Постанова № 22370637, 22.02.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2012 р. № 2а-11975/11/1370

м. Львів

17 год. 55 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І.,

секретар - Гнилиця Р.І.

з участю:

представник позивачаПобережник О.А.

представник відповідачаДорош А.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «ЛПС» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Обставини справи.

Позивач, приватне підприємство «ЛПС», звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000142341 прийнятого 25.08.2011р. відповідачем, Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю виставлення відповідачем вказаного податкового повідомлення-рішення, оскільки у підприємства є всі належним чином оформлені документи, що підтверджують дійсність господарських операцій з контрагентами, тому вимог податкового законодавства позивач не порушував.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, подав додаткові докази в обґрунтування позовних вимог, просить позов задовольнити.

Представник відповідача подав заперечення проти позову, вважає позовні вимоги безпідставними, оскільки при проведенні перевірки встановлено відсутність факту господарських операцій, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представника позивача, повно, всебічно і обєктивно оцінив подані докази у їх сукупності та

встановив:

Відповідачем у період з 01.08.2011р. по 03.08.2011р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного підприємства «ЛПС»з питань правильності формування податкового зобовязання та податкового кредиту з податку на додану вартість за жовтень 2010 року по контрагенту ТзОВ «Фарма Трейдімпекс», про що 10.08.2011 року складено Акт №3016/23-4/31363365 (а.с.9-19).

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 25.08.2011р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0000142341 про збільшення позивачу грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 130227,46 грн., штрафна санкція 32556,86 грн. (а.с.20).

Вказане податкове повідомлення-рішення виставлене відповідачем за встановлені перевіркою порушення позивачем п.1.7, ст. 1, п.п. 7.2.3, п. 7.2 п. п. 7.4.1. п. п. 7.4.4 п. 7.4 п.п.7.5.1, п.7.5.1, п. 7.5 ст.7 , ст..9 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(із внесеними змінами та доповненнями), ПП «ЛПС»завищено податковий кредит на суму 130227,46 грн. та порушення п.7.7.1, п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(із внесеними змінами та доповненнями), ПП «ЛПС»занижено податкове зобовязання з податку на додану вартість відповідно в розмірі 130227,46 грн.

Виявлені порушення полягають у тому, що позивачем не підтверджено факт здійснення господарських операцій з ТзОВ «Фарма Трейдімпекс», а згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПА України між ТзОВ «Фарма Трейдімпекс»та ПП «ЛПС»наявна розбіжність по податковому кредиту по ПДВ в сумі 130227,46. Також за висновками акта перевірки ТзОВ «Фарма Трейдімпекс», підприємство не могло здійснювати господарські операції через відсутність основних фондів, складських приміщень, технічного персоналу тощо.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Як встановлено судом з матеріалів справи, позивачем 29.09.2010р укладено з ТзОВ «Фарма Трейдімпекс»договір поставки №29/09-10 (а.с.49-52), предметом якого є поставка позивачу хладогену, оливи та комплектуючих до холодильного обладнання в асортименті, кількості та за ціною зазначеною у специфікації (а.с.53-54).

На виконання умов договору позивач отримав обумовлений товар згідно накладних №1001-02 від 01.10.2010р. на суму 48023,11 грн., №1011-02 від 11.10.2010р. на суму 57265,32 грн. №1021-02 від 21.10.2010р. на суму676076,30 грн. (а.с.55-57) та отримав виписані ТзОВ «Фарма Трейдімпекс»податкові накладні №110455 від 01.10.2010р., №1110508 від 11.10.2010р. №2110509 від 21.10.2010р. (а.с.58-60). Оплата придбаного товару здійснена у безготівковій формі згідно платіжних доручень (а.с.61-63).

Придбаний товар позивачем використано у власній господарській діяльності при виконанні ремонтних робіт та подальшому продажу іншим контрагентам, що підтверджується актами виконаних робіт, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями (а.с.84-122), заперечень проти чого у акті перевірки немає.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт здійснення позивачем господарських операцій з купівлі-продажу товару у ТзОВ «Фарма Трейдімпекс»та його використання у господарській діяльності підтверджений відповідними первинними документами (видаткові накладні, податкові накладні), що складені відповідно до вимог чинного законодавства та містять необхідні реквізити.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість”, податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності з вимогами п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України „Про податок на додану вартість” визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Оскільки, як встановлено судом, господарські операції позивача з ЗАТ НВП «Фарма Трейдімпекс»мали місце, помилковим є висновок відповідача про те, що позивач завищив податковий кредит в сумі 130227,46 грн.

Судом також встановлено, що всі податкові накладні видані позивачеві ТзОВ «Фарма Трейдімпекс», оформлені у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”. Усі податкові накладні містять необхідні реквізити, передбачені Законом України "Про податок на додану вартість".

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку договору укладеного позивачем з «Фарма Трейдімпекс»та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Судом також з матеріалів справи встановлено, що у період з 02.07.2010р. по 26.10.2010р. тобто на час укладення договору та виписування податкових і видаткових накладних, директором ТзОВ «Фарма Трейдімпекс»був ОСОБА_4 (а.с.152,153).

Слід зазначити, що в Акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого посадових осіб «Фарма Трейдімпекс»до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності «Фарма Трейдімпекс».

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про безпідставність висновку відповідача про порушення позивачем п. п. 7.4.1. п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7. Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Тож суд звертає увагу відповідача, що якщо контрагент позивача не виконав своїх зобовязань по сплаті податків до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, субєктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору (держмита) в сумі 3,40 грн., такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова №0000142341 від 25.08.2011р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «ЛПС» (м. Львів вул. Зелена 153, ЄДРПОУ 31363365) 3 (три) грн. 40 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошено вступну те резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 27.02.2012 року о 17:30 год.

СуддяКоморний О.І.