Постанова № 22370585, 29.02.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 лютого 2012 р. № 2а-14522/11/1370

м. Львів

17 год. 40 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Коморний О.І.,

секретар - Гнилиця Р.І.

з участю:

представник позивачаДокторевич Р.А.

представник відповідачаТістечко Ю.Я.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Центр ринкових досліджень»про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області.

Обставини справи.

Позивач, приватне підприємство «Центр ринкових досліджень», звернувся до суду з позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №0007242300 та №0007252300 виставлених 16.12.2011р. відповідачем, Державною податковою інспекцією у Жовківському районі Львівської області.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю виставлення відповідачем вказаних податкових повідомлень-рішень, оскільки у підприємства є всі належним чином оформлені документи, що підтверджують дійсність господарських операцій з контрагентами, тому вимог податкового законодавства позивач не порушував.

У подальшому позивач позовні вимоги збільшив, просить також визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Жовківському районі, які полягають у викладенні в акті перевірки №1623/23-0/31248334 від 09.12.2011 року протиправних висновків про безтоварність та нікчемність фінансово-господарських операцій вчинених з приватним підприємством «Центр ринкових досліджень»та контрагентами за період з 01.07.2008 по 30.06.2011року.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, додатково вважає протиправними податкові повідомлення рішення з тих підстав, що такі винесено за результатами позапланової перевірки проведеної на підставі постанови слідчого, просить позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив повністю з підстав викладених у письмовому запереченні, суть яких зводиться у не підтвердженні позивачем господарських операцій з зазначеним у акті перевірки контрагентами, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представників сторін, повно, всебічно і обєктивно оцінив подані докази у їх сукупності та

встановив:

Відповідачем у період з 19.10.2011р. по 27.10.2011р. проведено позапланову виїзну перевірку приватного підприємства «Центр ринкових досліджень»код за ЄДРПОУ 31248334 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008р. по 30.06.2011 р., про що 09.12.2011 року складено акт №1623/23-0/31248334 (т.1 а.с.9-159).

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 16.12.2011р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0007242300 про збільшення позивачу грошового зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 46524 грн., штрафна (фінансова) санкція (штраф) 13009 грн. (т.1 а.с.160) та податкове повідомлення-рішення №0007252300 про збільшення позивачу грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 189455,24 грн., штрафна (фінансова) санкція (штраф) 45260,04 грн. (а.с.161).

Підставою виставлення спірних податкових повідомлень-рішень є викладений у акті перевірки висновок про порушення позивачем:

- п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2 , п. п. 5.3.9 п. 5.3, пп.5.7.1 п.5.7, ст. 5, пп.8.1.1,пп.8.1.2п.8.1ст.8 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(зі змінами та доповненнями, в редакції Закону від 22.07.1997 № 283/97-ВР) ПП «Центр ринкових досліджень»занижено податок на прибуток всього на суму 46524 грн., у тому числі за 4квартал 2009 року в сумі 46083,00 грн., за 2 квартал 2010 року в сумі 441 грн.

- п.1.7 ст.1, п.7.1, п.п.7.2.6 п.7.2,пп.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 28.12.94р. № 334/94-ВР в редакції Закону України від 22.05.97р. №283/97-ВР «Про податок на додану вартість»(із змінами та доповненнями) та п. п. 198.3 ст.198 Податкового Кодексу України занижено податок на додану вартість на загальну суму 189 455,24 грн. в тому числі: за жовтень 2009 року суму ПДВ в розмірі 17003,56 грн., листопад 2009 року в розмірі 9206,03 грн., грудень 2009 року в розмірі 107271,35грн., січень 2010 року в сумі 4225,00грн., лютий 2010 року в сумі 2474,40 грн., березень 2010 року в розмірі 2750,00 грн., квітень 2010 року в розмірі 16055,81 грн., травень 2010 року в розмірі 1372,67 грн., червень 2010 року в розмірі 7426,96 грн., липень 2010 року в розмірі - 4825,00 грн., грудень 2010 року на суму 8421,36 грн., лютий 2011 року в розмірі - 2075,00 грн., березень 2011 року в розмірі - 6348,10 грн. по безтоварних операціях.

Вказані у акті порушення полягають у не підтвердженні позивачем факту здійснення господарських операцій з ПП «Галич Тур», ПП «Каскад», ПП «Версант», ПП «Сервіс Доріг», ПП «Бізнес Груп», ПП «Оптіма-Інформ», ПП «МКМ-Сервіс»та ґрунтуються на актах перевірок вказаних підприємств, складених відповідними податковими органами, у яких зазначено про відсутність поставок товарів та укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Відповідно до ч.1. ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:

1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Суд розглядає адміністративні справи згідно з ч.2 ст. 11 КАС України не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобовязані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.1.1.ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Органи державної податкової служби відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

З матеріалів справи судом встановлено видання відповідачем 18.10.2011 року наказу №667 (т.3 а.с.106) про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Центр ринкових досліджень»з підстав передбачених п.п.78.1.11 п. 78.1 ст.78 ПК України на виконання постанови заступника начальника відділу СУ ГУМУС України у Львівській області від 27.07.2011 року по кримінальній справі №2064, порушеній за фактом фіктивного підприємництва (т.3 а.с.96-97).

Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначений ст. 78 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.78.1.11 п.78.1 ст.78 ПК України, однією з обставин, що зумовлює проведення документальної позапланової виїзної перевірки є отримання постанови суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесеної ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Наведене положення не містить вказівки на конкретно визначені статті КК України за якими має бути порушено кримінальну справу та доручено провести перевірку для цілей її виконання податковими органами.

Посадові особи органів державної податкової служби відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»зобов'язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Згідно ст.21 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам.

Відповідно до п.86.1 ст. 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності).

Податкове повідомлення-рішення відповідно до п.86.8 ПК України приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Водночас п. 86.9 цієї ж статті Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Виходячи із змісту, суті і призначення цієї норми, такі приписи щодо не надіслання податкових повідомлень застосовуються у разі, якщо перевірка призначена відповідно до вимог КПК України або закону про оперативно-розшукову діяльність. Ця норма не містить застережень, що призначення такої перевірки повинно бути повязано із вчиненням злочинів за конкретно визначеними статтями КК України або з конкретно визначеним предметом вчиненого злочину. Ця норма не містить також вказівки, що певна кримінальна справа повинна бути порушена відносно конкретного платника податків, що перевіряється, або посадових осіб підприємства, щодо якого призначена податкова перевірка.

У даному випадку, при застосуванні цієї норми має значення факт призначення слідчими органами перевірки стосовно конкретного платника податків, за результатами якої платнику може бути розраховано грошове зобовязання.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 19 Конституції України та того, що положення п. 86.9. ПК України не містять іншого, дана норма не підлягає розширеному тлумаченню.

На переконання суду, в даному випадку зазначена норма є спеціальною щодо обставин, з якими повязано її застосування та дій податкового органу, що вчиняються за наявності таких обставин у звязку з проведенням перевірки, а отже наведена норма підлягає застосуванню за принципом «так як є».

Основні засади податкового законодавства України зазначені у ст. 4 ПК України, відповідно до п.4.1.4. якої, податкове законодавство України ґрунтується, серед інших, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Із вказаним принципом кореспондується норма закріплена у п. 56.21 ст.56 ПК України про те, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Водночас із нормою п. 86.9 повязана норма закріплена у п.58.4 ст.58 ПК України відповідно до якої, у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Таким чином, податковий орган загалом не позбавлений права приймати податкове повідомлення-рішення за результатами перевірки проведеної на підставі п. 78.1.11 ПК України, проте таке право виникає при дотриманні вищевказаних норм Податкового кодексу України.

Так як судом встановлено проведення позапланової перевірки позивача у рамках кримінальної справи у відповідності з п.п.78.1.11 п. 78.1 ст.78 ПК України, тобто призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону, а відповідачем не надано доказів ухвалення вироку суду та набрання ним законної сили як на час виставлення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення так і під час розгляду справи по суті, суд дійшов висновку, що відповідач відповідно до п. 86.9 ст. 89 ПК України не мав права приймати податкові повідомлення-рішення за результатами такої перевірки до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Оскільки відповідачем при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень не враховано вимоги п. 86.9 ст. 89 ПК України та винесено їх передчасно, такі слід визнати протиправним та скасувати саме з вищенаведених підстав. При цьому суд вважає недопустимим дослідження у даній справі фактичності і реальності господарських операцій позивача з контрагентами, оскільки такі обставини у подальшому можуть вплинути на результати розслідування кримінальної справи, для чого відповідачу і було доручено провести перевірку позивача.

Відповідно до положень Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року, акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно із п.5.2 Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Згідно із п.6.2 Порядку, виявлені порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, відображаються у гривнях у розрізі податків та зборів з розбивкою за роками та податковими періодами у межах періоду, що перевіряється. Виявлені порушення валютного законодавства відображаються у розрізі зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними»від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

За загальним визначенням, компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобовязань визначений Законом України «Про державну податкову службу в Україні»та Податковим кодексом України.

З системного аналізу положень Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», суд дійшов висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства.

Проаналізувавши положення вище перелічених актів законодавства, суд також зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.

З огляду на норми п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; суд дійшов висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Складений відповідачем акт перевірки не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину, а тому дії відповідача при проведенні перевірки в частині викладеня в акті висновків про нікчемність правочинів є протиправними.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як свідчать матеріали справи вказані положення відповідачем не дотримані, що зумовило необхідність звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Відповідно до ст. 162 КАС України у разі задоволення позовних вимог суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З урахуванням заявлених позовних вимог у співставленні з повноваженнями адміністративного суду при розгляді справи суд дійшов висновку, що належним та достатнім захистом порушених прав позивача буде визнання протиправними та скасування прийнятих податкових повідомлень-рішень та визнання протиправними дії Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області при проведенні позапланової виїзної перевірки приватного підприємства «Центр ринкових досліджень»за результатами якої складено акт №1623/23-0/31248334.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають частковому задоволенню.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, рішення відповідачем прийнято передчасно, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Судові витрати в сумі 30 грн. відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Жовківському районі, по проведенню позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства «Центр ринкових досліджень»за результатами якої 09.12.2011 року складено акт № 1623/23-0/31248334

3. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області №0007242300 та №0007252300 від 16.12.2011р.

4.У задоволенні інших вимог відмовити.

3. Стягнути з державного бюджету України на користь приватного підприємства «Центр ринкових досліджень»(Львівська область Жовківський район м. Дубляни вул.. Шевченка 29/43 ЄДРПОУ 31248334) 30 (тридцять) грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошено вступну те резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 05.02.2012 року о 16:00 год.

СуддяКоморний О.І.