Ухвала суду № 22421629, 04.10.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Загацька Т.В.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2011 року справа №2а/0570/11446/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Казначеєва Е.Г.

суддів Яманко В.Г. , Васильєва І. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Авдіївці на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року по адміністративній справі № 2-а/0570/11446/2011 за позовом Державної податкової інспекції у місті Авдіївці до товариства з обмеженою відповідальністю «КВАН-Т», акціонерного товариства закритого типу «Українське ремонтно-будівельне підприємство «Шлях» про стягнення у дохід держави коштів, одержаних за правочином, вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач Державна податкова інспекція у місті Авдіївці, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «КВАН-Т», акціонерного товариства закритого типу «Українське ремонтно-будівельне підприємство «Шлях» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КВАН-Т» (далі -TOB «КВАН-Т») в дохід держави вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей за угодою від 02.03.2010 року №02-03/01 у розмірі 3813698,30 грн. та стягнення з акціонерного товариства закритого типу «Українське ремонтно-будівельне підприємство «Шлях» (далі - АТЗТ «УРБП «Шлях») в дохід держави реалізованих товарно-матеріальних цінностей за угодою від 02.03.2010 року №02-03/01 у розмірі 3813698,30 грн.

В обґрунтування зазначено, що вчинений між відповідачами правочин є нікчемним, оскільки вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, з огляду на те, що правочин не має реального товарного характеру, оскільки перший відповідач має недостатні трудові ресурси та виробничі потужності, а також відсутність посвідчень про відрядження в момент передання товару, паспортів на товар та іншої технічної документації, відсутність товарно-транспортних накладних та довіреностей. В якості єдиного доказу в підтвердження позовних вимог податковий орган визначив акт перевірки TOB «КВАН-Т» від 12.04.2011 року № 69/2300/3658295, який, на думку позивача, має статус письмового доказу.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року в задоволені позову відмовлено в повному обсязі.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Окрім того, вважає, що судом першої інстанції неповно зясовано обставини, що мають значення для справи.

В обґрунтуванні зазначає, що судом першої інстанції при винесені постанови Донецьким окружним адміністративним судом не вірно застосовано норми матеріального права, а саме: ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); не враховано норми ст. ст. 2, 10. 11 Закону України від 4 грудня 1990 року №509 - XII «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон №509), п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.78.4 ст.78. ст.79, п. 82.2 ст. 82 розділу II Податкового кодексу України, Наказу Мінтранспорту та Мінстату «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.1995 № 488/346 (із змінами та доповненнями), ст. 2, ч.2 ст. З, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІУ. із змінами та доповненнями (далі - Закон №996), Наказу Мінтрансу Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, від 14.10.97 № 363 (далі - Правила перевезення), п. 5.1.п.п. 5.2.1 п. 5.2, 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України № 283/97 - ВР від 22.05.97 «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 283). п.п. 7.4.1. п.7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997року «Про податок на додану вартість», із змінами та доповненнями (далі - Закон №168), Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 №984 та зареєстрованого в Мін'юсті України 12.01.2011 за № 34/18772 ( далі - Порядок № 984). Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі Положення № 88). Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за № 293/1318 (далі - Інструкція №99), ст. ст. 207, 208 Гоподарського Кодексу України,; порушено норми процесуального права - ст. ст. 69, 71. 79, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що призвело до ухвалення незаконної постанови про відмову у задоволенні позовних вимог ДПІ у м. Авдіївці.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що остання не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «КВАНТ-Т» (відповідач1) є юридичною особою, включений до ЄДРПОУ за номером 36582595, є платником податку на додану вартість, індивідуальний податковий номер 365825905013, знаходиться на податковому обліку в державній податковій інспекції у місті Авдіївці.

Приватне акціонерне товариство Українське ремонтно-будівельне підприємство «Шлях» (відповідач2) є юридичною особою, включений до ЄДРПОУ за номером 19466876.(далі УРБП «Шлях»)

Позивач звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення у дохід держави вартості реалізованих товарно-матеріальних цінностей за угодою №02-03/01 від 02.03.2010 року, на підставі акту перевірки ДПІ у місті Авдіївці від 12 квітня 2011 року № 69/2300/36582595 про результати проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки TOB «КВАН- Т» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з АТЗТ «Шлях» та ПРАТ «ТММ-Енергобуд» за березень, квітень, травень, червень, вересень 2010 року.

Відповідно до висновків акту перевірки у TOB «КВАН-Т» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, внаслідок чого вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди, переважно з контрагентами, які виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Таким чином, податковим органом здійснюється висновок, що угода мають ознаки нікчемності.

02 березня 2010 року між відповідачами був укладений договір №02-03/01 (а.с.45-46), предметом якого є поставка товару, найменування, кількість та ціна яких встановлюється в специфікаціях та додаткових угодах. Відповідно до специфікації (додаток №1 до зазначеного договору) предметом поставки був металопрокат РП-65- 2ПП М76Т ТУУ 14-2-1252-2000 у кількості 519,04 тонн на загальну суму 3 813 698,30 грн., у тому числі податок на додану вартість 635 616,38 грн.

На поставлений товар - металопрокат другим відповідачем були видані першому відповідачу наступні документи: податкова накладна від 18 березня 2010 року №10 на суму 1 907 472,00 грн.; податкова накладна від 05 квітня 2010 року №9 на суму 1 906 226,30 грн.; податкова накладна від 20 квітня 2010 року №26 на суму 1 245,70 грн.; розрахунок №9/26 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 20.04.2010 року №26 за договором від 02.03.2010 року №ДГ02-03/1; видаткова накладна від 05 квітня 2010 року № РН-0000150 на суму 3 813 698,30 грн. Загальна сума поставки згідно накладних склала 3 813 698,30 грн., у тому числі податок на додану вартість 635 616,38 грн. Першим відповідачем були сплачені кошти другому відповідачу за отриманий товар, що підтверджується банківськими виписками.

Зазначене вказує, що фінансово-господарські операції між відповідачами мали реальний характер. Доказів фактичного не здійснення зазначених операцій позивачем не надано. Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивачем проведення перевірки другого відповідача Приватного акціонерного товариство «Українське ремонтно-будівельне підприємство «Шлях» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Квант-Т» не здійснювалось, у зв'язку з чим позивачем не з'ясовані обставини реальності здійснення угоди №02-03/01 від 02.03.2010 року.

Крім того судом першої інстанції, вірно зазначено що, єдиним доказом укладання правочину між відповідачами, який суперечить інтересам держави та суспільства є складений акт перевірки TOB «КВАН-Т»від 12 квітня 2011 року № 69/2300/36582595, в основу висновків якого покладений принцип визначеності нікчемності правочину, між TOB «КВАН-Т» та його контрагентом - ПАТ «УРБП «Шлях» по господарським відносинам, що в свою чергу стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Висновок про нікчемність правочину міститься в акті перевірки як доказ в підтвердження позовних вимог. Підставою позовних вимог щодо стягнення коштів у дохід держави податковий орган визначає вимоги статей 203,215,216,228 Цивільного Кодексу України.

Законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку при формуванні податкові, кредиту (зобов'язання) здійснювати контроль та перевірку за дотриманням постачальника вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника, зазнавати для себе певних негативних матеріальних наслідків.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства визначені статтею 228 Цивільного Кодексу України.

За статтею 228 Цивільного кодексу України, кваліфікація правочину, як нікчемного передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку - на ухилення від сплати податків).

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України", який набув чинності з 1 січня 2011 року, до статті 228 ЦК України внесені зміни, частина третя статті визначена в такій редакції: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Виходячи з правового змісту зазначеної статі правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду. Позовної вимоги щодо визнання правочину недійним податковим органом не заявлено. За змістом статті 228 ЦК України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Вищий адміністративний суд України у листі № 742/11 13-11 від 02.06.2011, зазначає, що податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 288 Цивільного кодексу України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом! 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні".

Таким чином за вимогами чинного законодавства передбачено в першу чергу звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину.

Податковий орган в даному випадку, без обов'язкового виконання вимог законодавства без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, робить висновки про недійсність такого правочину в акті перевірки та переходить до стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що суперечить вищезазначеним вимогам законодавства.

З аналізу справи та вищезазначених норм, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання, а саме відповідачем 1 та відповідачем 2. Відповідно до акту перевірки, має місце оспорюванність самого договору, та відповідно до чого, податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган, роблячи висновки про відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Податковий орган доводить свою позицію щодо нікчемності правочину тим, що договірні відносини між відповідачами направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого» бюджету.

Колегія суддів погоджуєшся з висновком суду першої інстанції, що надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, які за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Податковий орган, роблячи вищезазначені висновки, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставності позовних вимог про стягнення коштів у дохід держави за правочином, який суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки зазначений правочин в судовому порядку недійсним визнаний не був.

Податковий орган встановивши наявність недійсності або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально - процесуального законодавства.

Відповідно до вимог ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення.

В матеріалах справи не міститися судових рішень, а саме вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин.

Висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставним та не обґрунтованим.

Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем умисел жодної із сторін, спрямований на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, при вчиненні спірного правочину, не доведений.

Загальними вимогами чинного правочину є те, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Висновок податкового органу про відсутність у першого відповідача трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, внаслідок чого вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди, переважно з контрагентами, які виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру не підтверджені жодним доказом.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Відповідно до довідок з Єдиного державний реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відповідачі станом на час укладення та виконання вимог договору перебували в державному реєстрі та місцезнаходження підтверджено державним реєстратором (а.с. 34-37,64-76). Відповідно до викладеного підприємства під час здійснення операцій з постачання товару та складення первинних документів були зареєстроване як юридична особа, на момент проведення фінансово-господарської операції були платником ПДВ, що не заперечується апелянтом.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статі 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено що відповідачем за оспорюваний період здійснені господарські операції та проведена податкова звітність, яка відповідає діючому законодавству, що документально підтверджено наявним укладеним договорам між зазначеними субєктами господарювання, платіжними дорученнями, податковими накладними, видатковими накладними.(37-41,57-64,68-82)

Окрім того колегія суддів зазначає, що відсутність реального вчинення господарської операції або відсутності зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків встановлюється шляхом проведення перевірки контролюючим органом у розумінні ст. 61 Податкового кодексу України. При цьому оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З огляду на зазначене колегія суддів не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу на не підтвердження між відповідачами господарських операцій, оскільки зазначені доводи ні чим не підтверджені.

Як зазначалось вище жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійна надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів.

З врахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок податкового органу про визнання правочину нікчемним в даному випадку є передчасними.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята відповідно до вимог матеріального та процесуального права, тому залишається без змін, а апеляційна скарга - без задоволення з викладених в даній ухвалі підставКеруючись статтями 24, 69, 71, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Авдіївці на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року по адміністративній справі № 2-а/0570/11446/2011 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 серпня 2011 року по адміністративній справі № 2-а/0570/11446/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: Е.Г.Казначеєв

Судді: В.Г.Яманко

І.А.Васильєва