Постанова № 22471532, 03.04.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"03" квітня 2012 р. Справа № 5008/1211/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддів :Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача -не з'явились,

відповідача

прокуратури-не з'явились,

-Ходаківський М.П.,

розглянувши матеріали

касаційної скарги заступника прокурора Закарпатської області на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 16.01.2012

у справі№5008/1211/2011

за позовомпрокурора Виноградівського району в інтересах держави в особі Управління праці

та соціального захисту населення Виноградівської райдержадміністрації

доПАТ "Виноградівське АТП-12144"

про стягнення 21482,63 грн. збитків у вигляді незаконно отриманого відшкодування витрат

на перевезення пільгових категорій громадян

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 31.10.2011 (суддя Бобрик Г.Й.) позов задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.2012 (судді: Д.Новосад, О.Михалюк, Г.Мельник) рішення скасовано, провадження у справі припинено на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з непідвідомчістю господарському суду даного спору, що виник з приводу виконання укладених між сторонами адміністративних договорів.

Заступник прокурора Закарпатської області у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, первісне рішення залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вказує на те, що згідно умов укладених між сторонами договорів №27 від 24.01.2008, №2 від 12.01.2009 та №13 від 01.03.2010 товариство (перевізник) зобов'язувалося здійснювати перевезення пільгових категорій населення на приміських маршрутах загального користування, а Управління праці та соціального захисту населення Виноградівської райдержадміністрації (далі –Управління) зобов'язувалося відшкодовувати перевізнику витрат на перевезення пільгових категорій громадян за рахунок субвенцій і затверджених планів бюджетних асигнувань. На думку заявника, у спірних правовідносинах за даними договорами Управління не уповноважено керувати поведінкою товариства, а останнє, в свою чергу, не зобов'язане виконувати вимоги та приписи Управління, у зв'язку з чим спір між сторонами не має ознак справи адміністративної юрисдикції, встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та повинен вирішуватися господарським судом.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню із залишенням без змін рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення про задоволення позову та припиняючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договори №27 від 24.01.2008, №2 від 12.01.2009 та №13 від 01.03.2010, на підставі яких між сторонами виникли відповідні правовідносини, мають ознаки адміністративно-правових, тому прокурору у відповідності до п.4 ч.2 ст.17 КАС України слід було звертатися з таким позовом до адміністративного суду.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду про те, що договори №27 від 24.01.2008, №2 від 12.01.2009 та №13 від 01.03.2010 укладено між сторонами на виконання вимог ст.ст.89,102 Бюджетного кодексу України (в чинній на той час редакції), ч.2 ст.7, ч.2 ст.29 Закону України "Про автомобільний транспорт" та приписів постанови КМ України від11.01.2005 №20, а саме на виконання покладених на Управління (розпорядника бюджетних коштів) владних управлінських повноважень у сфері захисту і підтримки пільгових категорій населення при перевезеннях на приміських маршрутах загального користування та зобов'язань щодо забезпечення компенсації втрат від таких перевезень. Однією із ознак, що дозволяють відрізнити адміністративний договір від цивільно-правового, є мета його укладання. Оскільки сфера функціонування адміністративного договору - це відповідна система державного управління на будь-якому ієрархічному рівні, то метою адміністративних договорів є реалізація функцій держави, а більш конкретно - реалізація повноважень того чи іншого органу. У свою чергу мета цивільно-правових договорів - це задоволення потреб суб'єктів цивільно-правових відносин, отримання прибутку та відповідних (майнових чи немайнових) матеріальних благ - об'єктів цивільного обороту. Мета укладення згаданих договорів позбавлена ознак, що притаманні меті цивільно-правових угод. Вступаючи у договірні правовідносини, що є предметом спору, позивач не мав за мету набуття майнового блага, а сторони не були вільні у визначенні умов договору. Отже, позивач шляхом укладання вказаних договорів реалізував у формі адміністративного договору повноваження на розпорядження бюджетними коштами в межах бюджетної програми та бюджетного асигнування.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень адміністративних судів у справах зі спорів про стягнення заборгованості з компенсації витрат на перевезення пільгових категорій громадян (постанова ВСУ від 13.10.2009 у справі №09/209).

Викладеним спростовується твердження прокуратури про те, у спірних правовідносинах за даними договорами Управління не уповноважено керувати поведінкою товариства, а останнє, в свою чергу, не зобов'язане виконувати вимоги та приписи Управління.

Однак, касаційна інстанція не може погодитися з помилковими висновками апеляційного суду про виникнення між сторонами даного спору саме з приводу виконання адміністративних договорів, з огляду на таке.

Дійсно, згідно з п.4 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Разом з тим, як вбачається зі змісту позовної заяви від 13.07.2011 та заяви про уточнення позовних вимог від 02.09.2011 (а.с.2-5,29-32), прокурором Виноградівського району подано та господарським судом Закарпатської області розглянуто позов про відшкодування 21482,63 грн. збитків (шкоди) у вигляді незаконно отриманого відповідачем відшкодування витрат на перевезення пільгових категорій громадян. В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на ст.1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, а в обґрунтування правових підстав позову - на неправомірне (в порушення п.3.2 договорів №27 від 24.01.2008, №2 від 12.01.2009 та №13 від 01.03.2010) включення товариством до щомісячних звітів за 2008-2009рр. та січень-червень 2010р. зайвих рейсів, фактично невиконаних перевізником, внаслідок чого останнім було незаконно отримано від Управління 21482,63 грн. бюджетних коштів в рахунок відшкодування витрат на перевезення пільгових категорій громадян по приміських маршрутах загального користування.

Таким чином, між сторонами виник та судом першої інстанції було вирішено саме господарський спір про відшкодування збитків, завданих порушенням перевізником своїх зобов'язань за вказаними адміністративними договорами, що не слід ототожнювати зі спорами, що виникають з приводу виконання адміністративних договорів (стягнення заборгованості, штрафних санкцій, повернення майна, що спрямовані на виконання цих договорів тощо), які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Адже, згідно з ч.2 ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Відповідно до ч.2 ст.2 ЦК України учасником цивільних відносин (в тому числі відносин відшкодування шкоди) є держава Україна.

В даній правовій ситуації функції держави у спірних правовідносинах відшкодування 21482,63 грн. збитків (шкоди) виконує Управління, як суб'єкт владних повноважень та розпорядник бюджетних коштів, правильно визначений прокуратурою в якості позивача.

Згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як достеменно встановлено судом першої інстанції та не спростовано апеляційним судом, згідно п.3.2 договорів №27 від 24.01.2008, №2 від 12.01.2009 та №13 від 01.03.2010 перевізник несе повну відповідальність за оформлення документів та подання достовірних обґрунтованих відомостей щодо обліку перевезень пільгових категорій громадян. Проте, в порушення умов цих договорів товариством було неправомірно включено до щомісячних звітів (актів виконаних робіт) за 2008-2009рр. та січень-червень 2010р. зайвих рейсів, фактично невиконаних перевізником, внаслідок чого останнім було незаконно отримано від Управління 21482,63 грн. бюджетних коштів в рахунок відшкодування витрат на перевезення пільгових категорій громадян по приміських маршрутах загального користування. Вказане порушення встановлено актом Контрольно-ревізійного відділу у Виноградівському районі від 30.09.2010 №05-16/15 та не заперечується відповідачем, який гарантійним листом від 05.10.2011 гарантував повернення позивачу спірної суми збитків.

Окрім того, відповідно до ч.5 ст.78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб (ч.6 ст.22 цього Кодексу).

З матеріалів справи вбачається, що заявою від 28.09.2011 (а.с.34) відповідач визнав позов і такі його дії не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Наведене додатково свідчить про обґрунтованість і доведеність позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.

Водночас, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.7 ст.4 ГПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Згідно з ч.2 ст.8 ЦК України у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Враховуючи те, що чинним законодавством не передбачено порядок, підстави та умови відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, яке виникло з адміністративного договору, касаційна інстанція вважає, що суд першої інстанції при розгляді даного спору фактично правомірно застосував до спірних правовідносин норми ст.ст.11,22,1166 ЦК України по аналогії права.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

З огляду на те, що підставою скасування рішення суду першої інстанції стало виключно неправильне застосування апеляційною інстанцією норми процесуального права (ст.80 ГПК України), яке не зробило неможливим встановлення фактичних обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, а судом першої інстанції з достовірністю встановлено доведеність завдання державі шкоди в спірній сумі, і ці обставини не спростовано апеляційним господарським судом, то колегія дійшла висновку, що первісне правомірне рішення про задоволення позову підлягає залишенню без змін.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.2012 у справі №5008/1211/2011 скасувати, а рішення господарського суду Закарпатської області від 31.10.2011 у даній справі залишити без змін.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді : Є.Чернов

В.Цвігун