Рішення № 22453907, 05.04.2012, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.12 Справа № 15пд/5014/489/2012.

За позовом

Приватного підприємства «Укравтоальянс - 2005», м. Олександрівськ Луганської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діомат ЛТД», м. Алчевськ Луганської області

про визнання договорів недійсними

Суддя господарського суду Луганської області

Пономаренко Є.Ю.

За участю:

від позивача - ОСОБА_1, представник за довіреністю № б/н від 19.01.2012;

від відповідача - представник не прибув.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у звязку з чим відповідно до ст. ст. 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося. Суть спору: позивачем заявлено вимоги:

- визнати недійсним договір-комісія про надання транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.03.2011 № б/н, укладений між ПП «Укравтоальянс-2005»та ТОВ «Діомат ЛТД»;

- визнати недійсним договір-комісія про надання транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 21.03.2011 № 13, укладений між ПП «Укравтоальянс-2005»та ТОВ «Діомат ЛТД».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність у відповідача необхідних умов, тобто матеріально-технічної бази для здійснення відповідної господарської діяльності, в тому числі й управлінського та технічного персоналу, що є економічно необхідним для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг. У звязку із вказаним, позивач вважає, що діяльність відповідача носить фіктивний характер, а укладені з ним правочини є такими, що вчинено без мети настання реальних правових наслідків, які обумовлюються цими правочинами.

Представник позивача підтримав позов у повному обсязі.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву від 07.03.2012 № б/н, де він проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у ньому. Проте, він правом на участь свого представника у судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином: ухвали суду направлялися за адресою, яка є офіційним місцезнаходженням підприємства та підтверджена спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Явка учасників процесу в судове засідання не визнавалася обовязковою.

Розглянувши матеріали справи, додатково надані документи, вислухавши представника позивача, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якими, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

За правилами частини 1 ст. 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу - правочин, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

При цьому, згідно із нормою частини 1 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до зазначених норм ст. 203 Цивільного кодексу України:

- 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Згідно із п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9, відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, а саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсний правочин, який не вчинено.

З приводу практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховним судом України видано також узагальнення від 24.11.2008.

Так, зазначено, що недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів:

- дефекти (незаконність) змісту правочину;

- дефекти (недотримання) форми;

- дефекти субєктного складу;

- дефекти волі невідповідність волі та волевиявлення.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що діяльність відповідача носить фіктивний характер, а укладені з ним правочини є такими, що вчинено без мети настання реальних правових наслідків, які обумовлюються цими правочинами.

Згідно зі ст. 234 Цивільним кодексом України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином.

Так, відповідно до абз. 1 пункту 24 вказаної Постанови Пленуму Верховного суду України для визнання правочину фіктивним суду необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Аналогічна правова позиція викладена й в Узагальненнях Верховного суду України щодо практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними.

Зокрема, в Узагальненнях зазначено, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно.

При цьому, ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Так, коли одна сторона не спрямовувала свої дії на настання реальних наслідків, а інша - намагалася досягти певного правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним.

Так, ПП «Укравтоальянс-2005»в обґрунтування позову посилається на те, що лише з боку відповідача був умисел на укладання фіктивних договорів, оскільки у нього відсутня матеріально-технічна база для здійснення відповідної господарської діяльності.

Доводів щодо власного умислу на укладання фіктивних договорів позивачем не наведено.

Фіктивність договору не повязується з його невиконанням, оскільки за матеріальним законом визнання недійсним договору як фіктивного пов'язане з відсутністю наміру сторін створити правові наслідки правочину.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Так, позивачем не надано доказів та навіть доводів про наявність умислу на укладання фіктивних правочинів зі свого боку.

Отже, позивачем не доведено наявності порушень норм законодавства, що можуть бути підставами визнання договорів недійсними.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що ухвалення даного рішення за наявними у цій справі доказами не позбавляє права інших заінтересованих осіб на оскарження тих же правочинів, з підставі їх фіктивності з наданням доказів наявності умислу в обох сторін правочинів.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у складі: судового збору в сумі 1 073 грн. 00 коп. покладаються на позивача.

Відповідно до п.п.1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»(який набрав чинності з 01.11.2011) від 08.07.2011 № 3674-VІ за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір сплачується у розмірі 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно із ч. 1 ст. 4 вказаного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік»на 01.01.2012 мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 1 073 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом зайво сплачена сума судового збору повертається позивачу.

Зайво сплачений судовий збір у сумі 2 грн. 00 коп., перерахований квитанцією від 14.02.2012 № 291410011 підлягає поверненню позивачу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1. У задоволенні позову Приватного підприємства «Укравтоальянс - 2005»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діомат ЛТД»про визнання договорів недійсними відмовити повністю.

2. Судові витрати у складі судового збору в сумі 1 073 грн. 00 коп. покласти на позивача.

3. Повернути Приватному підприємству «Укравтоальянс - 2005» (м. Олександрівськ Луганської області, Красна Площа, б. 10, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 33922918) зайво сплачений судовий збір в сумі 2 грн. 00 коп., перерахований квитанцією від 14.02.2012 № 291410011. Підставою для повернення сплаченого судового збору є дане рішення, підписане суддею та скріплене печаткою суду. В судовому засіданні 05.04.2012 було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено та підписано 09.04.2012.

СуддяЄ.Ю.Пономаренко