Постанова № 22359304, 28.03.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.12 Справа № 5015/6567/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого-суддіСкрипчук О.С.

Суддів Дубник О.П.

Процика Т.С.

при секретарі судового засідання Лагутіні В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Львівське шляхо-будівельне управління № 40»за № 0126-1 від 26.01.2012 року;

на рішення Господарського суду Львівської області від 28.12.2011 року;

у справі № 5015/6567/11;

за позовом: Приватного підприємства «Траст Тер», м. Львів;

до відповідача 1: ТзОВ «Львівське шляхо-будівельне управління № 40», м. Львів;

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ламінат сервіс», м. Львів;

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області, м. Львів;

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, м. Львів;

за участю третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Обєднане комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», м. Львів;

про визнання недійсним договору купівлі - продажу приміщень.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_3 довіреність б/н від 09.11.2011 року;

від відповідача 1: не зявився;

від відповідача 2: не зявився;

від третьої особи 1: не зявився;

від третьої особи 2: не зявився;

від третьої особи 3: не зявився;

ВСТАНОВИВ:

ПП «Траст Тер»звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ «Львівське шляхо-будівельне управління № 40»та ТзОВ «Ламінат Сервіс»за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщень від 14.10.2010 року.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.12.2011 року у справі № 5015/6567/11 (суддя Фартушок Т.Б.) позов Приватного підприємства «Траст Тер»задоволено. Суд прийняв рішення, яким визнав недійсним договір купівлі-продажу приміщень від 14.10.2010р., укладений між ТзОВ «Львівське шляхо-будівельне управління № 40» та ТзОВ «Ламінат Сервіс».

Не погоджуючись з даним рішенням ТзОВ «Львівське шляхо-будівельне управління № 40»подало апеляційну скаргу № 0126-1 від 26.01.2012 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 28.12.2011 року, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального і процесуального права. А саме скаржник стверджує, що станом на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 14.10.2010 року не було діючої та зареєстрованої у встановленому законом порядку заборони на продаж, належного ТзОВ «Львівське ШБУ № 40»нерухомого майна, тому підстав для визнання договору недійсним немає.

Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було подано до суду відзив на апеляційну скаргу № 16/01-24 від 09.02.2012 року, в якому стверджує, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 14.10.2010 року жодних перешкод в його посвідчені не було, тому підстав для визнання його недійсним немає.

Також ПП «Траст Тер»та Відділом державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області були подані до суду відзиви на апеляційну скаргу № вих. Ю-78 від 27.02.2012 року, № 09.01-45/129/ВЗ-3338 від 12.03.2012 року, в яких просять рішення Господарського суду Львівської області від 28.12.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідачами подано до суду клопотання б/н від 27.03.2012 року про відкладення розгляду справи. Дані клопотання відхилені, оскільки за відсутності належних обґрунтувань, судова колегія не вбачає підстав для відкладення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.03.2010р. у справі №13/8 позов ПП «Траст Тер»до ТзОВ «Львівське шляхово-будівельне управління №40»про стягнення 149075,72 грн., задоволено. Суд прийняв рішення, яким стягнуто з ТзОВ «Львівське шляхово-будівельне управління №40»на користь ПП «ТрастТер»149075,72грн. основного боргу, 1490,76грн. державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

12.07.2010р. на виконання зазначеного рішення Господарським судом Львівської області видано судовий наказ.

В подальшому, 19.08.2010р. державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Ілюком В.В. було відкрито виконавче провадження з виконання наказу №13/8 від 12.07.2010р., про що зазначено у постанові про відкриття виконавчого провадження від 19.08.2010р. ВП №20986628.

11.10.2010 року державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Барилко Л.В. було винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на кошти в межах суми 165914,73 грн., що належить боржнику та містяться на всіх рахунках ПАТ «Фольксбанк».

Одночасно, 11.10.2010р. державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Барилко Л.В. було винесено постанову про арешт майна боржника та заборони на його відчуження ВП №20986628, якою накладено арешт на все майно, що належить ТзОВ «Львівське шляхо-будівельне управління №40»в межах суми звернення стягнення 150 802,50грн., та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику лише в межах суми боргу. В п.2 постанови зазначено, що арешт накладається з моменту отримання цієї постанови.

Відповідач стверджує, що постанову про арешт майна боржника та заборони на його відчуження ВП №20986628 від 11.10.2010 року він не отримував.

14.10.2010р. між ТзОВ «Львівське шляхо-будівельне управління»(продавець) та ТзОВ «Ламінат Сервіс»(покупець) було укладено договір купівлі-продажу приміщень (далі договір). Згідно умов договору продавець передав, а покупець прийняв у власність приміщення ІІІ-го поверху: що на плані позначено цифрою “6”, площею 1407,1м2; приміщення IV поверху, позначені на плані цифрою “7”, площею 1407,1м2; приміщення технічного поверху, позначені на плані цифрою “8”, площею 26,9м2; позначені цифрою “9”, площею 260,6м2; позначені цифрою “10”, площею 24,4м2, загальною площею 3126,1м2 за адресою м.Львів, вул.Сахарова А, буд.39 (далі приміщення). Договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2, та зареєстровано в реєстрі за №8376 та проведено держану реєстрацію договору.

В п. 3 договору купівлі-продажу зазначено, що загальна вартість нерухомого майна становить 4619512 грн., відповідно до Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 27636098 від 14.10.2010 року, виданого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро-технічної експертизи та експертної оцінки».

В п. 2 сторони погодили, що продаж приміщень вчиняється за ціною 2852 516,15 грн., які позивач зобовязався сплатити продавцю після підписання цього договору.

Позивач при зверненні до суду першої інстанції стверджує, що укладення договору порушує публічний порядок (ст. 288 ЦК України) та його права та інтереси як стягувача, з тих підстав, що відповідач відчужив арештоване майно, заборона відчуження щодо якого встановлена постановою державного виконавця від 11.10.2010 року. Позивач просить визнати договір купівлі продажу приміщень від 14.10.2010 року недійсним.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.12.2011 року позов Приватного підприємства «Траст Тер»задоволено. Суд прийняв рішення, яким визнав недійсним договір купівлі-продажу приміщень від 14.10.2010р., укладений між ТзОВ «Львівське шляхо-будівельне управління № 40» та ТзОВ «Ламінат Сервіс»з посиланням на ст. 228 ГК України. Рішення мотивоване тим, що укладення оспорюваного договору порушило права позивача, оскільки на момент укладення останнього відповідача 1 не вправі був відчужувати майно. Однак, з даним висновком колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження»арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Порядок реєстрації обтяжень, зокрема арешту передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»від 01.07.2004 року та Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження обєктів нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 № 31/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18.08.2004 року № 85/5), зареєстрованого в міністерстві юстиції України від 10.06.1999 року за № 364/3657 (надалі Положення).

Відповідно до п. 3 ст. 2 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень здійснюється на підставі постанови органів досудового слідства, державного виконавця про накладення арешту на нерухоме майно.

Згідно до п.п. 1.11. Положення заяви про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна, запити про надання витягу з Реєстру заборон заповнюються та подаються в паперовій або електронній формі.

Пунктом 1.12. Положення встановлено, що органи державної виконавчої служби подають заяви про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна та запити про надання витягу з Реєстру заборон в електронній формі, а у разі тимчасової відсутності доступу до підсистеми електронних заяв Реєстру заборон - в паперовій формі до Реєстратора - державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України та його регіональних філій.

У п. 2.1.2. Положення зазначено, що підставами для внесення до Реєстру заборон відомостей про накладення (зняття) заборони та арештів на обєкти нерухомого майна є, зокрема, заява про реєстрацію (вилучення) обтяження об'єкта нерухомого майна (додатки 1 - 3), що подається, зокрема органами державної виконавчої служби - у зв'язку з накладенням ними арешту на об'єкти нерухомого майна (звільненням з-під арешту).

Відповідно до п. 2.2. Положення органи та посадові особи, зазначені в пункті 2.1.2 цього Положення, надсилають Реєстратору в день накладення (зняття) заборони (арешту) заяву встановленого цим Положенням зразка.

Відомості про накладені (зняті) заборони та арешти на об'єкти нерухомого майна вносяться Реєстратором до Реєстру заборон у день їх надходження (п. 2.5 Положення).

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно.

Враховуючи вищенаведене, постанова про накладення арешту є лише підставою для внесення відповідного запису до Єдиного реєстру шляхом подання державним виконавцем відповідної заяви. Запис про арешт вноситься реєстратором реєстру заборон і саме з цього моменту відомості про арешт стають публічно достовірними. До цього часу про накладення арешту відомо лише державному виконавцю, а тому функція публічно-правового обмеження не виконується.

Як вбачається із витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна, запис про арешт нерухомого майна було зареєстровано лише 26.10.2010 року, в той час як оспорюваний договір від 14.10.2010 року вже був укладений.

В постанові державного виконавця від 11.10.2010 року зазначено, що арешт накладається з моменту отримання цієї постанови.

За таких обставин на момент укладення спірного договору, а саме 14.10.2010 року арешт та заборона відчуження нерухомого майна у встановленому законом порядку накладені не були.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.12.2011 року було зобовязано представників відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області та Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»надати суду ґрунтовні письмові пояснення (з долученням доказів) часу введення в базу даних та часу скерування постанови про арешт від11.10.2010 року та часу отримання такої ОКБ «БТІ та ЕО».

На виконання вимог ухвали суду ВДВС Головного управління юстиції у Львівській області було подано суду наступні документи: копію договору купівлі-продажу від 14.10.2010 року; копію витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців ТзОВ «Ламінат Сервіс»станом на 22.12.2010 року, копію витягу про державну реєстрацію прав власності ТзОВ «Ламінат Сервіс»на приміщення 3-го поверху: 6/1470,1, приміщення 4-го поверху: 7/1407,1, приміщення технічного поверху: 8/26; 9/260,6; 10/24,4 загальною площею 3126,1 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. академіка Сахарова, будинок,39.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір купівлі-продажу є недійсним оскільки порушує публічний порядок, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

В п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року передбачено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний по?рядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на? знищення, пошкодження майна ф?ізичної або юридичної особи, д?ержави, Автономної Республік?и Крим, територіальної громад?и, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що пос?ягають на суспільні, економіч?ні та соціальні основи держав?и, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природн?ими ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують прав?овий режим вилучених з обігу а?бо обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів п?рава, передбачені іншими норм?ами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Матеріали справи не містять відомостей про те, що укладаючи оспорюваний договір від 14.10.2010 року сторони мали на меті порушити публічний порядок.

Позивач при зверненні до суду першої інстанції стверджує, що договір купівлі-продажу від 14.10.2010 року є недійсним, зокрема посилається на ст. 233 ЦК України, якою передбачено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Проте, позивач при зверненні до суду першої інстанції не навів жодних обставин, які б свідчили, що договір купівлі-продажу від 14.10.2010 року був укладений на вкрай невигідних умовах, що унеможливлює визнати договір недійсним з підстав передбачених ст. 233 ЦК України.

Крім того, позивач при зверненні до суду першої інстанції стверджує, що договір купівлі-продажу від 14.10.2010 року є недійсним оскільки є фіктивним.

Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року роз'яснив, що в разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

З матеріалів справи вбачається, що згідно договору купівлі-продажу від 14.10.2010 року ТзОВ «Львівське шляхо-будівельне управління»передало ТзОВ «Ламінат Сервіс»приміщення загальною площею 3126,1м2 за адресою м.Львів, вул.Сахарова А, буд.39.

Відтак, договір купівлі-продажу від 14.10.2010 року не може бути фіктивним.

Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правовчину.

В п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 зазначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу від 14.10.2010 р. майно ТзОВ «Львівське шляхо-будівельне управління № 40»не перебувало у реєстрі заборон, судова колегія вважає, що у нотаріуса були відсутні правові підстави для відмови у його державній реєстрації.

Крім цього, в силу ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яке він здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб. Позивач не є власником майна, яке є предметом оспорюваного договору, а стягувачем у виконавчому провадженні.

Відтак, позовні вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14.10.2010 року є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 28.12.2011 року слід скасувати, прийняти нове, в позові відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 28.12.2011 року скасувати, прийняти нове, в позові відмовити.

3. Стягнути з Приватного підприємства «Траст Тер»на користь ТзОВ «Львівське шляхо-будівельне управління № 40»536,50 грн. судового збору за подання апеляційної скаргу.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Справу направити в Господарський суд Львівської області.

Головуючий - суддяСкрипчук О.С.

суддяДубник О.П.

суддя Процик Т.С.

Постанова підписана 02 квітня 2012 року