Постанова № 22464382, 21.11.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Островська О.П.

Суддя-доповідач - Яковенко М.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2011 року справа №2а-7319/11/1270

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Яковенка М.М.

суддів Гайдара А.В. , Ханової Р.Ф.

при секретарі судового засідання: Марценовському А.К

за участю представників:

від позивача:Масалов Є.В.

від відповідача: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна служба «БАРС» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року по адміністративній справі № 2а-7319/11/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна служба «Барс» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення №0000722310 від 26.07.2011 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року по адміністративній справі № 2а-7319/11/1270 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна служба «Барс» залишений без задоволення за необґрунтованістю (а.с.70, 71-74 т.2).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, пославшись на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції, прийняту с порушенням норм матеріального та процесуального права, просили постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. (а.с.79-84 т.2).

Доводи апеляційної скарги обґрунтовуються, наявністю господарських відносин між контрагентами позивача, відсутністю доказів у відповідача стосовно визнання таких господарських відносин по виконаним договорам, на підставі яких сформований податковий кредит нікчемними, наявністю правових підстав, з огляду на первині документи, для формування податкового кредиту з ПДВ.

Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, вважає постанову суду першої інстанції такою, що підлягає скасуванню, з прийняттям нової про задоволення вимог.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, хоча був повідомлений про час та місце розгляду справи, що дає суду право, з урахуванням приписів ч.6 ст.128, ч.4 ст.196 КАС України, провести судовий розгляд справи у його відсутність, проти чого не заперечував представник позивача.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, які приймали участь у судовому розгляді справи, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій, встановлено, що Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Охорона служба «БАРС» (надалі позивач, ТОВ «ОС БАРС») є юридичною особою, зареєстроване в РВК 18.08.2008 року, код субєкта господарювання за ЄДРПОУ 36073911, взято на податковий облік в МДПІ у м.Луганську з 19.08.2008 року за №608, є платником податку на додану вартість. Свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ видане Ленінською МДПІ 10.06.2010 року. Зазначені обставини не є спірними між сторонами.

Начальником Ленінської МДПІ в м.Луганську, з урахуванням п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України видано наказ від 09.06.2011р. №1092 про проведення з 10.06.2011 року документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ОС БАРС», з питань дотримання податкового законодавства про взаємовідносинам з ТОВ «ТД СТ-Технологія» за період з 01.08.2010 року по 31.08.2010 рік (а.с.57).

На підставі вищезазначеного наказу посадовими особами відповідача у період з 10.06.2011 року по 17.06.2011 рік проведено перевірку ТОВ «ОС БАРС», результати якої оформлені актом перевірки від 24.06.2011р. №421/23/36073911 (надалі акт перевірки, а.с.6-18 т.1).

Відповідач вважає, що наявність тільки отриманих податкових накладних без фактичного здійснення господарських операцій не може бути підставою для включення визначених у таких податкових накладних сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

На зазначений акт перевірки, позивачем подані письмові заперечення (а.с.19-22 т.1) про безпідставність висновків податкового органу про допущені порушення, відповідно до яких, надана відповідь про відсутність підстав для скасування акту перевірки та висновків викладених в них (а.с.24-32 т.1).

За результатами перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 26.07.2011 року № 0000722310. Спірне податкове повідомлення рішення прийняте згідно статті п.54.3 ст.54, абз.1 п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України на підставі зазначеного акту перевірки і стосується визначення суми грошового зобов'язань з податку на додану вартість. В основу порушень, покладені 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР. За спірним податковим повідомленням рішенням, позивачу визначено грошове зобовязання в сумі 44493 грн. 75 коп., з яких 35595 грн. за основним платежем та 8898, 75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Спірним питанням цієї справи є правомірність визначення відповідачем суми податкового зобовязання з податку на додану вартість звітного податкового періоду за серпень 2010 року повязаних із виконанням договору від 01.08.2010 року укладеного позивачем із ТОВ «Торговий дом «СТ-Технологія» про надання послуг проведення теоретичної та фізичної підготовки охоронців, на загальну суму 44928 грн. (в т.ч. ПДВ-7488 грн.) (з яких 14976 грн. з урахуванням ПДВ (2496 грн.) за теоретичну підготовку; 29952 грн. з урахуванням ПДВ (4992 грн.) за фізичну підготовку), та за наслідками придбання позивачем спецодягу для співпрацівників на загальну суму 156642 грн. (в т.ч.ПДВ-26107 грн.), та відповідно визначення штрафної (фінансової) санкції на загальну суму 8898, 75 грн.

Приймаючи судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав недоведеність з боку позивача правомірності формування позивачем податкового кредиту, внаслідок відсутності належних первинних документів, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій по виданим податковим накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2010 року між позивачем та його контрагентом ТОВ ТД «СТ-Технологія» укладений Договір №010925, предметом якого є надання теоретичної та фізичної підготовки охоронців, які є працівниками позивача.

Виконання умов цього Договору, оформлено актами здачі-прийняття (надання послуг) без номеру від 31.08.2010 року (а.с.43-44 т.1), видані податкові накладні: № 310818 за надання послуг теоретичної підготовки охоронців на загальну суму 14976 грн. у тому числі ПДВ 2496 грн. та за надання послуг з фізичної підготовки на загальну суму 29952 грн. в тому числі ПДВ-4992 грн. (а.с.39-40, 43-44 т.1).

Крім того, за наслідками придбання позивачем спецодягу для охоронців, відповідно до видаткової накладної №030814 від 03 серпня 2010 року, позивачу його контрагентом видано рахунок-фактуру на оплату, податкова накладна від 03.08.2010 року за №030814 на загальну суму придбаного товару 156642 грн. в тому числі ПДВ-26107 грн. (а.с.37-38, 45, 81 т.1).

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включені позивачем до податкового кредиту серпня 2010 року 33595 грн. (Розділ ІІ), які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за відповідний період (а.с.34-35, 36 т.1).

Формування податкового кредиту відбулося за другою подією, відповідно до п.п.7.5.1. п.7.5. ст..7 Закону №168, за датою отримання податкової накладної.

Розрахунок з ТОВ «ТД «СТ-Технологія» проведено позивачем в безготівковій формі, про що свідчать виписка з банківського рахунку руху коштів позивача, згідно яких вбачається проведення оплати за фізичну підготовку за договором 010925 від 01.08.2010 року у сумі 29952 грн., та часткова оплата за форму згідно рахунку-фактури 030814 від 03.08.2010 року в сумі 66642 грн. Крім того, 07.09.2010 року проведена остаточна оплата за форму згідно рахунку-фактури 030814 від 03.08.2010 року в сумі 90000 грн. (а.с.83-84 т.1). Оплати за надання послуг з теоретичної підготовки позивачем не проведено. Як пояснив представник позивача, в теперішній час рахується заборгованість по оплаті.

Здійснюючи перевірку зазначеного податкового повідомлення - рішення, звітного податкового періоду по господарським відносинам між позивачем та ТОВ «ДД СТ_Технологія», що мали місце у серпні 2010 року, та відповідно визначення та застосування штрафної (фінансової) санкції, колегія суддів з урахуванням приписів ч.3 ст.2 КАС України, вважає, що спірне рішення, відповідачем прийняте з порушенням вимог законодавства, а тому підлягає скасуванню з наступних підстав.

Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку, відповідачем у податковому повідомленні рішенні сума заявлена на збільшення грошового зобовязання, не відповідає розміру грошових коштів встановлених на думку податкового органу в акті перевірки на 2000 грн., що в свою чергу потягло неправомірне визначення штрафної санкції, з явним його перевищенням.

Крім того, основною умовою формування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є придбання платником податків товарів (послуг) з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку. За правилами підпункту 7.2.3 пункту 7.2 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань.

Здійснюючи господарську діяльність платник податку, як субєкт господарювання реалізує властиву йому господарську компетенцію за приписами статті 2, 4 Господарського кодексу України.

Істотні та додаткові умови угоди в межах якої реалізується господарська компетенція повинні відповідати вимогам цивільного та господарського законодавства. За будь-яких умов господарські операції мають бути реальними.

Для цілей оподаткування, платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168, не може бути включений до складу податкового кредиту суми, які сплачені (нараховані) у звязку з придбанням товарів, послуг, які не підтверджені податковими накладними. При чому, п.п.7.5.1. п.7.5. цього Закону №168, який кореспондує з вимогами п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168 та діяв на час спірних правовідносин, визначено, що виникнення права на податковий кредит, в залежності від настання першої або другої з подій, поставлено в залежність від реального отримання наданих товарів (послуг), за які проводиться оплата або видача податкової накладної.

У межах спірних відносин податкові накладні засвідчують факт придбання платником податку товарів (спецобгляду для працівників), послуг (у вигляді надання теоретичної та практичної підготовки), податковий кредит сформований по факту отримання податкових накладних.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Частиною 2 статті 3 Закону №996 зокрема, встановлено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та п.2.4 Наказ Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Наявність в матеріалах справи, податкових накладних, які внесені до реєстру виданих та отриманих податкових наладних, видаткових накладних, актів приймання передачі робіт (послуг), розрахунки - фактури, проведення оплати за придбаний товар та наданні послуги, в тому числі, договору на надання відповідних послуг (фізичної та теоретичної підготовки) працівників позивача, оприбуткування придбаного товару спецодягу, видача такого товару (спецодягу) працівникам підприємства охоронцям, відповідно до картки обліку, у своєї сукупності доводять не тільки правомірність формування податкового кредиту, але ж і реальність господарських операцій здійснених між позивачем та його контрагентом. Наявність факту не проведення фактичної оплати за надання послуг-теоритичної підготовки на суму 14976 грн. в тому числі ПДВ 2496 грн., яка обліковується як заборгованість, не може бути підставою для не віднесення зазначеної суми, яка увійшла до складу ПДВ, до складу податкового кредиту при складанні податкової звітності та формуванні податкового кредиту. Як зазначалось вище, формування податкового кредиту відбувалось за другою подією.

Щодо не прийняття, як доказ наявних господарських відносин між позивачем та його контрагентом ТОВ «ТД СТ-Технологія», договору від 01.08.2010 року, колегія суддів вважає, що відсутність у самому договорі конкретизованої кількості занять, графік їх проведення, загальна вартість послуг не може вважатися таким, що суперечить самій сутті господарських відносин. Із змісту договору, вбачається наявність основних істотних умов, по яким господарюючі субєкти дійшли згоди.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо неприйняття до уваги актів здачі-прийняття робіт (послуг) на суму 24960 грн. та 12480 грн. в звязку з відсутністю в них відомостей

Можлива відсутність деяких елементів та помилок оформлення документів не є таким, що вказує на обовязкову відсутність проведених господарських операцій. Крім того, згідно актів, їх оформлення, вбачається їх віднесення до договору від 01.08.2010 року, на виконання яких вони видані, крім того, зазначені акти складені 31.08.2010 року під час виконання умов договору, суд першої інстанції помилково вважав, що в актах відсутні відомості про їх складання.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та ТОВ ТД СТ-Технологія»» в частині придбання товарно-матеріальних цінностей та надання відповідних послуг.

Відповідач в обґрунтування висновків про нікчемність правочинів посилається на недотримання позивачем при укладанні та виконанні договорів вимог статті 203 Цивільного кодексу України. Недотримання вимог цих норм відповідач вважає ознакою нікчемності правочину з посиланням на частини 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України. Проте, вказані частини 1 та 2 статті 215 Цивільного кодексу України розмежовують підстави для визнання правочину недійсним (частина 1) та нікчемним (частина 2). Недотримання в момент вчинення правочину вимог частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання правочину недійсним у судовому порядку.

Правові підстави для визнання правочину нікчемним регулюються статтями 219, 220, 224, 226, 228 Цивільного кодексу України.

Не приймаються до уваги посилання відповідача на встановлені актом перевірки Державної податкової інспекції в у Печерському районі м.Києва по підприємству ТОВ «Е-Восток Україна», як неблагонадійного платника податків, та як такого, що мало відносини з ТОВ «ТД СТ-Технологія», нікчемності правочинів. Колегія суддів звертає увагу, що наявність ознак (на думку податкового органу) нікчемності правочину з контрагентом позивача із-за наявних сумнівних господарських відносин між іншими учасниками таких відносин у 2-3 ланцюгу, ще не є доведеним фактом такої нікчемності укладеного договору між позивачем та його контрагентом.

Посилання відповідача на те, що відсутність в контрагента позивача товарно-транспортних документів свідчить про невідбуття певних господарських операцій, не приймаються судом з огляду на наступне. Метою складання зазначених документів є підтвердження правомірності відображення в податковому обліку витрат, повязаних із транспортуванням, проте, зазначені документи не впливають на формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями з приводу постачання товарно-матеріальних цінностей. Наявність товарно-транспортних накладних не повязано із формуванням податкового кредиту, порядок визначення якого встановлений підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», порядок визначення яких встановлений підпунктом 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». З огляду на зазначене, висновки про відсутність фактичного виконання господарської операції не можуть обґрунтовуватися в залежності від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідач не довів. Відсутність доведення факту правопорушення, та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

Наявні документи позивача, як первині, підтверджують факт здійснення господарських опе рацій. Під час апеляційного провадження встановлено не тільки придбання позивачем, за договором у ТОВ ТД СТ-Технологія», та оплату позивачем за товар, послуги, але й ви користання придбаних товарно-матеріальних цінностей у власній в господарській діяльності.

Колегія суддів вважає, що саме позивачу належить право вибирати для себе контрагентів, визначати свою фінансову та стратегічну політику при здійснені господарської діяльності, крім того, отриманий та використаний товар, як і самі послуги доводить нерозривний зв'язок між здійсненою господарською діяльністю підприємства та тими напрямками діяльності на які були спрямовані господарські відносини з іншими особами.

Колегія суддів вважає, що спірні операції між позивачем та його безпосереднім контрагентом, мали товарний характер, вчинені відповідно до вимог ЦК України, Господарського Кодексу України, що регулюють договірні зобовязання.

Податковий орган жодним чином не довів підстави за яких, умови для здійснення господарських операцій поставлені в залежність від певних обставин.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що за матеріалами справи, вбачається, що за результатами здійсненої перевірки, був складений акт від 24.06.2011 року, в основу висновків, якого, при визначені податкових зобовязань, покладені принцип визначеності нікчемності правочину, між позивачем та його контрагентом по господарським відносинам що мали місце в серпні 2010 року, що в свою чергу потягло за собою прийняття 26.07.2011 року субєктом владних повноважень спірного податкового повідомлення рішення.

02.12.2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України", який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону №2756, до ст..228 ЦК України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 ст.228 ЦК України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними субєктами господарювання. В даному випадку виходячи з акту перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом «ТОВ «Будіндустрія», через наявність нікчемності правочинів між останнім субєктом господарювання та його контрагентами в послідуючому ланцюгу господарських відносин. Тобто має місце оспорюванність самого договору, та відповідно до чого, податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між субєктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площену, тобто до взаємовідносин у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Колегія суддів не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу на не підтвердження між позивачем та його контрагентами господарських операцій, що є по своєї суті нікчемністю укладених правочинів, що в свою чергу не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є ні чим іншим як припущеннями відповідача, які ні чим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів.

Колегія суддів, з урахуванням приписів частини 4 ст.70 КАС України, які є обовязковими для суду, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між субєктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставним та не обґрунтованим. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Крім того, як встановлено під час апеляційного провадження будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсними правочинів між позивачем та його контрагентом, або встановлених судовими рішеннями наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсний, або вчинений що з метою, завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Недоведеність податковим органом порушення платником податку норм податкового законодавства при прийнятті спірних податкових повідомлень - рішень доводить протиправність визначення податкових зобовязань, і як наслідок цього безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Не врахування зазначених положень законодавства судом першої інстанції, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, недоведеність з боку відповідача правомірності прийнятого ним рішення, призвело суд першої інстанції до помилкового висновку про відмову у задоволенні вимог позивача. В звязку з чим, апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду скасуванню, з прийняттям нової, про задоволення вимог позивача.

Керуючись статтями 2, 11, 71, 159, 160, 167, 184, 195, 1951, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна служба «БАРС» на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року по адміністративній справі № 2а-7319/11/1270 задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року по адміністративній справі № 2а-7319/11/1270 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна служба «БАРС» задовольнити.

Визнати та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 липня 2011 року №0000722310.

Вступна та резолютивна частина постанови ухвалені у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 21 листопада 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 25 листопада 2011 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя М.М. Яковенко

Судді Р.Ф.Ханова

А.В. Гайдар