Постанова № 22435419, 25.10.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2011 р.справа № 2а-7475/09/1170 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

при секретарі судового засідання:Новошицькій О.О.

за участю представників:

позивача:- ОСОБА_1

відповідача:- не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу селянського (фермерського) господарства «Флоря Андрія Володимировича»

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.03.2010

у справі № 2-а-7475/09/1170

за позовом селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_1»

до Маловисківської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Селянське (фермерське) господарство «ОСОБА_1»звернулося до суду з адміністративним позовом до Маловисківської міжрайонної державної податкової інспекції, в якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.09.09 №0000232310/3.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.03.2010 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу (а.с.98), в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки позивач використовує працю менш ніж 50 осіб, перевірка повинна тривати тільки 10 робочих днів. Також позивач зазначає, що ним самостійно здійснено коригування суми податку на додану вартість в розмірі 8086,00 грн. ще до початку проведення перевірки у звязку з самостійним виправленням помилки. Відображення податкового кредиту в сумі 60366,00 грн. було також здійснено ним правомірно, оскільки матеріальні цінності, згідно яких було отримано податкові накладні, використані у виробничій діяльності позивача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційні скарзі.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, про час і місце судового засідання повідомлений судом належним чином, про що свідчить наявні в матеріалах справи документи.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до діючого на момент виникнення спірних правовідносин п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.1 Указу Президента України від 02.12.98 № 1328/98 позивач отримав право на спеціальний режим оподаткування, подавав декларації з податку на додану вартість як загальну, так і спеціальну сільськогосподарського товаровиробника.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведено планову виїзну перевірку селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_1»з питань дотримання вимог податкового законодавства, за результатами якої складений акт №21-2310-23677142 від 25.02.09.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем п.п.3.1.1 п.3.1. ст.3, п.4.1. ст..4, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.,1 п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7, п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»: занижено податкове зобовязання з податку на додану вартість за травень 2008 року у сумі 8086,18 грн., завищено суму податкового кредиту за листопад 2007 року у розмірі 60633 грн., за червень 2008 року у розмірі 51237 грн.

Враховуючи відємне значення р.24 податкової декларації з податку на додану вартість (скорочена п.11.29) за вересень 2008 року у сумі 101460 грн., відповідач дійшов висновку про заниження позивачем податку на додану вартість у сумі 18229,00 грн.

На підставі означеного вище акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000232310/3 від 18.09.09, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 18229,00 грн.

Колегія суддів, виходячи з фактичних обставин справи, норм діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зважаючи на наступне.

Згідно п.1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати планові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів). При цьому згідно п.1 ст.111 цього Закону плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням такого платника податків чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка.

Вказаним законом передбачено, що тривалість планової виїзної перевірки не повинна перевищувати 20 робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - 10 робочих днів. Відповідно до абз.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва»субєктами малого підприємництва є, зокрема, юридичні особи субєкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн. гривень.

Посилання позивача на порушення тривалості проведення відповідачем виїзної планової перевірки колегією суддів не приймається до уваги, оскільки згідно наявних в матеріалах справи податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників, і сум утриманого з них податку позивача за формою 1 ДФ за 2008 рік, кількість працюючих осіб становить понад 50 осіб, а отже перевірка проведена відповідачем в межах та у строки, які передбачені чинним законодавством.

Стосовно встановленого під час перевірки порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість», що стало підставою для нарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 18229,00 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Перевіркою повноти визначення податкових зобовязань за період з 01.07.07 по 30.09.08 в спеціальних деклараціях встановлено їх заниження в сумі 8086,18 грн.

Обставини, за яких відповідачем зроблений такий висновок, полягають у наступному.

В межах господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Агрофірма Хлібодар»позивачем згідно банківської виписки № 73 від 28.05.08 отримано попередню оплату за оприскування на загальну суму 48517,06 грн., в т.ч. ПДВ 8086,18 грн.

Сума податку на додану вартість 8086,18 грн. не включена позивачем до складу податкового зобовязання з податку на додану вартість, відображеного у деклараціях з податку на додану вартість та реєстрах видаткових накладних за травень-вересень 2008 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, означена сума податку на додану вартість відображена в складі податкового зобовязання в декларації за жовтень 2008 року.

Відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

В той же час відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Відповідно до п.4.4. наказу Державної податкової адміністрації України №166 від 30.05.1997 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання»одним уточнюючим розрахунком може бути виправлено помилки лише однієї раніше поданої декларації. Якщо уточнені показники зазначаються платником податків у складі декларації за будь-який наступний звітний (податковий) період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені, такий спосіб самостійного виправлення платником помилки може бути застосований у разі виправлення у декларації звітного (податкового) періоду помилок лише однієї раніше поданої декларації.

Таким чином, відображення позивачем суми податкового зобовязання в сумі 8086,18 грн. в декларації з податку на додану вартість за жовтень 2008 року не дає підстави вважати заниженим податкове зобовязання з податку на додану вартість на суму 8086,18 грн.

Щодо завищення суми податкового кредиту суми податку на додану вартість в листопаді 2007 року на суму 60366,00 грн. необхідно відзначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.07.07 по 30.10.07 позивач придбав у ЗАТ «Компанія Райз»мінеральні добрива, та на підставі наданих йому належним чином складених податкових накладних відніс до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість з вартості мінеральних добрив в розмірі 60366,00 грн.

Висновок про завищення податкового кредиту в листопаді 2007 року на суму 60366,00 грн. зроблений відповідачем з огляду на те, що позивачем не надано підтверджуючих документів щодо фактичного використання мінеральних добрив у власній господарській діяльності, зокрема, не надано первинних документів, які б свідчили про видачу мінеральних добрив за складу та їх поставки до посівних площ; не надано документів щодо використання або оренди сільськогосподарської техніки при внесенні зазначених мінеральних добрив.

Такий висновок не ґрунтується на правових нормах, які регулюють спірні правовідносини, не відповідає фактичним обставинам справи.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як зазначено в п.п.7.4.4. п.7.4 ст.7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Виходячи з наведених правових норм в їх сукупності, вбачається, що законодавець не повязує виникнення права на віднесення відповідних сум податку на додану вартість з вартості придбаного товару до складу податкового кредиту з доведенням фактичного використанням такого товару у власній господарській діяльності платника податку.

Пунктом 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість»також не передбачено будь-яких винятків щодо формування податкового кредиту платників, яким запроваджено спеціальний порядок використання податку на додану вартість, у звязку з чим сума цього податку, сплачена сільськогосподарським товаровиробником у складі вартості товару, придбаного для використання у власній господарській діяльності, включається до податкового кредиту спеціальної декларації.

Виходячи з виду діяльності позивача, яка полягає, зокрема, у виготовленні та реалізації сільськогосподарської продукції, а також документів, наданих позивачем (податкових накладних, шляхових листів вантажного автомобіля, облікових листів тракториста-машиніста, актів списання), які підтверджують використання позивачем у власній в господарській діяльності матеріальних цінностей, придбаних у ЗАТ «Компанія Райз», колегія суддів вважає помилковим висновок відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту в розмірі 60366,00 грн.

Щодо завищення суми податкового кредиту за червень 2008 року у розмірі 51237 грн. слід зазначити наступне.

Актом перевірки від 25.02.09 встановлено, що суми податку на додану вартість по податковій накладній №1233 від 23.05.08 51215,75 грн. (загальна сума включаючи податок на додану вартість 307294,50 грн.) та по податковій накладній №1268 від 23.05.08 21,68 грн. (загальна сума включаючи податок на додану вартість 130,10 грн.), які отримані від ЗАТ «Компанії Райз», відображені у складі податкового кредиту двічі: відображені в реєстрі податкових накладних (номери запису 31, 33) та включені до податкового кредиту в декларації по податку на додану вартість за травень 2008 року №10084 від 20.06.08 та одночасно відображені в реєстрі податкових накладних (номери запису 25, 26) та включені до податкового кредиту рядок 10,1 Декларації по податку на додану вартість (скорочена) за червень №1336 від 21.07.08.

Вказаний факт позивачем наявними в матеріалах справи не спростований.

Проте колегія суддів вважає, що спірні правовідносини слід розглядати з урахуванням приписів п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якому до 1 січня 2009 року зупинено дію пункту 7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 271 від 26.02.99 Про Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлених на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини.

Відповідно до п.4 Порядку на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подають її до органів державної податкової служби. Одночасно з декларацією з податку на додану вартість за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум податку на додану вартість за попередній звітний період, форма та зміст якої визначається Державною податковою адміністрацією за погодженням із Міністерством аграрної політики.

Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.

Зазначений окремий рахунок сільськогосподарський товаровиробник повинен відкрити протягом одного звітного періоду.

Залишок податкового кредиту відповідно до згаданої декларації, тобто від'ємна різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, зараховується сільськогосподарським товаровиробникам на зменшення податкових зобов'язань наступних звітних періодів.

З огляду на викладені правові норми та положення Порядку подання та заповнення декларації з податку на додану вартість, затвердженому наказом Державної податкової адміністрації України від 15.06.05 № 213, в розділі ІІІ податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2008 року (а.с.37), в рядку 21 декларації сума ПДВ, яка зменшує нарахування наступних звітних періодів, повинна фактично становити відємне значення 175328,00 грн. (приймаючи до уваги зайве відображення в складі податкового кредиту суми ПДВ 51237 грн.). Відповідно, в рядку 24 декларації сума ПДВ, яка в наступному звітному періоді зменшує суму податку, що залишається у розпорядженні платника податку для цільового використання, і не відображається в особовому рахунку платника, повинна становити відємне значення 658262 грн.

Відємне значення р.24 податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2008 року у повинно складати 50223 грн.

Таким чином, зважаючи на той факт, що дію п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»зупинено до 1 січня 2009 року в частині сплати до бюджету суми податку на додану вартість і такі кошти залишаються в розпорядженні підприємства, колегія суддів вважає, що визначення відповідачем суми податкового зобовязання в розмірі 18229,00 грн., яка підлягає сплаті до бюджету, згідно податкового повідомлення-рішення №0000232310/3 від 18.09.09 є неправомірним.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено правомірність винесення означеного податкового повідомлення рішення. Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, підтверджуються доказами, наявними у справі, і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст.198, 202, 205, ст.207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу селянського (фермерського) господарства «ОСОБА_1»задовольнити.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.03.10 у справі № 2-а-7475/09/1170 - скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.09.09 №0000232310/3.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:І.Ю. Добродняк

Суддя:А.О. Коршун