Ухвала суду № 22416711, 05.10.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Христофоров А.Б.

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2011 року справа №2а/0570/11016/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Геращенка І.В.

суддів Губської Л.В. , Горбенко К.П.

при секретарі судового засідання Дровниковій К.В.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_6, ОСОБА_2 довір. від 03.08.2011 року б/н

від відповідача ОСОБА_3 довір. від 22.07.2011 року № 11377/10/10-013, ОСОБА_4 довір. від 09.06.2011 року № 9133/8/10-013, ОСОБА_5 довір. від 11.07.2011 року № 10445/10/10-013

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Горлівської обєднаної державної податкової інспекції

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від 26.08.2011 року

у справі № 2а/0570/11016/2011

за позовом Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_6

до відповідача ОСОБА_7 обєднаної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Субєкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_6 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень рішень № НОМЕР_1 від 05.05.2011 року, № 0000031741/0 від 27.01.2011 року, № 0000021741/0 від 27.01.2011 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26.08.2011 року у справі № 2а/0570/11016/2011 (суддя Христофоров А.Б.) позовна заява задоволена.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовної заяви відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує невірним застосуванням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Зазначає, що постанова суду прийнята при неповному досліджені усіх доказів, що мають значення для вирішення справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Вказує на те, що за результатами проведеної перевірки позивача встановлені порушення:

1)ст. 13 Декрету КМУ “Про прибутковий податок з громадян”, абз. «а» п. 19.1 ст. 19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” щодо неналежного ведення обліку доходів та витрат, що призвело до заниження обєкту оподаткування: 2009 рік на суму 2532215,00 грн., 2010 рік на суму 4154405,00 грн. Зазначені порушення призвели до заниження податку з доходів фізичних осіб у сумі 1002986 грн.;

2)пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, абз. «а» п.17.2 ст.17, абз. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, що призвело до заниження податку у сумі 1800 грн.;

3)пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1337877 грн.

За результатами адміністративного узгодження рішенням ДПА у Донецькій області про результати розгляду скарги від 29.04.2011 року № 8398/10/25-213-2 податкове повідомлення рішення Горлівської ОДПІ від 27.01.2011року № 0000041741/0 скасовано в частині застосування штрафної санкції по податку на доходи від підприємницької діяльності у сумі 250748,25 грн., податкові повідомлення рішення Горлівської ОДПІ від 27.01.2011 № 0000031741/0 та № 0000021741/0 про збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб залишені без змін.

У звязку з зазначеним Горлівською ОДПІ було прийняте податкове повідомлення рішення № НОМЕР_1 від 05.05.2011 року.

Наполягає на тому, що під час перевірки ФОП ОСОБА_6 не були надані додаткові угоди до договорів, прибуткові касові ордери, сертифікати якості на товар, товарно транспортні накладні на придбання товару, акти виконаних робіт, цивільно правові угоди з громадянами на транспортування придбаного товару, копії довіреностей на право керування автотранспортними засобами.

Крім того, зазначає, що у постачальників продукції ТОВ “КФ Донпромторг”, ПП “Лугвторсервіс”, ТОВ “КВФ”, ТОВ “Пульсар Ком”, ПП “Віста М” відсутні у достатній кількості трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь якого виду діяльності, а тому вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання.

Враховуючи це, згідно з ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, податковий орган зробив висновок про те, що угоди ФОП ОСОБА_6 та його контрагентів мають ознаки безтоварних операцій та надання ФОП ОСОБА_6 до скарги, наданої до ДПА у Донецькій області, товарно транспортних накладних на придбання товарів від постачальників, цивільно правових угод, як вважає заявник апеляційної скарги, не спростовують факт проведення безтоварних операцій.

Крім того, як вказує апелянт, при проведенні перевірки був встановлений факт виплати ФОП ОСОБА_6 доходу громадянину ОСОБА_8 в сумі 12000 грн. за придбання мясопродуктів та не утримана сума податку з доходів фізичних осіб у сумі 1800 грн.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає податкові повідомлення рішення, які оскаржувались, такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач вказав на її безпідставність та зазначив, що ним надані податковому органу первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, тому вважає безпідставним висновок про порушення вимог податкового законодавства.

Враховуючи викладене, просить постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила.

В основу повідомлень рішень, які оскаржувались, покладений акт від 10.12.2010 року № 2703/17-2/НОМЕР_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.09.2010 року (а.с. 28-96, т. 1).

За результатами перевірки СПД ОСОБА_6 інкримінувались порушення вимог:

1)ст. 13 Декрету КМУ “Про прибутковий податок з громадян”, абз. «а» п. 19.1 ст. 19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” щодо неналежного ведення обліку доходів та витрат, що призвело до заниження обєкту оподаткування: 2009 рік в сумі 2532215,00 грн., 2010 рік в сумі 4154405,00 грн. Зазначені порушення призвели до заниження податку з доходів фізичних осіб у сумі 1002986 грн.;

2)пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, абз. «а» п.17.2 ст.17, абз. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, що призвело до заниження податку у сумі 1800 грн.;

3)пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 1337877 грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки позивач надав до Горлівської ОДПІ заперечення до акту від 17.01.2011 року та згідно відповіді державної податкової інспекції від 10.03.2011 року № 3718/10/17-313 доводи позивача, викладені у запереченні, не були прийняті, та зазначено, що висновки перевірки є такими, що відповідають дійсним обставинам та ґрунтуються на вимогах діючого законодавства. При цьому, податковим органом було зменшено податкове зобовязання з податку на додану вартість в сумі 553 грн. (а.с. 108-111 т. 1).

На підставі висновків акту перевірки Горлівською ОДПІ прийняті податкові повідомлення рішення від 27.01.2011 року № 0000041741/0 про визначення суми податку з доходів фізичних осіб на суму 1253741,25 грн., від 27.01.2011 року № 0000031741/0 про визначення сум податку з доходів фізичних осіб на суму 2250 грн., від 27.01.2011 року № 0000021741/0 про визначення суми податку на додану вартість на суму 1671655 грн.

Рішенням від 29.04.2011 року № 8398/10/25-213-2, прийнятим за результатами розгляду скарги СПД ОСОБА_6, ДПА у Донецькій області скасувала податкове повідомлення рішення Горлівської ОДПІ від 27.01.2011 року № 0000041741/0 про визначення суми податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності в частині 250748,25 грн. штрафних санкцій та залишило без змін податкові повідомлення рішення Горлівської ОДПІ від 27.01.2011 року № 0000031741/0, № 0000021741/0 (а.с. 123-128 т.1).

Як зазначено в акті перевірки, порушення позивачем ст. 13 Декрету КМУ “Про прибутковий податок з громадян”, абз. «а» п. 19.1 ст. 19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” виразилося у тому, що приватний підприємець включив до складу валових витрат за період з 01.07.2009 року по 31.12.2009 року витрати на придбання продуктів харчування у сумі 2532215,00 грн., отриманих від ПП “Віста-М” ТОВ “Пульсар Ком” за нікчемними угодами та без первинних бухгалтерських документів, які підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю підприємця, а також за період з 01.01.2010 року по 30.09.2010 року витрати у сумі 4154405,00 грн. на придбання продуктів харчування, отриманих від ТОВ “Пульсар Ком”, ТОВ “КВФ”, ТОВ КФ “Донпромторг”, ПП “Лугвторсервіс” за нікчемними угодами та без первинних бухгалтерських документів, які підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю підприємця.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем, між Товариством з обмеженою відповідальністю “КФ “Донпромторг” (Продавцем) та позивачем (Покупцем) 01.03.2010 року укладений договір купівлі - продажу б/н, згідно умов якого Продавець зобовязується передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти товар (продукти харчування) згідно накладної і оплатити його вартість в порядку та на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1 договору).

01.03.2010 року між сторонами договору було укладено додаткову угоду б/н, якою, у тому числі, було змінено п.п. 3.2 договору, та визначено, що доставка Продукції на склад Покупця здійснюється за рахунок Постачальника. Вартість транспортних витрат Постачальника по доставці продукції на склад Покупця включена у вартість Продукції, вказаній в товарній накладній. Сума договору поставки по цій угоді визначається сумарною вартістю усіх виконаних (поставлених) Продавцем і оплачених Покупцем протягом строку дії договору товарних накладних. Оплата поставленої Постачальником по цій Угоді продукції здійснюється Покупцем на підставі товарної накладної за фактом поставки продукції, її прийомки (згідно товарної накладної, яка є невідємної частиною даної угоди) по кількості та якості на складі Покупця (а.с. 249-250 т. 1).

Листом від 01.03.2010 року № 23 ТОВ “КФ “Донпромторг” повідомило позивача про неможливість транспортування вантажу, у звязку із чим просило внести зміни до п. 3.2 договору та вважати, що доставка продукції на склад Покупця здійснюється транспортом і за рахунок Покупця. Сума договору поставки визначається сумарною вартістю усіх поставлених Продавцем і оплачених Покупцем протягом строку дії договору товарних накладних і складає 1500000 грн. (а.с. 1, т. 2).

Фактичне виконання умов вказаного договору підтверджено податковими накладними, витратними накладними, квитанціями (а.с. 3-7, т. 2).

Надалі, 03.08.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Пульсар Ком” (Продавцем) та позивачем (Покупцем) укладений договір купівлі продажу, згідно умов якого Продавець зобовязується передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти товар (продукти харчування) згідно накладної і оплатити його вартість в порядку та на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1 договору).

03.08.2009 року між сторонами договору було укладено додаткову угоду б/н, якою, у тому числі, було змінено п.п. 3.2 договору, та визначено, що доставка Продукції на склад Покупця здійснюється за рахунок Постачальника. Вартість транспортних витрат Постачальника по доставці продукції на склад Покупця включена у вартість Продукції, вказаній в товарній накладній. Сума договору поставки по цій угоді визначається сумарною вартістю усіх виконаних (поставлених) Продавцем і оплачених Покупцем протягом строку дії договору товарних накладних. Оплата поставленої Постачальником по цій Угоді продукції здійснюється Покупцем на підставі товарної накладної за фактом поставки продукції, її прийомки (згідно товарної накладної, яка є невідємної частиною даної угоди) по кількості та якості на складі Покупця (а.с. 15-16, т. 1).

Листом від 30.08.2009 року № 4 ТОВ “Пульсар Ком” повідомило позивача про неможливість транспортування вантажу, у звязку з чим просило внести зміни до п. 3.2 договору та вважати, що доставка продукції на склад Покупця здійснюється транспортом і за рахунок Покупця. Сума договору поставки визначається сумарною вартістю усіх поставлених Продавцем і оплачених Покупцем протягом строку дії договору товарних накладних і складає 3000000,00 грн. (а.с. 17, т. 2).

Фактичне виконання умов вказаного договору підтверджено податковими накладними, витратними накладними, квитанціями (а.с. 19-48, т. 2).

04.01.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “КВФ”(Постачальником) та позивачем (Покупцем) укладений договір купівлі - продажу № 44, згідно умов якого Постачальник зобовязується поставити, а Покупець прийняти і оплатити продукцію (товар) у кількості, в асортименті і за цінами, вказаними у товаросупроводжувальних документах (п. 1.1 договору).

04.01.2010 між сторонами договору було укладено додаткову угоду № 44-А, якою, у тому числі, було змінено п.п. 1.1 та 2.2 договору, та визначено, що Постачальник зобовязується передати у власність, а Покупець зобовязується прийняти і оплатити продукцію, в асортименті, кількості і на суму, вказану у товарній накладній, яка є невідємною частиною цієї угоди, договору поставки. Доставка продукції на склад Покупця здійснюється за рахунок Постачальника. Вартість транспортних витрат Постачальника по доставці продукції на склад Покупця включена у вартість Продукції, вказаній у товарній накладній. Оплата поставленої Постачальником по цій Угоді продукції здійснюється Покупцем на підставі товарної накладної за фактом поставки продукції, її прийомки (згідно товарної накладної, яка є невідємної частиною даної угоди) по кількості та якості на складі Покупця (а.с. 232-233, т. 2).

Листом від 04.01.2010року № 1 ТОВ “КВФ” повідомило позивача про неможливість транспортування вантажу, у звязку із чим просило внести зміни до п. 2.2 р. 11 договору та вважати, що доставка продукції на склад Покупця здійснюється транспортом і за рахунок Покупця. Сума договору поставки визначається сумарною вартістю усіх поставлених Продавцем і оплачених Покупцем протягом строку дії договору товарних накладних і складає 4500000,00 грн. (а.с. 234, т. 2).

Фактичне виконання умов вказаного договору підтверджено податковими накладними, витратними накладними, квитанціями (а.с. 236-250, т. 2; а.с. 1-4, т. 3).

02.07.2009 року між Приватним підприємством “Віста-М” (Продавцем) та позивачем (Покупцем) укладений договір постачання № 5, згідно умов якого Постачальник зобовязується передати у власність Покупця товар продукти харчування, а Покупець приймати і сплатити його на умовах договору. Ціна, асортимент товару вказується у товарній накладній, які узгоджуються сторонами при отриманні товару, додаються до цього договору і є невідємною частиною договору (п.п. 1, 2 р. 1 договору). Сума договору складає 430000 грн. з урахуванням ПДВ (п. 2 р. 3 договору).

Листом від 02.07.2009 року № 26 ПП “Віста-М” повідомило позивача про внесення змін до договору, зокрема, п. 5, згідно з яким доставка продукції на склад Покупця провадиться транспортом Покупця та за рахунок Покупця (тобто самовивозом) (а.с. 46-47, т. 3).

Фактичне виконання умов вказаного договору підтверджено податковими накладними, накладними, квитанціями (а.с. 49-52, т. 3).

02.08.2010 року між Приватним підприємством “Лугвторсервіс” (Продавцем) та позивачем (Покупцем) укладений договір купівлі - продажу № 64, згідно умов якого Продавець зобовязується передати згідно товарно-транспортної накладної у власність, а Покупець прийняти і оплатити товар продукти харчування. (п. 2 договору).

02.08.2010 року між сторонами договору було укладено додаткову угоду № 64/02.08, якою було змінено п. 2 договору та визначено, що Постачальник зобовязується передати у власність, а Покупець зобовязується прийняти і оплатити Продукцію, в асортименті, кількості і на суму, вказану в товарній накладній, що є невідємною частиною цієї угоди, договору поставки. Також у додатковій угоді визначено строк поставки товару до 31.12.2010, а також умови поставки за рахунок Постачальника на склад Покупця. Сума договору поставки складає 6500000 грн. з урахуванням ПДВ. Оплата поставленої Постачальником по цій угоді Продукції здійснюється Покупцем на підставі товарної накладної за фактом поставки Продукції, її прийомки по кількості і якості на складі Покупця (а.с. 62-63, т. 3).

Листом від 05.08.2010 року № 26 ПП “Лугторгсервіс” повідомило позивача про відсутність здійснення перевезення, у звязку з чим просило здійснювати позивача доставку продукції по договору купівлі-продажу № 64 від 02.08.2010 власним транспортом і за рахунок власних коштів. На підстави викладеного ПП “Лугторгсервіс” просило п. 2.1 договору купівлі-продажу та додаткової угоди № 64/02.08 у частини перевезення продукції за рахунок Постачальника виключити (а.с. 64, т. 3).

Фактичне виконання умов вказаного договору підтверджено податковою накладною, витратною накладною, квитанціями (а.с. 66-68, т. 3).

Актами звірки взаєморозрахунків, підписаних між позивачем та його контрагентами, підтверджено відсутність у позивача заборгованості за поставлену продукцію, тобто розрахунки між сторонами договорів були здійснені у повному обсязі (а.с. 8, 49 т. 2; а.с. 5, 69, т. 3).

Перевезення продукції за вказаними вище договорами здійснювалося фізичними особами на підставі цивільно-правових угод перевезення, укладеними з позивачем (а.с. 162-187, т. 2), а також товарно-транспортними накладними (а.с. 9-13, 50-132, т. 2; а.с. 6-44, 53-60, 70-75 т. 3).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи встановлених судом першої та апеляційної інстанції, в апеляційній скарзі вказується тільки на порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, а апеляційну скаргу такою, що задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, яка діяла на час спірних взаємовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом України “Про державну податкову службу в Україні”, яка була чинною на час спірних взаємовідносин, та Податковим кодексом України на державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції покладені функції з здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Таким чином, відповідач у справі орган владних повноважень, якому чинним законодавством України надані владні управлінські функції у сфері оподаткування.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про систему оподаткування“, яка була чинною на час спірних взаємовідносин, ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Статтею 3 вищезазначеного Закону визначені принципи побудови та призначення системи оподаткування у тому числі єдиний підхід до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг.

Відповідно до ст. 11 Закону України “Про систему оподаткування“ на платників податку покладена відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків та зборів і додержання законів про оподаткування.

Статтею 13 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”, про порушення якої вказує податковий орган у акті перевірки та який був чинним на час спірних взаємовідносин, передбачено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно зЗаконом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, який був чинним на час спірних взаємовідносин, передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

З аналізу пункту 5.1 статті 5 та пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” вбачається, що основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються сума будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідач не заперечує, що позивачем бухгалтерський та податковий облік ведеться з дотриманням норм чинного законодавства.

Як зазначалося судом вище, позивач підтвердив виконання господарських договорів, укладених ним із контрагентами ПП “Віста-М”, ТОВ “Пульсар Ком”, ТОВ “КВФ”, ТОВ КФ “Донпромторг”, ПП “Лугвторсервіс”, відповідними документами (витратними накладними, квитанціями, актами звірки взаєморозрахунків та ін.).

Крім того, придбана продукція за вказаними договорами була оприбуткована по бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується випискою по рахунку 281 “Товари на складі” - Звітом про внутрішні переміщення.

Зв'язок понесених позивачем витрат на придбання продукції із власною господарською діяльністю також підтверджено наступними документами, що містяться у матеріалах кримінальної справи № 75-11-05-78/1, порушеної у відношенні ОСОБА_10 податковою міліцією ДПА в Донецькій області, які були досліджені судом першої інстанції:

- оригіналами податкових накладних, витратних накладних, накладних та квитанцій, складених під час господарських операцій поставки продукції (т. 2 кримінальної справи)

- ветеринарними свідоцтвами на м'ясо (а.с. 3-10, т. 2 кримінальної справи)

- оригіналами товарно-транспортних накладних на перевезення товару (а.с. 43-211 т. 3 кримінальної справи)

- ціновими пропозиціями, наданими ФОП ОСОБА_10 щодо проведення тендеру на закупівлю продукції Централізованою бухгалтерією Калінінського району при Управлінні освіти Горлівської міської ради (а.с. 302-310 т. 3 кримінальної справи), а також оригіналами повідомлень про акцепт пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції, наданими ФОП ОСОБА_10 Централізованою бухгалтерією Калінінського району при Управлінні освіти Горлівської міської ради та ДП “Артемвугілля”;

- первинними бухгалтерськими документами, вилученими у ФОП ОСОБА_10 в ході обшуку (два томи);

- книгою обліку доходів та витрат ФОП ОСОБА_10

Аналіз вказаних документів свідчить про те, що ФОП ОСОБА_10 придбавав продукти харчування у ПП “Віста-М”, ТОВ “Пульсар Ком”, ТОВ “КВФ”, ТОВ КФ “Донпромторг”, ПП “Лугвторсервіс” з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності, а саме, їх поставки Централізованій бухгалтерії Калінінського району при Управлінні освіти Горлівської міської ради та ДП “Артемвугілля”.

Крім того, положеннями ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 цього Закону встановлюються вимоги до первинного документу та визначена сфера застосування первинного документу відповідно до якої підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні вимоги до первинного документа встановлені у п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Надані до матеріалів справи первинні документи відповідають наведеним вимогам Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки у них зафіксовано факти вчинення господарських операцій, а також вони містять усі передбачені законодавством обовязкові реквізити.

Крім того, як передбачено розділом 1 Правилперевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за N 128/2568, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи;

Відповідно до п.п. 11.1, 11.3 розділу 11 цих Правил, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Як зазначено судом вище, позивач підтвердив перевезення придбаного товару товарно-транспортними накладними.

Колегія суддів не приймає до уваги довід відповідача щодо того, що при проведенні перевірки позивач товарно-транспортні накладні не надавав, оскільки такий довід спростовується матеріалами справи, а саме, згідно опису документів, наданих ФОП ОСОБА_10 10.11.2010 року для проведення планової перевірки ДПІ (а.с. 107, т. 1), головному державному податковому ревізору-інспектору відділу КПР ВОФО ОСОБА_11 надавались документи фінансово-господарської діяльності, у т.ч. товарно-транспортні накладні, про що на цьому опису мається підпис ОСОБА_11 про їх прийняття.

Крім того, як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, оригінали цих товарно-транспортних накладних містяться у матеріалах кримінальної справи № 75-11-05-78/1, порушеної у відношенні ОСОБА_10 податковою міліцією ДПА в Донецькій області, що також підтверджує факт їх дослідження податковим органом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про підтвердження факту придбання ФОП ОСОБА_10 у ПП “Віста-М”, ТОВ “Пульсар Ком”, ТОВ “КВФ”, ТОВ КФ “Донпромторг”, ПП “Лугвторсервіс” харчової продукції та доведеним зв'язок витрат на придбання продукції із власною господарською діяльністю позивача.

Порядок визначення обєкту оподаткування, ставки та механізм сплати податку на додану вартість на час спірних взаємовідносин регулювався Законом України “Про податок на додану вартість”.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з абзацами 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2. статті 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з приписами п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

За наслідками господарських операцій поставки контрагенти позивача ПП “Віста-М”, ТОВ “Пульсар Ком”, ТОВ “КВФ”, ТОВ КФ “Донпромторг”, ПП “Лугвторсервіс” ТОВ “Востокпромвугілля” виписані на адресу ФОП ОСОБА_10 податкові накладні, що підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Суми ПДВ згідно вказаних податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту ПДВ відповідних податкових періодів 2009-2010 років, про що вказував у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

У Постанові Президії Верховного Суду України та Президії Ради суддів України № 7 від 03.04.2009 “Про стан здійснення судочинства адміністративними судами” визначено , що згідно з практикою Верховного Суду України у даній категорії справ під час судового засідання судом мають зясовуватися обставини щодо фактичного наміру підприємства одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем, оплата за товари, поставлені за договорами із ПП “Віста-М”, ТОВ “Пульсар Ком”, ТОВ “КВФ”, ТОВ КФ “Донпромторг”, ПП “Лугвторсервіс” ТОВ “Востокпромвугілля”, є витратами, понесеними у звязку із здійсненням господарської діяльності позивача, а також діяльність щодо відносин позивача із цими контрагентами, є такою, що повязана з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо безпідставності висновку відповідача про неправомірність включення позивачем зазначених у податкових накладних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Крім того, у акті перевірки йдеться про порушення позивачем п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, абз. «а» п.17.2 ст.17, абз. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, яке обґрунтовується тим, що при заповненні форми 1-ДФ позивачем не відображено суму доходу, нарахованого та виплаченого громадянину ОСОБА_8 у сумі 12000 грн. за придбані мясопродукти, та суму утриманого податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1800 грн. за період вересень 2010 рік (а.с. 58, т. 1).

Як свідчать матеріали справи, позивач придбав у фізичної особи ОСОБА_8 м'ясо для подальшої реалізації. Згідно з довідкою Микитівського РВ Горлівського МУ ГУМВС України в Донецькій області від 18.08.2011 року № 8645, у провадженні СВ Микитівського РВ знаходилась кримінальна справа № 13-03-77 за ч. 3 ст. 185 КК України, яка 01.11.2010 року було направлено на розгляд до Микитівського районного суду м. Горлівки. В ході розслідування справи було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 01.10.2010 року продав викрадене майно м'ясо ОСОБА_6, який він придбавав для подальшої реалізації. 05.10.2010 року вказане м'ясо було вилучено у ОСОБА_6 згідно з протоколом виїмки.

Як свідчить протокол допиту свідка ОСОБА_6 від 05.10.2010 року він придбавав м'ясо у ОСОБА_8 01.10.2010 року з метою його подальшої реалізації після проведення санітарно-ветеринарної експертизи та 05.10.2010 року м'ясо було вилучено працівниками міліції.

Таким чином, м'ясо було придбано ФОП ОСОБА_6 01.10.2010 року, а не у вересні 2010 року як вказано у акті перевірки.

Відповідно до п. 2 Указу Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” від 23.07.1998 року № 817/98, плановою виїзною перевіркою вважається перевірка фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, яка передбачена у плані роботи контролюючого органу і проводиться за місцезнаходженням такого суб'єкта чи за місцем розташування об'єкта власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна перевірка. Планова виїзна перевірка проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності за письмовим рішенням керівника відповідного контролюючого органу не частіше одного разу на календарний рік у межах компетенції відповідного контролюючого органу.

Згідно з вимогами Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 11 червня 2004 року № 326, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 червня 2004 року за № 803/9402, який втратив чинність, але діяв на час складання акту перевірки відповідачем, вступна частина акта документальної перевірки повинна містити такі дані: період, за який проводиться перевірка діяльності платника податків; інформація про стан сплати податків та інших обов'язкових платежів за період, що перевіряється; інформація про стан сплати податків та інших обов'язкових платежів за період, що перевіряється.

У розділі ІІ акту перевірки за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового та валютного законодавства необхідно: висвітлити показники, які відображаються платником податків у податковій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів обліку платника податків у розрізі періодів; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків та, за їх наявності, відповідальних осіб за ведення обліку доходів і витрат суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи щодо встановлених порушень.

У розділі ІІІ акта документальної перевірки відображається узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового та валютного законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів. Виявлені порушення податкового та валютного законодавства відображаються в національній валюті України у розрізі податків, зборів та інших обов'язкових платежів з розбивкою за роками та податковими періодами у межах періоду, що перевіряється.

Таким чином, податковий орган у акті перевірки повинен відображати інформацію щодо тих порушень, які були допущені підконтрольною особою у період, що підлягав перевірці. У даному ж випадку відповідач відобразив у акті порушення, і відповідно, донарахував податкове зобовязання позивачу за порушення, яке було вчинено не у межах періоду, що підлягав перевірці з 01.07.2009 року по 30.09.2010 року, оскільки операція купівлі-продажу мяса у фізичної особи ОСОБА_8 була здійснена 01.10.2010 року.

Колегія суддів вважає, також, помилковим висновок відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства у зв'язку з укладанням нікчемних угод, з наступних підстав.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку.

Колегія суддів вважає помилковим висновок відповідача, що позивач здійснював заздалегідь економічно необґрунтовані операції з метою нарощування валових витрат та податкового кредиту з залученням як основних постачальників зазначених в акті перевірки СПД, оскільки під час перевірки не досліджувалась наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання послуг (товарів) від контрагента та такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, що здійснюється підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, використовуючи грошовий вимір, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 4 вказаного Закону бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на основних принципах, серед яких превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно частини 1 статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем, контрагентами позивача надані первинні та податкові документи (акти приймання-передачі, рахунки-фактури, податкові накладні).

Таким чином, факт здійснення операції по придбанню товарів підтверджений отриманими позивачем від контрагентів документами, що спростовує довід заявника апеляційної скарги.

Колегія суддів вважає необґрунтованим довід відповідача щодо того, що позивачем здійснювались операції без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків та створення податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат, з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не надано суду першої інстанції та апеляційному суду доказів наміру позивача порушити публічний порядок при укладені договорів з ПП “Віста-М”, ТОВ “Пульсар Ком”, ТОВ “КВФ”, ТОВ КФ “Донпромторг”, ПП “Лугвторсервіс”, або наявності вироку суду у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо при укладенні та виконанні таких договорів.

Колегія суддів не приймає до уваги довід заявника апеляційної скарги щодо того, що під час проведення перевірок не встановлений факт поставок товарів, робіт, послуг, що свідчить про укладання вимог без мети настання реальних наслідків, оскільки з акту перевірки не вбачається, що податковим органом досліджені будь-які первинні документи та в судовому засіданні не підтверджені доводи про відсутність поставки товарів.

Чинним законодавством України, зокрема, Законом України “Про систему оподаткування”, який був чинним на час спірних взаємовідносин, та Податковим кодексом України на сторону цивільно - правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладений обов'язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника; за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання та не визначено права здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить нормам чинного законодавства.

Крім зазначеного, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є:

господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Частиною 4 ст. 55 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 Цивільного кодексу України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з ч. 4 ст. 87 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Ст. 1 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців” відомості про юридичну особу або фізичну особу -підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано суду доказів того, що під час укладання договорів контрагенти позивача ПП “Віста-М”, ТОВ “Пульсар Ком”, ТОВ “КВФ”, ТОВ КФ “Донпромторг”, ПП “Лугвторсервіс” не зареєстровані як юридичні особи або наявні записи щодо припинення юридичної особи, крім того, зазначені СПД зареєстровані у встановленому чинним законодавством порядку в якості платників податку на додану вартість, та, як наслідок, мали право здійснювати господарську діяльність та складати податкові накладні.

Крім того, колегія суддів враховує наступне.

Матеріали кримінальної справи № 75-11-05-78/1, порушеної у відношенні ОСОБА_10 податковою міліцією ДПА в Донецькій області, на які посилаються представники відповідача, не можуть слугувати доказом вини позивача з таких підстав.

Так, з матеріалів даної кримінальної справи вбачається, що постановою ст. слідчого по ОВС ВРКС СВ ПМ ДПА в Донецькій області Рудченко Л.О. від 27.01.2011 року було порушено у відношенні ФОП ОСОБА_6 кримінальну справу за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України (а.с. 1-2 т. 1 кримінальної справи).

Також, постановою ст. слідчого по ОВС ВРКС СВ ПМ ДПА в Донецькій області Рудченко Л.О. від 27.05.2011 року було порушено у відношенні ФОП ОСОБА_6 кримінальну справу за фактом підроблення і використання повторно документа, що видається і посвідчується громадянином-підприємцем, який має право видавати та посвідчувати такі документи, за ознаками злочину, передбаченого ч.ч. 2, 3 ст. 358 КК України. Справи у відношенні ФОП ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 212 КК України та за ч.ч. 2, 3 ст. 358 КК України були обєднані в одне провадження (а.с. 311 т. 3 кримінальної справи).

Постановою ст. слідчого по ОВС ВРКС СВ ПМ ДПА в Донецькій області Рудченко Л.О. від 22.06.2011 року кримінальну справу у відношенні ФОП ОСОБА_6 за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, було закрито (а.с. 313-316 т. 3 кримінальної справи).

Постановою Київського районного суду м. Донецька від 12.07.2011 року було скасовано постанову ст. слідчого по ОВС ВРКС СВ ПМ ДПА в Донецькій області Рудченко Л.О. від 27.05.2011 року про порушення у відношенні ФОП ОСОБА_6 кримінальної справи за фактом підроблення і використання повторно документа, що видається і посвідчується громадянином-підприємцем, який має право видавати та посвідчувати такі документи, за ознаками злочину, передбаченого ч.ч. 2, 3 ст. 358 КК України. Постанова набрала законної сили 18.07.2011 (а.с. 318-319 т. 3 кримінальної справи).

Таким чином, на час розгляду судом даної адміністративної справи у відношенні ФОП ОСОБА_6 відсутні порушені або розглянуті кримінальні справи. Крім того, у відношенні ФОП ОСОБА_6 відсутній обвинувальний вирок суду, яким би встановлювалася його вина в скоєнні злочинів.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника апеляційної скарги на неможливість проведення перевірки контрагентів ТОВ “Пульсар Ком”від 26.11.2010 року № 2506/7/23-1/36444542 (а.с. 77-79, т. 3), ТОВ “КФ “Донпромторг”від 01.12.2010 роу № 2546/7/23-1 (а.с. 84-85), ПП “Віста-М”від 07.12.2010 року № 1258/23-219/34525451 (а.с. 87-88, т. 3), та ТОВ “КВФ”від 16.09.2010 року № 6714/23-3/36810051, оскільки з актів зустрічних перевірок, наданих до матеріалів справи, неможливо встановити наявність розбіжностей з відомостями, отриманими від ФОП ОСОБА_6, під час перевірок зміст договорів, укладених між позивачем та вказаними контрагентами, не аналізувався, первинні документи на підтвердження вчинених господарських операцій не досліджувалися.

Згідно частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду першої інстанції та апеляційному суду належних доказів порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні валових витрат та податкового кредиту в розумінні зазначеної норми Закону.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовної заяви, постанова суду прийнята при повному та всебічному досліджені усіх матеріалів справи, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України “Про державну податкову службу в Україні”, Законом України “Про систему оподаткування”, Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, Законом України “Про податок на додану вартість”, Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, ст. 2, ст. 71, ст. 72, ст. 99, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 196, п.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Горлівської обєднаної державної податкової інспекції на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.08.2011 року у справі № 2а/0570/11016/2011 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суд від 26.08.2011 року у справі № 2а/0570/11016/2011 за позовом Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_6 до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень рішень № НОМЕР_1 від 05.05.2011 року, № 0000031741/0 від 27.01.2011 року, № 0000021741/0 від 27.01.2011року - залишити без змін.

Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків встановлених цим Кодексом, а в разі складення у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу з дня складення в повному обсязі.

У судовому засіданні 05.10.2011 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, повний текст постанови виготовлений 07.10.2011 року.

Головуючий суддя І.В.Геращенко

Судді К.П.Горбенко

Л.В.Губська