Постанова № 22467330, 27.07.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2011 р. справа № 2а/0570/11079/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кірієнка В.О.

при секретаріМіщенко І.Г.

з участю:

представника позивача:Литвинець І.М.

представника відповідача: Снісаренко О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Добропіллявугілля» до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень рішень від 16.05.2011 року № 0001841540/0 та № 0001831540/0;

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Державне підприємство «Добропіллявугілля» звернувся до суду з позовом до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень рішень від 16.05.2011 року № 0001841540/0 та № 0001831540/0.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на підставі висновків невиїзної документальної перевірки з питань порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобовязань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища, земельного податку ВП «УКК» ДП «ДВ» за період з 21.12.2009 року по 22.04.2011 року були прийняті податкові повідомлення рішення від 16.05.2011 року № 0001841540/0 та № 0001831540/0, якими нараховані штрафні санкції в сумі 15626,71 грн. зі збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Позивач вважає, що податковим органом безпідставно було змінено призначення платежу, в результаті чого були нараховані штрафні санкції.

На підставі викладеного, просив позовні вимоги задовольнити, а саме визнати недійсними податкові повідомлення рішення від 16.05.2011 року № 0001841540/0 та № 0001831540/0.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, в його задоволенні просив відмовити.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у сфері публічноправових відносин від порушень, у тому числі, органів державної влади.

Судом встановлено, що Державне підприємство «Добропіллявугілля» зареєстровано Виконавчим комітетом Добропільської міської ради Донецької області 11.03.2003 року за № 1260120 0000 000010, про що свідчить довідка з ЄДРПОУ серії А00 № 291209. Свою діяльність здійснює на підставі Положення про ВП «Управління комунальних котелень» ДП «Добропіллявугілля».

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року № 509-ХІІ.

Відповідно до ст.2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, завданнями органів державної податкової служби, зокрема, є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів /обовязкових платежів/, а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Отже, 20.04.2011 року Добропільською ОДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку з питання порушення граничних термінів сплати до бюджету самостійно визначених сум податкових зобовязань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища (м. Добропілля), земельного податку з юридичних осіб (м. Білицьке) відокремленим підрозділом Управління комунальних котелень ДП «Добропіллявугілля», про що складено акт перевірки за № 198/15-1/34093124, підписаний позивачем із запереченнями.

Вказаним актом перевірки були встановлені порушення, пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобовязань перед бюджетами та державними цільовими фондами», п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування», п. 10 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою КМУ від 01.03.1999 року № 303, ч. 1 ст. 17 Закону України від 03.07.1992 року № 2535-ХІІ «Про плату за землю», п. 57.1 ст. 57 та п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України.

Таким чином, відповідачем було встановлено порушення граничних термінів сплати до бюджету самостійно визначених сум податкових зобовязань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища (м. Добропілля), всього у загальній сумі 54108,50 грн., в тому числі із затримкою понад 30 днів у сумі 38091,76 грн. із затримкою понад 90 днів у сумі 16016,74 грн. та з земельного податку з юридичних осіб (м. Білицьке) у загальній сумі 1634,18 грн., в тому числі із затримкою до 30 днів 625,70 грн., від 30 до 90 днів 1007,20 грн., понад 90 календарних днів 1,28 грн.

На підставі встановлених порушень, керуючись 17.17 п. 17.1 ст. 17 ЗУ «Про порядок погашення зобовязань перед бюджетами та державними цільовими фондами» та ст.. 126 Податкового кодексу України за затримку 1095 календарних днів граничного терміну сплати до бюджету самостійно узгодженої суми податкового зобовязання в розмірі 16016,47 грн., податковим органом 16.05.2011 року було винесене податкове повідомлення-рішення № 0001841540/0, яким зобовязано сплати штраф у розмірі 50% за платежем збір за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 8008,37 грн., а також за затримку 912 календарних днів граничного терміну сплати до бюджету самостійно узгодженої суми податкового зобовязання в розмірі 38091,76 грн., винесене податкове повідомлення рішення № 0001831540/0, яким зобовязано сплати штраф у розмірі 20% за платежем збір за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 7618,34 грн.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», завданнями органів державної податкової служби, зокрема, є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Оскільки спірні правовідносини виникли у період до 2011 року, враховуючи, що з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, суд відповідно до статті 58 Конституції України застосовує нормативно правові акти України, які діяли в той період.

Отже, спірні правовідносини регулюються Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Закон України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (чинний на перевіряємий період) є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Отже, питанням даного спору є правомірність чи неправомірність нарахування штрафних санкцій на суми коштів, сплачених в рахунок погашення поточних зобовязань.

Відповідно до 5.1 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Підпунктом 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ визначено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Частиною 1 статті 134 ГК України встановлено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Тобто платник податків, який є субєктом господарювання, має право розпоряджатися належним йому майном, зокрема коштами, на свій розсуд. Право розпоряджатися своєю власністю гарантоване також статтею 41 Конституції України.

Платіжними дорученнями ДП «Добропіллявугілля» на рахунок Держбюджету спрямувало кошти із визначенням призначення платежу, а саме:

-№ 517 від 20.12.2010 року в сумі 14944,26 грн., призначення платежу «сплата згідно графіку погашення заборгованості податку за забруднення навколишнього природного середовища (постанова Донецького окружного адміністративного суду від 08.07.2008 року по справі № 2-а-10040/08 про розстрочення податкового зобовязання по строку сплати 20.12.2010 року)»;

-№ 18 від 20.01.2011 року в сумі 3575,26 грн., призначення платежу «збір за забруднення навколишнього природного середовища (постанова Донецького окружного адміністративного суду № 2-а-14967/08/0570 про розстрочення податкових зобовязань по строку сплати 20.01.2011 року)»;

-№ 518 від 20.12.2010 року в сумі 3575,26 грн., призначення платежу - «сплата згідно графіку погашення заборгованості по податку за забруднення навколишнього природного середовища (постанова Донецького окружного адміністративного суду від 03.09.2008 року по справі № 2-а-14967/08/0570 про розстрочення податкових зобовязань по строку сплати 20.12.2010 року)»;

-№ 17 від 20.01.2011 року в сумі 14944,26 грн., призначення платежу «збір за забруднення навколишнього природного середовища (рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі № 2-а-10040/08/0570 про розстрочення податкових зобовязань по строку сплати 20.01.2011 року)»

Враховуючи надані платіжні доручення із чіткою вказівкою на призначення платежу, суд вважає, оскаржувані податкові повідомлення рішення від 16.05.2011 року № 0001841540/0 та № 0001831540/0 недійсними, оскільки вищезазначеними платіжними дорученнями ДП «Добропіллявугілля» спрямувало свої кошти саме на сплату зобовязань відповідно до ухвал Донецького окружного адміністративного суду по справах № 2-а-14967/08 та № 2-а-10040/08 щодо розстрочення виконання постанов Донецького окружного адміністративного суду по даним справам (наявні в матеріалах справи), тому податковий орган не мав підстав для зміни призначення платежу та нарахування штрафних санкцій.

Так, дійсно, згідно п.п.17.1.7. п.17.1 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

При чому, джерелом самостійного погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, що передбачене п. 7.1.1 ст. 7 Закону України від 21.12.2000 року за №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Коштами у складі майна суб'єктів господарювання відповідно до ч. 5 ст. 139 ГК України є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Вони також входять до визначення майна у розумінні ч. 1 зазначеної статті.

Такі ж самі норми передбачені ст. 126 Податкового кодексу України (який діяв на момент перевірки, але не у перевіряємий період), яким зазначено, що у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

-при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

-при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Пунктом 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Розпорядження коштами полягає у їх переказі із застосуванням платіжних інструментів, які передбачені Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Одним з таких інструментів є платіжне доручення, тобто розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (п. 1.30 ст. 1 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Відповідно до п. 17.1 зазначеного Закону форми розрахункових документів та їх реквізити встановлюються Національним банком України.

Так, постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. N 22 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976) затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Одним з реквізитів платіжного доручення, які передбачені п.3 цієї Інструкції є «Призначення платежу». Згідно з п.3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Таким чином, якщо перерахування коштів відбувається за допомогою платіжного доручення, воля власника коштів щодо визначення підстав їх перерахування відображається у реквізиті «Призначення платежу» цього документу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем були сплачені податкові зобов'язання, якими він виконував рішення суду відповідно до наданих розстрочень постанов суду.

Статтею 7 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачений вичерпний перелік джерел самостійної сплати податкового зобовязання або погашення податкового боргу, але жодною нормою ЗУ № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року, а також жодною нормою Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, не передбачено права чи обовязку контролюючого органу, яким є податковий орган, змінювати саме призначення платежу, в рахунок сплати якого платник податків спрямував кошти. Не передбачене таке право податкового органу і іншими законами та підзаконними нормативними актами.

Відповідно до статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо винесення податкових повідомлень рішень від 16.05.2011 року № 0001841540/0 та № 0001831540/0, оскільки, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу, визначене платником податків, тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 КАС України судові витрати, понесені позивачем присуджуються з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 17, 18, 19, 20, 51, 69, 70, 71, 72, 86, 94, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов Державного підприємства «Добропіллявугілля» до Добропільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень рішень від 16.05.2011 року № 0001841540/0 та № 0001831540/0 - задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення рішення від 16.05.2011 року № 0001841540/0 на суму 50% штрафної санкції зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 8008,37 грн.

Визнати недійсним податкове повідомлення рішення від 16.05.2011 року № 0001831540/0 на суму 20% штрафної санкції зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 7618,34 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Добропіллявугілля» витрати по сплаті судового збору у сумі 3 грн. 40 коп.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 27 липня 2011 року.

Повний текст постанови складений 01 серпня 2011 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кірієнко В.О.