, що 05 вересня 2011 року постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі № 5023/1488/11 було встановлено, що зарахування зустрічних однорідних вимог не відбулося, а тому зобовязання відповідача щодо сплати позивачеві грошових коштів за договором від 20.10.2007 не припинилося.

Таким чином, висновок місцевого господарського суду про поважність причин пропуску позовної давності відповідає обставинам справи та зроблений у відповідності до ст. 267 ЦК України, а доводи апеляційної скарги викладеного не спростовують.

Оцінюючи правовідносини, що склалися між сторонами спору, колегія суддів зазначає таке.

У статті 13 договору купівлі-продажу від 20.10.2007 передбачено, що відповідач проводить оплату товару до моменту його отримання.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отримання товару розпочалося 24 жовтня 2007 року, а тому відповідач був зобовязаний здійснити оплату саме до 24 жовтня 2007 року.

Згідно з ч. 1 ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

У відповідності до ч. 4 цієї ж статті якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На підставі викладеного, місцевий господарський суд правомірно погодився з тим, що проведення позивачем поставки товару на суму більшу, ніж сума отриманої попередньої оплати, не звільняє відповідача від обовязку здійснення оплати у строк, встановлений договором, а також стягнення з останнього сум, які передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Оскільки відповідач вільно погодився зі сплатою вартості товару саме за передплатою (ст. 13 договору купівлі-продажу від 20.10.2007), то порушення відповідачем цього строку та подальше прийняття товару на суму, яка перевищувала розмір передплати не призводить до втрати чинності цим пунктом договору та не означає, що строк проведення оплати не встановлений.

Викладене спростовує доводи апеляційної скарги відповідача про ненадання судом першої інстанції оцінки настання строку виконання зобовязання за договором купівлі-продажу.

Також колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про незаконність стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно з ч. 2 цієї ж статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення не містить жодних часових обмежень або виключень, а тому втрати від інфляції та три проценти річних підлягають стягненню за весь час прострочення.

Згідно з ч. 1 ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (ч. 2 ст. 267 ЦК України).

Глава 50 ЦК України не містить такої підстави для припинення зобовязання як сплив строку позовної давності.

Крім того, слід зазначити, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі I книги 5 ЦК України "Загальні положення про зобов'язання", а відтак поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Наведені положення ЦК України свідчать, що сплив строку позовної давності не спричиняє припинення зобовязання, а у випадку визнання судом поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Доводи апеляційної скарги відповідача про незастосування судом першої інстанції позовної давності до вимог про стягнення втрат від інфляції та 3% річних зводяться до незгоди з визнанням причин пропуску троку позовної давності поважними. Місцевий господарський суд, визнавши поважними причини пропущення строку позовної давності, не мав правових підстав для незастосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, а, отже, і стягнення втрат від інфляції та 3% річних.

Враховуючи правильне визначення місцевим господарським судом строку прострочення відповідачем сплати грошового зобовязання за договором від 20.10.2007, а також визнання поважними причин пропуску позовної давності, апеляційний господарський суд не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача.

Суд першої інстанції встановив проведення відповідачем оплати за договором купівлі-продажу від 20.10.2007 у розмірі 100000,00 грн., з чим сторони погодилися. Однак, місцевий господарський суд також погодився з доводами відповідача про те, що на виконання договору від 20 жовтня 2007 року, проведено сплату у розмірі 12320,00 грн. 20 червня 2007 року, тобто майже за чотири місяці до підписання договору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що вказаний висновок суду першої інстанції зроблений з порушенням ст.ст. 34, 43 ГПК України, виходячи з наступного.

Місцевий господарський суд обґрунтував сплату грошових коштів за чотири місяці до укладання договору, усною домовленістю, досягнення якої підтверджується копією рахунку.

Згідно з ч. 2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

На вимогу господарського суду відповідач не надав оригінал рахунку, а позивач при цьому заперечував, що такий рахунок виписував та виставляв відповідачеві для оплати.

Матеріали справи не містять доказів, з яких вбачається обєктивна причини відсутності рахунку (втрата з причин, що не залежать від відповідача; поміщення до матеріалів іншої справи, тощо).

Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів досягнення сторонами домовленості про проведення 26 червня 2007 року оплати у розмірі 12320,00 грн. на виконання договору, який було укладено у майбутньому, а саме 20 жовтня 2007 року.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позивач правомірно направив грошові кошти у розмірі 12320,00 грн. на погашення заборгованості, яка існувала до цього.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду, під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09 червня 2009 року у справі № 38/282-08 встановлено факт отримання відповідача від позивача цукрового буряку за товарно-транспортними накладними у кількості 706,787 тон, на загальну суму 137823,47 грн. та часткову сплату відповідачем лише 100000,00 грн.

У свою чергу, платіжне доручення від 26 червня 2007 року про сплату на користь позивача грошових коштів у розмірі 12320,00 грн. не свідчить про проведення оплати за договором купівлі-продажу від 24 жовтня 2007 року. Жодних доказів того, що сторони після проведення оплати дійшли згоди про зарахування цієї суми на погашення зобовязань з оплати за договором купівлі-продажу від 20 жовтня 2007 року матеріали справи не містять.

На підставі викладеного, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог скасуванню.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків місцевого господарського суду про наявність підстав для визнання поважними причин пропущення строку позовної давності та необхідності стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, з урахуванням втрат від інфляції та 3 % річних за весь час прострочення.

Таким чином, місцевий господарський суд в цілому правильно встановив обставини справи та вірно застосував норми матеріального права, однак при цьому дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення основної заборгованості у розмірі 12320,00 грн., а також 7710,60 грн. втрат від інфляції, 1523,97 грн. 3 % річних, в силу чого рішення місцевого господарського суду в даній частині підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, п.п. 1, 2 ст. 103 ГПК України, статтею 105 ГПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Науково-виробничої фірми «Сінтал`Д»- товариство з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Золочівське»задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 02 лютого 2012 року у справі № 5023/10299/11 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 12320,00 грн., а також 7 710, 60 грн. втрат від інфляції, 1523,97 грн. 3% річних скасувати, у цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з Науково-виробничої фірми «Сінтал`Д»- товариство з обмеженою відповідальністю, м. Харків, вул. Чкалова, 7, код ЄДРПОУ 14073681 на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Золочівське», Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, вул. Разіна, 40, код ЄДРПОУ 30412824 основну заборгованість у розмірі 12320,00 грн., а також 7710,60 грн. втрат від інфляції, 1523,97 грн. 3 % річних, витрати по сплаті судового збору у розмірі 458,74 грн.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 02.02.2012 залишити без змін.

Стягнути з Науково-виробничої фірми «Сінтал`Д» - товариство з обмеженою відповідальністю (м. Харків, вул. Чкалова, 7, код ЄДРПОУ 14073681) на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Золочівське» (Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, вул. Разіна, 40, код ЄДРПОУ 30412824) судовий збір у розмірі 804,75 грн. за подання апеляційної скарги.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Шевель О. В.

Повний текст постанови складено 26.03.2012 року