Постанова № 22482923, 05.04.2012, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 квітня 2012 року Справа № 5002-15/4097-2011

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіВоронцової Н.В.,

суддівФенько Т.П.,

Заплава Л.М.,

за участю представників сторін:

представник позивача: ОСОБА_1 (повноваження перевірені), довідка № 462362 від 25.05.11р., керівник - ПАТ "Кримнафтопродукт";

представник відповідача: ОСОБА_2, довіреність №3 від 04.01.2012р. - КРП "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя";

представник третьої особи: не з'явився - Фонд майна АР Крим;

представник третьої особи: ОСОБА_3, довіреність № 1 від 03.01.12р. - Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі ;

розглянувши апеляційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко І.А.) від 22 листопада 2011 року у справі №5002-15/4097-2011

за позовом Публічного акціонерного товариства "Кримнафтопродукт"; до відповідача Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя"; треті особи: Фонд майна Автономної Республіки Крим;

Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі;

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Кримнафтопродукт" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" про визнання недійсним договору на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію №185 від 12.02.2009 р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Кримнафтопродукт" та Кримським республіканським підприємством "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя".

Рішенням господарського суду АР Крим (суддя Іщенко І. А.) від 22 листопада 2011 року у справі №5002-15/4097-2011 позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив із того, що рішенням господарського суду АР Крим від 17.02.2011 по справі №5002-11/348-2011 визнано відсутність у ПАТ «Кримнафтопродукт»права власності та іншого речового права на об'єкти житлового фонду, зазначені в «Акті приймання-передачі державного майна у власність спільного українсько-британського ВАТ «Кримнафтопродукт»від 03.12.1999р., а відтак зроблено висновок, що позивач при укладенні договору помилився щодо обставин, які мають істотне значення, а саме помилявся щодо наявності у нього права власності на житловий будинок на водопостачання якого було укладено цей договір.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя", звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду із апеляційної скаргою, в якій просить скасувати оспорюване рішення та прийняте нове, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга зокрема мотивована тим, що рішення господарського суду АР Крим від 17.02.2011 по справі №5002-11/348-2011 не свідчить про помилку позивача щодо обставин, які мають істотне значення, при укладенні спірного договору. Крім того, на час укладення спірного договору позивач був обізнаний про те, що всі обєкти житлового фонду були виключені із його статутного капіталу, оскільки таке рішення було прийнято засновниками та керівником ВАТ «Кримнафтопродукт»і оформлено протоколом загальних зборів №10 від 07.10.1996р.

Таким чином, відповідач посилається на невірне застосування місцевим господарським судом норм ст. 229 ЦК України, оскільки помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, а тому з таких підстав договір не може бути визнаний недійсним.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2011 року у справі №5002-15/4097-2011 апеляційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя" прийнято до провадження та призначено до розгляду колегією суддів у складі головуючого судді Воронцової Н. В., суддів Остапової К. А., Заплави Л. М.

Розпорядженням Заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 січня 2012 року, у звязку з відпусткою, суддю Остапову К. А. у складі колегії замінено на суддю Фенько Т. П.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 січня 2012 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, залучено Фонд майна АР Крим.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01 березня 2012 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі.

01 березня 2012 року на адресу суду від відповідача КРП "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя", за підписом директора ОСОБА_4, надійшла заява в порядку ст.. 100 ГПК України, в якій останній відмовляється від апеляційної скарги.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.03.2012р. строк розгляду апеляційної скарги було продовжено на 15 днів, розгляд скарги відкладено на 05.04.2012р. на 11 год. 40 хв., а також перенесено розгляд заяви відповідача про відмову від скарги.

04 квітня 2012 року на адресу суду від Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі надійшли письмові заперечення на заяву відповідача подану в порядку ст.. 100 ГПК України, в яких останній просить суд не приймати відмову відповідача від апеляційної скарги, оскільки судом першої інстанції при розгляді справи були грубу порушені законодавство України щодо управління державним майном, яке не увійшло до статутного капіталу приватизованого підприємства, але залишилося на його балансі, наслідком якого стало також порушення прав та інтересів конкретних громадян, що мешкають у спірному будинку.

В судовому засіданні, 05 квітня 2012 року, позивач підтримав заяву відповідача про відмову від апеляційної скарги, а також заявив заяву про долучення до матеріалів справи додаткових документів.

Разом з тим, позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги відповідача, при цьому зазначає, що з моменту вступу рішення господарського суду АР Крим від 17.02.2011 по справі №5002-11/348-2011 в законну силу у нього виникло право на оскарження спірного договору, оскільки при його укладення позивач помилково вважав себе власником житлового фонду, який був предметом договору, а відповідно особою зобовязаною на укладання такого виду договорів.

Відповідач представив суду письмові пояснення в яких зазначив, що у відповідь на пропозицію позивача розірвати спірний договір, КРП "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя" листом №619 від 01.03.2012р. надало свою згоду, в звязку з чим спірний договір достроково припинив свою дію за погодженням сторін, а відтак відповідач відмовляється від апеляційної скарги.

Представник третьої особи Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі підтримав свої заперечення щодо неприйняття відмови відповідача від апеляційної скарги, а також просив її задовольнити та скасувати оспорюване рішення.

Так, у своїх письмових поясненнях Регіональне відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі посилається на те, що до передачі спірного житлового будинку, №3 розташованого за адресою 12 км. Московського шосе, с. Бітумний в м. Сімферополі, у комунальну власність, позивач зобовязаний утримувати його у належному до передачі стані, оскільки на даний час він знаходиться на його балансі та відповідного акту про приймання передачу відомчого житлового фонду в комунальну власність не складалося. Проте, на цей час Регіональним відділенням Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі проводиться робота з передачі до комунальної власності житлового фонду ПАТ "Кримнафтопродукт".

Представник третьої особи Фонду майна АР Крим, в судове засідання не зявився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, ухвалою суду від 26.03.2012р, яка направлялася на адресу останнього рекомендованою кореспонденцією.

Враховуючи, що згідно частини 2 статті 22 Господарського процесуального кодексу України участь у судовому засіданні є правом, а не обовязком, а також беручи до уваги положення частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, за якої апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія вважає за можливе повторно розглянути справу за відсутності представника третьої особи Фонду майна АР Крим, який був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Разом з тим, судова колегія розглянувши заяву відповідача подану в порядку ст.. 100 ГПК України, дійшла наступного висновку.

Відповідно до статті 100 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитись від неї до винесення постанови.

З огляду на правовий аналіз норми ст. 100 ГПК України, законодавець визначив диспозитивне право, за яким саме незгодна з рішенням місцевого господарського суду особа вирішує питання звертатися чи не зверта тися їй до апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. Так, стороні, яка звернулася з апеляційною скаргою, надано право вирішувати питання щодо відмови від апеляційної скарги. Але таке диспозитивне право на відмову від апе ляційної скарги має й особа, яка оскаржила судове рішення місцевого господарського суду лише до здійснення апеляційною інстанцією процесуальної дії, якою закінчується апеляційне провадження до винесення відповідної постанови.

Водночас, у ч. 2 вказаної статті встановлено, що суд може не прийняти відмову від апеляційної скарги з підстав, що викладені в ч. 6 ст. 22 ГПК України.

Так, в ч. 6 ст. 22 ГПК України зазначається, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї небудь права і охоронювані законом інтереси.

Враховуючи, що предметом оскарження є договір про водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію житлового будинку, тобто значною мірою вирішується питання щодо надання мешканцям будинку вказаних комунальних послуг, а також те, що предметом спірного договору є майно держави, яке не увійшло до статутного капіталу приватизованого підприємства, але залишилося на його балансі, вказані обставини дають підстави для необхідності здійснення апеляційного перегляду оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та відмови у прийнятті зазначеної заяви відповідача, як такої що суперечить законодавству.

Переглянувши матеріали справи відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

Як свідчать матеріали справи, наказом Регіонального відділення Фонду Державного майна України в АР Крим №103 від 27.08.1995р., згідно Акту приймання-передачі державного майна у власність спільного українсько-британського підприємства ВАТ «Кримнафтопродукт»від 03.12.1999р., позивачу були передані об'єкти житлового фонду до якого увійшли житлові будинки №1-4 на 12 км. Московського шосе та по вул. Дзюбанова, 42 в м. Сімферополі (а.с.17-21).

Відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим № 103 від 27 серпня 1995р., регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим виступило засновником створюваного відкритого акціонерного товариства і внесло як статутний внесок від Фонду державного майна України майно орендного підприємства «Управління Кримнафтопродукт" згідно акту оцінки вартості майна в сумі 509 608 000 000 (п'ятсот дев'ять мільярдів шістсот вісім мільйонів) карбованців.

По акту прийому - передачі державного майна, Фондом майна АР Крим у власність Спільного Українсько британського підприємства ВАТ "Кримнафтопродукт", датованого 03.12.1999р., було передано рухоме і нерухоме майно, у тому числі і об'єкти житлового фонду (а. с. 17).

Згідно п.1.1. Статуту ВАТ "Кримнафтопродукт" останнє є правонаступником спільного українсько-британського підприємства ВАТ "Кримнафтопродукт". Рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ "Кримнафтопродукт" № 14 від 05.03.1997р. було змінено найменування на відкрите акціонерне товариство "Кримнафтопродукт", про що 21.04.1997р. виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради було видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.

У звязку з чим, 12.02.2009р. між Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя»та Відкритим акціонерним товариством «Кримнафтопродукт»був укладений договір на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію №185 (далі Договір, а.с.11-16).

Однак, рішенням загальних зборів засновників спільного українсько британського підприємства відкритого акціонерного товариства "Кримнафтопродукт" № 10 від 07.10.1996р. були виключені із статутного фонду СП ВАТ "Кримнафтопродукт" обєкти житлового фонду, у зв'язку з допущеною помилкою при формуванні статутного фонду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на момент укладання спірного договору позивач помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки отримавши у власність житловий фонд, а саме 4 житлових будинки розташовані на 12 км. Московського шосе в м. Сімферополі та житловий будинок по вул. Дзюбанова, 42 в м. Сімферополі, позивач був його власником доки засновником Регіональним відділенням Фонду державного майна в АР Крим, весь житловий фонд, який було внесено до статутного фонду позивача, виключено як внесений помилково. В звязку з чим, позивач посилаючись на те, що він на даний час не є власником вказаних житлових будинків, стверджує, що у нього відсутні будь які правові підстави для укладення договорів на забезпечення цих будинків водою та водовідведенням.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення присутніх в засіданні суду представників сторін, судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду скасуванню, при цьому, апеляційна інстанція виходить із наступного.

Як вбачається із справи, предметом даного позову є вимоги про визнання недійснимдоговору на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію №185 від 12.02.2009р., які обґрунтовані посиланнями на статті 203, 215 та 229 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою ст. 203 цього кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Слід зазначити, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

При цьому, суд має встановлювати невідповідність угоди вищенаведеним нормам саме на момент її укладення сторонами.

Так, нормами ч.3ст.203ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

В свою чергу, ст.229ЦК України визначає, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася стосовно щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Як на підставу помилки при укладенні спірного договору, місцевий господарський суд послався на рішення господарського суду АР Крим від 17.02.2011 по справі №5002-11/348-2011, яким визнано відсутність у ВАТ «Кримнафтопродукт»права власності та іншого речового права на об'єкти житлового фонду, зазначені в «Акті приймання-передачі державного майна у власність спільного українсько-британського ВАТ «Кримнафтопродукт»від 03.12.1999р., а відтак зроблено висновок, що позивач при укладенні договору помилився щодо наявності у нього права власності на житловий будинок на водопостачання якого було укладено цей договір.

Проте, колегія суддів не може погодитися із таким твердженням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, як вже вказувалося вище, рішенням загальних зборів засновників спільного українсько британського підприємства відкритого акціонерного товариства "Кримнафтопродукт" № 10 від 07.10.1996р. були виключені із статутного фонду СП ВАТ "Кримнафтопродукт" обєкти житлового фонду, у зв'язку з допущеною помилкою при формуванні статутного фонду.

Проте, не зважаючи на існування зазначеного рішення, яке було прийнято загальними зборами засновників самого відповідача, по акту прийому - передачі державного майна, Фондом майна АР Крим у власність Спільного Українсько британського підприємства ВАТ "Кримнафтопродукт", датованого 03.12.1999р., було передано рухоме і нерухоме майно, у тому числі і об'єкти житлового фонду.

В пункті п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зокрема зазначено, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Тобто, на момент прийняття відповідачем житлового фонду, вже існувало рішення загальних зборів про його виключення із статутного фонду СП ВАТ "Кримнафтопродукт", а відтак судова колегія вважає необґрунтованими посилання відповідача на його необізнаність із зазначеними обставинами.

При цьому, судова колегія також зазначає, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати або навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину.

У своєму позові позивач зазначає, що він помилявся відносно необхідності укладення ним спірного договору, вважаючи, що він має бути стороною договору, оскільки житлові будинки, які були передані до уставного фонду підприємства, стали його власністю, а відтак у нього виникли обовязки по забезпеченню цих будинків водою та водовідведенням.

При цьому, позивач жодним чином не вказує, що при укладенні спірного договору він помилявся щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, а навпаки останнім належним чином виконували зобовязання за договором.

Враховуючи вищевикладене, колегія судді не може погодитися, що зазначені позивачем обставини щодо помилки при укладенні спірного правочину, підпадають під ознаки такої, в розумінні ст. 229ЦК України, а відтак договір не може бути визнаний недійсним із вказаних останнім підстав.

Однак, незважаючи на вищенаведене розуміння та трактування норм Цивільного кодексу України, місцевим господарським судом визнано недійсними оскаржуваний правочини з посиланням на рішення господарського суду АР Крим від 17.02.2011 по справі №5002-11/348-2011, яким визнано відсутність у ВАТ «Кримнафтопродукт»права власності та іншого речового права на об'єкти житлового фонду, в звязку з чим позивач при укладенні договору помилився щодо наявності у нього права власності на житловий будинок на водопостачання якого було укладено цей договір.

Слід вказати, що предметом спору є договір про надання послуг з водопостачання та водовідведення, а відтак до нього підлягають застосуванню норми 3акону України „Про питну воду та питне водопостачання” та Закону України „Про житлово-комунальні послуги”.

Так, статтею 22 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності жилі, виробничі, побутові та інші приміщення відповідно до вимог санітарних норм.

Згідно з статтею 19 3акону України „Про питну воду та питне водопостачання”, послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення. Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Відповідно до статті 29 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово-комунальних послуг з іншим виконавцем.

Отже, укладення договорів на послуги з водопостачання та водовідведення між виробником цих послуг та відповідачем можливе якщо останній здійснює функції балансоутримувача будинку чи управителя.

Згідно статті 11 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобовязані складати фінансову звітність. Фінансова звітність підприємства зокрема включає - баланс.

Баланс це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобовязання та капітал (Положення бухгалтерського обліку, затвердженого наказом МФУ від 31.03.1999р. №87).

Фінансові звіти містять статті, склад і зміст яких визначаються відповідними положеннями (стандартами).

Положенням бухгалтерського обліку, затвердженого наказом МФУ від 31.03.1999р. №87, визначаються зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей.

Так, зокрема в статті балансу "Основні засоби" наводиться вартість майна отриманого на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Підставою для зарахування на баланс основних засобів є не тільки акт приймання передачі, а й акт введення в експлуатацію основних засобів.

Як вбачається із представленої позивачем оборотно сальдової відомості по рахунку 103 необоротні активи за січень 2009 року, на балансі ВАТ «Кримнафтопродукт»значиться: будівля житлова двохповерхова 40; будівля житлова двохповерхова 41; будівля житлова одноповерхова 38; будівля житлова одноповерхова 39, що відповідає переданим за актом приймання передачі від 03.12.1999р. №02/2185 житловим будинкам (зворотний а. с. 20, том 1).

Таким чином, на момент укладання спірного договору на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію 4 житловим будинкам, які розташовані на 12 км. Московського шосе в м. Сімферополі та житловому будинку по вул. Дзюбанова, 42 в м. Сімферополі, зазначенні будинки знаходилися на балансі останнього.

Відповідно до пункту 5 статті 44 Водного кодексу України, водокористувачі зобов'язані не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам та об'єктам навколишнього природного середовища.

Згідно з статтею 49 Господарського кодексу України, підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави.

Отже, у зв'язку з тим, що відповідач є балансоутримувачем зазначеного житлового будинку, він є виконавцем послуг з водопостачання та водовідведення, а тому в силу норм 19 3акону України „Про питну воду та питне водопостачання” саме ним повинен укладатися спірний договір, при цьому, як стверджує сам відповідач, окремі договори із власниками квартир в спірних будинках не укладалися.

Також, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що на виконання наказу Фонду державного майна України від 14.07.2004р. №1451 "Щодо перерозподілу функцій з управління корпоративними правами держави" за актом приймання передачі №24/17 від Фонду державного майна України до Фонду майна АР Крим передані повноваження з управління корпоративними правами держави Спільного українсько британського підприємства відкритого акціонерного товариства "Кримнафтопродукт".

Наказом Фонду державного майна України від 18.04.2008р. №462 встановлено Фонду майна АР Крим забезпечити передачу справ Спільного українсько британського підприємства відкритого акціонерного товариства "Кримнафтопродукт" до Фонду державного майна України. Фонду державного майна України передати повноваження з управління корпоративними правами держави Спільного українсько британського підприємства відкритого акціонерного товариства "Кримнафтопродукт" до Регіонального відділення Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі, згідно з актом приймання передачі документів.

Наказом Регіональним відділенням Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі від 29.07.2011р. №198 вирішено прийняти рішення щодо передачі у комунальну власність відповідних територіальних громад житлових будинків, виключених із статутного капіталу ВАТ "Кримнафтопродукт", в тому числі 4 житлових будинки розташовані на 12 км. Московського шосе в м. Сімферополі та житловий будинок по вул. Дзюбанова, 42 в м. Сімферополі.

Таким чином, на цей час повноваження з управління корпоративними правами держави Спільного українсько британського підприємства відкритого акціонерного товариства "Кримнафтопродукт" передані Регіональному відділенню Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі та останнім проводиться робота з передачі до комунальної власності житлового фонду ПАТ "Кримнафтопродукт".

Так, 23 серпня 2011 року Регіональне відділенню Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі звернулось до міського голови Сімферопольської міської ради щодо передачі 4 житлових будинків розташовані на 12 км. Московського шосе в м. Сімферополі та житлового будиноку по вул. Дзюбанова, 42 в м. Сімферополі у комунальну власність територіальної громади міста Сімферополя.

19 вересня 2011 року за вих.. №9200/24/01-26 Сімферопольська міська рада повідомила про необхідність надсилання на її адресу певних документів.

З ціллю отримання таких документів, 27.10.2011р. вих.. №11-06-03445 Регіональним відділенням Фонду державного майна України в АР Крим та м. Севастополі був спрямований запит до позивача, однак останнім необхідні документи представлені не були.

Вищевказані обставини також були встановлені постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя АР Крим від 07 лютого 2012 року у справі №2а-0107/23/12 за позовом Яворік Світлани Антонівни до Сімферопольської міської ради, якою Сімферопольську міську раду зобовязано прийняти житловий будинок №3 розташований за адресою: 12 км. Московського шосе, с. Бітумний в м. Сімферополі, у комунальну власність.

Доказів скасування зазначеної постанови в установленому порядку, суду представлено не було.

Крім того, рішенням господарського суду АР Крим від 17.02.2011 по справі №5002-11/348-2011, визнано недійсним наказ Фонду майна АР Крим № 103 від 27 серпня 1995р. у частині передачі об'єктів житлового фонду згідно «Акту приймання - передачі державного майна у власність спільного українсько-британського підприємства ВАТ "Кримнафтопродукт"»від 03.12.1999 р. та визнано відсутність у ВАТ «Кримнафтопродукт»права власності та іншого речового права на об'єкти житлового фонду, зазначені в «Акті приймання-передачі державного майна у власність спільного українсько-британського ВАТ «Кримнафтопродукт»від 03.12.1999р.

Частиною 2 статті 3 закону України "Про приватизацію державного майна", у редакції, що діяла на момент створення позивача встановлено обмеження щодо приватизації державного житлового фонду. Зокрема встановлено, що дія зазначеного закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного й житлового фондів, а також об'єктів соціально - культурного призначення.

Відповідно до пункту 9 статті 8 закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" державний житловий фонд, який перебуває в повному господарському веденні або оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій, за їхнім бажанням може передаватися в комунальну власність по місцю розміщення будинків з наступним проведенням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації й місцевого самоврядування згідно вимог цього закону.

Таким чином, житлові будинки 4 житлових будинки розташовані на 12 км. Московського шосе в м. Сімферополі та житловий будинок по вул. Дзюбанова, 42 в м. Сімферополі, виключені із статутного фонду відповідача, залишаються на його балансі та перебувають на цей час в державній власності, тобто є майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі.

Поряд з цим, порядок управління таким майно визначається Положенням про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі", яке було затверджено наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.99р. N 908/68.

Так, відповідно до п. 3.1 цього положення Відповідальність за збереження та ефективне використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, визначається главою 29 розділу I Книги третьої Цивільного кодексу України - щодо захисту прав власності, та главою 51 розділу I Книги п'ятої Цивільного кодексу України - щодо правових наслідків порушення зобов'язань.

При цьому, відповідно до частини 2 пункту 9 статті 8 закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" у випадку банкрутства підприємства, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарськім віданні яких перебував житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається в комунальну власність відповідних міських, сільських, селищних рад.

Водночас, Положенням про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6листопада 1995 р. № 891, визначає порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій (далі - відомчий житловий фонд), у разі зокрема зміни форми власності установ та організацій, що мало місце з підприємством відповідача.

Так, пунктом 5 вказаного Положення передбачено, що передача будинків відомчого житлового фонду в комунальну власність провадиться комісією з питань приймання відомчого житлового фонду в комунальну власність, яка утворюється Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями або виконкомами відповідної Ради.

Пунктом 9 передбачено, що акт приймання-передачі відомчого житлового фонду в комунальну власність (форма додається) складається в чотирьох примірниках, підписується членами комісії з питань приймання відомчого житлового фонду в комунальну власність та затверджується держадміністрацією або виконкомом, який утворив цю комісію.

Отже, відповідно до наведених норм, тільки відповідний акт приймання-передачі відомчого житлового фонду, підписаний відповідною комісією з питань приймання відомчого житлового фонду в комунальну власність, є належним доказом прийняття житлового фонду до комунальної власності.

Проте, ані в суду першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції, позивачем не було представлено відповідного акту приймання - передачі спірних житлових будинків до комунальної власності, навіть за наявності судових актів у справах №2а-0107/23/12 та №5002-11/348-2011, тобто на даний час вказані рішення судів позивачем виконані не були, як і не було виконано рішення загальних зборів товариства оформлене протоколом №10 від 07.10.1996р., що в свою чергу не дає останньому підстав стверджувати про відсутність у нього на балансі 4 житлових будинків розташованих на 12 км. Московського шосе в м. Сімферополі та житлового будиноку по вул. Дзюбанова, 42 в м. Сімферополі.

Разом з тим, судова колегія не приймає посилання позивача на те, що ним в 2012 році були списані із балансу підприємства спірні житлові будинки, про що ним було представлено оборотно сальдову відомість по рахунку: 103 необоротні активи, станом за березень 2012 року, оскільки такі дії останнього суперечать вищевказаному порядоку передачі в комунальну власність державного житлового фонду.

З огляду на все вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем в порушення приписів ст. 33 ГПК України, не доведено підстав для визнання в судовому порядку недійсним договору на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію №185 від 12.02.2009 р., а висновки місцевого господарського суду про зворотне не відповідають фактичним обставинам справи, а відтак прийняте ним рішення у даній справі підлягає скасуванню.

Відносно посилання відповідача на те, що у відповідь на пропозицію позивача розірвати спірний договір, КРП "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя" листом №619 від 01.03.2012р. надало свою згоду, в звязку з чим спірний договір достроково припинив свою дію за погодженням сторін, судова колегія зазначає.

Статтею 99 ГПК України передбачено, що перегляд за апеляційною скаргою рішень та ухвал місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на територію знаходження відповідного місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Отже, враховуючи, що апеляційне провадження являє собою перегляд рішення суду першої інстанції на підставі фактичних даних, що були надані особами, які беруть участь у справі, а відтак посилання на нові факти або обставини, як в даному є лист відповідача №619 від 01.03.2012р., який виник після прийняття 22.11.2011р. оскаржуваного рішення, не можуть бути прийняті до уваги судом апеляційної інстанції.

Адже, апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній доказами, які були зібрані місцевим господарським судом і покладені в основу рішення, тоді як в даному випадку, зазначеного листа, на час прийняття оспорюваного рішення, матеріали справи не містили, а відтак юридична оцінка йому не надавалася.

Беручи до уваги, встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом при вирішенні даного спору було неповно зясовані обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасуванняоскаржуваного судовогоакту із винесенням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 99, 100, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 3 (частиною 3), 4 (частиною 1) статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" про відмову від апеляційної скарги залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" задовольнити

3. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 22 листопада 2011 року у справі №5002-15/4097-2011 скасувати.

4. Прийняти у справі нове рішення:

В позові відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Кримнафтопродукт" (95000, м. Сімферополь, вул.. Ялтиське шосе, 12, код ЄДРПО України 03482270) на користь Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя" (95053, м. Сімферополь, вул..Гурзуфська, 5, код ЄДРПО України 20671506) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 470,50 грн.

5. Доручити господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ

Головуючий суддяН.В. Воронцова

СуддіТ.П. Фенько

Л.М. Заплава