Рішення № 22357102, 14.03.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/54614.03.12 За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «СТК ЛЮТІЧ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «День Печаті»

про стягнення 64435,45 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Немченко О.В.

від відповідача: не зявилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 55254,17 грн. основного боргу, 3857,79 грн. пені, 2762,71 грн. штрафу, 1140,79 грн. 3% річних від суми заборгованості, 1419,99 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань по оплаті поставленого товару згідно умов договору №171210/ДП від 17.12.2010р. та договору 04/07/2011-ДП від 04.07.2011р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2011р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 30.01.2012 р. за участю представників учасників судового процесу, яких зобовязано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався у звязку з неявкою представників сторін та неналежним виконанням ними вимог суду.

У судових засіданнях 13.02.2012р., 29.02.2012р. та 07.03.2012р. на підставі ст.77 ГПК України судом оголошувались перерви до 29.02.2012р., 07.03.2012р. та 14.03.2012р. відповідно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2012р. продовжено строк розгляду спору у даній справі на п'ятнадцять днів за клопотанням сторін.

У процесі провадження у справі відповідач надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позову заперечує. Відповідач стверджує, що договори, за якими здійснювались поставки товару є неукладеними, оскільки підписані зі сторони ТОВ «День Печаті»невідомою собою, а тому помилковим є нарахування штрафних санкцій на підставі таких договорів. Постачання товарів здійснювалось на підставі рахунків-фактур. Оскільки сторонами не узгоджено строк оплати товару, поставленого за наданими до справи накладними, претензій та вимог на оплату такого відповідач не отримував, тож останній вважає, що строк оплати за вказаними накладними не наступив, а позовна заява має бути повернута без розгляду.

29.02.2012р. до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №51/546 до розгляду апеляційним судом м.Києва апеляційної скарги по справі №05-5-51/84 про визнання неукладеним договору №171210\ДП від 17.12.2010р. та договору №04\07\2011\ДП начебто укладені між ТОВ «День Печаті»та ТОВ «СТК Лютіч».

Відповідно до ч.1 ст.79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом та чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

При цьому, відповідачем вимог про зупинення провадження у даній справі до вирішення іншої справи не заявлялось та не надано суду доказів наявності у провадженні суду повязаної справи.

Разом з тим, суд відзначає, що норми чинного господарсько-процесуального законодавства не передбачають можливості зупинення провадження у справі до розгляду саме апеляційної скарги.

Тож, у даному випадку відсутні обставини, з якими закон повязує необхідність зупинення провадження у даній справі, а відтак заява відповідача не підлягає задоволенню.

Також 29.02.2012р. до канцелярії суду відповідачем подано клопотання про проведення почеркознавчої експертизи підписів директора ОСОБА_1, що містяться у договорі №171210\ДП від 17.12.2010р. та договорі №04\07\2011\ДП.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються певними засобами, в тому числі висновками судових експертів.

Згідно з ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Так, за статтею 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд відзначає, що на договорах, справжність підпису директора ОСОБА_1 на яких ставиться відповідачем під сумнів, міститься відтиск печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «День Печаті». При цьому, відповідачем не висловлювалось тверджень щодо викрадення печатки товариства та невідповідності відтисків такої на вказаних договорах.

А отже, висновки експерта щодо підписів директора ОСОБА_1, що містяться у договорі №171210\ДП від 17.12.2010р. та договорі №04\07\2011\ДП, не вплинуть на результат вирішення спору у даній справі.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами, тому в задоволенні клопотання про проведення почеркознавчої експертизи суд відмовляє.

13.03.2012р. від позивача надійшли письмові пояснення по суті спору, в яких ТОВ «СТК Лютіч»зазначило, що поставка товару позивачем здійснювалась за договором №171210/ДП у період з 17.12.2010р. до 01.07.2011р. включно, а з моменту підписання сторонами договору №04/07/2011-ДП поставка товару відповідачу почала здійснюватись на виконання та за умовами такого. При цьому, як зазначив позивач, умови договору №171210/ДП були обовязковими для сторін як в частині виконання зобовязань з оплати отриманого товару, так і в частині нарахування позивачем та сплати відповідачем штрафних санкцій.

14.03.2012р. позивачем до канцелярії суду подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої ТОВ «СТК Лютіч»просило стягнути з ТОВ «День печаті»36140,57грн. основного боргу, 2380,54грн. пені, 1807,03грн. штрафу, 616,65грн. 3% річних від суми заборгованості, 579,89грн. інфляційних втрат.

Розглянувши подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд відзначає наступне.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи наведене, суд визнає подану заяву такою, що відповідає вимогам ст. 22 ГПК України у звязку з чим приймає її до розгляду.

У даному судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

У дане судове засіданні представники відповідача не зявилися, про поважні причини неприбуття суд не повідомили.

Враховуючи те, що незявлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 14.03.2012р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.12.2010р. між ТОВ «СТК «Лютіч»(продавець) та ТОВ «День печаті»(покупець) укладено договір №171210/ДП (далі договір №171210/ДП), відповідно до умов якого продавець зобовязався поставити покупцю товар, а останній зобовязався прийняти даний товар та оплатити його на умовах, передбачених цим договором та «Правилами торгівлі папером та картоном ТОВ «СТК Лютіч».

Загальна кількість товару, який є предметом постачання за договором, його асортимент по найменуванню, видам, маркам, типам та розмірам, а також повна інформація про ціну загальної вартості зазначається в рахунках-фактурах, видаткових та податкових накладних, які є невідємною частиною цього договору (п.2.2 договору №171210/ДП).

Відповідно до п. 4.1 договору №171210/ДП загальна сума останнього на момент підписання складає загальну вартість усіх партій товару, який буде передано продавцем покупцю протягом всього строку дії договору.

Згідно з п. 4.2 договору №171210/ДП умови оплати оплата 100% вартості кожної партії товару протягом 10 банківських днів з дати поставки (п.5.3 договору) шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця.

Пунктом 5.1 договору №171210/ДП сторони погодили, що поставка товару по цьому договору здійснюється окремими партіями на умовах FCA склад Продавця та/або DDP склад Покупця (Інкотермс 2000).

Кількість, ціна та асортимент товару зазначаються в рахунках фактурах та видаткових накладних на кожну партію товару (п. 5.2 договору №171210/ДП).

Відповідно до п.5.3 договору №171210/ДП постачання товарів за цим договором здійснюється окремими партіями. Кожна партія товару визначається згідно оформленої продавцем видаткової накладної. Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткової накладної.

Пунктом 11.1 договору №171210/ДП сторони погодили, що останній вступає в силу з моменту його підписання та діє до 17.12.2011р., а в частині виконання фінансових зобовязань до повного виконання сторонами взаємних зобовязань по даному договору.

В ході розгляду спору судом встановлено, що позивачем за період з 17.12.2010р. по 01.07.2012р. здійснено поставку товару за видатковими накладними, копії яких надано до матеріалів справи, на суму 272228,79грн.

На оплату зазначеного товару позивачем було виставлено відповідачу відповідні рахунки-фактури. Факт отримання товару на зазначену суму та рахунків-фактур на оплату такого відповідачем не заперечується.

В свою чергу, оплата вказаного товару відповідачем здійснена частково, а саме в сумі 259583,31грн., що підтверджується банківськими виписками, наданими до справи, з яких вбачається здійснення оплати товару по відповідним рахункам-фактурам. Тож, неоплаченим в сумі 12645,48грн. залишився рахунок-фактура №ЛЮ-6916 від 30.12.2010р. (поставка товару за видатковою накладною №ЛЮ-6916 від 30.12.2010р.).

Разом з ти, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем 23.12.2010р. здійснено оплату за папір в розмірі 24138,43грн. згідно рахунку №ЛЮ-5895 від 17.11.2010р. та 29.12.2010р. оплату за папір в розмірі 27840грн. згідно рахунку №ЛЮ-6671 від 16.12.2010р., однак такі не приймаються судом як оплата поставленого товару за договором №171210/ДП від 17.12.2010р. оскільки зазначені рахунки були виставлені поза межами дії зазначеного договору, оплата за якими не є предметом розгляду спору у даній справі.

Також, між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) 04.07.2011р. було укладено договір №04/07/2011-ДП (далі договір №04/07/2011-ДП), відповідно до умов якого продавець зобовязався поставити покупцю товар, а останній зобовязався прийняти даний товар та оплатити його на умовах, передбачених цим договором та «Правилами торгівлі папером та картоном ТОВ «СТК Лютіч».

Загальна кількість товару, який є предметом постачання за договором, його асортимент по найменуванню, видам, маркам, типам та розмірам, а також повна інформація про ціну загальної вартості зазначається в рахунках-фактурах, видаткових та податкових накладних, які є невідємною частиною цього договору (п.2.2 договору №04/07/2011-ДП).

Відповідно до п. 4.1 договору №04/07/2011-ДП загальна сума останнього на момент підписання становить 250000грн.

Згідно з п. 4.2 договору №04/07/2011-ДП умови оплати оплата 100% вартості кожної партії товару протягом 10 банківських днів з дати поставки (п.5.3 договору) шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця.

Пунктом 5.1 договору №04/07/2011-ДП сторони погодили, що поставка товару по цьому договору здійснюється окремими партіями на умовах EXW склад Постачальника та/або DDP склад Покупця (Інкотермс 2000).

Кількість, ціна та асортимент товару зазначаються в рахунках фактурах та видаткових накладних на кожну партію товару (п. 5.2 договору №04/07/2011-ДП).

Відповідно до п.5.3 договору №04/07/2011-ДП постачання товарів за цим договором здійснюється окремими партіями. Кожна партія товару в рамках цього договору поставляється постачальником на підставі заявок покупця. Підтвердженням заявок покупця служать рахунки-фактури, які вважаються додатками до цього договору і є його невідємною частиною.

Пунктом 11.1 договору №04/07/2011-ДП сторони погодили, що останній вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2011р., а в частині виконання фінансових зобовязань до повного виконання сторонами взаємних зобовязань за цим договором.

Так, судом встановлено, що позивачем за період з 04.07.2011р. по 03.11.2011р. здійснено поставку товару за видатковими накладними, копії яких надано до матеріалів справи, на суму 81813,94грн.

На оплату вказаного товару позивачем було виставлено відповідачу відповідні рахунки-фактури. Факт отримання товару на зазначену суму та рахунків-фактур на оплату такого відповідачем не заперечується.

В свою чергу, оплата вказаного товару відповідачем здійснена частково, а саме в сумі 58318,85грн., що підтверджується банківськими виписками, наданими до справи, з яких вбачається здійснення оплати товару по відповідним рахункам-фактурам. Тож, неоплаченим в сумі 23495,09 грн. залишився рахунок-фактура №ЛЮ-2632 від 08.07.2011р. (поставка товару за видатковими накладними №ЛЮ-2632 від 08.07.2011р. та №2632/1 від 11.07.2011р.).

Як стверджував позивач у судовому засіданні поставка товару Товариством з обмеженою відповідальністю «СТК Лютіч»за договором №171210/ДП від 17.12.2010р. здійснювалась у період з 17.12.2010р. до 01.07.2011р. включно, та з моменту підписання договору поставки №04/07/2011-ДП 04.07.2011р. поставка товару відповідачу почала здійснюватись на виконання та за умовами такого. При цьому, умови договору №171210/ДП не припинили свою дію та були чинними для сторін в період його дії (з 17.12.2010р. до 17.12.2011р.) як в частині виконання зобовязань з оплати отриманого товару, так і в частині нарахування позивачем та сплати відповідачем штрафних санкцій.

Судом відхиляється твердження відповідача, що Товариством з обмеженою відповідальністю «День печаті»не укладались договори №171210/ДП від 17.12.2010р. та №04/07/2011-ДП від 04.07.2011р. Адже з наявних в матеріалах справи доказів не вбачається, що позивачем з 2010 року вчинялись будь-які дії щодо встановлення факту підроблення/фальсифікації підпису директора у вказаних договорах, та покарання осіб, винних у такому діянні. Відповідачем не доведено факту підробки підпису його керівника жодними належними та допустимими доказами. Відповідачем також не надано доказів, що викликали б у господарського суду сумніви у справжності підпису його директора на договорах №171210/ДП від 17.12.2010р. та №04/07/2011-ДП від 04.07.2011р.

Крім того, суд враховує, що печатка відповідача не була знищена, заяви щодо її зникнення та/або неналежного використання іншими особами до правоохоронних органів не подавались, відповідальним за її зберігання та використання є директор ОСОБА_1.

Вказані обставини виключають можливість використання печатки ТОВ «День печаті»сторонніми особами з метою здійснення відтиску на зазначених договорах всупереч волевиявлення відповідача.

Таким чином, станом на момент вирішення спору по суті заборгованість відповідача перед позивачем за договором №171210/ДП від 17.12.2010р. становить 12645,48грн. та за договором №04/07/2011-ДП від 04.07.2011р. 23495,09грн. Наявність вказаної заборгованості відповідачем не заперечується.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Проаналізувавши зміст укладених між сторонами договорів №171210/ДП від 17.12.2010р. та №04/07/2011-ДП від 04.07.2011р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою такі є договорами поставки.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання зобовязання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобовязання.

Відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобовязання з оплати переданого позивачем товару згідно з договором №171210/ДП від 17.12.2010р. та договором поставки №04/07/2011-ДП від 04.07.2011р. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у звязку з чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 36140,57грн.

В межах розгляду даного спору позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2380,54грн. пені, 1807,03грн. штрафу, 616,65грн. 3% річних від суми заборгованості, 579,89грн. інфляційних втрат

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.9.2 договору №171210/ДП від 17.12.2010р. при порушенні строків оплати товару, визначених умовами договорів, покупець виплачує продавцю пеню, яка розраховується виходячи з розміру подвійної річної облікової ставки НБУ за кожний календарний день прострочення платежу, включаючи день оплати. Аналогічні умови передбачено сторонами у п.9.2 договору №04/07/2011-ДП від 04.07.2011р.

Згідно з пунктами 9.3 зазначених договорів у випадку якщо покупець порушив строки оплати (згідно з п.п. 4.2 договорів) більше ніж на 5 банківських днів, то від повинен сплатити продавцю штраф у розмірі 5% від суми неоплаченого товару.

Суд зазначає, що заявлені позивачем до стягнення пеня та штраф за несвоєчасну оплату товару за своєю правовою природою є штрафними санкціями. Штраф, стягнення якого вимагає позивач, передбачений договором та за своїм змістом є штрафними санкціями за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, а саме - за односторонню відмову від договору в частині порушення строків оплати. При цьому суд зазначає, що цим договором передбачено подвійне застосування штрафних санкцій за одне і те саме порушення - несвоєчасне виконання грошових зобовязань як у вигляді штрафу, так і у вигляді пені.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 61 Конституції України встановлено ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Приймаючи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що у даному випадку відповідач фактично двічі притягається до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Тож, враховуючи те, що пеня і штраф відносяться до одного виду юридичної відповідальності та стягнення в судовому порядку з відповідача одночасно пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошового зобовязання суперечить положенням Конституції України і загальним засадам законодавства, позовні вимоги в частині стягнення штрафу за порушення відповідачем строків з оплати поставленого товару більше ніж на 5 банківських днів в розмірі 1807,03 грн. є неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню. Наведене узгоджується з позицією ВГСУ, що підтверджується Постановою від 12.07.2007 року у справі № 13/170-06.

За таких обставин, суд зазначає, що стягненню з відповідача в примусовому порядку підлягає сума пені у розмірі 2380,54грн., розрахована позивачем відповідно до вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»та положень ч. 6 ст. 232 ГК України, виходячи з облікової ставки, встановленої НБУ у відповідний період, з урахуванням виникнення зобовязання щодо оплати по сумах, які складають суму боргу та за період прострочення.

В свою чергу, умови договорів, зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі, як то штраф за порушення строків оплати (згідно з п.п. 4.2 договорів) більше ніж на 5 банківських днів, є обовязковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд погоджується з розрахунком суми боргу з урахуванням індексу інфляції, наданим позивачем за період з 10.01.2011р. по 08.12.2011р., і вважає його обґрунтованим. Сума 3% річних, розрахована позивачем за період прострочення з 10.01.2011р. по 08.12.2011р. і підлягає стягненню з відповідача в силу положень закону.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариство з обмеженою відповідальністю «СТК ЛЮТІЧ»задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «День Печаті»(02094, м.Київ, провулок Карельський, б. 8, код 30184495) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТК Лютіч»(03103, м.Київ, вул.Кіквідзе, буд.13, код 25386934) 36140 (тридцять шість тисяч сто сорок) грн. 57 коп. основного боргу, 2380 (дві тисячі триста вісімдесят) грн. 54 коп. пені, 616 (шістсот шістнадцять) грн. 65 коп. 3% річних від суми заборгованості, 579 (пятсот сімдесят девять) грн. 89 коп. інфляційних втрат, 794 (сімсот девяносто чотири) грн. 35 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяПригунова А.Б. Дата підписання рішення:19.03.2012р.