Рішення № 22384415, 28.02.2012, Златопільський міськрайонний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Первомайський міськрайонний суд Харківської області)

Первомайський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 2030/2-3/11

провадження № 2/2030/4/12

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"28" лютого 2012 р. м. Первомайський

Первомайський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого - судді Библів С.В., при секретарях Герасименко Н.Ф. та Кузьменко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Первомайського державного підприємства „Хімпром" про стягнення заробітної плати та індексації; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю; стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку; захист честі, гідності та ділової репутації; відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями посадовців працедавця та за невиплату зарплати і шкоди здоров'ю; визнання незаконними та відмінити накази ДП «Хімпром» від 14.09.2000 року № 485 та № 232к; зміну формулювання і дати звільнення ОСОБА_1., -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до Первомайського ДП „Хімпром" і неодноразово змінюючи і уточнюючи позовні вимоги, і у кінцевій редакції вимог послався на таке:

він працював у Первомайському ДП „Хімпром" з 1981 року та був звільнений з посади контрольного майстра 14.09.2000 року. Після звільнення має низку вимог до підприємства та його посадовців.

1. Під час звільнення відповідач не провів з ним кінцевого розрахунку в результаті чого заборгованість по заробітній платі склала 892 грн. 97 коп. З урахуванням індексу інфляції станом на серпень 2011 року заборгованість з заробітної плати складає 2647 грн. 05 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача;

2. Позивач просить також стягнути з відповідача заборгованість з невиплаченого відшкодування матеріальної шкоди за каліцтво в сумі 595 грн. 45 коп., що з урахуванням індексу інфляції станом на серпень 2011 року складає 1765 грн. 11 коп.;

3. Просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки у розрахунку з ним з 14.09.2000 року до дати виплати відповідачем заборгованості, виходячи з розрахунку заробітної платні майстра по випуску, середньоденний заробіток якого складає 12,34 грн.;

4. Вважає незаконними накази ДП «Хімпром» від 14.09.2000 року № 485 та № 232к та просить їх скасувати, посилаючись на те, що вжиття дисциплінарного стягнення щодо нього та подальше його звільнення проведено особою, не уповноваженою власником на подібні дії і це суперечить Статуту. Згідно п. 6.3. Статуту, керівник підприємства діє без довіреності від імені підприємства та самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені Статутом до компетенції Міністерства промисловості. Відповідно до п.6.2 Статуту, наймання керівника здійснюється Міністерством промисловості України шляхом укладення з ним контракту. Таким чином, відносно своєї посади, керівник підприємства своїм наказом може лише фіксувати факт прийняття такого рішення міністерством, що він: приступив до виконання обов'язків…, іде у відпустку а на цей час призначено…, з обов'язковим посиланням на відповідне рішення Міністерства промисловості, а не діяти від свого імені, що є перевищенням своїх повноважень, що має місце відносно наказу № 485 про призначення одним виконуючим обов'язки іншого, тимчасово виконуючим обов'язки, що є незаконним, таким, що суперечить Статуту. Пунктом 6.4. Статуту визначено, що «Заступники керівника підприємства , керівники та спеціалісти підрозділів апарату управління і структурних підрозділів…, а також майстри і старші майстри призначаються на посаду і звільняються з посади керівником підприємства». Тобто, для всіх вказаних працівників, без виключення, прийняття на посаду і звільнення віднесено до компетенції вищої посадової особи, уповноваженої Міністерством промисловості України, а тому жоден із них не має такого права відносно іншого. Оскільки наказ № 485 про призначення є незаконним, то всі дії, виконані даною особою є нікчемні, а тому і наказ № 232-к, про звільнення ОСОБА_1. є незаконним, здійсненим із перевищенням своїх повноважень. У зв'язку із незаконністю вказаних наказів просить змінити формулювання та дату звільнення на «Звільнений за власним бажанням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України» - у зв'язку з невиконанням працедавцем законодавства про працю;

5. Також позивач просить захистити його честь, гідність та ділову репутацію та стягнути моральну шкоду, завдану неправомірними діями посадових осіб підприємства-відповідача, яку він оцінив у 79200 грн. Неправомірність дій відповідача полягає у несвоєчасній сплаті заборгованості по заробітній платі, відшкодування матеріальної шкоди, завданої каліцтвом, а також виданням незаконних наказів від 14.09.2000 року № 485 та № 232к. Крім того моральна шкода полягає у постійному знущанні та його цькуванні з боку посадовців підприємства. Так зокрема, при виконанні виробничого завдання 18.07.1988 року, з ним стався нещасний випадок, в результаті якого він втратив працездатність і згідно довідки Первомайської ЦРЛ потребував легкої праці. Комісією по охороні праці профкому ДП «Хімпром» протоколом від 31.05.1990 року він був визнаний невинним у нещасному випадку, а адміністрація всіляко намагалася покласти вину на нього. З цією метою директор підприємства попросив профком переглянути рішення комісії по охороні праці, який переглянув його та встановив 10% вини ОСОБА_1. Щоб уникнути відповідальності за свою вину, а також з метою примусити ОСОБА_1. звільнитися з роботи, не давали йому можливості працювати відповідно до його фізичних можливостей, не пропонували більш легку роботу, замість цього брали на вакантні посаді, які б міг займати ОСОБА_1 інших осіб. Рішенням Первомайського міського суду від 05.06.1993 року рішення профкому про встановлення 10% вини ОСОБА_1. було скасоване. Всі три роки ОСОБА_1 відчував гостру нестачу коштів на харчування та лікування. Неправомірним є закидання ОСОБА_1 у вину зникнення тракторного бензобаку під час виконання ним своїх трудових обов'язків майстра по випуску автомобілів. Крім того, неправомірність дій посадовців підприємства полягає у неправильному процесі проведення медичного огляду на стан сп'яніння, що потягло за собою дисциплінарне стягнення і подальше звільнення ОСОБА_1. з посади, що дуже принижує ОСОБА_1. На думку позивача, акт, складений працівника підприємства, про появу на роботі у стані алкогольного сп'яніння не є належним документом, на підтвердження такого стану.

У судовому засіданні представники відповідача повністю заперечували проти заявлених вимог та просили суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на таке:

1. Позивач посилається на висновок спеціаліста -аудитора від 10.10.2005 року, що визначив на момент звільнення ОСОБА_1. на 14.09.2000 року заборгованість по заробітній платі 2 311,22 грн., яка не виплачена йому до тепер, що не відповідає дійсності. Так рішенням Первомайського міського суду від 16.03.2000 року заборгованість по заробітній платі в сумі 1 418,25 грн. за період з лютого 1999 року по січень 2000 року була стягнена з Первомайського ДП «Хімпром» на користь ОСОБА_1., а у квітні 2002 року в державній виконавчій службі, згідно платіжного доручення № 262 від 17.04.2002 року. ОСОБА_1 одержав вказану заборгованість. Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_1 з 20 травня по 20 червня 2000 року була надана відпустка за період роботи з 15.02.2000 року по 20.06.2001 року, а звільнений він був 14.09.2000 року, то з урахуванням суми, яка повинна бути з нього утриманна, сума заборгованості по зарплаті на момент звільнення складала 784,42 грн., а не 892,97 грн. Цю заборгованості по заробітній платі підприємство готово було виплати ще у 2004 році, бо у вказаному році було погашено усю заборгованість по зарплаті перед працівниками підприємства. ОСОБА_1 був включений до відомості про одержання зарплати, проте на підприємство не прибув. У судовому засіданні 11.09.2008 року представникові позивача ОСОБА_2 було запропоновано у цей же день проїхати на підприємство та одержати неоспорювані суми заробітної плати та шкоди здоров'ю в касі підприємства, про що останній захотів порадитися з довірителем, проте по день ухвалення рішення ніякої відповіді не надав та продовжує збільшувати суми індексації та середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку. 01.11.2005 року зарплата ОСОБА_1. була переведена на депонентський рахунок підприємства, але до того, чи після того ОСОБА_1 жодного разу не звернувся на підприємство за одержання зарплати. Представник відповідача також додав, що згідно ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредиторами підприємства є також і працівники, перед якими є заборгованість. Виходячи з вказаних норм, позивач повинен був направити до господарського суду заяву про визнання його кредитором - він цього не зробив. 8 листопада 2005 року господарським судом Харківськой області був затверджений реєстр кредиторів, заборгованість, що не увійшла до реєстру, списана на підставі ухвали господарського суду. Представник відповідача висловився, що через вказані обставини підприємство не має заборгованості перед позивачем, проте, оскільки людина працювала та заробила вказані гроші, просила визначитися суд з цього питання на власний розсуд.

2. Щодо стягнення суми матеріальної шкоди заборгованої за спричинення каліцтва у розмірі 595,45 грн., то представник відповідача визнає, що вказаний борг існує і цю суму планувалося виплатити позивачеві разом із заробітною платою у 2004 році і у судовому засіданні 11.09.2008 року, що не було здійснено через неналежне реагування представника позивача на цю пропозицію.

3. Відносно стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні представник відповідача пояснила, що позивач неправильно його вираховує. Середній заробіток вираховується згідно Порядку вирахування середньої заробітної плати, затвердженому постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100. Тобто, має братися середня зарплата за два останніх місяця роботи що ділиться на середню кількість робочих днів за ці два місяці згідно з графіком роботи підприємства. Позивач же просто перемножує кількість днів з дня звільнення до день розрахунку. Крім того, з обов'язком виплатити, навіть правильно вирахувану суму середнього заробітку, підприємство не згодне. Так, дійсно ст. 116 КЗпП України передбачено обов'язок сплатити таку середню зарплату, проте у разі наявності вини підприємства у несплаті заробітної плати та остаточному розрахунку з працівником при звільненні, а вина підприємства відсутня, що підтверджується ухвалами ВС України від 26.02.2008 року та 05.03.2008 року саме по Первомайському ДП «Хімпром». Причиною виникнення заборгованості по зарплаті стало знаходження підприємства у процедурі банкрутства майже з 2003 року. 26.04.2006 року виробництво на підприємстві повністю стало і це було причиною, за якою ВС України визнав, що вини ДП «Хімпром» у невиплаті зарплати немає.

4. Стосовно вимоги позивача щодо скасування наказів ДП «Хімпром» від 14.09.2000 року № 485 та № 232к як незаконних представник позивача пояснив, що законність звільнения ОСОБА_1. за появу на робочому місці в стані алкогольного сп'яніння встановлена Верховним Судом України, що підтверджується ухвалою Верховного Суду України від от 18.02.2003 року и цей юридичний факт має місце. Щодо неналежного суб'єкту, який видав та підписав вказані накази пояснив, що в своїй діяльності керівник ДП „Хімпром", в данному випадку генеральный директор (виконуючий обов'язки генерального директора, який призначений на посаду наказом Мінпромполітики України до вирішення питання укладення з ним контракту), крім Статуту підприємства, керується діючим законодавством України, так як пунктом 6.3. Статуту йому надається право самостійно вирішувати питання діяльності підприємства, за виключенням тих питань, що відносяться до компетенції міністерства. Статутом підприємства передбачено призначення керівника шляхом укладення контракту. Право тимчасового покладення обов'язків керівника підприємства на іншу особу на час відпустки, відрядження чи з інших причин відсутності керівника надано саме керівнику підприємства, що підтвердило і Міністерство промислової політики своїм листом, який є в матеріалах справи. Таке право передбачено також Кодексом Законів про Працю (ст.34) Просила суд звернути увагу також на роз'яснення Держкомітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати, Секретариату Всесоюзної Центральної Ради Профспілок ( на сьогоднішній день є діючим, згідно з Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 року). В данному роз'ясненні вказано, що тимчасове виконання обов'язків на посаді відсутнього працівника покладається на іншого працівника наказом по підприємству, при цьому конкретизується порядок оплати праці головного інженера при призначенні його виконуючим обов'язки керівника підприємства. Виходячи з вищевказаного, від імені підприємства, без довіреності, може діяти керівник підприємства, призначений Міністерством промислової політики України (чи виконуючий обов'язки ), а на час його відсутності -особа, яка була призначена наказом керівника. В спірний період Міністерством промислової політики в.о.генерального директора Первомайского ДП «Хімпром» призначений ОСОБА_3. На період своєї відсутності наказом по підприємству виконання обов'язків генерального директора він поклав на ОСОБА_4, що відповідає діючому законодавству і не суперечить Статуту підприємства. Керівник, крім Статуту, керується діючим законодавством і йому надані всі повноваження, передбачені діючим законодавством для нормального функціювання та господарської діяльності підприємства, в тому числі і вирішения всіх кадрових питань. В спірному періоді право на укладання трудових договорів, їх розірвання, мав саме ОСОБА_4, відповідно до наказу по підприємству. Таким чином, вказані спірні накази не можуть бути визнанні незаконними з тих підстав, на які посилається позивач, а звідси випливає, що не може він і ставити питання про зміну формулювання причини звільнення, тому у задоволенні вказаних позовних вимог необхідно відмовити.

5. Стосовно позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, спричиненої приниженням честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1. з боку посадовців ДП «Хімпром», за затримку виплат, належних працівникові при звільненні, представник відмітила, що Постановою Пленуму Верховного Суду України відж 21.03. 1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 травня 2001 року № 5 сказано, що „Відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується". Крім того, відповідно до роз'яснень, викладених в п. 3 цієї постанови, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі та гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, порушенні права власності, прав, наданих споживачам, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через немо жливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків». В рішенні Печерського районного суду м. Києва від 4-го жовтня 2004 р. за позовом ОСОБА_5 до Президента України) сказано, що відповідно до вищевикладеного, «суд не може взяти до уваги в якості обґрунтування факту спричинення моральної шкоди необхідність відстоювання своїх прав у судах, про що зазначено в позовній заяві, посилання на наявність психологічного та морального тиску суд вважає суб'єктивним, а погіршення стану здоров'я в зв'язку з цим, таким, що не підтверджене жодним доказом, за таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають". Все, що викладене в позовній заяві в якості доказів нанесення моральної шкоди є емоційними голослівними заявами на адресу колишнього начальника цеху 601 ОСОБА_6 та колег по работі і не підтверджується ніякими доказами, а в таких випадках в задоволенні позову в цій частині повинно бути відмовлено, про що говорить і судова практика. Іншим фактором, який, на думку позивача, привів до нанесення йому моральної шкоди, є те, що його не переводили на легшу працю після отримання травми на виробництві.

Це твердження спростовується наданими доказами. Так, дійсно, 18.07.1988 року з ОСОБА_1 стався нещасний випадок в колгоспі «Дружба», внаслідок якого він отримав виробничу травму з частковою втратою працездатності на 20%, що підтверджується випискою ВТЕК № 46 от 21.03.1990 року. Виробнича травма була отримана внаслідок наступних обставин: трактор, яким керував позивач, забуксував і для того, щоб його витягнути, ОСОБА_1 була застосована проволока, що є грубим порушенням інструкції, відповідно до якої в тракторі повинно знаходитися спеціальне (не гнучке) пристосування для буксирування і сам ОСОБА_1 на засіданні президії профкому це визнав і пояснив, що знав про це, але при виїзді з гаража не підготував трактор належним чином. Проволока обірвалась, ОСОБА_1 знаходився між задніми бортами прицепів двох тракторів, якими і був травмований. На думку адміністрації та профкому травма сталася з вини самого ОСОБА_1., в зв'язку з чим йому і була встановлена ступінь вини 10%. Рішенням суду наказ про встановлення ступеня провини ОСОБА_1. було відмінено, адміністрація погодилася з рішенням суду і не оскаржувала його, хоч для цього були всі підстави. Керівник підприємства, якого ОСОБА_1 звинувачує, прийняв рішення не оскаржувати цього рішення, виходячи з чисто гуманних міркувань і дуже шкода, що до цього часу ОСОБА_1 цього не зрозумів.

Позивач стверджує, що при наявності в цеху 601 вакансії контролера, на яку відповідно до довідки ЛКК, він міг працювати, начальник цеху пропонував іншу роботу, яка за станом здоров'я не підходила, а значить, начальник цеху не бажав його працевлаштовувати. З цими доводами представник позивача не погоджується та пояснює, що в самій першій довідці ЛКК № 4 от 02.01.1989 року, наданій ОСОБА_1 для переводу його на легшу роботу не вказано, що він может працювати лише контролером, більше того, в довідці нічого не сказано про причинний зв'язок між травмою і хворобою, а сказано, що він може працювати слюсарем, без підняття важкостей, чи вулканізаторщиком, такі работи йому пропонувалися, але він вимагав надати йому робоче місце тільки контролера, яке на той час не було вакантним, він вимагав звільнити працівника з цього робочого місця, так як та працівниця була пенсіонером і працевлаштувати його на це робоче місце. Так як перевести ОСОБА_1. на легшу роботу, відповідно до ст. 170 КЗпП України, можливо тільки за його згодою, а згоди він не давав, було прийнято рішення перевести його слюсарем (без підняття важкостей, зі зберіганням середнього заробітку - в точній відповідності з довідкою ЛКК), до вирішення питання щодо його працевлаштування, що не суперечить Правилам відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям..., затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 03.07.1984 року, які діяли в той час і, відповідно до яких, при не ненаданні адміністрацією відповідної роботи потерпілий має право на відшкодування шкоди в розмірі середньомісячного заробітку, який він отримував до виробничої травми - такий наказ був підписаний керівником підприємства, не дивлячись на те, що працевлаштування ОСОБА_1. на роботу, що відповідала довідці ЛКК, не відбулося саме з причини небажання ОСОБА_1. дати згоду на перехід на легшу роботу. Після надання ОСОБА_1 виписки із акту обстеження № 46 від 21.03.1990 року Первомайським ДП «Хімпром» був направлений запит до Первомайської ЦРЛ с проханням надати рекомендації відносно можливості працевлаштування ОСОБА_1. з урахуванням стану його здоров'я. В данному випадку підприємство діяло в точній відповідності з постановою Кабміну України от 08.11.2000г. № 1662 „Про затвердження переліку професійних захворювань чи захворювань на туберкульоз», відповідно до якого тимчасовий перевод „рекомендуєтся, якщо хворий непрацездатний по своєму основному місцю роботи, але може виконувати іншу роботу без порушення процесу лікування. В випадку необхідності переводу на іншу роботу в зв'язку з іншими захворюваннями надається висновок ЛКК» Все це роз'яснювалося ОСОБА_1, але він вимагав надання йому робочого місця лише контролера, не дивлячись на те, що відповідно до висновку ВКК, йому повинна була надана робота, не пов'язана з фізичними перевантаженнями, довгим перебуванням на сонці, переохолодженням, шумом і загазованністю, рекомендована работа слюсаря по ремонту автомобілей і інші роботи, які відповідають вищевказаним вимогам. Відповідно з висновком ЛКК, йому була запропонована робота слюсаря по ремонту автомобілей цеху 601, машиніста насосних установок ЖКК, грузчика в піонерському таборі „Аіст", слюсаря-ремонтника господарського цеху, наладчика в цеху картонної тари, слюсаря-сантехника в цеху 507 (з нормальними умовами праці ), слюсаря-ремонтника в цеху 802, було запропоновано самому обрати робоче місце, з урахуванням наявних вакансій - від усіх робіт ОСОБА_1 відмовився, не дивлячись на те, що всі запропоновані робочі місця були не пов'язані з важкими умовами праці, всі були з нормальними умовами праці, повністю відповідали умовам, вказаним в висновках ЛКК. Так як стаття 170 КЗпП України зобов'язує власника або уповноваженого ним органу перевести працівника здійснювати лише за його згодою на більш легку працю, якщо працівник має необхідність в такому переводі за станом здоров'я, а позивач відмовлявся від всіх запропонованих робочих місць, йому були надані роз'яснення положень діючого законодавства, а саме п.2 ст. 40 КЗпП, в якій сказано, що працівник може бути звільнений за ініціативою адміністрації у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікції або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню данної роботи». Роз'яснення положень чинного законодавства працівнику - це обов'язок підприємства, а не погрози звільнити, як стверджує позивач. Звинувачення ОСОБА_1. на адресу ДП «Хімпром» у тягонині у працевлаштуванні його на легку працю безпідставні ще і тому, що довідки ВКК про перевод його на легку працю він постійно надавав із затрикою, що підтверждюється його ж заявами. Довідка ВКК № 464 від 22.05.1991 року, яка дає право ОСОБА_1 на перевод, на легку працю у якості контролера за станом здоров'я була надани ним тільки 26.11.1991 року, і з тогож числа він був переведений контролером, так на той момент була и вакансія контролера и медичний висновок; заяву про виплату йому матеріальної шкоди у розмірі 40% з 27 серпня 1998 року було надано тільки 06.10.1998 року разом з довідкою; - заява про виплату йому матеріальної шкоди з 27 серпня 1999 року було надано тільки 13.10.1999 року т.і. (все підтверджено датами, що вказані самим ОСОБА_1 в заявах) А вказані довідки є підставою не тільки для відшкодування шкоди, вони є і підтвердженням того, що за станом здоров'я за ним зберігаються рекомендовані медичним закладом умови праці та середній заробіток, який він одержував до виробничої травми. Усі звинувачення ОСОБА_1. на адресу начальника цеха безпідставні - працевлаштуванням робітників, одержавши виробничі травми та профзахворювання, займається виключно відділ кадрів і у даному випадку затримка відбувалася тільки через небажання ОСОБА_1. надати свою згоду на перевід на одне з запропонованих вакантних місць, що відповідають його стану здоров'я, у зв'язку із чим адміністрація підприємства у точній відповідності до чинного законодавства підготувала матеріали для звільнення ОСОБА_1. за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню вказаної праці - після цього позивач дає згоду на перевід його слюсарем по ремонту автомобілей, хоча це робоче місце пропонувалося практично від разу ж після надання медичного висновку. Тобто ні про які знущання та цькування та упереджене ставлення не може іти мова.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, показання свідків та дослідивши письмові докази окремо та у сукупності з іншими доказами, встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини:

1. позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Первомайським ДП „Хімпром" з 1982 року. З 1992 року працював контрольним майстром до його звільнення 14.09.2000 року (копія трудової книжки т.1 а.с.155-157). При звільненні відповідач заборгував належні відповідачеві суми до сплати при звільненні у розмірі 784,42 грн. Саме така сума складає заборгованість по заробітній платі, а не 892,97 грн., як стверджує позивач. Дійсно, висновком спеціаліста-аудитора від 20.10.2005 року встановлено, що заборгованість складає 2311,22 грн. (т.1 а.с.83-89). Проте аудитор не врахував стягнуті суми за рішенням Первомайського міського суду Харківської області від 17.03.2000 року у справі №2-570/2000 рік, за яким стягнуто на користь позивача з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з лютого 1999 року по січень 2000 року - 1418,25 грн. За вирахуванням вказаної суми борг складає 892,97 грн., яку і просить стягнути позивач, проте з такими висновками суд не погоджується, адже у вказану суму входили і відпускні, які були утримані з заробітної плати позивача, оскільки робочий рік, за який надавалася відпустка, позивач повністю не відпрацював до звільнення і з вирахуванням відпускних борг по зарплаті склав 784,42 грн. Вказану суму представник відповідача не оспорює і вона підлягає стягненню на корить позивача. Стосовно індексації заробітної плати з часу звільнення по серпень 2011 року суд зазначає, що така індексація має бути стягнута з відповідача на користь позивача відповідно до ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», проте станом на жовтень 2008 року, оскільки через недобросовісне ставлення позивача до своїх процесуальних прав, він допустив до того, що зарплата не виплачена і по сьогодні, адже у судовому засіданні 11.09.2008 року представник відповідача пропонував виплатити неоспорювану суму зарплати (протокол судового засіданні а.с. ). Так з 14.09.2000 року по 01.10.2008 року індекс інфляції склав 1,321, тому, помноживши заборгованість з заробітної плати на індекс будемо мати: 784,42*2,244=1760,24 грн., яку суд має за необхідне стягнути на користь позивача.

2. Щодо стягнення суми матеріальної шкоди заборгованої за спричинення каліцтва у розмірі 595,45 грн., то представник відповідача визнає, що вказаний борг існує і цю суму планувалося виплатити позивачеві разом із заробітною платою у 2004 році і у судовому засіданні 11.09.2008 року, що не було здійснено через неналежне реагування представника позивача на цю пропозицію, тому суд також вважає, що вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, проте проіндексованою також станом на 01.10.2008 року: 595,45*12.244=1336,19 грн.

3. Відносно стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку суд має зазначити, що середній заробіток вираховується згідно Порядку вирахування середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100. Тобто, має братися середня зарплата за два останніх місяця роботи що ділиться на середню кількість робочих днів за ці два місяці згідно з графіком роботи підприємства. Середньомісячна зарплата ОСОБА_1. складає (липень-серпень 2000 року) 236,62 грн., а середньоденна - 12,34 грн. Позивач же просто перемножує кількість днів з дня звільнення по день розрахунку,крім того, ще і індексує вказану суму, чого робити неможна. Так, відповідно до ЗУ«Про індексацію грошових доходів населення» об'єктом індексації у відповідності до ст. 2 є грошові доходи громадян, які не мають разового характеру. Середній заробіток за весь час затримки у розрахунку, який позивач просить стягнути, є не заробітна плата, а різновид матеріальної відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок з робітником, а тому індексації не підлягає. Крім того, з обов'язком виплатити, навіть правильно вирахувану суму середнього заробітку, суд не погоджується. Так, дійсно, ст. 116 КЗпП України передбачено обов'язок сплатити таку середню зарплату, проте у разі наявності вини підприємства у несплаті заробітної плати та остаточному розрахунку з працівником при звільненні, а вина підприємства відсутня, що підтверджується судовою практикою Верховного Суду України (ухвала ВС України від 26.02.2008 року та 05.03.2008 року саме по Первомайському ДП «Хімпром»). Задля однакового застосування нормативно-правових актів, суд визнає причиною виникнення заборгованості по зарплаті - знаходження підприємства у процедурі банкрутства, яка почалася з 2003 року. 26.04.2006 року виробництво на підприємстві повністю стало і це було причиною, за якою ВС України визнав, що вини ДП «Хімпром» у невиплаті зарплати немає. Тому, середній заробіток за весь час затримки у розрахунку не підлягає стягненню і у цій частині позовних вимог позивачеві слід відмовити.

4. Стосовно вимоги позивача щодо скасування наказів ДП «Хімпром» від 14.09.2000 року № 485 та № 232к суд має за необхідне довести до відома позивача, що питання про скасування наказу по ДП «Хімпром» № 232к від 14.09.2000 року про його звільнення з посади контрольного майстра випуску цеха № 601 вирішувалося у всіх трьох судових інстанціях (справа № 2-16/2002 рік Первомайського міського суду Харківської області, яка оглянута у судовому засіданні). Підставою позову була незгода ОСОБА_1. з актом від 20.08.2000 року, яким встановлена поява позивача на робочому місці у стані алкогольного сп'яніння. ОСОБА_1 відмовлено у поновленні на роботі з підстав того, що працедавець процедуру звільнення не порушив. Посилання представника відповідача на те, що вимоги щодо скасування наказу вже було предметом судового розгляду і у цій частині слід провадження у справі закрити суд не може прийняти до уваги, оскільки у теперішній справі та справі про поновлення на роботі різні підстави позову, хоча сторони та предмет той самий. Так, під час поновлення на роботі підставою для скасування наказу № 232-к від 14.09.2000 року було порушення процедури звільнення з приводу правильності проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння, тоді як у теперішній справі підставою для скасування наказу про звільнення є скасування наказу № 485 від 14.09.2000 року про призначення тимчасово виконуючим обов'язки генерального директора ОСОБА_4 Проте суд зазначає, що у вказаній справі вказівкою апеляційної інстанції було перевірити повноваження ОСОБА_4 як в.о. генерального директора згідно наказу № 485 від 14.09.2000 року (а.с.93 справа №№ 2-16/2002 рік Первомайського міського суду Харківської області) Вказаний наказ було досліджено у судовому засіданні і суд першої інстанції не встановив його незаконність і в інших двох інстанціях не встановлено порушень при прийнятті наказу. Відповідно ст. 233 КЗпП України працiвник може звернутися з заявою про вирiшення трудового спору безпосередньо до районного, районного у мiстi, мiського чи мiськрайонного суду в тримiсячний строк з дня, коли вiн дiзнався або повинен був дiзнатися про порушення свого права, а у справах про звiльнення - в мiсячний строк з дня вручення копiї наказу про звiльнення або з дня видачi трудової книжки. Таким чином, позивач мав місячний строк для звернення до суду з позовом про порушення своїх прав, а саме про визнання незаконним наказу № 485 від 14.09.2000 року з підстав прийняття його неправомочною особою, та № 232 про звільнення у зв'язку із цим, проте з вказаними вимогами позивач звернувся в уточненому позові лише 10.10.2006 року (а.с.176 т.1). Поважних причин позивач пропуску строку позовної давності судові не навів, тому у задоволенні даної частини позовних вимог, тобто про скасування наказів ДП «Хімпром» від 14.09.2000 року № 485 та № 232к, а також про зміну формулювання причин звільнення - слід відмовити з причин пропуску строку позовної давності. Проте, хоча і є підстави для відмови у задоволенні вказаних позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності, суд вважає за необхідне відмовити у їх задоволенні з підстав законності наказів, а також належної правомочності в.о. генерального директора ОСОБА_4 Так, у своїй діяльності керівник ДП „Хімпром", в данному випадку генеральный директор (виконуючий обов'язки генерального директора, який призначений на посаду наказом Мінпромполітики України до вирішення питання укладення з ним контракту), крім Статуту підприємства, керується діючим законодавством України, так як пунктом 6.3. Статуту йому надається право самостійно вирішувати питання діяльності підприємства, за виключенням тих питань, що відносяться до компетенції міністерства. Статутом підприємства передбачено призначення керівника шляхом укладення контракту. Право тимчасового покладення обов'язків керівника підприємства на іншу особу на час відпустки, відрядження чи з інших причин відсутності керівника надано саме керівнику підприємства, що підтвердило і Міністерство промислової політики своїм листом, який є в матеріалах справи. Таке право передбачено також Кодексом Законів про Працю (ст.34) В роз'ясненні Держкомітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати, Секретариату Всесоюзної Центральної Ради Профспілок ( на сьогоднішній день є діючим, згідно з Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 року) вказано, що тимчасове виконання обов'язків на посаді відсутнього працівника покладається на іншого працівника наказом по підприємству, при цьому конкретизується порядок оплати праці головного інженера при призначенні його виконуючим обов'язки керівника підприємства. Виходячи з вищевказаного, від імені підприємства, без довіреності, може діяти керівник підприємства, призначений Міністерством промислової політики України (чи виконуючий обов'язки ), а на час його відсутності - особа, яка була призначена наказом керівника. В спірний період Міністерством промислової політики в.о.генерального директора Первомайского ДП «Хімпром» призначений ОСОБА_3. На період своєї відсутності наказом по підприємству виконання обов'язків генерального директора він поклав на ОСОБА_4, що відповідає діючому законодавству і не суперечить Статуту підприємства. Керівник, крім Статуту, керується діючим законодавством і йому надані всі повноваження, передбачені діючим законодавством для нормального функціювання та господарської діяльності підприємства, в тому числі і вирішения всіх кадрових питань. В спірному періоді право на укладання трудових договорів, їх розірвання, мав саме ОСОБА_4, відповідно до наказу по підприємству. Таким чином, вказані спірні накази не можуть бути визнанні незаконними з тих підстав, на які посилається позивач, а звідси випливає, що не може він і ставити питання про зміну формулювання причини звільнення, тому у задоволенні вказаних позовних вимог необхідно відмовити.

5. Стосовно позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, спричиненої приниженням честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1. з боку посадовців ДП «Хімпром», за затримку виплат, належних працівникові при звільненні, суд відмічає, що Постановою Пленуму Верховного Суду України відж 21.03. 1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 травня 2001 року № 5 сказано, що „Відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується". Крім того, відповідно до роз'яснень, викладених в п. 3 цієї постанови, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі та гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, порушенні права власності, прав, наданих споживачам, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків». Посилання позивача на наявність психологічного та морального тиску суд вважає суб'єктивним, а погіршення стану здоров'я в зв'язку з цим, таким, що не підтверджене жодним доказом, за таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Все, що викладене в позовній заяві в якості доказів нанесення моральної шкоди є емоційними голослівними заявами на адресу колишнього начальника цеху 601 ОСОБА_6 та колег по работі і не підтверджується ніякими доказами, а в таких випадках в задоволенні позову в цій частині повинно бути відмовлено, про що говорить і судова практика. Іншим фактором, який, на думку позивача, привів до нанесення йому моральної шкоди, є те, що його не переводили на легшу працю після отримання травми на виробництві. Це твердження спростовується наданими доказами. Так, дійсно, 18.07.1988 року з ОСОБА_1 стався нещасний випадок в колгоспі «Дружба», внаслідок якого він отримав виробничу травму з частковою втратою працездатності на 20%, що підтверджується випискою ВТЕК № 46 от 21.03.1990 року. Виробнича травма була отримана внаслідок наступних обставин: трактор, яким керував позивач, забуксував і для того, щоб його витягнути, ОСОБА_1 була застосована проволока, що є грубим порушенням інструкції, відповідно до якої в тракторі повинно знаходитися спеціальне (не гнучке) пристосування для буксирування і сам ОСОБА_1 на засіданні президії профкому це визнав і пояснив, що знав про це, але при виїзді з гаража не підготував трактор належним чином. Проволока обірвалась, ОСОБА_1 знаходився між задніми бортами прицепів двох тракторів, якими і був травмований. На думку адміністрації та профкому травма сталася з вини самого ОСОБА_1., в зв'язку з чим йому і була встановлена ступінь вини 10%. Рішенням суду наказ про встановлення ступеня провини ОСОБА_1. було відмінено, адміністрація погодилася з рішенням суду і не оскаржувала його, хоч для цього були всі підстави. Керівник підприємства, якого ОСОБА_1 звинувачує, прийняв рішення не оскаржувати цього рішення, виходячи з чисто гуманних міркувань.

Позивач стверджує, що при наявності в цеху 601 вакансії контролера, на яку відповідно до довідки ЛКК, він міг працювати, начальник цеху пропонував іншу роботу, яка за станом здоров'я не підходила, а значить, начальник цеху не бажав його працевлаштовувати. З цими доводами суд не погоджується та зазначає, що в самій першій довідці ЛКК № 4 от 02.01.1989 року, наданій ОСОБА_1 для переводу його на легшу роботу не вказано, що він може працювати лише контролером, більше того, в довідці нічого не сказано про причинний зв'язок між травмою і хворобою, а сказано, що він може працювати слюсарем, без підняття важкостей, чи вулканізаторщиком, такі работи йому пропонувалися, але він вимагав надати йому робоче місце тільки контролера, яке на той час не було вакантним, він вимагав звільнити працівника з цього робочого місця, так як та працівниця була пенсіонером і працевлаштувати його на це робоче місце. Так як перевести ОСОБА_1. на легшу роботу, відповідно до ст. 170 КЗпП України, можливо тільки за його згодою, а згоди він не давав, було прийнято рішення перевести його слюсарем (без підняття важкостей, зі зберіганням середнього заробітку - в точній відповідності з довідкою ЛКК), до вирішення питання щодо його працевлаштування, що не суперечить Правилам відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям..., затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 03.07.1984 року, які діяли в той час і, відповідно до яких, при не ненаданні адміністрацією відповідної роботи потерпілий має право на відшкодування шкоди в розмірі середньомісячного заробітку, який він отримував до виробничої травми - такий наказ був підписаний керівником підприємства, не дивлячись на те, що працевлаштування ОСОБА_1. на роботу, що відповідала довідці ЛКК, не відбулося саме з причини небажання ОСОБА_1. дати згоду на перехід на легшу роботу. Після надання ОСОБА_1 виписки із акту обстеження № 46 від 21.03.1990 року Первомайським ДП «Хімпром» був направлений запит до Первомайської ЦРЛ с проханням надати рекомендації відносно можливості працевлаштування ОСОБА_1. з урахуванням стану його здоров'я. В данному випадку підприємство діяло в точній відповідності з постановою Кабміну України от 08.11.2000г. № 1662 „Про затвердження переліку професійних захворювань чи захворювань на туберкульоз», відповідно до якого тимчасовий перевод рекомендуєтся, якщо хворий непрацездатний по своєму основному місцю роботи, але може виконувати іншу роботу без порушення процесу лікування. В випадку необхідності переводу на іншу роботу в зв'язку з іншими захворюваннями надається висновок ЛКК. Все це роз'яснювалося ОСОБА_1, але він вимагав надання йому робочого місця лише контролера, не дивлячись на те, що відповідно до висновку ВКК, йому повинна була надана робота, не пов'язана з фізичними перевантаженнями, довгим перебуванням на сонці, переохолодженням, шумом і загазованністю, рекомендована работа слюсаря по ремонту автомобілей і інші роботи, які відповідають вищевказаним вимогам. Відповідно з висновком ЛКК, йому була запропонована робота слюсаря по ремонту автомобілей цеху 601, машиніста насосних установок ЖКК, грузчика в піонерському таборі „Аіст", слюсаря-ремонтника господарського цеху, наладчика в цеху картонної тари, слюсаря-сантехника в цеху 507 (з нормальними умовами праці ), слюсаря-ремонтника в цеху 802, було запропоновано самому обрати робоче місце, з урахуванням наявних вакансій - від усіх робіт ОСОБА_1 відмовився, не дивлячись на те, що всі запропоновані робочі місця були не пов'язані з важкими умовами праці, всі були з нормальними умовами праці, повністю відповідали умовам, вказаним в висновках ЛКК. Так як стаття 170 КЗпП України зобов'язує власника або уповноваженого ним органу перевести працівника здійснювати лише за його згодою на більш легку працю, якщо працівник має необхідність в такому переводі за станом здоров'я, а позивач відмовлявся від всіх запропонованих робочих місць, йому були надані роз'яснення положень діючого законодавства, а саме п.2 ст. 40 КЗпП, в якій сказано, що працівник може бути звільнений за ініціативою адміністрації у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікції або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню данної роботи». Роз'яснення положень чинного законодавства працівнику - це обов'язок підприємства, а не погрози звільнити, як стверджує позивач. Звинувачення ОСОБА_1. на адресу ДП «Хімпром» у тягонині у працевлаштуванні його на легку працю безпідставні ще і тому, що довідки ВКК про перевод його на легку працю він постійно надавав із затрикою, що підтверждюється його ж заявами. Довідка ВКК № 464 від 22.05.1991 року, яка дає право ОСОБА_1 на перевод, на легку працю у якості контролера за станом здоров'я була надани ним тільки 26.11.1991 року, і з тогож числа він був переведений контролером, так на той момент була и вакансія контролера и медичний висновок; заяву про виплату йому матеріальної шкоди у розмірі 40% з 27 серпня 1998 року було надано тільки 06.10.1998 року разом з довідкою; - заява про виплату йому матеріальної шкоди з 27 серпня 1999 року було надано тільки 13.10.1999 року т.і. (все підтверджено датами, що вказані самим ОСОБА_1 в заявах) А вказані довідки є підставою не тільки для відшкодування шкоди, вони є і підтвердженням того, що за станом здоров'я за ним зберігаються рекомендовані медичним закладом умови праці та середній заробіток, який він одержував до виробничої травми. Усі звинувачення ОСОБА_1. на адресу начальника цеха безпідставні - працевлаштуванням робітників, одержавши виробничі травми та профзахворювання, займається виключно відділ кадрів і у даному випадку затримка відбувалася тільки через небажання ОСОБА_1. надати свою згоду на перевід на одне з запропонованих вакантних місць, що відповідають його стану здоров'я, у зв'язку із чим адміністрація підприємства у точній відповідності до чинного законодавства підготувала матеріали для звільнення ОСОБА_1. за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню вказаної праці - після цього позивач дає згоду на перевід його слюсарем по ремонту автомобілей, хоча це робоче місце пропонувалося практично від разу ж після надання медичного висновку. Тобто ні про які знущання та цькування та упереджене ставлення не може іти мова. Вiдшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працiвнику провадиться у разi, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язкiв i вимагають вiд нього додаткових зусиль для органiзацiї свого життя. Оскільки у діях відповідача та його посадовців відсутня вина, то вести мову про відшкодування моральної шкоди не можна через не доведеність її спричинення.

Суд, враховуючи вище наведене, вважає, що позов підлягає задоволенню частково в частині стягнення сум заробітної плати та шкоди здоров'ю з відповідним індексуванням, а в решті заявлених вимог слід позивачеві відмовити у задоволенні.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Враховуючи задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодуванню шкоди, завданої каліцтвом, з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 51 грн. Оскільки в решті позовних вимог позивачеві відмовлено у задоволенні, то державне мито по інших вимогах, оскільки це трудовий спір, слід віднести за рахунок держави. Стосовно витрат на проведення аудиторської перевірки у сумі 1800 грн. суд вважає, що вони мають бути понесені виключно позивачем, оскільки призначення експертизи було виключно бажання позивача, хоча відповідачем суми заробітної плати та відшкодування матеріальних збитків за травмування на виробництві не оспорювалися, довідки про наявну депоновану заборгованість надавалися, а експерт у своєю висновку допустив неточності у сумах і вказаний висновок суд як за прямий доказ прийняти не зміг. Крім того, позивачем не надано договору, згідно якого оплачено 900 грн. 01.08.2005 року та 900 грн. 13.01.2006 року на користь ТОВ АФ «АУДІТ-МІСІЯ» (а.с.192 т.1), у квитанціях вказано оплату згідно договору № 24-А від 28.07.2005 року про надання аудиторських послуг, що в матеріалах справи відсутній. Не підлягають стягненню з відповідача і витрати на відрядження представника позивача - ОСОБА_2 в сумі 793,19 грн., оскільки ці витрати не підтверджені будь-яким документом, як то посвідченням про відрядження чи його копією. Не підлягають стягненню поштово-телеграфні витрати оскільки та їх частина, що була оплачена по 10.02.2004 року цієї справи взагалі не торкається, а витрати 17.01.2006 року - 8,16 грн. за пересилку висновку спеціаліста-аудитора не підлягає стягненню з вищезгаданих причин щодо самого висновку; витрати на лист від 03.07.2006 року в сумі 2,90 грн., в якому містилася апеляційна скарга на ухвалу суду про залишення позову без розгляду, також не підлягає стягненню, оскільки оскарження рішення суду є виключно диспозитивним правом сторони.

Щодо вимог про стягнення гонорару юридичній фірмі, суд має за необхідне зазначити, що цю суму позивач визначив у розмірі 7465 грн. і суд з нею не згоден. В цю суму також входить оплата юридичних послуг фірмі ПП»Меркутор» в розмірі 1065,00 грн. квітень-травень 2003 року та червень 2004 року, проте яке відношення дана фірма та вказані квитанції (а.с.193-194, т.1) мають до цієї справи - не відомо, адже ніякого договору з вказаною фірмою матеріали справи не містять, а позов до суду надійшов лише у вересні 2004 року. Тому, вказану суму у 1065 грн. суд не може стягнути з відповідача, як не доведену і сума гонорару складає 6400 грн.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням матеріалів конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Необхідно врахувати реально виконану роботу у справі, яку суддя бачить. При визначені розміру компенсації, суд має враховувати (а сторони доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката по конкретній справі, адресований клієнту.

Таким чином, суд встановив, що між позивачем та Юридичною фірмою ВАТ Фірма «Юр-Місія» укладено договір доручення № 31 від 14.06.2004 року (а.с.28, т.1). У п.2.4. вказано, що довіритель має право зажадати у письмовій формі надання звіту про виконану роботу (етап). Такого звіту ані ОСОБА_1, ані його представник судові не надав. Між тим, з протоколів судових засідань судом встановлено перебування представника позивача ОСОБА_2 в судових засідання близько 30-ти разів, на які витрачено загалом близько 30 годин (менше ніж чотири восьмигодинні робочі дні) з 04.10.2004 року по 28.02.2012 року за трохи менше ніж сім з половиною років. Такий термін розгляду перед усім зумовлений тим, що справа розглядалася декількома суддями з початку. А найголовніша причина це те, що представник позивача систематично протягом всього часу змінював, уточнював та збільшував позовні вимоги (а.с. 176, 192-195 т.1, а.с. 1, 92, 94, 187, 195, 198, 212, 260 т.2), що само по собі спричиняло перерви у судових засіданнях для підготовки та перевірки викладених обставин відповідачем. Це наводить суд на думку про зумисне затягування процесу з боку представника позивача задля збільшення сум середнього заробітку за час не розрахунку з позивачем, індексації зарплати та шкоди, а також збільшення за рахунок кількості засідань гонорару юридичній фірмі за кількість днів судових засідань та за рахунок збільшення позовних вимог - відсоткової винагороди фірмі відповідно до п.4.1. договору доручення (а.с.28). Виходячи з викладеного, суд враховує при визначенні розміру витрат на гонорар юридичній фірмі об'єм проведеної роботи представником позивача, аналітичну його діяльність, постійне затягування процесу і несерйозне ставлення сторони позивача до своїх процесуальних обов'язків при розгляді справи (зокрема, з вересня 2008 року), безпідставне збільшення, зміну та доповнення позовних вимог, що в решті не були судом задоволенні через недоведеність оспорюваних фактів та обставин, а також неконкретну суму гонорару, передбачену п.4.1. договору доручення без відповідного звіту про проведену роботу з розцінками. Таким чином, враховуючи співрозмірність позовних вимог, що заявлені позивачем (79200 грн. моральної шкоди, 206000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) і судом не задоволені (крім сум заробітної плати та відшкодування шкоди здоров'ю із відповідною індексацією в розмірі 1760,24 грн. та 1336,19 грн., суд вважає за необхідне зменшити суму гонорару з 6400 грн. до 3000 грн. з урахуванням пропорційності та співмірності задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60, 88, 214-215 ЦПК України, Законом України „Про охорону праці", ст. ст. 153, 2371 КЗпП України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Первомайського державного підприємства „Хімпром", м. Первомайський Харківської області, р/р 2600700560097, АКБ „Правекс Банк" м. Київ, МФО 321983, код 00203341 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1, заборгованість по заробітні платі у сумі 1760 грн. 24 коп. з урахуванням індексації; заборгованість по відшкодуванню шкоди, заподіяної каліцтвом на виробництві у сумі 1336 грн. 19 коп. з урахуванням індексації.

У іншій частині позовних вимог позивачеві у задоволенні відмовити.

Стягнути з відповідача на позивача витрати за надання правової допомоги у сумі 3000 грн.

Стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі - 51 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Первомайський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які не були присутні при оголошенні рішення, мають право оскаржити рішення протягом 10-ти днів з дня отримання його копії.

Суддя: С. В. Библів