Рішення № 22406130, 02.03.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.03.12 р. Справа № 5006/13/6/2012

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “НПП Машпром”, м. Дніпропетровськ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Істек”, м. Донецьк

про: стягнення 13926грн.96коп.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1. (за довіреністю б/н від 23.01.2012р.) представник

ОСОБА_2. (за довіреністю б/н від 23.01.2012р.) - представник

від відповідача: ОСОБА_3. (за довіреністю б/н від 14.02.2012р.) представник

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “НПП Машпром”, м. Дніпропетровськ (далі позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Істек”, м. Донецьк. (далі відповідач) про стягнення грошових котів у сумі 13926грн.96коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 10184грн.00коп., індексу інфляції у сумі 2825грн.97коп. та 3% річних у сумі 916грн.59коп.

Ухвалою від 06.01.2012р. суд порушив провадження по справі, призначив до розгляду на 26.01.2012р., сторони зобовязані надати документи та вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобовязання щодо своєчасної та повної оплати поставленого за договором № 27-8-167/п-ос від 27.08.2007р. товару.

26.01.2012р. позивач супровідним листом надав документи для залучення до матеріалів справи, зокрема, письмові пояснення, якими повідомив, що неоплаченим залишився товар, поставлений за накладними № НП 081711 від 17.11.2008р., № 091116 від 16.11.2009р.; звернувся до суду із заявою про вжиття запобіжних заходів шляхом накладання арешту на грошові кошти відповідача; надав розрахунок 3% річних у сумі 916грн.59коп. та індексу інфляції у сумі 2825грн.97коп., нарахованих за період з 01.12.2008р. по 30.11.2011р.

Відповідач 14.02.2012р. надав заперечення на позовну заяву б/н від 14.02.2012р., вважає, що поставка товару за накладною № 091116 від 16.11.2009р. на суму 5481грн.00коп. була оплачена відповідачем ще 12.11.2009р. в повному обсязі, щодо стягнення заборгованості за накладною № НП 081711 від 17.11.2008р. посилався на сплив позовної давності, що, на думку відповідача, є підставою для відмови у позові.

27.02.2012р. позивач надав заперечення на доводи відповідача, якими зауважив, що відповідно до умов договору № 27-8-167/п-ос від 27.08.2007р. у період з 18.02.2008р. по 16.11.2009р. поставив відповідачу товар загальною вартістю 351848грн. 40коп., за період з 29.01.2008р. по 12.11.2009р. відповідачем оплачено 341664грн. 00коп., отже заборгованість виникла 17.11.2008р.

Під час судових засідань представники сторін підтримали позиції, викладені письмово.

В судовому засіданні 02.03.2012р. сторони повідомили про відсутність будь яких додаткових доказів на обґрунтування викладених доводів.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в матеріалах справи доказами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши під час судових засідань представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

27.08.2007р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір № 27-8-167/п-ос, згідно з яким постачальник зобовязується поставити, а покупець прийняти та оплатити у відповідності з умовами даного договору продукцію. Найменування, кількість, ціна, строки оплати, строки та умови поставки продукції зазначені в специфікаціях, що є невідємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору поставка продукції в адрес покупця або по його реквізитам здійснюється на умовах та в строки, зазначені в специфікаціях до даного договору.

Згідно з п. 3.3 договору розрахунку за продукцію здійснюються грошовими коштами на розрахунковий рахунок постачальника в строк, встановлений в специфікаціях до даного договору. У випадку, якщо в специфікаціях до даного договору передбачена оплата по факту поставки, розрахунки за продукцію здійснюються покупцем не раніше дати надання постачальником документів, зазначених в п. 2.3 договору.

Пунктом 9.2 договору сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2007р.

Згідно п. 9.4 договору у випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну даного договору до закінчення строку його дії протягом одного місяця він вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах, які передбачені договором.

Додатковою угодою від 27.12.2007р. сторони прийшли до згоди про продовження строку дії договору № 27-8-167/П-ос від 27.08.2007р. з 01.01.2008р. до 31.12.2008р.

На виконання п. 1.1 договору сторони уклали специфікації, що є додатками до договору, якими встановили предмет поставки, а саме визначили найменування товару, його кількість, ціну за одиницю та загальну вартість разом з ПДВ. Крім того, специфікаціями сторони погодили умови оплати: 50% передоплати протягом 3 банківських днів як встановлено специфікацією від 21.01.2008р., та 10 банківських днів з моменту виставлення комерційного рахунку, 50% оплати протягом 5 банківських днів після повідомлення про готовність продукції до відвантаження; поставка товару повинна бути здійснена постачальником протягом 10 банківських днів або 20 банківських днів, як зазначено в специфікації від 02.07.2008р., з моменту надходження 100% оплати.

В позовній заяві позивач зазначає, що в період з 18.02.2008р. по 27.08.2007р. здійснив поставку електричних двигунів на загальну суму 351848грн.40коп. за видатковими накладними № 080218 від 18.02.2008р., № 080314 від 14.03.2008р., № 080408 від 08.04.2008р., № 080522 від 22.05.2008р., № 080602 від 02.06.2008р., № 080625 від 25.06.2008р., № 080708 від 08.07.2008р., № 080808/1 від 08.08.2008р., № 080808 від 08.08.2008р., № 080808 від 29.08.2008р., № 081711 від 17.11.2008р.

В свою чергу відповідач в період з 29.01.2008р. по 12.11.2009р. здійснив оплату поставленого товару на суму 341664грн.00коп., про що свідчать наявні в матеріалах справи копії банківських виписок.

Позивач у позові посилається на те, що як вбачається з акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2008р. заборгованість відповідача складає 10184грн.40коп.

Претензією Вих. № П-1 від 28.10.2010р. позивач просив відповідача негайно погасити виниклу суму заборгованості разом з нарахованими штрафними санкціями, попереджаючи про необхідність звернення до господарського суду Донецької області задля примусовим стягненням суми боргу.

Як стверджує позивач, станом на теперішній час відповідач не направив жодної відповіді на вимогу позивача, не вчинив жодних дій, спрямований на врегулювання виниклого між сторонами спору.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобовязання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 10184грн.40коп. у звязку з неналежним виконанням умов договору № 27-8-167/П-ос від 27.08.2007р., що стало підставою для нарахування 3% річних в сумі 916грн.59коп., інфляційних витрат в сумі 2825грн.97коп.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обовязків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки, підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору № 27-8-167/П-ос від 27.08.2007р. у позивача виник обовязок передати товар, а у покупця прийняти та оплатити його.

Як вбачається з матеріалів справи протягом 2008-2009 року між сторонами були правовідносини за договором поставки, товар поставлявся та оплачувався у порядку, передбаченому договором.

Позивач на виконання умов зазначеного договору у період з 18.02.2008р. по 16.11.2009р. поставив відповідачу товар загальною вартістю 351848грн.40коп., який частково, в розмірі 341664грн.00коп. був оплачений відповідачем.

Накладні, за якими здійснювалася поставка товару, містять безпосереднє посилання на договір № 27-8-167/П-ос від 27.08.2007р., спір між сторонами з підстав здійснення господарської операції відсутній.

У суду відсутні сумніви щодо отримання товару саме представниками відповідача, оскільки в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії довіреностей, якими відповідач уповноважував своїх працівників на отримання матеріальних цінностей від позивача.

Статтею 688 ЦК України на Покупця покладено обовязок повідомити Продавця про порушення умов Договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання Постачальником прийнятих за Договором зобовязань з поставки Товару.

Виходячи зі змісту статей 688 та 690 ЦК України, поставлені без згоди Покупця товари, від яких Покупець відмовився, повинні прийматися ним за відповідальне зберігання.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобовязань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобовязання позивач виконав у відповідності з умовами договору № 27-8-167/П-ос від 27.08.2007р.

На підставі вищезазначеного, господарський суд робить висновок, що позивачем доведено факт передачі відповідачеві товару, тобто обовязок позивача вважається виконаним у відповідності до норм статті 664 ЦК України та умов Договору.

Під час розгляду справи відповідачем факт отримання товару не спростований.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Сторони п. 3.3 договору встановили, що розрахунки за продукцію здійснюються в строк, встановлений в специфікаціях до даного договору.

Специфікацією від 21.01.2008р., яка є додатком № 1 до договору сторони погодили наступний порядок оплати: 50% передоплати протягом 3 банківських днів з моменту виставлення комерційного рахунку, 50% оплати протягом 5 банківських днів після повідомлення про готовність продукції до відвантаження.

Специфікаціями від 05.03.2008р., від 10.04.2008р., від 02.07.2008р., які є додатками № 2, 3 до договору сторони погодили наступний порядок оплати: 50% передоплати протягом 10 банківських днів з моменту виставлення комерційного рахунку, 50% оплати протягом 5 банківських днів після повідомлення про готовність продукції до відвантаження

На вимогу ухвали суд від 06.01.2012р. надати докази направлення/вручення повідомлення про готовність продукції до відвантаження позивач надав суду лише адресований відповідачу лист № 57 від 03.11.2008р. щодо готовності електродвигуна АО 103 М6, 160кВт, 980обор до відвантаження.

Зазначене повідомлення суд не приймає у якості належного доказу наявності такого повідомлення, оскільки в матеріалах справи відсутні докази його направлення.

За умовами договору № 27-8-167/П-ос від 27.08.2007р. та специфікацій до нього позивач повинен був поставляти продукцію після отримання 100% передоплати за нього, проте як встановлено судом із фактично склавшихся між сторонами відносин, поставка позивачем товару за накладною НП-081711 від 17.11.2008р. на суму 97416грн. 00коп. була здійснена до 100% передоплати за нього, таким чином заборгованість в розмірі 10184грн.40коп. за договором виникла у відповідача перед позивачем 17.11.2008р., про що свідчить двосторонній акт звірки взаєморозрахунків між сторонами за 2008р.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обовязку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обовязку, друга сторона повинна виконати свій обовязок.

Таким чином, позивач, який не одержав від відповідача належну за договором попередню оплату, набув право вимагати від нього оплати фактично переданого товару.

Договором між сторонами строк оплати товару, переданого без повної попередньої оплати за нього, не погоджений. Чинним законодавством такий строк не встановлений.

Враховуючи викладене, у даному випадку суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем 29.10.2010р. листом з повідомленням була направлена відповідачу претензія № П-1 від 28.10.2010р., яка підпадає під поняття вимоги, оскільки містить пряме посилання на спірний договір, специфікації до нього та суму виниклого боргу в розмірі 10184грн.40коп. Моментом предявлення вимоги вважається дата отримання відповідачем претензії 03.11.2010р., про що свідчить засвідчена копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Виходячи з викладеного, зобовязання оплатити борг виникло у відповідача з моменту предявлення вимоги, семиденний строк оплати для відповідача наступив у період з 04.11.2010р. по 10.11.2010р. включно, а вже з 11.11.2010р. почалося прострочення виконання відповідачем свого грошового зобовязання.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Докази оплати товару на суму 10184грн.40коп. суду не представлені. Зазначена сума боргу підтверджується двостороннім актом звірки розрахунків за 2008р., довідкою за підписом директора ТОВ “НПП Машпром» станом на 25.01.2012р.

Відповідач позовні вимоги не визнає, мотивуючи свою позицію тим, що за його переконанням сума боргу в розмірі 10184грн.40коп. виникла саме за накладною № НП 081711 від 17.11.2008р., оскільки накладна № 091116 від 16.11.2009р. на підставі комерційного рахунку № 1-ИСТ від 29.07.2009р. була повністю оплачена на суму 5481грн.00коп. ще 12.11.2009р., відповідно до вимог ст. 267 ЦК України посилався на перебіг позовної давності.

Оскільки відповідач наполягає на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист свого права, суд відповідно до ст.267 Цивільного кодексу України при розгляді справи застосовує позовну давність.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 цього Кодексу).

Згідно п. п. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Частиною 1 ст. 692 цього Кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами до договору та специфікацій до нього сторонами передбачена поставка товару за умови його 100% передоплати.

Як встановлено судом із фактично склавшихся між сторонами відносин, поставка позивачем товару за накладною НП-081711 від 17.11.2008р. на суму 97416грн. 00коп. була здійснена до 100% передоплати за нього, в силу вищезазначених положень законодавства з наступного дня у позивача виникло право пред'явити відповідачу вимогу про виконання зобов'язання зі сплати 10184грн. 40коп.

Однак, у сторін продовжувалися правовідносини з поставки по договору, так у 12.11.2009р. відповідач перерахував позивачу ще 5481грн. 00коп., в свою чергу позивачем була здійснена поставка за накладною № 091116 від 16.11.2009р. на ці кошти.

Тобто, своїми діями відповідач підтвердив, що правовідносини сторін по договору № 27-8-167/П-ос від 27.08.2007р. продовжувались.

В позові позивач просить суд стягнути заборгованість у розмір 10184грн. 40коп. не за конкретною накладною, а за договором № 27-8-167/П-ос від 27.08.2007р. Тобто, підставою позовних вимог позивач визначив укладений між сторонами договір, а не конкретні накладні, за якими здійснювалися господарські операції з поставки товару, тому посилання відповідача на здійснення обовязків за конкретними накладними, про наявність правовідносин за конкретними накладними судом до уваги не приймається, так як правовідносини сторін розглядаються у сукупності.

У подальшому у своїх заявах про уточнення позовних вимог позивач лише відобразив як склалися правовідносини сторін за договором № 27-8-167/П-ос від 27.08.2007р.

Судом встановлено, що відповідач у якості підстави перерахування коштів у розмірі 5481грн. 00коп. вказав не накладну або конкретний рахунок, а саме договір № 27-8-167/П-ос від 27.08.2007р.

Відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином, перебіг позовної давності переривається у разі вчинення особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу. Такими діями можуть бути дії боржника, які свідчать, що боржник визнав себе зобовязаною особою по відношенню до кредитора. Зокрема до дій, які свідчать про визнання боргу можуть відноситись: повне або часткове погашення визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою суми заборгованості, прохання про відстрочку або розстрочку виконання грошового зобовязання

Як вже зазначалося, право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання з оплати товару у розмірі 10184грн. 40коп. у позивача виникло ще у 2008 році, перебіг позовної давності перервався діями відповідача у 2009році шляхом здійснення оплати у розмірі 5481грн. 00коп. по договору № 27-8-167/П-ос від 27.08.2007р., а не конкретної накладної.

Отже відповідач, перерахувавши 12.11.2009р. суму оплату в розмірі 5481грн.00коп., вчинив дії, спрямовані на визнання виниклої за договором суми боргу, оскільки в призначенні платежу відповідач вказує саме договір № 27-8-167/П-ос від 27.08.2007р.

Таким чином,строк позовної давності щодо оплати заявленої суми боргу, з урахуванням його переривання дією по частковій оплаті, спливає 12.11.2012. Судом встановлено, що позивач направив позов до суду 27.12.2011р. (зареєстрований канцелярією суду 04.01.2012р.), тобто в межах вказаного строку.

Докази погашення боргу в сумі 10184грн. 40коп. суду не представлені, у звязку з чим суд вважає, що позовні вимоги у розмірі основного боргу є обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобовязання відповідачем щодо оплати поставленої продукції позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 916грн.59коп. та індекс інфляції у сумі 2825грн.97коп., нараховані на суму боргу 10184грн.40коп. за період з 01.12.2008р. по 30.11.2011р.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вже встановлено судом, обовязок здійснити оплату отриманого товару у сумі 10184грн.40коп. виник у відповідача з 11.11.2010р., отже і право нарахування штрафних санкцій виникло у позивача не раніше цієї дати.

Суд, зробивши арифметичних розрахунок в частині позовних вимог про сплату інфляційних витрат та 3% річних за період з 11.11.2010р. по 30.11.2011р. (в межах заявленого позивачем), за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення „Законодавство”, з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р, встановив, що задоволенню підлягає сума інфляційних нарахувань у розмірі 560грн.34коп. та 3% річних у розмірі 322грн.27коп., у звязку з чим суд відмовляє в задоволенні 3% річних у розмірі 594грн.32коп. та індексу інфляції у сумі 210грн.02265грн.63коп.

Стосовно поданої 26.01.2012р. позивачем заяви про вжиття запобіжних заходів шляхом накладання арешту на грошові кошти суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43-1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову.

Статтею 43-3 ГПК України передбачено, що запобіжні заходи вживаються до моменту звернення до суду з позовною заявою з метою попередження та збереження доказів правопорушення, а після подання відповідної заяви вжиті запобіжні заходи не припиняються, а діють вже як заходи забезпечення позову.

За своєю правовою природою запобіжні заходи - це заходи, спрямовані на збереження відповідних доказів та на запобігання правопорушенню з метою якнайшвидшого реагування на протиправні дії, а заходи до забезпечення позову за своїм змістом застосовуються як гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, запобіжні заходи забезпечують вимогу, яка ще не оформлена у вигляді позову, та надають додаткову гарантію збереження доказів чи реальності виконання рішення суду.

Як встановлено судом, позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “НПП Машпром”, м. Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю “Істек”, м. Донецьк про: стягнення 13926грн.96коп. була надіслана до господарського суду Донецької області 27.12.2011р., про що свідчить відбиток штемпеля печатки органів поштового звязку на поштовому конверті та зареєстрована канцелярією суду 04.01.2012р., тоді як заява про вжиття запобіжних заходів була подана позивачем 26.01.2012р.

Наявність вже поданого позову виключає такий передбачений законодавством засіб захисту. У випадку звернення до суду з позовом це право сторони реалізовується та регулюється іншим передбаченим ГПК України шляхом.

Таким чином, заява б/н від 26.01.2012р. Товариства з обмеженою відповідальністю “НПП Машпром”, м. Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю “Істек”, м. Донецьк про вжиття запобіжних заходів залишається без розгляду.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 256, 261, 264, 509, 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “НППМашпром”, м. Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю “Істек”, м. Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 10184грн.40коп., індексу інфляції у сумі 2825грн.97коп., 3% річних у сумі 916грн.59коп. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Істек” (юридична адреса: 83028, м. Донецьк, вул. Майська, 66, код ЄДРПОУ 32510349) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “НПП Машпром” (юридична адреса: 49125, м. Дніпропетровськ, вул. Богомаза, будинок 202, квартира 9, код ЄДРПОУ 21858649) суму основного боргу в розмірі 10184грн.40коп., 3% річних у розмірі 322грн.27коп., індекс інфляції у розмірі 560грн.34коп., витрати на оплату судового збору в розмірі 1196грн.74коп.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 594грн.32коп. та інфляційних нарахувань у розмірі 2265грн.63коп. відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 02.03.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 03.03.2012р

Макарова Ю.В.