Постанова № 22359145, 27.03.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2012 № 03/5026/2404/2011

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Коротун О.М.

суддів: Іоннікової І.А.

Верховця А.А.

при секретарі судового засідання Кондратюк О.А.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_1 представник за довіреністю б/н від 06.02.2012р.

від відповідача: ОСОБА_3 представник за довіреністю № 2 від 22.02.2012р.; ОСОБА_4 представник за довіреністю № 1 від 22.02.2012р.

комірник ТОВ "Полянецьке": ОСОБА_5 паспорт НОМЕР_1

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" на рішення господарського суду Черкаської області від 20.12.2011р.

у справі № 03/5026/2404/2011 (суддя Єфіменко В.В.)

за позовом Фермерського господарства "Полянецьке"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке"

про витребування майна.

Суть рішення і апеляційної скарги:

Фермерське господарство "Полянецьке" звернулось до господарського суду Черкаської області за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" про зобовязання повернути мано, а саме 13,8 тонн озимої пшениці, переданої відповідачу на зберігання згідно умов договору від 25.07.2011 року.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 20.12.2011 р. у даній справі позов задоволено повністю. Зобовязано Товариство з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" передати на користь позивача зерно озимої пшениці у кількості 13,8 тонн. Стягнуто з відповідача судові витрати.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Черкаської області від 20.12.2011р. у даній справі скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що озима пшениця, яку просить повернути позивач належить відповідачу, оскільки весь технологічний цикл по її вирощуванню на земельній ділянці 2,4 га здійснювався відповідачем з огляду на чинність до квітня 2011 року договору оренди даної землі. Крім того, апелянт вказує на те, що питання прийняття на зберігання зерна від інших організацій загальними зборами не вирішувалось, та такий вид діяльності товариством не здійснюється.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 14.02.2012 року.

ТОВ "Полянецьке" подано письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В обґрунтування, викладених у даному відзиві доводів позивач посилається на те, що право власності на спірне зерно позивач доводить посиланням на п. б) ч. 1 ст. 95 ЗК України та договір оренди землі від 04.05.2011 року, актом здачі-приймання виконаних робіт від 26.07.2011 року. Щодо тверджень відповідача про те, що договір зберігання від 25.07.2011 року має бути оцінений як угода, що укладена в результаті зловмисної домовленості сторін і не може породжувати правових наслідків у наведеному відзиві позивач вказує на те, що позов про визнання цього договору недійсним відповідачем не подавався, а тому по відношенню до нього діє передбачена ст. 204 ЦК України презумпція правомірності правочину.

Розгляд апеляційної скарги, на підставі п. п. 1, 3 ст. 77 ГПК України, відкладався у зв'язку з неявкою представників сторін та необхідністю витребування додаткових документів. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.03.2012 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-22/1/2 від 26.03.2012 р., у зв'язку з перебуванням судді Вербицької О.В. у відпустці, змінено склад судової колегії: головуючий суддя Коротун О.М., судді Верховець А.А., Іоннікова І.А., яка спочатку розпочала розгляд справи та ухвалила постанову.

Позивачем на виконання вимог ухвали суду надано письмові пояснення, в яких останній зазначає, що речове право на спірне зерно підтверджується наявними в матеріалах справи правовстановлюючими документами, а саме: договір зберігання від 25.07.2011р., накладна № 28 від 25.07.2011р., відомість № 1 від 25.07.2011р., витяг з книги вагаря відповідача за 2011 рік, договір оренди землі, акт здачі-приймання виконаних робіт та державний акт на право власності на земельну ділянку. Обставини щодо факту прийняття спірного майна на баланс позивача виходить за межі предмета доказування. Щодо родових ознак, якими характеризується спірне майно позивач посилається на найменування зерно озимої пшениці та одиниця виміру тонни, кількість 13,8. Також, позивач зазначає, що заключний звіт про збір врожаю (за формою 16-сг) не здійснювався.

Відповідачем також надано витребувані судом документи та письмові пояснення, в яких останній зазначає, що висновки суду про належність зерна озимої пшениці в кількості 13,8 тонн позивачу на праві власності не відповідають наявним матеріалам справи, оскільки позивачем не надано доказів легітимності походження зерна. А посилання суду на договір оренди землі, акт та інші документи не підтверджують право власності позивача на зерно. Крім того, відповідач вказує на те, що не може бути належним доказом витребування майна відомість № 1 від 25.07.2011р., оскільки окрім назви культури та її ваги інших відомостей не містить. Також у відповідності до даних статистичного звіту відповідача (форма 16-г) в графі «надходження» не значиться приймання відповідачем спірного зерна пшениці.

В порядку ст. 30 ГПК України в судове засідання 27.03.2012 року був викликаний комірник ТОВ «Полянецьке» ОСОБА_5, яким надано відповідні пояснення, зокрема, ОСОБА_5 було зазначено, що акт здачі-приймання продукції ним підписувався значно пізніше та за вказівкою директора (що зафіксовано в протоколі судового засідання).

Представники відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.

Представники позивача заперечили проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, заслухавши пояснення представників сторін та викликаного в порядку ст. 30 ГПК України працівника відповідача, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як правильно зясовано місцевим господарським судом, 25 липня 2011 р. Фермерське господарство «Полянецьке» в особі Барабаша А.В. та Товариство з обмеженою відповідальністю «Полянецьке» (далі - зберігач) в особі виконавчого директора Барабаша С.А. уклали договір зберігання (далі - договір), за умовами якого позивач передає відповідачу на відповідальне зберігання зерно озимої пшениці у кількості 13,8 тонн, вартістю за одиницю (1 тонну) 5 грн (далі - майно).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України, передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За умовами договору передбачалося, що майно, яке передається за ним, визначене родовими ознаками, вирощено на земельній ділянці ФГ «Полянецьке» і не переходить у власність зберігача (п.1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору зберігач зобовязується зберігати майно на належних йому або орендованих ним складах з дотриманням правил складування і зберігання, а також санітарних норм і правил протипожежної безпеки.

ФГ «Полянецьке», у відповідності до п. 2.3 договору, зобовязується передати майно на зберігання та своєчасно вносити плату згідно умов договору.

Договір зберігання набирає чинності з моменту передання майна зберігачу і діє до його припинення у порядку, передбаченому п. 5.1 договору. Тобто, даний договір зберігання є реальним.

Згідно п. 5.2 договору майно повинно бути повернуто зберігачем протягом 10 днів із моменту заяви однієї зі сторін відповідної письмової вимоги. Зазначена вимога може бути передана телеграфом або рекомендованим поштовим відправленням за останньою повідомленою стороною адресою або листом клопотанням. На підставі обов'язку, передбаченого п. 5.2 договору стороною і заявлено позов (арк. 1 позовної заяви).

Доводи обох сторін ґрунтуються на спорі щодо наявності чи відсутності у позивача права власності на спірне зерно.

Так, позивач в своєму клопотанні (вх. господарського суду Черкаської області № 18065/2011 від 11.11.2011 року, а.с. 27-28) в підтвердження права власності на спірне зерно посилається, зокрема, на те, що 04.05.2011 Барабаш Андрій Васильович (орендодавець) та фермерське господарство «Полянецьке» (орендар) уклали договір оренди землі № 1, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 2,4043 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах с. Полянецьке; земельна ділянка є власністю Барабаша А.В., що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю, зареєстрованим Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 294. За наведеного, позивач вважає, що оскільки з 04.05.2011 року земельна ділянка, на якій було зібрано спірне зерно, перебуває в оренді у позивача, відповідно останній з посиланням на приписи ст. 95 ЗК України володіє правом власності на ці посіви.

Разом з цим, відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, посилається на те, що договір оренди землі від 04.05.2011 року не може бути належним доказом набуття права власності на спірне зерно озимої пшениці, оскільки в період з липня 2005 року по квітень 2011 року ТОВ «Полянецьке» було орендарем даної земельної ділянки та здійснювало на ній вирощування озимої пшениці. Тому вирощена озима пшениця, посів якої у відповідності до технологічного циклу здійснюється восени, належить відповідачу. Дані доводи підтверджені наявними в матеріалах справи договором оренди землі № 263 від 22.07.2005 року, угодою від 04.04.2011 року про розірвання договору оренди.

Суд апеляційної інстанції вважає, що не ці обставини входять до предмета доведення по даному спору, оскільки заявлена вимога про витребування озимої пшениці випливає з договірних зобовязань щодо зберігання спірного майна.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції вважає, що позов не підлягає задоволенню з інших підстав.

Так, у відповідності до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігачем за договором зберігання є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач). Вичерпного переліку професійних зберігачів ЦК України та інші акти цивільного законодавства не містять, у зв'язку з чим таким зберігачем може вважатись будь-який суб'єкт господарювання, який має достатній обсяг дієздатності, і його діяльність по зберіганню не суперечить нормам законодавства, цілям його діяльності, положенням установчих документів.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи Статуту ТОВ «Полянецьке», до предмета діяльності товариства професійна діяльність зі зберігання сільськогосподарських культур не віднесена. При цьому, у відповідності до п. 9.5 Статуту до виключної компетенції загальних зборів ТОВ «Полянецьке» належить визначення основних напрямків діяльності товариства.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що загальними зборами відповідача не приймалось будь-яких рішень щодо надання дозволу на прийняття на зберігання озимої пшениці, яке не є предметом діяльності товариства. Тому доводи апелянта в цій частині приймаються судом апеляційної інстанції.

Отже, надання іншим субєктам господарювання послуг із зберігання озимої пшениці не віднесено до цілей діяльності ТОВ «Полянецьке» та не передбачено установчим документам.

Разом з цим, державну політику щодо розвитку ринку зерна як пріоритетного сектора економіки агропромислового комплексу України визначено Законом України «Про зерно та ринок зерна в Україні», у відповідності до преамбули якого даний нормативно-правовий акт спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому та фуражному зерні, нарощування його експортного потенціалу.

Згідно зі ст. ст. 3, 5 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів ринку зерна, якими, зокрема, є субєкти виробництва зерна та інші субєкти господарювання, які діють на ринку зерна.

Статтею 1 названого Закону передбачено, що виробництво зерна - діяльність сільськогосподарських товаровиробників, що пов'язана з вирощуванням зерна, забезпеченням внутрішніх потреб України у насіннєвому матеріалі, зерні для продовольчих, фуражних та технічних цілей, поліпшенням його якості, створенням експортного потенціалу ринку зерна, а також гарантуванням продовольчої безпеки держави за рахунок розвитку власного зернового господарства.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки з ЄДРПОУ, одним із видів діяльності Фермерського господарства «Полянецьке» є вирощування зернових та технічних культур.

У відповідності до п. 4.3.1, п. 4.3.2 Статут ТОВ «Полянецьке» предметом діяльності товариства, зокрема, є сільськогосподарське виробництво та реалізація товарної продукції і сировини, вирощування та реалізація елітного і гібридного насіння сільськогосподарських культур.

Таким чином, сторони у даній справі є субєктами ринку зерна в розумінні приписів спеціального закону - Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні».

Позивач в якості доказів передачі відповідачу на зберігання спірного зерна було надано накладну № 28 від 25.06.2011 року, за якою від Барабаша А.В. на зберігання прийнято пшеницю озиму в кількості 13,8 тонн.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, наведена накладна містить такі записи: у графі «через кого (кому)» - від Барабаш А.В.; у графі «призначення» - на зберігання; у графі «назва, сорт, розмір» - пшениця озима; у графі «одиниця виміру» - кг; у графі «кількість відпущено» - 13800.

Проте, даний документ не можна вважати належним доказам передачі на зберігання відповідачу озимої пшениці, оскільки накладна не містить прізвища, найменування посади особи, що прийняла майно. Матеріали справи також не містять довіреності на отримання відповідачем озимої пшениці за цією накладною.

Також, позивачем надана відомість № 1 руху зерна за 25 липня 2011, яка містить такі записи: у графі «місце зберігання» - склад; у графі «матеріально-відповідальна особа» - ОСОБА_5; у графі «культура і сорт» - пшениця озима; у графі «вага, кг» - 13800.

26.07.2011 комісією в складі: замовника голови ФГ «Полянецьке» Барабаша А.В. та комірника ТОВ «Полянецьке» ОСОБА_5 в присутності головного агронома ТОВ «Полянецьке» Паламарчук О.А. складено акт про те, що цього числа було передано на зберігання пшениці в кількості 13800 кг в склад ТОВ «Полянецьке» від ФГ «Полянецьке», яка була зібрана комбайном FERGUSON - 38 Бабіч О.М. з площі 2,40 га при врожайності 57,5 ц/га. Акт складений в двох примірниках і є додатком до договору зберігання продукції.

Тобто, матеріали справи містять документи, які, крім вищевикладених недоліків, суперечать один одному щодо дати передачі відповідачу на зберігання спірного зерна, а тому відсутня можливість встановлення початку перебігу дії договору зберігання, та, як наслідок, не є належним доказом виконання п. 2.3 договору.

В книзі вагаря ТОВ «Полянецьке» 2011 р. містяться записи: про зважування вантажу масою 7250 і 6550 з поміткою Барабаш відомість № 1 Реєстр № 1.

З метою отримання пояснень з питань, що виникли під час розгляду справи судом апеляційної інстанції в порядку ст. 30 ГПК України було викликано комірника ТОВ «Полянецьке» ОСОБА_5, який пояснив, що за вказівкою директора ТОВ «Полянецьке» Барабаша С.А. (який обіймав цю посаду станом на липень 2011 року) було внесено до книги вагаря запис про зважування 13800 тонн. Також комірник зазначав, що директором було взято номер автомобіля, яким він вважав, що було привезено зерно. Акт підписувався значно пізніше. Фермерським господарством «Полянецьке» не надавалось товарно-транспортної та податкової накладеної. Жодного підтверджуючого документа про походження озимої пшениці надано також не було.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» суб'єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства), суб'єкти виробництва зерна, які зберігають його у власних або орендованих зерносховищах, та інші суб'єкти господарювання, які беруть участь у процесі зберігання зерна.

Наказом від 27.06.2003 року № 198 «Про затвердження Положення про обіг складських документів на зерно» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.07.2003 за № 605/7926) для субєктів зберігання зерна всіх форм власності введено в дію обіг складських документів на зерно - складську квитанцію, просте та подвійне складські свідоцтва.

Наведених обовязкових складських документів (які є належним доказом в порядку ст. 34 ГПК України у спірних правоввідносинах), що підтверджують прийняття зерна на зберігання, матеріали справи не містять та не були надані і суду апеляційної інстанції на його вимогу (ухвала від 13.03.2012 року). За наданими в судовому засіданні поясненнями представника позивача такі документи не складались.

Враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги суперечність наявних в матеріалах справи доказів та пояснень, суд апеляційної інстанції вважає, що накладна, відомість та акт не можуть в силу ст. ст. 32-34 ГПК України бути належним доказом прийняття відповідачем на зберігання озимої пшениці в розумінні наведених норм матеріального права, що підлягають застосуванню у даній справі з огляду на субєктивний склад сторін та обєкт зберігання зерно, як складової пріоритетного сектора економіки агропромислового комплексу.

Отже, з врахуванням встановленого та на підставі п. 5.1 договору (який належить до реальних правочинів) у сторін не виникло прав та обовязків по договору зберігання, зокрема, щодо зобовязання відповідача повернути зерно.

Доводи позивача про те, що за договором зберігання від 25.07.2011 року (який відповідачем в судовому порядку недійсним не визнаний та щодо нього діє презумпція правомірності правочину) на відповідача покладається обовязок повернути майно, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки позивачем належними доказами не підтверджено обставин передачі майна за цим договором. Разом з цим, у відповідності до умов даного договору (п. 5.1) він є реальним, тому набирає чинності з моменту передачі озимої пшениці.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції встановив відсутність підстав для задоволення позову, що ґрунтується на договорі зберігання.

Викладене не позбавляє позивача права на звернення в загальному порядку з позовом з інших підстав.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" підлягає задоволенню, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене за неправильного застосування норм матеріального права та неповного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до прийняття неправильного рішення (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України), що є підставою для скасування такого рішення з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на позивача відповідно до приписів статті 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 32-34, 36, 43, 49, 99, 101 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" на рішення господарського суду Черкаської області від 20.12.2011р. у справі № 03/5026/2404/2011 задовольнити.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 20.12.2011 року у справі № 03/5026/2404/2011 скасувати з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

3. Стягнути з Фермерського господарства "Полянецьке" (адреса: вул. Радянська,77, с. Полянецьке, Уманський район, Черкаська область, код ЄДРПОУ 36558672) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" (адреса: вул. Радянська,77, с. Полянецьке, Уманський район, Черкаська область, код ЄДРПОУ 02140917) 536,50 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Видачу наказу доручити господарському суду Черкаської області.

5. Матеріали справи № 03/5026/2404/2011 повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддяКоротун О.М.

СуддіІоннікова І.А.

Верховець А.А.