Рішення № 22357603, 14.03.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-62/1250-201214.03.12 за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система», м.Київ, ЄДРПОУ 31725819

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна», м.Київ, ЄДРПОУ 16285602

про стягнення 20447,33 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1. по дов.

від відповідача: ОСОБА_2. - по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Гарант-Система», м.Київ звернувся до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача, Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна», м.Київ про стягнення 20447,33 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на виплату ОСОБА_3 страхового відшкодування за договором №05-16/000011 від 12.01.2008р., внаслідок чого до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система» перейшло право вимоги до відповідача.

Відповідач у заяві №408 від 14.02.2012р. проти позовних вимог заперечив з огляду на те, що позивачем пропущено встановлений ст.257 Цивільного кодексу України строк позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Згідно із ст.16, ч.3 ст.18 Закону України «Про страхування»договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Як свідчать матеріали справи, 12.01.2008р. між позивачем (страховик) та ОСОБА_3 (страхувальник) було підписано договор добровільного страхування наземних транспортних засобів №05-16/000011, відповідно до якого застраховано наступний транспортний засіб:

марка/модель: Honda HR-V,

реєстраційний номер: НОМЕР_1,

кузов/шасі: НОМЕР_3,

рік випуску 2005.

Згідно із преамбулою вказаного договору вигодонабувачем визначено ОСОБА_3.

Термін дії договору №05-16/000011 від 12.01.2008р. встановлено з 12.01.2008р. до 11.01.2009р.

Виходячи зі змісту довідки відділу оформлення ДТП при УДАІ ГУ МВС України в м.Києві, 16.01.2008р. о 13 годині 25 хвилин на вулиці Визволителів, 9 у м.Києві (опора 41) відбулось зіткнення автомобілів 1. Хонда, номерний знак НОМЕР_1, водій ОСОБА_3, 2. Фольксваген, номерний знак НОМЕР_2, водій ОСОБА_4.

Наразі, постановою від 16.01.2008р. Дніпровського районного суду м.Києва по справі №3-2284/08 підтверджена наявність вини у зіткненні автомобілів ОСОБА_4.

Заявою №34 від 17.01.2008р. страхувальник повідомив позивача про настання страхового випадку.

Страховим актом №05-17/015 від 23.01.2008р. Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Гарант-Система»випадок визнано страховим та вирішено виплатити страхове відшкодування в сумі 23918,10 грн., що не перевищує розміру матеріального збитку, визначеного дослідженням №221-1 від 01.02.2008р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро експертиз та оцінки майна «Бюмекс».

Як встановлено судом, на підставі платіжного доручення №355 від 11.02.2008р., позивач сплатив страхове відшкодування у відповідності до вимог договору №05-16/000011 від 12.01.2008р. та заяви №30 від 23.01.2008р. страхувальника шляхом перерахування грошових коштів на рахунок СП ЗАТ «Дніпро Мотор Інвест», як виконавця ремонту автомобіля страхувальника.

Статтею 27 Закону України «Про страхування»та ст.993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 37.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»встановлено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Згідно із ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За приписами ст.228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

За таких обставин, у позивача в силу приписів вказаних норм законодавства виникло право регресної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Приймаючи до уваги, що за відомостями, наявними у позивача, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4, діями якого було спричинено дорожньо-транспортну пригоду 16.01.2008р., прийнята на страхування Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»(поліс №3576999), позивач звернувся до відповідача з листом №05/990 від 11.10.2011р., який отримано відповідачем 17.10.2011р., про відшкодування збитків в сумі 20927,33 грн., у тому числі: вартості ремонтно-відновлювальних робіт з урахуванням фізичного зносу складових частин 20447,33 грн., вартості автотоварознавчого дослідження 480 грн.

Як зазначає позивач, відповідач встановлений законом обовязок по компенсації, виплаченого позивачем відшкодування не здійснив, внаслідок чого Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Гарант-Система»заявлено вимоги про стягнення 20447,33 грн.

Як було зазначено вище, відповідач у заяві №408 від 14.02.2012р. проти позовних вимог заперечив з огляду на те, що позивачем пропущено встановлений ст.257 Цивільного кодексу України строк позовної давності.

Суд приймає до уваги твердження відповідача щодо пропущення позивачем встановленого строку позовної давності з огляду на наступне:

Згідно із ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 вказаного Кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки.

За змістом ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, ч.6 ст.261 вказаного нормативно-правового акту встановлено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Як було зазначено вище, платіжним дорученням №355 від 11.02.2008р. позивач сплатив страхове відшкодування у відповідності до вимог договору №05-16/000011 від 12.01.2008р.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене та дату, коли Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Гарант-Система» виконало основне зобовязання (11.02.2008р.) та набуло право на звернення з регресною вимогою, суд дійшов висновку, що право позивача на позов виникло 11.02.2008р.

Виходячи з того, що позовна заява №05/86 від 31.01.2012р. подана до суду 01.02.2012р. (про що свідчить відмітка господарського суду міста Києва про прийняття вхідної кореспонденції №1696 від 01.02.2012р.), судом встановлено, що позивачем пропущено встановлений ст.257 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності.

При цьому, судом враховано, що вимоги позивача не відносяться до переліку тих, на які позовна давність не поширюється з огляду на приписи ст.268 Цивільного кодексу України.

Будь-яких клопотань щодо поновлення пропущеного строку позовної давності в порядку норми ч.5 ст.267 Цивільного кодексу України від позивача на адресу господарського суду міста Києва не надходило. Крім того, Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Гарант-Система» не представлено до матеріалів справи доказів зупинення чи переривання перебігу позовної давності.

Одночасно, наявності інших обставин, які зробили своєчасне предявлення позову до суду неможливим або ускладненим, позивачем всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено, а судом не встановлено. Пояснення позивача, які надійшли на адресу господарського суду 14.03.2012р., вказаних вище висновків суду не спростовують.

Згідно із п.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім того, суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що цивільно-правова відповідальність особи, діями якої спричинено дорожньо-транспортну пригоду 16.01.2008р., застрахована саме у відповідача, виходячи з наступного:

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За змістом ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами.

Статтею 36 вказаного Кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно із ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для спр?ави. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.16, ч.3 ст.18 Закону України «Про страхування»факт укладання договору страхування може посвідчуватися, у тому числі, полісом, що є формою договору страхування.

За приписом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За змістом позовної заяви, позивач посилається на те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4, діями якого було спричинено дорожньо-транспортну пригоду 16.01.2008р., прийнята на страхування Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»(поліс №3576999). За поясненнями сторін, вказаний поліс у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система»відсутній, а у відповідача не зберігся.

Ухвалами господарського суду від 06.02.2012р., 15.02.2012р. зобовязано Моторне (транспортне) страхове бюро України надати суду відомості щодо страхової компанії, якою видано поліс №3576999, цивільно-правова відповідальність якого водія застрахована за вказаним полісом, який автомобіль був застрахований за даним полісом та термін дії зазначеного полісу.

17.02.2012р. та 20.02.2012р. вказаною установою надано відповіді №3393/7-3-11 від 14.02.2012р., №3814 від 16.02.2012р. стосовно осіб, цивільно-правова відповідальність яких застрахована за полісом із №3576999, а саме: ОСОБА_6 (страхова компанія ПАТ «СК «УСГ»), Мазур (страхова компанія АТ «СГ «ТАС»), ОСОБА_5 (страхова компанія ПрАТ «УПСК»).

У судовому засіданні 14.03.2012р. відповідач заперечень стосовно того, що відповідальність заподіювача шкоди застрахована саме у Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна», не надав. При цьому, факт існування правовідносин страхування між відповідачем та особою, діями якої спричинено дорожньо-транспортну пригоду 16.01.2008р., належними та допустимими у розумінні норм ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не підтверджено.

Наразі, надані позивачем в обґрунтування своїх вимог до матеріалів справи документи містять різні відомості стосовно прізвища особи, що завдала шкоду (Коркач, Корнак).

Приймаючи до уваги вищенаведене, за висновками суду, відсутні підстави стверджувати, що відповідальність заподіювача шкоди застрахована саме у Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна».

Таким чином, з урахуванням викладеного, вимоги позивача про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»20447,33 грн. підлягають залишенню без задоволення.

Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Гарант-Система», м.Київ до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна», м.Київ про стягнення 20447,33 грн.

У судовому засіданні 14.03.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя М.О.Любченко

Повне рішення складено 19.03.2012р.