Рішення № 22357645, 21.02.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" лютого 2012 р. Справа № 14/5005/16280/2011-9/003-12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікролайф-Центр»

До Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Про стягнення 20 481,62 грн.

Суддя Сокуренко Л.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 ( дов. № 6 від 13.01.2012р.)

від відповідача: не зявився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Київської області передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікролаф-Центр»до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 20 481,62 грн.

Ухвалою суду від 25.10.2011 року порушено провадження у справі № 24/113-11 та призначено розгляд справи на 10.11.2011 р. (суддя Лутак Т.В.).

09.11.2011 р. через канцелярію господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, відповідно до змісту якої позовні вимоги складають 18525,37 грн. (8444,52 основного боргу; 8594,50 грн. пеня; 1486,35 грн. 30 % річних). Зазначене зменшення суми основного боргу спричинене помилковим неврахуванням позивачем коштів, оплачених відповідачем з метою погашення суми основної заборгованості.

Враховуючи те, що згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст.5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розміру позовних вимог, суд прийняв вказані уточнення позовних вимог позивача до розгляду.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.11.2011 р. матеріали справи № 24/113-11 було направлено до господарського суду Дніпропетровської області, оскільки судом було встановлено, що станом на 10.11.2011 р. місце проживання відповідача: 49038, АДРЕСА_1.

Господарським судом Дніпропетровської області, у судовому засіданні 13.12.2011 року зясовано, що юридичне місцезнаходження відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за НОМЕР_2 станом на 07.12.2011 р. АДРЕСА_2, у звязку з чим ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2011 року матеріали справи № 14/5005/16280/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікролайф-Центр»до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 20 481,62 грн. передано до господарського суду Київської області за підсудністю в порядку ст. ст. 15, 17 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.01.2012 року справу № 14/5005/16280/2011 прийнято до провадження суддею Сокуренко Л.В. та присвоєно їй № 14/5005/16280/2011-9/003-12; розгляд справи призначено на 02.02.2012 р.; зобовязано позивача надати в судове засідання оригінали установчих документів (для огляду) та їх копії (для доручення до матеріалів справи), на підставі яких діє Позивач (установчий договір, статут, положення, свідоцтво про державну реєстрацію тощо), довідку з органу статистики про знаходження Позивача в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; власне письмове підтвердження того, що у проваджені господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, нема справ зі спору між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та нема рішення цих органів з такого спору; письмове правове обґрунтування позовних вимог з посиланням на певні норми чинного законодавства України; оригінали (для огляду) та належним чином засвідчені копії, зазначених у позовній заяві документів; письмові пояснення, яким чином і які саме права позивача порушені відповідачем, з посиланням на відповідні норми чинного законодавства України; зобовязати відповідача подати оригінали (для огляду) та копії (для залучення до матеріалів справи) статутних документів, копію свідоцтва про державну реєстрацію, копію довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на дату винесення ухвали, відзив на позов з документальним обґрунтуванням його висновків , письмову інформацію про свої реєстраційні (банківські) рахунки із зазначенням повних банківських реквізитів, довідки про найменування і номери рахунків Відповідача відкритих у банківських установах або органах Державного казначейства України; інші докази стосовно заявлених вимог.

У судове засідання 02.02.2012 р. представник відповідача не зявився; про причини неявки суд не повідомив; про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином; представник позивача у судове засідання зявився; надав усні пояснення по суті позовних вимог.

Ухвалою суду від 02.02.12 р. розгляд справи відкладено на 21.02.12 р., у звязку з неявкою в судове засідання представника відповідача.

17.02.2012 р. через загальний відділ господарського суду від позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

У судове засідання 21.02.2012 р. представник відповідача вдруге не зявився; про причини неявки суд не повідомив; про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином; представник позивача зявився; надав усні пояснення по суті позовних вимог та витребувані ухвалою суду від 04.01.2012 р. документи.

Відповідно до частини 1 статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»).

Відповідно до п. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Враховуючи те, що ухвали суду були направлені на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві та довідці ЄДРПОУ, то суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважних представників відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача також не надходило.

Згідно з ст. 87 Господарського процесуального кодексу України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Відповідно до пункту 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Пунктом 3.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що відповідач про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області,-

ВСТАНОВИВ:

20.01.2011 р. між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Мікролайф-Центр»(Постачальник) та відповідачем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір поставки № 267 (договір).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобовязується постачати непродовольчі товари відповідно до поданого покупцем замовлення, а покупець зобовязується прийняти товар та вчасно оплатити його вартість.

Предметом договору є товари, що визначені у відповідних супровідних документах (накладних, товарно-транспортних накладних тощо), які є невідємною частиною договору (п. 1.2 договору).

За ствердженням позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю «Мікролайф-Центр», на виконання умов Договору, надало відповідачу товар, що підтверджується належним чином оформленим видатковим накладним.

В якості доказів передачі товару позивач долучив до матеріалів справи видаткові накладні на загальну суму 20454,01 грн.: № 1362 від 25.01.2011 р. на 7863,26 грн.; № 1363 від 25.01. 2011 р. на 1 518,48 грн.; №1983 від 02.02.2011 на 1088,38 грн.; № 3477 від 24.02.2011 р. на 7841,83; № 3478 від 24.02.2011 р. на 2142,06 грн., підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх мокрими печатками (належним чином засвідчені копії долучені до матеріалів справи).

Відповідно до п. 5.6. договору у випадку відсутності у покупця грошових коштів для оплати поставленого товару, за наявності згоди постачальника та належного стану товару, поставлений товар може бути повернуто постачальнику.

На виконання п. 5.6 договору, відповідач повернув, а позивач прийняв товар на загальну суму 6241,26 грн. (4497,96 грн. та 1743,31 грн.) згідно видаткових накладних (повернення) № ВП00000001 та № ВП00000002 від 16.06.2011 р.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в національній валюті України (гривнях) в безготівковому порядку шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Покупець сплачує 0 % вартості кожної партії товару до моменту її передачі на підставі виставленого позивачем рахунку. Решту вартості кожної партії товару покупець сплачує в такому порядку: на протязі календарних 30 днів з дня отримання товару 100 % вартості товару (п. 4.4 договору).

Враховуючи вищевикладені умови договору, товар за видатковою накладною № 1362 від 25.01.2011 р. на 7863,26 грн. мав бути оплачений до 25.02.2011 р; за видатковою накладною № 1363 від 25.01. 2011 р. на 1 518,48 грн. до 25.02.2011 р.; за видатковою накладною №1983 від 02.02.2011 на 1088,38 грн. до 05.03.2011р.; за видатковою накладною № 3477 від 24.02.2011 р. на 7841,83 грн. до 27.03.2011 р.; за видатковою накладною № 3478 від 24.02.2011 р. на 2142,06 грн. до 27.03.2011 р.

Відповідачем було частково оплачено отриманий товар на загальну суму 5768,23 грн.

З метою досудового врегулювання спору, 31.08.2011 р. позивач направив відповідачу претензію з вимогою сплатити заборгованість за договором. Відповіді на претензію від відповідача позивач не отримав.

Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача суму основної заборгованості у розмірі 8444,52 грн. (вартість поставленного товару (20454,01 грн.) вартість поверненого товару (6241,26 грн.) - сума оплати ( 5768,23 грн.) = 8444,52 грн.).

Рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець зобовязується прийняти товар (майно) та сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Якщо договором встановлений обовязок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до ст. 530 ЦК України (ч. 1 ст. 693 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач в судові засідання жодного разу не зявився; доказів проти існування боргу перед позивачем або інших заперечень щодо позовних вимог не надав та не надіслав; доказів розірвання договору або визнання його недійсним суду також не надано та не направлено.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи документи, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу у сумі 8 444,52 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача 8594,50 грн. пені.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п.1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Дії відповідача є порушенням договірних зобовязань (ст. 610 Цивільного кодексу України), тому відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобовязання (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до п. 5.5 договору, якщо заборгованість покупця перед постачальником триває більше 2-х місяців також покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу. При цьому нарахування за цим пунктом договору починається від самого першого дня прострочення покупця перед постачальником.

Згідно розяснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за не виконання або неналежне виконання грошових зобовязань” від 29.04.1994 року № 02-5/293, пеня встановлена чинним законодавством або договором, підлягає сплаті за весь період часу, протягом якого не виконано грошове зобовязання з урахуванням 6-місячного строку позовної давності.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція щодо стягнення розміру пені, який не перевищує подвійну ставку НБУ зазначено у постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі № 25/187.

Враховуючи несвоєчасне погашення відповідачем заборгованості та керуючись п. 5.5 договору, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені частково, на суму 1326,86 грн. (за уточненим розрахунком суду, виходячи з нарахування пені на суму заборгованості від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, на строк у шість місяців, в межах заявленого позивачем періоду, а також враховуючи обмеженість розміру пені Подвійною обліковою ставкою НБУ та проплати відповідача).

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1486,35 грн. 30 % річних.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченням суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова Вищого господарського суду України від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

Пунктом 5.4. договору передбачено, що за порушення строку оплати товарів покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30 % річних від суми заборгованості.

Норми ст. 536 та ч.2 ст.625 ЦК України допускають можливість визначення сторонами в договорі іншого розміру процентів (договірне застереження), ніж встановлений законом розмір (3% річних), що сторони і передбачили в п. 5.4 договору, керуючись п.3 ст.3, п.1 ч.3 ст.6 та ст.627 цього Кодексу (принцип свободи договору).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 12.12.11 р. у справі № 07/238-10 та Вищого господарського суду України від 29.12.09 р. № 18/32.

Оскільки відповідач прострочив термін виконання свого зобовязання, то позивач нарахував йому 30 % річних на суму 1486,35 грн.

Після перевірки господарським судом розміру нарахованих 30 % річних, судом встановлено, що розрахунок 30 % річних нарахованих позивачем, здійснений арифметично не вірно, а тому вимога стягнути вказану суму підлягає задоволенню частково - у сумі 1242,39 грн. (за уточненим розрахунком суду).

Судові витрати у разі задоволення позову відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82-84 ГПК України, ст.ст. 530, 612, 655, 692, 693 ЦК України, ст.ст. 173, 193, 230 ГК України, господарський суд Київської області -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікролайф-Центр»(03040, м. Київ, вул. Васильківська,1, код ЄДРПОУ 32103858) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, 8444 (вісім тисяч чотириста сорок чотири) грн. 52 коп. основної заборгованості; 1326 (одна тисяча триста двадцять шість) грн. 86 коп. пені, 1242 (одна тисяча двісті сорок дві) грн. 39 коп. та судові витрати: державне мито у сумі 110 (сто десять) грн. 13 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 126 (сто двадцять шість) грн. 91 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Л.В. Сокуренко

Рішення суду підписано 13.03.2012 р.