Постанова № 22373787, 28.03.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2012 р. № 2а-715/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Журомської М.В.,

за участю секретаря Козьміна А.М.,

за участю представника позивача Корець І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Лемар»до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Лемар»звернулося у Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання недійсними та скасування винесених ДПІ у Галицькому районі м. Львова податкових повідомлень-рішень від 16.01.2012 р. № 0000152321 та від 16.01.2012 р. № 0000142321. В обгрунтування позовних вимог зазначає, що висновки податкового органу про заниження податку на прибуток, про завищення податкового кредиту та про нікчемність та фіктивність господарських операцій вчинених з ПП «Опт-Бест» не відповідають дійсності, зроблені без відповідних на те повноважень, реальність операцій спростовується належними первинними бухгалтерськими документами, зауважень щодо яких у податкового органу немає. Крім того, вважає що висновки відповідача не можуть ґрунтуватись лише на непідтверджених висновках акту перевірки щодо ПП «Опт-Бест». А тому, вважає, що відповідачем в ході перевірки, з порушенням норм чинного законодавства, було зроблено безпідставні та незаконні висновки щодо порушення Підприємством податкового та цивільного законодавства, у звязку з чим були винесені незаконні податкові повідомлення-рішення.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, подав додаткові докази в обґрунтування позовних вимог, просить позов задовольнити.

Відповідач подав письмові заперечення на позов. В судовому засіданні, в якому був присутнім, представник відповідача позов не визнав та пояснив, що правочин між ПП «Лемар»та ПП «Опт-Бест»щодо поставки товару є нікчемним, оскільки в ході проведення перевірки щодо останнього, встановлено відсутність за місцезнаходженням, відсутність основних фондів, трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, а тому господарська операція між підприємствами вчинена лише з метою отримання податкової вигоди при фактичній відсутності господарський взаємовідносин між сторонами. Також в усних поясненнях посилався на необхідність наявності товаро-транспортних накладних на товар, що був предметом договору.

В судове засідання 28.03.2012 року відповідач явку повноважного представника не забезпечив, належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, письмових клопотань не подав.

Відповідно до ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи завершувався без участі представника відповідача, за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією в Галицькому районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Лемар» з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість під час здійснення взаєморозрахунків з ПП «Опт-Бест»за період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року»за результатами якої ДПІ прийшла до висновку про порушення Підприємством ч.1, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України; п. 138.1, п. 138.2, 138.4, 138.8 ст. 138, п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого за перевірений період занижено податок на прибуток в сумі 49835,00 грн.; п.1, п.2 ст..215, ст. 203, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України та п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме завищено податковий кредит в сумі 43335,00 грн. за рахунок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних, виписаних ПП «Опт-Бест» по операціях, що фактично не здійснювались в межах господарської діяльності підприємства, що викладено в Акті перевірки № 20/23-209/30919186 від 10.01.2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток та податку на додану вартість Підприємству за результатами взаємовідносин з ПП «Опт-Бест»на підставі перевірки ПП «Опт-Бест»Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області, про що складено Акт від 08.11.2011 року № 2462/23-1/36832340 про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питання правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.10.2010 р. по 30.09.2011 року. Згідно Акта від 08.11.2011 року № 2462/23-1/36832340, встановлено, що у ПП «Опт-Бест»відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі активи, транспортні засоби, технічний персонал, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності тощо.

На підставі Акта перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.01.2012 р. № 0000142321, яким Підприємству визначено суму грошового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 52329,00 грн. у тому числі за основним платежем 49835,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями 2494,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 16.01.2012 р. № 0000152321, яким визначено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 45504,00 грн., у тому числі за основним платежем 43335,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 2169,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями Підприємство звернулося до суду за захистом своїх прав.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 16.01.2012 р. № 0000142321, яким Підприємству визначено суму грошового зобовязання з податку на прибуток, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що між ПП «Лемар»та ПП «Опт-Бест»укладено договір поставки товару № 5/04-1 від 05.04.2011 року, згідно з яким ПП «Опт-Бест»зобовязується передати товар, а ПП «Лемар»зобовязується прийняти товар (піддони деревяні розміром 1200*800) та оплатити його.

Про поставку та отримання товару сторонами договору оформлялись податкові накладні: від 07.04.2011 року № 12 на суму 23184,00 грн. в т.ч. ПДВ 3864,00 грн.; від 15.04.2011 року № 14 на суму 23184,00 грн. в т.ч. ПДВ 3864,00 грн.; від 04.05.2011 року № 13 на суму 23184,00 грн. в т.ч. ПДВ 3864,00 грн.; від 19.05.2011 року № 173 на суму 23184,00 грн. в т.ч. ПДВ 3864,00 грн.; від 26.05.2011 року № 224 на суму 14 700,00 грн. в т.ч. ПДВ 2 450,00 грн.; від 01.06.2011 року № 54 на суму 14 112,00 грн. в т.ч. ПДВ 2 352,00 грн.; від 05.06.2011 року № 70 на суму 43 194,00 грн. в т.ч. ПДВ 7 206,67 грн.; від 01.07.2011 року № 3 на суму 25 944,00 грн. в т.ч. ПДВ 4 324,00 грн.; від 04.07.2011 року № 86 на суму 26 082,00 грн. в т.ч. ПДВ 4 347,00 грн. ПП «Опт-Бест»на виконання договору поставки здійснило поставку товаро-матеріальних цінностей, а ПП «Лемар»здійснено оплату за отриманий товар. Оплата товару позивачем проведена у безготівковій формі, що підтверджується випискою з банківського рахунку.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва-підприємцями.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстр. в Мінюсті Україні від 05.06.1995 р. за № 164/704 (надалі Положення).

Відповідно до 2.1 ст.2 Положення, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Відповідно до пп.139.9 ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення обєкта оподаткування, визначаються га підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обовязковість ведення та зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених цим Кодексом.

Виходячи із вказаних норм закону, до складу валових витрат платника податку належать витрати, які: 1) підтверджені первинними документами; 2) повязані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Судом встановлено, що у подальшому, придбані ПП «Лемар», згідно договору поставки товару № 5/04-1 від 05.04.2011 року у ПП «Опт-Бест», товари, позивач використав у власній господарській діяльності, а саме у взаємовідносинах з ВАТ «Миколаївцемент», що підтверджується договором купівлі-продажу № 121 від 04.01.2011 року, видатковими накладними, податковими накладними, виписками з банківських рахунків. Вищенаведені фактичні обставини справи доводять факт придбання товару позивачем у ПП «Опт-Бест» і використання його у власній господарській діяльності з метою одержання прибутку шляхом подальшого продажу ПП «Миколаївцемент».

Також судом встановлено, що даний товар перевозився зі складу ПП «Лемар»до замовника (ВАТ «Миколаївцемент»), на підтвердження чого, позивачем долучені акти прийняття виконаних робіт згідно з договором на виконання перевезеннь вантажів.

Таким чином, наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами підтверджується реальність придбання позивачем у ПП «Опт-Бест» товарів (робіт, послуг) з подальшим їх використанням у своїй господарській діяльності та спростовуються висновки органу державної податкової служби про неправомірність включення витрат на оплату таких послуг до складу валових витрат підприємства.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 16.01.2012 р. № 0000152321, яким Підприємству визначено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Згідно з п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ (із змінами та доповненнями) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою встановленою п. 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом наведених правових норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.99 №996-ХГУ обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 Податкового Кодексу України).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Податковим Кодексом України передбачено лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надані податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, оформлені у відповідності до вимог п.201.1 Податкового кодексу України і містять необхідні реквізити, передбачені Податковим кодексом України, тобто такі не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку контрагентом продавця (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування. Така позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною у постанові від 26.09.2006 року.

Слід зазначити, що визначення податковим органом позивачу податкових зобовязань, як наслідок встановлених в акті перевірки від 08.11.2011 року № 2462/23-1/36832340 порушень, є недотримання принципу індивідуалізації відповідальності. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, відповідальність за що передбачена чинним законодавством. При цьому, відповідальність контрагента, в даному випадку, не може перекладатись на покупця позивача у справі.

Дана позиція суду викладена також у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) в якому суд зазначив, що такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Враховуючи зазначене вище, висновки акта перевірки від 08.11.2011 року № 2462/23-1/36832340 не можуть вказувати на неможливість реального здійснення господарських операцій між ПП «Лемар»та ПП «Опт-Бест».

Щодо усних посилань представника відповідача про відсутність у Підприємства товаро-транспортних накладних на перевезення товару, суд зазначає наступне.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 р. № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п. 11.1 цих Правил товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

З наведеного вбачається, що наявність товаро-транспортної накладної є обовязковим документом, який повинен складатися під час перевезень. Водночас, право платника податку на включення сплачених коштів до складу податкового кредиту виникає не з факту перевезення товару, а у звязку із оплатою його вартості постачальнику. Товаро-транспортні накладні, як і перевезення товару в цілому, не перебувають у безпосередньому звязку з фактом оплати товару. Відтак, відсутність товаро-транспортних накладних в жодному разі не позбавляє платника податків на включення сплачених постачальникам сум до складу податкового кредиту.

Щодо посилання відповідача на порушення Підприємством ч.1, 5 ст. 203, п.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаного договору та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договорів укладених позивачем з ПП «Опт-бест», та в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого з посадових осіб ПП «Опт-бест»до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ПП «Опт-бест».

В процесі розгляду справи, не встановлено порушення публічного порядку сторонами правочину або однією зі сторін, а також відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, пятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Представлені представником позивача в судовому засіданні документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обовязків, а також про фактичне здійснення господарських операцій Підприємством та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Більше того, факт здійснення позивачем господарських операції з купівлі-продажу товарів у ПП «Опт-бест»підтверджується їх подальшим використанням у власній господарській діяльності з метою одержання прибутку шляхом шляхом подальшого продажу ВАТ «Миколаївцемент».

Згідно Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства вбачається, що податкові повідомлення-рішення, що приймаються за наслідками документальних перевірок фінансово-господарської діяльності субєктів господарювання, у тому числі позапланових виїзних, можуть бути складеними на підставі фактичних даних, зазначених виключно в актах перевірок фінансово-господарської діяльності субєктів господарювання. Податкові повідомлення-рішення, складені на підставі актів перевірок фінансово-господарської діяльності субєктів господарювання, що не можуть бути визнані допустимими доказами по справі, зумовлюють безпідставність складення зазначених податкових повідомлень-рішень.

Товар, який був предметом договору не обмежений та не вилучений з цивільного обороту України. Контрагент на момент події продажу товару знаходився в базі ДПС платників ПДВ та в державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Таким чином, господарські операції, що є предметом даного спору, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави. Системний аналіз наведених норм свідчить про існування презумпції правомірності правочину укладеного між сторонами, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобовязані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

На підставі зібраних у справі належних та допустимих доказів, суд вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення, які прийняті на підставі акта перевірки, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, є протиправними і підлягають скасуванню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до ст.94 КАС України, слід стягнути на користь Приватного підприємства «Лемар»з Державного бюджету України 978,33 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 128, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати прийняті Державною податковою інспекцією в Галицькому районі м. Львова податкові повідомлення-рішення від 16.01.2012 р. № 0000152321 та від 16.01.2012 р. № 0000142321.

Стягнути на користь Приватного підприємства «Лемар»з Державного бюджету України 978,33 грн. (девятсот сімдесят вісім гривень 33 коп.) судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 02.04.2012 року.

Суддя Журомська М.В.