Рішення № 22357013, 28.03.2012, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 3/24/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.12 Справа № 5009/997/12

м. Запоріжжя

За позовом: Прокурора Заводського району міста Запоріжжя (69067, м. Запоріжжя, вул. Л.Чайкіної, 56)

в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах -

позивач: Концерн “Міські теплові мережі” в особі Філії Концерну “МТМ” Заводського району міста Запоріжжя (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, ідентифікаційний код 32121458)

до відповідача: Приватного підприємства “Омар Сервіс” (69067, м. Запоріжжя, вул. Союзна, 36, ідентифікаційний код 36065006)

про стягнення 3108,95 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Прокопенко М.О.

Представники:

від прокуратури: Дєєв А.В., старший помічник прокурора, посвідчення № 175 від 24.06.2011р.

від позивача: ОСОБА_1., юрисконсульт, довіреність № 18/27 від 03.01.2012р.

від відповідача: не зявився

Прокурор Заводського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах - Концерну “МТМ ” в особі Філії Концерну “МТМ” Заводського району м. Запоріжжя звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ПП “Омар Сервіс” про стягнення боргу в сумі 3108,95 грн. за спожиту теплову енергію відповідно до договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 704296 від 01.02.2009р.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 15.03.2012р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 11, 15, 16, 96, 509, 530 ЦК України, ст. 1, 2, 193, 276 ГК України, ст. 66, 67, 82 ГПК України, ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру”, ст. Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” та умовами договору купівлі-продажу теплової енергії № 704296 від 01.02.2009р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 16.03.2012р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі 5009/997/12 (провадження № 3/24/12), справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 28.03.2012р. о 10 годині 00 хвилин.

В судовому засіданні 28.03.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 02.04.2012р.

Під час розгляду справи прокурор та представник позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляли.

В судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги, викладені в позовній заяві № 129-85-12 від 14.03.2012р., та просять суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 704296 від 01.02.2009р. у розмірі 3108,95 грн., а саме: 3031,33 грн. основного боргу, 12,03 грн. - 3% річних від простроченої суми, 3,42 грн. інфляційних витрат та 62,17 грн. пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач, зокрема зазначив, що за період з жовтня по грудень 2011р. Концерн “МТМ” відпустив відповідачу теплову енергію на загальну суму 3031,33 грн., що підтверджується актами приймання-передачі теплової енергії.

Проте, в порушення п. 6.2, 6.3 Договору, відповідач своєчасно і в повному обсязі оплату за рахунками не здійснив.

Таким чином, заборгованість відповідача за теплову енергію складає 3031,33 грн.

Також, відповідно до ст. 625 ЦК України та п.п. 7.2.8 п. 7.2 Договору, позивач просить суд стягнути з відповідача 62,17 грн. пені, 3,42 грн. інфляційних витрат та 12,03 грн. - 3% річних від простроченої суми.

Відповідач відзив на позовну заяву, витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, в судове засідання не зявився.

В абзацах 2-6 пункту 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розяснено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

У визначенні місця проживання інших фізичних осіб господарському суду слід враховувати приписи частини першої статті 29 Цивільного кодексу України, за якими таким місцем є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Частиною шостою цієї статті передбачено, що фізична особа може мати кілька місць проживання.

Водночас громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 Господарського кодексу України (частина перша статті 128 названого Кодексу).

Таким чином місцезнаходження (місце проживання) відповідача визначається за даними його державної реєстрації як субєкта господарювання.

Згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за електронним запитом господарського суду Запорізької області від 28.03.2012р. № 13436462, станом на 28.03.2012р. місцезнаходження юридичної особи ПП “Омар Сервіс” є: 69067, м. Запоріжжя, вул. Союзна, 36.

Саме на цю адресу направлено судом копію ухвали від 16.03.2012р. про порушення провадження у справі № 5009/997/12.

В пункті 3.9.1 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 N 18 також зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам, прокурору, якщо він є заявником, за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Копія ухвали від 16.03.2012р. про порушення провадження у справі № 5009/997/12 (провадження № 3/24/12), яка направлена відповідачу за адресою, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, повернулась до господарського суду Запорізької області з відміткою пошти: “За зазначеною адресою організація не зареєстрована”.

Господарський суд враховує, що відповідач не повідомив суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження) та про неможливість прибуття в судове засідання.

Питання про визнання явки представника відповідача у засідання господарського суду обовязковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. №18).

Надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача та думку прокурора, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Концерном “МТМ” в особі Філії Концерну “МТМ” Заводського району м. Запоріжжя (Теплопостачальна організація) та ПП “Омар Сервіс” (Споживач) укладений договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 704296 від 01.02.2009р. (надалі - Договір), за яким Теплопостачальна організація бере на себе зобовязання відпустити теплову енергію в гарячій воді Споживачу, а Споживач зобовязується прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в термін та порядку, встановленими умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невідємними частинами (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору, теплова енергія відпускається Споживачу в Гкал згідно з Додатком № 1 до цього договору в гарячій воді на такі потреби:

- опалення та вентиляцію на протязі опалювального періоду;

- підігрів води за наявності можливості;

- інші технологічні потреби.

Позивачем виконані всі умови договору, що підтверджується актами приймання-передачі теплової енергії в період з жовтня по грудень 2011р., а саме: від 31.10.2011р. на суму 386,35 грн., від 30.11.2011р. на суму 1321,80 грн. та від 31.12.2011р. на суму 1323,18 грн. (а.с. 21-23).

Відповідно до п.п.3.2.6 п.3.2 Договору, споживач теплової енергії зобовязується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором.

Згідно п.п.6.1 п.6 Договору, розрахунки за даним договором здійснюється в грошовій або в іншій формі, що не заперечує діючому законодавству, відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування тарифів (цін) діючих на час розрахунків (Додаток № 5 до цього договору) та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії або даних, встановлених розрахунковим способом.

Відповідно п. 6.2 Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць.

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що оплата за теплову енергію проводиться шляхом перерахування грошових коштів у розрахунковому періоді на поточний рахунок Теплопостачальної організації. Остаточні розрахунки за відпущену у розрахунковому періоді теплову енергію здійснюється Споживачем на підставі акту приймання-передачі теплової енергії у термін до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно п. 6.6 Договору, Споживач з 10 по 12 число місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати від Теплопостачальної організації за адресою: вул. Фундаментальна, буд. 3, тел. 222-77-24, документи за розрахунковий період:

- рахунок-фактуру;

- акт приймання - передачі теплової енергії;

- податкову накладну (платникам ПДВ);

- акт звіряння розрахунків (за вимогою споживача).

Згідно п.п.6.6.1 п.6.6 Договору, отриманий Акт приймання-передачі теплової енергії Споживач повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу Теплопостачальної організації на протязі п'яти днів з дати отримання. Датою отримання акту вважається:

- при отриманні нарочним - дата вручення представнику Споживача;

- при направленні рекомендованим листом дата, зазначена у відбитку поштового штемпелю на документі, що зроблений поштовим відділенням та підтверджує відправлення, з урахуванням поштового пробігу документа (по місту - 3 дні, по області 5 днів, по Україні - 7 днів).

Згідно п.п. 6.6.2 п. 6.6 Договору, в разі неотримання Акту приймання-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у термін, встановлений п.6.6.1 договору, акт підписується Теплопостачальною організацією з позначенням про відмову у підписанні його Споживачем, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період.

Відповідач не в виконав умови договору та не сплатив надані послуги на суму 3031,33 грн. за період з жовтня по грудень 2011 року.

Таким чином, сума основної заборгованості відповідача перед позивачем складає 3 031,33 грн.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону України від 05.11.1991р. N 1789-XII “Про прокуратору”, при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Згідно ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Формами представництва є:

звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

участь у розгляді судами справ;

внесення апеляційної, касаційної скарги на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999р. № 3-рп/99, під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах” потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, прокурором правомірно визначено Концерн “Міські теплові мережі”.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 ГПК України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Так, господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до субєкта, який порушив зобовязання, не звільняє цього субєкта від обовязку виконати зобовязання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобовязання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обовязки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обовязків може бути настання або ненастання певної події.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 704296 від 01.02.2009р.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У справі, що розглядається, оплата за теплову енергію проводиться шляхом перерахування грошових коштів у розрахунковому періоді на поточний рахунок Теплопостачальної організації. Остаточні розрахунки за відпущену у розрахунковому періоді теплову енергію здійснюється Споживачем на підставі акту приймання-передачі теплової енергії у термін до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 6.3 Договору).

Згідно ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобовязання за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 704296 від 01.02.2009р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Акти приймання-передачі теплової енергії на загальну суму 3031,33 грн. оформлені позивачем відповідно до п.п. 6.6.2 п. 6.6 договору № 704296 від 01.02.2009р. і вважаються погодженими сторонами.

Тому вказані акти є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в них розрахунковий період.

Борг відповідача в сумі 3031,33 грн. підтверджується детальним та обґрунтованим розрахунком позивача, який перевірений господарським судом.

Враховуючи те, що ПП “Омар Сервіс” не виконало грошові зобовязання перед позивачем за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 704296 від 01.02.2009р., вимоги про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 3031,33 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції, а саме: 62,17 грн. пені, 12,03 грн. 3 % річних від простроченої суми та 3,42 грн. втрат від інфляції грошових коштів.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобовязання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобовязань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Відповідно до п.п. 7.2.8 п.7.2 Договору, в разі несплати або несвоєчасної оплати Споживачем за теплову енергію відповідно до терміну, встановленого у пункті 6.3 цього Договору, з наступного дня після закінчення терміну сплати Споживачу нараховується пеня у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу (але не більше суми обумовленої чинним законодавством) за кожен день прострочення по день фактичної оплати.

Господарським судом встановлено, що відповідачу правомірно нараховано пеню в розмірі 62,17 грн. (розрахунок в додатках до позовної заяви, а.с.29), оскільки це не суперечить діючому законодавству та п.п. 7.2.8 п.7.2 Договору.

Враховуючи встановлений факт невиконання ПП “Омар Сервіс” грошових зобовязань, вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 62,17 грн. підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 704296 від 01.02.2009р. сторони інший розмір процентів не встановлювали.

Враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобовязань, вимоги про стягнення з нього на користь позивача 12,03 грн. - 3 % річних від простроченої суми підлягають задоволенню повністю. Розрахунок позивача в додатках до позовної заяви (а.с.28) в цій частині перевірений судом і не суперечить діючому законодавству.

Відповідно до “Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” № 62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України, для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою.

У випадку, коли відшкодуванню належить сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Тому умовно слід рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня.

Розрахунок строків прострочення виконання грошового зобовязання за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 704296 від 01.02.2009р. у додатках до позовної заяви (а.с.30) перевірений судом і визнається таким, що зроблений вірно.

Відтак, стягненню в цій частині за період з 01.12.2011р. по 01.01.2012р. включно підлягає сума інфляційних витрат в розмірі 3,42 грн.

Згідно ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача в повному обсязі, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства “Омар Сервіс” (69067, м. Запоріжжя, вул. Союзна, 36, ідентифікаційний код 36065006) на користь Концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, п/р зі спеціальним режимом використання № 26030301001951 в Філії Запорізького обласного управління ВАТ “Державний ощадний банк України”, МФО 313957, ідентифікаційний код 32121458) 3 031 (три тисячі тридцять одну) грн. 33 коп. основного боргу за поставлену теплову енергію, 62 (шістдесят дві) грн. 17 коп. пені, 12 (дванадцять) грн. 03 коп. 3% річних від простроченої суми та 3 (три) грн. 42 коп. втрат від інфляції грошових коштів.

3. Стягнути з Приватного підприємства “Омар Сервіс” (69067, м. Запоріжжя, вул. Союзна, 36, ідентифікаційний код 36065006) в доход Державного бюджету України (одержувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), банк одержувача: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевський район), р/р 31215206783007, МФО 813015, код ЄДРПОУ 38025409, код бюджетної класифікації 22030001, символ звітності 206) 1609 (одну тисячу шістсот девять) грн. 50 коп. судового збору.

Суддя В.М. Соловйов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлене і підписане відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 02.04.2012р.