Ухвала суду № 22359538, 07.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" березня 2012 р. м. КиївК/9991/68302/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Лосєв А.М.

Судді:Бившева Л.І.

Шипуліна Т.М.,

при секретарі Титенко М.П.

за участю представників: позивача:не зявився, відповідача:Лабур М.Г.,

прокуратури:Чубенка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.02.2011р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011р.

у справі № 2а-10278/10/0870

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛОНІЯ»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжя,

за участю прокуратура Запорізької області

про визнання скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЛОНІЯ»(надалі позивач, ТОВ «ПОЛОНІЯ») звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжя (надалі відповідач, ДПІ у Шевченківському районі міста Запоріжжя), за участю прокуратури Запорізької області про визнання скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 01.02.2011р. (суддя О.В.Конишева), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Я.В.Семененко, судді: Н.А.Бишевська, І.Ю.Добродняк) позов задоволено у повному обсязі: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.11.2010р. №0000972302/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Запоріжжя звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками відповідача проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 30.06.2010р., за результатами якої 08.11.2010р. складено акт №138/23-2/22143875 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.01.2009р. по 30.06.2010р. на суму 10769572,00 грн.; підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі Закон України «Про податок на додану вартість»), пункту 19 статті 2 Бюджетного кодексу України, що стало наслідком заниження податку на додану вартість за період з 01.01.2009р. по 30.06.2010р. на суму 6409818,00р.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.11.2010р. №0000972302/0, яким визначено позивачу суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 9614727,00 грн., у тому числі 6409818,00 грн. основного платежу та 3204909,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як вбачається з змісту акта, у період з 01.01.2009р. по 30.06.2010р. позивач мав взаємовідносини з рядом контрагентів, які одночасно виступали як постачальниками так і покупцями нафтопродуктів, рівноцінними за якісними показниками та одного призначення, які користувалися одним попитом та мали єдиний ринок збуту, а саме: Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Ольвія»(надалі ТОВ «Торгівельна компанія «Ольвія»), Товариством з обмеженою відповідальністю «ТФ «Борістен»(надалі ТОВ «ТФ «Борістен»), Товариством з обмеженою відповідальністю «ТСЦ Юг»(надалі ТОВ «ТСЦ Юг»), Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗНТК»(надалі ТОВ «ЗНТК»), Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЦ Октавія»(надалі ТОВ «ТЦ Октавія»), Приватним підприємством «Сталь Трейд ХХІ»(надалі ПП «Сталь Трейд ХХІ»).

Згідно наданих позивачем для перевірки журналів-ордерів за бухгалтерськими рахунками 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»та 361 «Розрахунки з вітчизняними з покупцями», зазначеним контрагентам у періоді з 01.01.2009р. по 30.06.2010р. було відвантажено нафтопродуктів в асортименті на загальну суму 51693942,66 грн., в т.ч. податок на додану вартість, і отримано від даних контрагентів нафтопродуктів в асортименті на загальну суму 49788828,67 грн., в т.ч. податок на додану вартість.

Разом з тим, податковий орган вважає, що вказані договори, за якими ТОВ «Полонія»є постачальником товарів, є нікчемними, оскільки не спричиняють настання реальних правових наслідків, які обумовлені цими договорами. Такі висновки обґрунтовані відсутністю необхідних умов у контрагентів позивача для досягнення результатів відповідної господарської діяльності, у тому числі відсутність у контрагентів технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, що підтверджує відсутність здійснення ними господарської діяльності.

Однак, суд касаційної інстанції вважає такі доводи податкового органу необґрунтованими та погодився з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність нарахування товариству податкового зобовязання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій, з огляду на наступне.

Так, пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають, згідно приписів підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту) (.

Як визначено підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, підприємством до перевірки надавались податкові накладні, реєстри отриманих податкових накладних, прибуткові накладні, рахунки-фактури, обігово-сальдові відомості по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», які свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та загаданими контрагентами. Крім того, матеріалами справи підтверджено факт розрахунків між позивачем та контрагентами за товари та виконані роботи.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що у випадках, коли позивач за договорами виступав як продавець продукції, і відповідно у нього виникали податкові зобовязання з податку на додану вартість, які задекларовано у повному обсязі, що підтверджено перевіркою, то податковий орган не ставив під сумнів можливість виконання його контрагентами своїх зобовязань за договорами, а коли позивач за договорами був покупцем товару, і у нього виникало право на податковий кредит, то ті ж самі контрагенти у той же період, згідно акта перевірки, не могли виконувати свої договірні зобовязання, з огляду на відсутність у них технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів тощо. Така позиція податкового органу свідчить про необґрунтованість доводів відповідача про неможливість виконання договірних зобовязань контрагентами ТОВ «ПОЛОНІЯ».

Що стосується посилань податкового органу на нікчемність укладених між позивачем та ТОВ «Торгівельна компанія «Ольвія», ТОВ «ТФ «Борістен», ТОВ «ТСЦ Юг», ТОВ «ЗНТК», ТОВ «ТЦ Октавія», ПП «Сталь Трейд ХХІ»договорів, то колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що відповідно до частини першої статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися правочином. Обовязковою ознакою фіктивності правочину є відсутність у сторін наміру створити правові наслідки, які передбачені цим правочином. У разі виконання своїх обовязків за договором хоча б однією із сторін фіктивність правочину не може вважатися встановленою.

Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій доведено, що договірні зобовязань між позивачем та загаданими контрагентами у період з 01.01.2009р. по 30.06.2010р. створили правові наслідки.

А відтак, доводи податкового органу про те, що господарські операції між товариством та ТОВ «Торгівельна компанія «Ольвія», ТОВ «ТФ «Борістен», ТОВ «ТСЦ Юг», ТОВ «ЗНТК», ТОВ «ТЦ Октавія», ПП «Сталь Трейд ХХІ»були фіктивними є помилковими.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильним висновки судів попередніх інстанцій, які визнали необґрунтованими доводи податкового органу щодо фіктивності операцій між позивачем та його контрагентами та донарахування, у звязку з цим, податкових зобовязань з податку на додану вартість на підставі податкового повідомлення-рішення 23.11.2010р. №0000972302/0 на загальну суму 9614727,00 грн.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжя залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01.02.2011р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011р. у справі № 2а-10278/10/0870 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М. Суддя А.М. Лосєв