Постанова № 22370734, 06.03.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2012 р. № 2а-9428/11/1370

12 год. 37 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Качур Р.П.,

за участю секретаря судового засідання - Подібки М. З.

представників позивача Дубаса В. М., Капко А. В., представника відповідача Бєлкіної Н. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнпласт»до Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,

В С Т А Н О В И В:

25 серпня 2011 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнпласт»до Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень № 000096232 та № 000097232 від 19.08.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки відповідачем зроблено протиправні висновки в акті планової документальної перевірки про заниження валових доходів внаслідок наявності безнадійної кредиторської заборгованості за виданим векселем, про неправомірне включення до валових витрат вартості транспортно-експедиційних послуг та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість при фактичній відсутності суми заниження податкового зобовязання. Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали, просили задовольнити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена в запереченні на позовну заяву, поданому представником відповідача в судовому засіданні 10.10.2011 року, а також у запереченні на позовну заяву № 3746/10/10-016 від 29.08.2011 року, поданому представником відповідача в судовому засіданні 08.11.2011 року, де вказано, що проведеною податковою перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. п. 1.22.1. п. 1.22., п. 1.25. ст. 1, п. 4.1., п. п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4, п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5, п. п. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 43181 грн., а також порушення п. 1.7. ст. 1, п. п. 7.2.8. п. 7.2., п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у звязку з чим нараховано штрафну санкцію в розмірі 25% по податку на додану вартість від суми заниження 134296 грн. Вважає оскаржувані податкові повідомлення рішення правомірними та просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши надані суду докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Грейнпласт»зареєстровано 19.12.2000 року, що підтверджено копією Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців № 831431.

В період з 30.06.2011 року по 13.07.2011 року Державною податковою адміністрацією у Львівській області проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнпласт», про що складено Акт № 166/23-2/31267561 від 27.07.2011 року про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. п. 1.22.1. п. 1.22., п. 1.25. ст. 1, п. 4.1., п. п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4, п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5, п. п. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 43181 грн., а також вимог п. 1.7. ст. 1, п. п. 7.2.8. п. 7.2., п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у звязку з чим нараховано штрафну санкцію в розмірі 25% по податку на додану вартість від суми заниження 134296 грн.

19.08.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 166/23-2/31267561 від 27.07.2011 року прийнято податкове повідомлення рішення форми «Р»№ 000096232, яким відповідно до п. п. 1.22.1. п. 1.22., п. 1.25. ст. 1, п. 4.1., п. п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4, п. 5.1., п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5, п. п. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток в сумі 53976 грн., у тому числі основний платіж 43181 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 10795 грн.

19.08.2011 року відповідачем на підставі акта перевірки № 166/23-2/31267561 від 27.07.2011 року прийнято податкове повідомлення рішення форми «Р»№ 000097232, яким відповідно до вимог п. 1.7. ст. 1, п. п. 7.2.8. п. 7.2., п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 33731,50 грн., у тому числі основний платіж 0 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 33731,50 грн.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

В пункті 3.1.1 акта від 27.07.2011 року зокрема зазначено, що перевіркою повноти визначення скоригованого валового доходу встановлено його заниження на загальну суму 150000 грн. внаслідок невключення до валових доходів безнадійної кредиторської заборгованості по неоплачених векселях, чим занижено задекларований показник у рядку 02.3 «Врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості» податкової декларації позивача з податку на прибуток за 1-й квартал 2011 року із посиланнями на пункти 1.22.1, 1.25 статті 1, пункти 4.1, 4.1.6 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підставою для таких тверджень в акті зазначено те, що у позивача станом на 01.12.2009 року на бухгалтерському рахунку 631 «Розрахунки із вітчизняними постачальниками»рахувалась кредиторська заборгованість перед ТОВ «Облнафтобуд Альянс»на суму 150000 грн., на суму якої було виписано та передано простий вексель за актом приймання передачі від 16.11.2009 року, що було відображено на бухгалтерському рахунку 621 «Короткострокові векселі видані», тоді як ТОВ «Облнафтобуд Альянс»визнано банкрутом та знято з обліку 24.01.2011 року за документом №5-39/246-09, а відтак сума неоплаченого векселя є «безнадійною кредиторською заборгованістю, оскільки якщо підприємство кредитор ліквідується без признання правонаступництва, то господарські зобовязання боржника відповідно погашення векселів, отримувачем котрих він являється, припиняються. При цьому термін позовної давності відповідно заборгованості по таких векселях буде призупинено» із посиланнями на статтю 14 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», статтю 4 Закону України «Про обіг веселів в Україні», статті 33,70,77,78 Конвенції від 07.06.1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні та прості векселі, частину 3 статті 205 Господарського кодексу України (ГКУ) щодо припинення господарських зобовязань та частини 1 статтю 263 Цивільного кодексу України (ЦКУ) щодо зупинення перебігу позовної давності за дії непереборної сили.

Позивач заперечив будь-яку наявність безнадійної кредиторської заборгованості, оскільки простий вексель від 16.11.2009 року серії АА №1891933 на суму 150000 грн. із строком погашення «по предявленню»видано з метою погашення боргу перед ТОВ «Облнафтобуд Альянс»за надану юридичну допомогу, який виник за актом виконаних робіт від 30.09.2009 року, складеним відповідно до договору від 13.01.2009 року №ГП1301/09 та додатку до цього договору від 12.11.2009 року, яким передбачено можливість видачі векселя. Після видачі такого векселя борг за договором припинився, проте виник борг безпосередньо щодо погашення виданого векселя в межах строку позовної давності, який становить чотири роки з дня видачі векселя, та на час перевірки ще не закінчився, а тому висновки про наявність безнадійної заборгованості є протиправними та передчасними.

В ході судового розгляду справи позивач надав суду докази погашення векселя від 16.11.2009 року №1891933 шляхом перерахування коштів в розмірі 150000 грн. за платіжним дорученням від 23.01.2012 року №17 ТОВ «Торговець цінними паперами «Перша глобальна ініціатива»та актом прийому передачі цінних паперів для оплати по векселю від 23.01.2012 року, а також надав копію погашеного векселя, із якої вбачається, що таке підприємство було останнім векселетримачем векселя, право якого ґрунтувалось на безперервному ряді індосаментів, перший із яких вчинений ТОВ «Облнафтобуд Альянс».

Судом витребувано матеріали справи №Б-39/246-09 про банкрутство ТОВ «Облнафтобуд Альянс», яка розглядалась господарським судом Харківської області, із яких вбачається, що провадження в такій справі відкрито 14.12.2009 року на підставі заяви голови ліквідаційної комісії цього підприємства ОСОБА_4, за постановою від 11.01.2010 року це підприємство визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, а за ухвалою від 24.01.2011 року затверджено звіт ліквідатора і ліквідаційний баланс ТОВ «Облнафтобуд Альянс», ліквідовано цю юридичну особу та провадження у справі припинено.

Допитаний як свідок в даній справі голова ліквідаційної комісії ТОВ «Облнафтобуд Альянс»ОСОБА_4 повідомив суду, що ним дійсно від імені цього підприємства укладався із позивачем договір від 13.01.2009 року №ГП1301/09 щодо надання юридичної допомоги та додаток до цього договору від 12.11.2009 року, яким передбачалась можливість видачі векселя, та фактично отримано від позивача за актом від 16.11.2009 року простий вексель від 16.11.2009 року серії АА №1891933 на суму 150000 грн. із строком погашення «по предявленню», який в подальшому за власноручно виконаним свідком індосаментом передано іншому підприємству.

При цьому свідок пояснив, що оскільки заява про банкрутство подавалась до господарського суду Харківської області ще до дня видачі позивачем простого векселя (16.11.2009 року), то відтак таке не могло бути відображено у балансі станом на 30 жовтня 2009 року, доданого до цієї заяви, тоді як борг позивача перед ТОВ «Облнафтобуд Альянс»відображено в такому балансі в рядку 350 в складі «непокритих збитків»у розмірі 365 тис. грн. Також свідок вважає, що у позивача не може бути безнадійної заборгованості за виданим векселем, оскільки строк погашення такого ще не настав.

Суд виходив із того, що відповідно до п. п. 4.2.10 п. 4.2. статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включається до складу валового доходу номінальна вартість взятих на облік, але неоплачених (непогашених) цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, емітованих (виданих) боржником на користь (на ім'я) платника податку як забезпечення або підтвердження заборгованості такого боржника перед таким платником податку (облігацій, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань, векселів, боргових розписок, акредитивів, чеків, гарантій, банківських наказів та інших подібних платіжних документів).

Пунктом 4.1.6 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що валовий доход включає, зокрема, доходи з інших джерел, у тому числі у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Визначення терміну «Безповоротна фінансова допомога» міститься в пункті 1.22.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»як:

1) суми коштів, переданої платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод;

2) суми безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора;

3) суми заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності;

4) основної суми кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

5) суми процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Згідно з п. 1.25 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», безнадійна заборгованість це заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:

1) заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності;

2) прострочена заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості;

3) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна: фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямовано стягнення; фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності);

4) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості;

5) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

З наведеного вище вбачається, що валовий дохід із сум безнадійної заборгованості, яка розцінюється законом як безповоротна фінансова допомога, виникає лише після закінчення терміну позовної давності за такою заборгованістю.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України (ЦКУ) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а згідно зі ст. 257 ЦКУ, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про обіг векселів в Україні»від 05.04.2001 року, законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів», цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Відповідно до статті 77 Уніфікованого закону до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а зокрема саме, положення статей Уніфікованого закону щодо строку платежу (статті 33-37), змін (стаття 69) та позовної давності (статті 70 і 71).

Виходячи із наведеного, для визначення строку позовної давності за векселями мають юридичне значення виключно норми Уніфікованого закону, які не суперечать нормам Цивільного кодексу України.

Статтею 70 глави XI Уніфікованого закону під назвою «Позовна давність»встановлено, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Позовні вимоги держателя до індосантів і до трасанта погашаються після закінчення одного року від дати протесту, здійсненого у встановлений строк, або від дати настання строку платежу, якщо є застереження «обіг без витрат». Позовні вимоги індосантів один до одного і до трасанта погашаються із закінченням шести місяців, які відраховуються з дня, коли індосант акцептував вексель і здійснив платіж за ним, або з дня, коли до нього був пред'явлений позов. За статтею 71 того ж закону, перерва перебігу строків позовної давності має силу лише щодо тієї особи, стосовно якої строки перервалися.

Відповідно до ст. 34 Уніфікованого закону переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами.

В листі Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 02.12.2002 року №06-10/629 «Строк припинення позовних вимог векселедержателя до векселедавця простого векселя»розяснено, що векселедержатель має право заявити позови за векселями до акцептанта переказного чи векселедавця простого векселя протягом трьох років з дати настання строку платежу.

У даному випадку термін позовної давності за виданим позивачем простим векселем від 16.11.2009 року серії АА №1891933 почав перебіг через один рік з дня його видачі та повинен був закінчитись лише через три роки із дати настання строку платежу, тобто загалом через чотири роки з дати його видачі а саме 16.11.2013 року, але внаслідок факту погашення позивачем такого векселя шляхом здійснення платежу строк позовної давності взагалі не спливе.

Суд вважає, що на час здійснення ДПА у Львівській області перевірки позивача та прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення ще не закінчився строк позовної давності за простим векселем від 16.11.2009 року серії АА №1891933, що виключало законні підстави для висновку про наявність безнадійної кредиторської заборгованість та збільшення позивачу грошових податкових зобовязань.

Крім того, частиною 1 статті 173 ГКУ «Господарське зобовязання»визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГКУ «Загальні умови припинення господарських зобов'язань» господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 7 статті 164 ГКУ «Умови і порядок випуску цінних паперів суб'єктами господарювання»визначено, що суб'єкти господарювання мають право в порядку, встановленому законом, випускати в обіг векселі - боргові цінні папери, які посвідчують безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до статті 21 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу»вексель це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобовязання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Крім того, за частиною 1 статті 11 Уніфікованого Закону, будь - який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту.

Згідно статті 13 Уніфікованого Закону індосамент може не містити найменування особи на користь якої він вчинений, або може складатися з одного підпису індосанта (бланковий індосамент), а за статтями 14, 15, 16 Уніфікованого Закону індосамент переносить всі права, що випливають з переказного векселя. Оскільки не обумовлене протилежне, індосант відповідає за акцепт та платіж. Власник переказного векселя є його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим.

В особи, яка видала вексель (покупець) припиняється господарське зобовязання за первісним договором щодо непогашеної заборгованості, та одночасне виникає нове боргове грошове зобовязання за самим векселем. В особи ж, яка отримала вексель (продавець), припиняється право вимоги за первісним договором щодо непогашеної заборгованості, але одночасно виникає нове право вимоги щодо боргового грошового зобовязання за самим векселем. При цьому ці особи втрачають статус продавця та покупця, набуваючи при цьому особливого статусу векселедержателя (трасанту) та векселедавця (трасату) відповідно.

В подальшому перший трасант (векселедержатель) може передати такий вексель іншім особам за індосаментом, внаслідок чого обовязок трасата (векселедавця) з оплати векселя на протязі строку позовної давності зберігається, але вже перед другим трасантом (векселедержателем), який може предявити такий вексель до оплати без будь-якого звязку із первісним договором.

Як видно із тексту векселя від 16.11.2009 року серії АА №1891933, товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівець цінними паперами «Перша глобальна ініціатива»було останнім векселедержателем цього простого векселя, право якого на отримання коштів від позивача базується на безперервному ряді індосаментів, а відтак у відповідача відсутні будь-які підстави для тверджень про наявність у позивача безнадійної кредиторської заборгованості.

Тому суд вважає помилковими твердження відповідача про припинення господарських зобовязань позивача як векселедавця внаслідок ліквідації першого векселетримача, оскільки Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»не передбачено жодних норм щодо того, що такі факти повинні самі по собі призводити до виникнення валового доходу.

Такі правовідносини регулюється виключно нормами вексельного, а не господарського законодавства, при цьому норми пунктів 1.22.1, 1.25 та 4.1.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та статті 205 ГКУ і статті 263 ЦКУ не поширюються на випадки видачі векселів в рахунок існуючої заборгованості.

Крім того, на підтвердження своєї правової позиції позивачем долучено до матеріалів справи ухвали Вищого адміністративного суду України від 17.02.2010 року в справі №К-8276/07 та від 18.10.2011 року №К-34911/10, в яких зроблено висновки про відсутність законодавчих підстав для висновків про наявність безнадійної кредиторської заборгованості.

Суд також не бере до уваги посилання представника відповідача на відсутність підписів працівників банку на погашеному позивачем векселі, оскільки за статтею 30 Уніфікованого Закону, платіж за переказним векселем може бути забезпечений авалем повністю або в частині його суми. Забезпечення може бути надане третьою особою або навіть однією з осіб, які поставили свій підпис на векселі. За статтею 32 Уніфікованого Закону, аваліст відповідає так само, як і та особа, зобов'язання якої він забезпечив. Його зобов'язання є дійсним навіть у тому разі, якщо те зобов'язання, яке він забезпечував, виявиться недійсним з будь-якої іншої причини, ніж дефект форми. Здійснюючи платіж за переказним векселем, аваліст набуває прав, що випливають з переказного векселя, проти особи, зобов'язання якої він забезпечив, і проти тих осіб, які зобов'язані перед останньою за переказним векселем.

В даному випадку простий вексель від 16.11.2009 року серії АА №1891933 ніким не був авальований (зокрема будь-яким банком), а відтак у його погашенні не мали приймати участь будь-які інші особи, крім самого позивача.

Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про відсутність заниження позивачем валового доходу за перший квартал 2011 року на суму 150000 грн., відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

В пункті 3.1.2 акта від 27.07.2011 року зокрема зазначено, що перевіркою повноти визначення валових витрат встановлено їх завищення за 1-й квартал 2010 року на загальну суму 22724 грн. внаслідок включення послуг по організації транспортних перевезень, наданих фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 при експорті сировини за межі України із посиланнями на пункти 5.1, 5.2.1 і 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підставою для таких висновків стали твердження, що позивачем не представлено деталізованих звітів, які б свідчили про факт здійснення господарських операцій, із твердженнями про відсутність згадувань у контракті від 10.02.2010 року №5 про комісіонера вантажовідправника, згадувань про такий контракт у вантажно-митній декларації та зазначення іншого перевізника, а також відсутність конкретизованого змісту наданих послуг.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач як Комітент уклав із приватним підприємством «СІЛ-ЕКС»як Комісіонером договір комісії від 01.02.2010 року №4 щодо продажу на комісійних умовах за межами України товару, а за актом від 25.02.2010 року такий товар у кількості 4,5 тони фактично було передано Комітентом Комісіонеру.

Також позивачем із підприємцем ОСОБА_5 було укладено контракт від 10.02.2009 року №5, предметом якого були взаємовідносини щодо транспортно-експедиційного обслуговування вантажів, які надавались позивачем для транспортування в міжнародному і внутрішньому сполученні.

Позивач надав ФОП ОСОБА_5 заявку №66 від 24.02.2010 року до контракту від 10.02.2010 року №5 та склав із ОСОБА_5 акт від 25.02.2010 року №ГЛ-18 про надання послуг за рахунком від 25.02.2010 року №ГЛ-18 вартістю 22724 грн. щодо організації транспортних перевезень по маршруту Калуш (Україна) Долгопрудний (Російська Федерація) автомобілем НОМЕР_1

Фактичне здійснення транспортних перевезень за межі митного кордону України підтверджується вантажною митною декларацією від 25.02.2010 року №20600001/2010/300487, міжнародною транспортною накладною від CMR 0050691, в яких як транспортний засіб зазначено згадані вище автомобілі НОМЕР_1 з водієм ОСОБА_6

Допитаний як свідок в даній справі фізична особа-підприємець ОСОБА_5 повідомив суду, що ним дійсно укладався із позивачем договір від 10.02.2009 року №5 щодо організації транспортних перевезень, та фактично надано позивачу такі послуги за актом від 25.02.2010 року, та отримано кошти у сумі 22724 грн.

Також він пояснив, що саме перевезення вантажу здійснювалось за заявкою від 25.02.2010 року №66 та актом здачі-прийому виконаних робіт від 25.02.2010 року №3 водієм ОСОБА_6, який працює у приватного підприємця ОСОБА_7, та використовує для здійснення перевезень вантажний автомобіль НОМЕР_1, що належить громадянину ОСОБА_8 За здійснення перевезень ОСОБА_5 оплатив ФОП ОСОБА_7 17480 грн. за платіжним дорученням від 17.03.2010 року №115.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно - експедиторську діяльність», за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Там же визначено, що у разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

Позивачем на пропозицію суду не надано договорів на перевезення вантажу, укладених між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7, відтак суд вважає протиправним віднесення до складу валових витрат вартості послуг організації транспортних перевезень на суму 22724 грн., а позовні вимоги в цій частині недоведеними та такими, що не підлягають до задоволення.

В пункті 3.2.2 акта від 27.07.2011 року зазначено, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту встановлено його завищення за листопад 2009 року, червень та липень 2010 року на загальну суму 134926 грн., яке пізніше відкореговано на суму 134926 грн. за березень 2010 року, січень, лютий та березень 2011 року, із посиланнями на пункт 1.7 статті 1, пункти 7.2.8, 7.4.1, 7.4.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підставою для таких висновків стали твердження про те, що позивачем не було представлено документів на перевезення товарів, придбаних у ДП «Орісіл - Калуш»ТОВ «Орісіл» (товарно транспортних накладних, талонів замовника, шляхових листів), про відсутність у накладних номерів транспортних засобів та інших документів, хоча в акті зазначено про те, що всі придбані товари у згаданого вище підприємства були йому повернуті позивачем повністю, а відтак зазначено про нарахування штрафної санкції у розмірі 25% із посиланнями на пункти 54.3.2 та 123.1 Податкового кодексу України.

Відповідно до пунктів 54.3 і 54.3.2. ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з п. 123.1 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

З наведених вище норм ПК України вбачається, що застосування штрафних санкцій контролюючим органом є похідним від розміру визначеного під час перевірок заниженого податкового зобовязання. Проте у даному випадку в спірному податковому повідомленні рішенні відповідачем визначено грошове зобовязання за основним платежем 0 грн., а відтак відсутні правові підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Також із матеріалів справи вбачається, що позивачем як покупцем із дочірнім підприємством «Орісіл Калуш»товариства з обмеженою відповідальністю «Орісіл»як продавцем укладено договір від 20.11.2009 року № ГП-201109, предметом якого було придбання товару (гіпану), із доповненням №1 до цього договору, за яким продавець прийняв на тимчасове відповідальне зберігання товар до моменту відповідних вказівок покупця.

Відповідно до зазначеного вище договору, позивачем отримано товар загальною вартістю 674627,67 грн. без ПДВ за накладною від 27.11.2009 року №517а (податкова накладна від 27.11.2009 року №49/2), накладною від 25.06.2010 року №372/1 (податкова накладна від 25.06.2010 року №53/1), накладною від 30.07.2010 року №456 (податкова накладна від 30.07.2010 року №70). (плюс.), при цьому загальна сума ПДВ склала 134925,53 грн.

Відповідно до видаткових накладних на повернення від 03.03.2010 року №ГП-030310/1, від 31.01.2011 року №ГП-310111/1, від 31.01.2011 року №ГП-310111/2, від 24.02.2011 року №ГП-240211/1, від 29.03.2011 року №ГП-290311/2, від 31.03.2011 року №ГП-310311/2 отриманий товар загальною вартістю 674627,67 грн. без ПДВ повернуто продавцю із складенням відповідних розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних від 03.03.2010 року №1/49/2/49/2, від 31.01.2011 року №22, від 31.01.2011 року №23, від 24.02.2011 року №18, від 29.03.2011 року №24, від 31.03.2011 року №25 на загальну суму ПДВ 134925,53 грн.

В пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»наведено визначення терміну «платник податку»як особи, яка згідно з цим законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України, а в пункті 1.7 статті 1 того ж Закону наведено визначення терміну «податковий кредит»як суми, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пункту 7.2.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до ч. 1 пункту 7.2.6 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому відповідно до п. 7.5.1 статті 7 того ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 4.5 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню. Аналогічно, згідно з п. 192.1 Податкового кодексу України (ПКУ), якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Згідно з п. 4.5.1 статті 4 цього ж Закону, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів (послуг).

Згідно з підпунктом 4.5.2 статті 4 цього Закону, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається збільшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: а) постачальник відповідно збільшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку; б) отримувач відповідно збільшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення перерахунку.

З наведеного вище вбачається, що право позивача на податковий кредит за результатами відносин із ДП «Орісіл - Калуш»ТОВ «Орісіл»підтверджено належними податковими накладними та іншими первинними документами, а також документами щодо коригування цього податкового кредиту відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», тому висновки відповідача про завищення позивачем сум податкового кредиту з ПДВ є протиправними.

Суд зазначає, що твердження у акті перевірки щодо відсутності необхідних первинних документів на перевезення товарів є безпідставними внаслідок перебування товарів на відповідальному зберіганні, а відтак відсутності необхідності самого факту таких перевезень.

Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про відсутність в діях позивача порушення вимог п. 1.7. ст. 1, п. п. 7.2.8. п. 7.2., п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобовязані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області № 000097232 від 19.08.2011 року є протиправним і підлягає скасуванню, а податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області № 000096232 від 19.08.2011 року є протиправним і підлягає скасуванню в частині збільшення грошового зобовязання за платежем податок на прибуток у розмірі 46874,75 грн., з яких основний платіж 37500 грн., штрафна фінансова санкція 9374,75 грн. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Суд присуджує з Державного бюджету України, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є субєктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області № 000097232 від 19.08.2011 року.

3. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області № 000096232 від 19.08.2011 року в частині визначення податкового зобовязання за платежем податок на прибуток у розмірі 46874,75 грн., з яких основний платіж 37500 грн., штрафна фінансова санкція 9374,75 грн.

3. У задоволені решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнпласт»(Львівська область, Яворівський район, смт. Шкло, вул. Сагайдачного, 31, код ЄДРПОУ 31267561) 3 (три) грн. 12 коп. сплаченого судового збору.

Постанова суду набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 12 березня 2012 року.

Суддя Качур Р.П.