Ухвала суду № 22435140, 07.06.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2011 р.справа № 2а-1523/10/0470 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:                    Добродняк І.Ю

          суддів:                     Семененка Я.В. Бишевської Н.А.

при секретарі судового засідання:          Ліпіній О.О.

за участю представників:

позивача:                    - ОСОБА_1 (дов. від 06.04.2010 р.)

-          ОСОБА_2 (наказ від 01.04.1993 р.)

відповідача:                    - ОСОБА_3 (дов. від 31.12.2010 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Західно-Донбаської об’єднаної державної податкової інспекції

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2010 року

у справі № 2а-1523/10/0470

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Західно-Донбаського науково-виробничого центру «Геомеханіка»

до Західно-Донбаської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю Західно-Донбаського науково-виробничого центру «Геомеханіка»звернулося до суду з позовною заявою до Західно-Донбаської об’єднаної державної податкової інспекції, в якій просить суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 23 лютого 2010 року №0000262342/0 та №0000272342/0.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що діяльність позивача була прибутковою в усіх періодах, про що свідчать дані декларацій про прибуток підприємства та відповідачем не встановлено жодної господарської операції щодо реалізації готової продукції за ціною, нижче вартості її виробництва та не наведено жодного первинного документа, який свідчить про здійснення такої господарської операції. Застосування відповідачем непрямого методу суперечить чинному законодавству, оскільки відсутні підстави для його використання. Позивач також зазначає, що ним не порушено вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.4. Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки відповідачем не визначено, які саме матеріальні та нематеріальні активи (послуги) придбавались позивачем для їх використання не у межах господарської діяльності. Крім того, позивач самостійно виявив факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів шляхом подання нової декларації з виправленими показниками до закінчення граничного строку, а отже до нього не повинні застосовуватись жодні штрафні санкції.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2010 адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що перевіркою встановлено факт віднесення до складу валових витрат витрат, які не вважаються пов’язаними з веденням господарської діяльності, а саме реалізація продукції за цінами, що є нижчими ніж виробнича собівартість виготовленої продукції. Під час перевірки використовувалась методика розрахунку виробничої собівартості готової продукції у відсотковому співвідношенні, оскільки позивач виготовляє готову продукцію не тільки з власної сировини, а й з давальницької. Відповідач наполягає, що позивач зобов’язаний сплатити штраф у розмірі 5% у разі самостійного виявлення помилки. Крім того, перевіркою встановлено факт завищення суми податкового кредиту по матеріальним запасам, які використано не у господарській діяльності.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представники позивача в судовому засіданні просять суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.08 по 30.09.09, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.08 по 30.09.09, за результатами якої складено акт №49-23/2-13432729 від 03.02.2010.

Під час перевірки встановлено порушення підприємством:

- п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: позивачем необґрунтовано віднесено до складу валових витрат витрати, які не вважаються витратами пов’язаними з веденням господарської діяльності, –реалізація за цінами, що є нижчими, ніж виробнича собівартість виготовленої продукції, в результаті чого занижено податкове зобов’язання з податку на прибуток в сумі 79571,00 грн., в т. ч. за ІІ квартал 2008 року на суму 15567,00 грн.; за ІІІ квартал 2008 року –на суму 38862,00 грн., за ІV квартал 2008 року –на суму 25142,00 грн.

- пп. «а»пп. 17.2 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»- позивачем в ІІ кварталі 2008 року двічі відображено в складі валових витрат витрати, понесені у зв’язку із сплатою відсотків по кредиту в сумі 47816,00 грн. Дане завищення валових витрат виявлено позивачем самостійно та відкориговано у ІІІ кварталі 2008 року. При цьому при самостійно виявленій помилці позивачем не нараховані штрафні санкції у розмірі 5% на суму 5977,00 грн.;

- пп.7.4.4, 7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: позивачем завищено суму податкового кредиту по тим матеріальним запасам, які використано не у господарській діяльності, всього у розмірі 55988,00 грн.

На підставі акту перевірки №49-23/2-13432729 від 03.02.2010 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0000272342/0 від 23.02.2010, яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 83982,00 грн., в тому числі основний платіж –55988,00 грн., штрафні (фінансові) санкції –27994,00 грн.

№0000262342/0 від 23.02.2010, яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у загальному розмірі 125334,00 грн., в тому числі основний платіж –79571,00 грн., штрафні (фінансові) санкції –45763,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що у позивача в перевіряємих періодах не було операцій по реалізації готової продукції нижче вартості її виробництва. Відповідач не визначив, які саме матеріальні та нематеріальні активи (послуги) придбавалися позивачем для їх використання не у межах господарській діяльності. Фактично відповідачем застосований непрямий метод (аналітичний засіб розрахунку) при прямому обчислені податку на прибуток та податку на додану вартість за відсутності правових підстав для його застосування.

Колегія суддів, виходячи з фактичних обставин справи, норм діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини, погоджується з судом першої інстанції, зважаючи на наступне.

Відповідно з п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податків в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які здійснюються в межах компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виробляються) таким платником податку для подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п.5.2 ст.5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Вичерпний перелік витрат, які не включаються до складу валових витрат, наведено в п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в ньому відсутні будь-які обмеження щодо включення до складу валових витрат витрат, пов’язаних з придбанням сировини, яка використана при виготовлені продукції, реалізованої в подальшому з перевищенням фактичної вартості над договірною. Діюче законодавство, яке регулює спірні відносини, не передбачає в даному випадку і подальшого корегування валових витрат.

Виходячи з аналізу наведених норм, витрати платника податку на прибуток включаються до складу валових, якщо вони пов’язані з веденням виробництва та подальшим використанням у власній господарській діяльності підприємства.

Згідно пп.7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких належить до складу валових витрат виробництва (обігу) ) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.4 вказаного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

За визначенням п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у випадку, коли безпосередня участь такої особи у організації такої діяльності є постійною та істотною.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як вбачається з матеріалів справи, виробництво та продаж металічних кріплень є однією з видів діяльності позивача згідно його Статуту. Витрати позивача, понесені ним в результаті придбання металевого профілю, замків, канатів для подальшого для подальшого виробництва з них металічних кріплень, інших матеріалів, безпосередньо пов’язані з веденням позивачем виробництва і є його господарською діяльністю.

Відповідно до ст.6 Закону України "Про ціни і ціноутворення" в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів (ст.7 цього ж Закону).

Згідно з пп.1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.1.20.51 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Чиста вартість реалізації відповідно до п.26 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99 № 246, визначається по кожній одиниці запасів вирахуванням з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.

Справедлива вартість за визначенням в п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 19 "Об'єднання підприємств", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.07.99 № 163, - сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 № 318, п.11 передбачено визначення собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) та виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

При цьому перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Відповідно до п.16 цього Положення (стандарту) до постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат установлюються підприємством.

Як вбачається з акту перевірки №49-23/2-13432729 від 03.02.2010, при проведенні перевірки відповідачем застосовано методику розрахунку виробничої собівартості готової продукції у відсотковому співвідношенні, що свідчить про те, що відповідачем чиста вартість реалізації продукції визначена в порядку, не регламентованому нормативними актами з бухгалтерського обліку.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що позивач не мав операцій по реалізації готової продукції нижче вартості її виробництва, у період, що перевірявся, а відповідачем не вказано, які саме документи свідчать про здійснення господарських операцій щодо реалізації готової продукції нижче вартості її виробництва.

Крім того, при обчислені податку на прибуток та податку на додану вартість відповідачем фактично застосований непрямий метод (аналітичний засіб розрахунку).

Підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладений на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Крім того, відповідно до пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами. Порядок визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами встановлений п.4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу (пп.4.3.5. п.4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).

Фактично встановлена законом процедура нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами відповідачем не дотримана, факт реалізації позивачем готової продукції нижче вартості її виробництва, у період, що перевірявся, в установленому порядку не доведений, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що відповідач не мав права визначати позивачу суми податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Дії позивача по відображенню в податковому обліку операцій за період, що перевірявся, не суперечать пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також п.1.32 ст.1 цього Закону, який не регулює питання ціноутворення в договірних відносинах між господарюючими суб'єктами, не встановлює правил оподаткування, а лише визначає терміни, які вживаються в цьому законі. При цьому дана норма визначає господарську діяльність не як діяльність з одержання доходів, а як діяльність, що направлена на отримання доходу від господарських операцій.

Щодо порушення позивачем пп.17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що стало підставою для включення не нарахованих позивачем штрафних санкцій у розмірі 5% на суму 5977,00 грн. до загальної суми штрафних (фінансових) санкцій в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні № 0000262342/0 від 23.02.2010 –45763,00 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пп.17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Оскільки позивачем у декларації за ІІ квартал 2008 року завищення валових витрат у розмірі 47816 грн. виявлено самостійно та відкориговано у ІІІ кварталі 2008 році колегія суддів вважає, що позивач не в повному обсязі виконав вказані норми закону.

Разом з тим, як зазначено в п.17.3 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених в цій статті, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум. Тобто, штраф у розмірі п’яти відсотків від суми заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, передбачений п.17.2 ст.17 цього Закону, є податковим зобов’язанням платника податків.

Згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього ж Закону контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відповідно до положень підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 вказаного Закону, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п’ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З огляду на викладене колегія суддів вважає неправомірними дії відповідача по нарахуванню позивачеві штрафних санкцій у розмірі 5977,00 грн. за порушення п.17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»із включенням цієї суми до штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції під час вирішення спору з’ясував усі обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, норми матеріального права, які регулюють саме ці правовідносини, і ухвалено законне рішення.

Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими судом доказами та не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Західно-Донбаської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2010 року у справі № 2а-1523/10/0470 –без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:                                                            І.Ю. Добродняк

          Суддя:                                                            Я.В. Семененко

          Суддя:                                                            Н.А. Бишевська