Рішення № 22478772, 02.04.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2012 р.Справа № 5017/184/2012 За позовом: Міністерства інфраструктури України

до відповідача: Одеської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державного підприємства „Одеська залізниця”

про визнання права власності

Суддя: Малярчук І.А.

В засіданні приймали участь представники:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність №2541/15/14-11 від 14.06.2011 р.

Від відповідача: не з`явився

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Одеської залізниці: ОСОБА_2, довіреність від 03.01.2012 р.

В засіданні 02.04.2012 р. приймали участь представники:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність №2541/15/14-11 від 14.06.2011 р.

Від відповідача: не з`явився

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Одеської залізниці: не з`явився

Суть спору: про визнання за державою Україна в особі Міністерства інфраструктури України право державної власності на обєкт нерухомого майна нежитлову будівлю пункту обігріву непарної горловини залізничної станції Одеса-Сортувальна Одеської залізниці, загальною площею 6,7 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Сортувальна,38-В, що перебуває у господарському віданні Одеської залізниці.

Представник позивача на заявлених позовних вимогах наполягає, надав суду пояснення від 15.03.2012 р. за вх.№7884/2012, в обґрунтування чого зазначає, що з метою проведення державної реєстрації прав власності на обєкт нерухомого майна будівлю пункту обігріву непарної горловини Одеська залізниця (в особі свого відокремленого структурного підрозділу - Одеса-Сортувальна дистанція сигналізації та звязку) листом від 16.09.2011 р. №10373, звернулася до Одеської міської ради із проханням оформити свідоцтво про право власності на спірний обєкт. Листом від 12.10.2011 р. вих.№4327 Одеською міською радою надано відповідь про можливість розгляду питання щодо оформлення права власності лише після надання документів, які посвідчують право власності. Між тим, як відмічає позивач, будівництво обєкту здійснювалось Одеською залізницею самостійно, обєкт введений в експлуатацію, однак, акт введення до експлуатації не зберігся, у звязку із проведенням будівництва за радянських часів. Обєкт експлуатується, відображений у самостійному балансі та утримується за рахунок відокремленого структурного підрозділу Одеської залізниці, на нього ведеться інвентарна картка для обліку основних засобів. Згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії 1-ОД №000301, виданого на підставі рішення Одеської міської ради від 28.04.2000 р. №1234-ХХIII, Одеській залізниці надано у постійне користування для виробничої діяльності земельну ділянку площею 377,06га, на якій знаходиться спірний обєкт нерухомості. Вищевикладене, на думку позивача, свідчить про те, що у Одеської залізниці існує право господарського відання відносно обєкту, а у Міністерства інфраструктури України право власності згідно ч.3 ст.397, ст.322, ч.2 ст.328 ЦК України.

Відповідач у судові засідання не з`явився, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, у звязку з чим справу розглянуто за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст.75 ГПК України.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Одеська залізниця пояснення по суті позовних вимог не надала, однак її представник усно в судових засіданнях зазначив, що проти задоволення позову позивача не заперечує.

Ухвалою суду від 20.03.2012 р. за клопотанням позивача від 19.03.2012 р. за вх.№8339/2012 згідно ч.3 ст.69 ГПК України строк розгляду справи було продовжено до 03.04.2012р.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши доводи представників позивача та третьої особи, суд встановив наступне:

Відповідно до п.1.1 Статуту Одеської залізниці, затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 29.12.97 р. №456, із наступними змінами, Одеська залізниця це створене згідно з статтями 1, 4 Закону України „Про залізничний транспорт” статутне територіально-галузеве обєднання, засноване на державній власності і підпорядковане Державній адміністрації залізничного транспорту України, що входить до сфери управління Міністерства транспорту України.

Відповідно до п.п.4.1, 4.2 Статуту Одеської залізниці, майно залізниці становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у балансі залізниці. Майно залізниці є державною власністю і закріплюється за нею на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, залізниця володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.

Положеннями ч. 5 статті 4 Закону України „Про залізничний транспорт” №273-96/ВР від 04.07.1996р. визначено, що управління залізницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом - Державною адміністрацією залізничного транспорту України (далі - Укрзалізниця), підпорядкованим центральному органу виконавчої влади в галузі транспорту..

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України „Про залізничний транспорт”, майно, закріплене за залізницями, підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування, є загальнодержавною власністю.

Відповідно до ст. 116 Конституції України від 28.06.1996 р. Кабінет Міністрів України, зокрема, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України „Про управління об'єктами державної власності” від 21.09.2006 року N 185-Vвизначено, що управління об'єктами державної власності це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст. 4 цього Закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління); органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури); юридичні та фізичні особи, які виконують функції з управління корпоративними правами держави (далі - уповноважені особи); Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Крім того, у відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 73 Господарського кодексу України орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Спірний обєкт нерухомості, а саме, нежитлова будівля пункту обігріву непарної горловини залізничної станції Одеса-Сортувальна Одеської залізниці, загальною площею 6,7 кв.м., розташована за адресою: м. Одеса, вул. Сортувальна,38-В, обліковується у складі основних засобів Дистанції сигналізації та звязку Одеса-Сортувальна за інв. номером 010031.

Як стверджує позивач, акт прийняття спірного нежитлового обєкту до експлуатації, дозвільна та проектно-кошторисна документація на будівництво втрачені, у звязку із давністю будівництва даного обєкту.

На зазначений обєкт нерухомості КП „Одеське БТІ та РОН” було виготовлено технічний паспорт станом на 08.05.2007 р. та 27.12.2011 р. отримано технічний висновок про стан будівлі, яким встановлено, що будівля знаходиться в задовільному стані та придатна для подальшої експлуатації за умови усунення існуючих дефектів і пошкоджень будівельних конструкцій обєкта.

Земельна ділянка, на якій знаходиться спірний обєкт, знаходиться у постійному користуванні Одеської залізниці відповідно до рішення Одеської міської ради від 28.04.2000р. №1234-ХХІІІ, згідно якого Одеській залізниці було видано Державний акт серії І-ОД №000301 на право постійного користування землею площею 377,06га для виробничої діяльності в межах відповідно до плану землекористування.

Листом від 16.09.2011 р. №10373 Дистанція сигналізації та звязку Одеса-Сортувальна звернулась до Одеської міської ради з проханням оформити право власності на обєкти нерухомого майна, які знаходяться на балансі Дистанції сигналізації та звязку Одеса-Сортувальна з видачею свідоцтв на право державної власності на ці обєкти в особі Міністерства транспорту та звязку України (на праві повного господарського відання Одеської залізниці). На даний лист третя особа отримала відповідь Одеської міської ради від 12.10.2011 р. вих.№4327 про відмову в оформленні права власності з посиланням на те, що серед поданих Дистанція сигналізації та звязку Одеса-Сортувальна документів відсутні ті, які підтверджують право власності на обєкти нерухомого майна, визначені Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Крім того, позивачем надано до матеріалів справи довідку КП „Право” №336734/1 від 18.10.2011 р. про резервування адреси обєкта нерухомого майна щодо спірної нежитлової будівлі.

При цьому, позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги послався на те, що спірних правовідносин не стосується правова позиція, викладена в Інформаційному листі ВГСУ від 24.11.2011 р. №01-06/1642/2011, щодо відсутності спору про право власності між особою, що посилається на права власника та органом реєстрації, у випадку ненадання заявником необхідних документів для реєстрації такого права, оскільки в даній господарській справі відсутні обставини, зазначені в Інформаційному листі ВГСУ від 24.11.2011 р. №01-06/1642/2011, зокрема, не мало місце звернення до органу реєстрації, яким є КП „ОМБТІ та РОН”, та відмови його в оформленні права власності. Так, позовні вимоги в даній справі ґрунтуються на ст.392 ЦК України та втраті документів, які підтверджують введення в експлуатацію обєкту нерухомості, що, на думку позивача, і є підставою для визнання права власності на обєкт.

Враховуючи вищенаведені приписи чинного законодавства, а також положення статуту Одеської залізниці суд доходить висновку, що з метою реалізації покладених законом завдань щодо збереження та ефективного використання державного майна, субєктом спірних правовідносин, предметом яких є питання оформлення правовстановлюючих документів на нерухоме майно, є Міністерство інфраструктури України.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

На підставі положень чинного законодавства та законодавства, яке діяло на момент будівництва спірної будівлі, суд дійшов висновку про правомірність заявлених Міністерством інфраструктури України позовних вимог з огляду на наступне.

Статтею 6 Конституції УРСР від 30.01.1937 р., визначено, що земля, її надра, води, ліси, заводи, фабрики, шахти, рудні, залізничний, водний і повітряний транспорт, банки, засоби зв'язку, організовані державою великі сільськогосподарські підприємства (радгоспи, машинно-тракторні станції і т. п.), а також комунальні підприємства і основний житловий фонд у містах і промислових пунктах є державною власністю, тобто всенародним добром.

Відповідно до положень ст.13 Конституції України (28.06.1996 р.) земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 90 Цивільного кодексу Української РСР в редакції від 18.07.1963р. № 1540-VI, що була чинна на момент існування спірної споруди, державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

03.08.1990р. Верховною радою УРСР було прийнято Закон №142-ХІІ „Про економічну самостійність УРСР”, частиною 2 статті 4 якого було встановлено, що до власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України.

Суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном в Українській УРСР були також врегульовані прийнятим 07.02.1991 р. Законом №697-ХІІ „Про власність”, який діяв до 20.06.2007 р.

Зокрема, зазначеним Законом було визначено форми власності: приватну, колективну, державну та субєктів права власності в Україні: народ України, громадян, юридичних осіб та державу.

Відповідно до ст.31, ч.1 ст.34 Закону України „Про власність” в редакції 07.02.1991р. до державної власності в Україні належали загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Загальнодержавну (республіканську) власність складали: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ і Державної прикордонної служби України; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. №1452-XII „Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави” встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України.

Пунктом 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992р. №8-92 „Про управління майном, що є у загальнодержавній власності”, що діяв до 18.10.2006 р. було покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України.

Враховуючи вищевикладені положення законодавства, суд дійшов висновку, що на момент зведення нежитлової будівлі пункту обігріву непарної горловини залізничної станції Одеса-Сортувальна Одеської залізниці, загальною площею 6,7 кв.м., остання належала до державної форми власності, оскільки була збудована засобами Одеської залізниці, яка входила у систему транспорту загального користування УРСР. Однак, документи про прийняття спірної будівлі до експлуатації були втрачені.

Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).

Враховуючи проведений аналіз норм законодавства, суд встановив, що нежитлова будівля пункту обігріву непарної горловини залізничної станції Одеса-Сортувальна Одеської залізниці, загальною площею 6,7 кв.м., є власністю держави з моменту її зведення і до теперішнього часу, у звязку з чим вважає правомірними заявлені Міністерством інфраструктури України, як уповноваженим державою органом управління, позовні вимоги про визнання права власності на зазначену будівлю за державою в особі Міністерства інфраструктури України, що є підставою для їх задоволення.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

З огляду на вищевикладене, суд задовольняє заявлені Міністерством інфраструктури України позовні вимоги в повному обсязі, у звязку з чим визнає право власності за державою Україна в особі Міністерства інфраструктури України право державної власності на обєкт нерухомого майна нежитлову будівлю пункту обігріву непарної горловини залізничної станції Одеса-Сортувальна Одеської залізниці, загальною площею 6,7 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Сортувальна,38-В, що перебуває у господарському віданні Одеської залізниці.

Неявка відповідача в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи по суті, оскільки, як визначено Вищим господарським судом України у постанові від 04.11.2010р. у справі № 10-22-3-30/336-07-9260, суддя може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередньо доставку судових ухвал відповідачу, якщо виконано наступні умови: ухвала була передана одним із способів, передбачених процесуальним законодавством, не було отримано будь-якого підтвердження, не зважаючи на всі розумні зусилля для отримання, процесуальні документи надсилались за адресою, яка зазначена стороною.

В процесі розгляду даної справи судом було вжито всіх необхідних заходів щодо повідомлення відповідача про судові засідання, в тому числі судове засідання, призначене на 02.04.2012р., з врахуванням того, що процесуальні документи надсилались відповідачу за адресою, вказаною позивачем у позові, та були отримані ним, про що свідчать повідомлення відділення звязку про вручення поштового відправлення, суд, приймає рішення за результатами розгляду справи по суті.

Позивачу за рахунок відповідача Одеської міської ради згідно ст. 49 ГПК України відшкодовуються судові витрати, а саме, 1073 грн. судового збору. Винести ухвалу про повернення позивачу надмірно сплаченого судового збору в сумі 467 грн.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст.ст.82- 85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов позивача повністю.

2. Визнати за державою Україна в особі Міністерства інфраструктури України право державної власності на обєкт нерухомого майна нежитлову будівлю пункту обігріву непарної горловини залізничної станції Одеса-Сортувальна Одеської залізниці, загальною площею 6,7 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Сортувальна,38-В, що перебуває у господарському віданні Одеської залізниці.

3. Стягнути з Одеської міської ради (65011, м. Одеса, Думська площа, 1, код ЄДРПОУ 04056919) на користь Міністерства інфраструктури України (01135, м. Київ, пр.Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 00017584) 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. судового збору.

4. Винести ухвалу про повернення Міністерству інфраструктури України (01135, м. Київ, пр.Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 00017584) надмірно сплачений за платіжним дорученням №328 від 16.01.2012 р. судовий збір в сумі 467 (чотириста шістдесят сім) грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Наказ видати згідно зі ст. 116 ГПК України.

Суддя Малярчук І.А.

Повний текст рішення складено 05.04.2012 р.