Постанова № 22465837, 02.12.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Чучко В.М.

Суддя-доповідач - Юрко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2011 року справа №2а/0570/16902/2011

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Юрко І.В.

суддів Міронової Г.М. , Блохін А. А.

при секретарі судового засідання Діденко О.С.,

за участю представника позивача Костенко І.А.,

представника відповідача Присяжного С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2011 року у справі № 2а/0570/16902/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Амстор» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання недійсною податкової консультації,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся 27.08.2011 року до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання недійсною податкової консультації від 12.08.2011 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2011 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсною податкову консультацію Державної податкової інспекції у Київському районі м.Донецька від 12 серпня 2011 року № 18831/10/31-013, надану Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Амстор».

Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, якою просив постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив їх задовольнити.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Амстор» є юридичною особою, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 10.04.2008 року, внесено до ЄДРПОУ за ідентифікаційним кодом 32516492, та діє на підставі статуту, зареєстрованого державним реєстратором Донецької міської ради 25.03.2011 року. Факт знаходження позивача на податковому обліку підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків за формою № 4-ОПП, що видана ДПІ у Київському районі 26.03.2010 року.

Позивач 06.08.2011 року звернувся до Державної податкової інспекції в Київському районі м. Донецька із запитом щодо надання податкової консультації з наступних питань: якщо ТОВ «Торгівельний будинок «Амстор» не здійснює розміщення відходів у спеціально відведених місцях, ( не має власних обєктів розміщення відходів у розумінні п.п. 14.1.223 п. 14.1 ст.14 розділу 1 Податкового кодексу України та ст.1 Закону України «Про відходи», та у подальшому по договору передає відходи для розміщення іншим власника відходів, які здійснюють діяльність у сфері поводження з відходами та які мають орендовані, власні звалища (полігони), чи є ТОВ «ТБ «Амстор» платником екологічного податку.

Листом за №18831/10/31-013 від 12.08.2011 року Державна податкова інспекція в Київському районі м. Донецька повідомила позивача за умови, якщо підприємство має укладені договори на вивіз та розміщення побутових відходів з підприємством комунального господарства протягом звітного кварталу, але при цьому до видалення відходів здійснювало їх тимчасове розміщення, то воно є платником екологічного податку.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, вказав, що платниками екологічного податку є особи, які розміщують відходи у спеціальних місцях чи обєктах, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами, та оскільки позивач не здійснює розміщення відходів у спеціально відведених місцях та не має відповідного дозволу, він не є платником екологічного податку.

Предметом даного спору є незгода позивача з податковою консультацією, яка на його думку, суперечить нормам та змісту податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи безоплатно надають консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 Податкового кодексу України).

Право платника податків на оскарження податкової консультації контролюючого органу як правового акту індивідуальної дії, викладену в письмовій формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору встановлено пунктом 53.3 статті 53 Податкового кодексу України.

Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду (пункт 53.3 статті 53 Податкового кодексу України).

Таким чином, Податковий кодекс України в якості підстав для визнання недійсною податкової консультації чітко визначає суперечність такої консультації нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Відповідно до п. 240.1 ст. 240 ПКУ платниками екологічного податку є субєкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються в тому числі розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на обєктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Відповідно до п. 240.5 ст. 240 ПКУ не є платниками податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на обєктах субєкти господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (обєктах), та надають послуги у цій сфері.

Позивач не має ліцензії на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, не провадить статутної діяльності із збирання і заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (обєктах), та не надає послуг у цій сфері, а тому не підпадає під визначення особи, яка не є платником екологічного податку.

При цьому, розміщенням відходів, у розумінні пп.14.1.223 п. 14.1 ст. 14 цього ж Кодексу та ст. 1 Закону України «Про відходи», є зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи обєктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

За таких обставин консультація податкового органу дана у відповідності до норм закону, в даному випадку - Податкового кодексу України. Податкова консультація відповідача містить посилання на норми розділу V Податкового кодексу України, що відповідає правовому регулюванню податку на додану вартість в чинному законодавстві України, не суперечить нормам та змісту відповідного податку.

Позивач ні в позовній заяві, ні під час судового розгляду справи не вказав, в чому саме податкова консультація відповідача суперечить нормам або змісту податку на додану вартість, щодо справляння якого надсилався запит.

Позивач своїм запитом про надання податкової консультації вимагав податковий орган дати оцінку фактичним відношенням його господарської діяльності з урахуванням наслідків такої діяльності, які можуть бути у майбутньому.

Крім того, представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції пояснив, що на виконання рекомендацій, викладених в податковій консультації Державної податкової інспекції в Київському районі м.Донецька від 12.08.2011 року №18831/10/31-013 позивачем сплачені відповідні податкові зобовязання.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив невідповідність висновків обставинам справи при вирішенні позову, порушив норми матеріального права, що призвело до прийняття помилкового рішення, тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановою нового рішення про задоволення позовних вимог.

З урахуванням вищевикладеного, керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2011 року у справі № 2а/0570/16902/2011 задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2011 року у справі № 2а/0570/16902/2011 скасувати.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «Амстор» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання недійсною податкової консультації відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення постанови у повному обсязі.

У повному обсязі постанову складено 06 грудня 2011 року.

Головуючий суддя І.В.Юрко

СуддіГ.М.Міронова

А.А.Блохін