Рішення № 22330415, 04.04.2012, Рутченківський районний суд міста Донецька (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Донецька)

Справа № 2/0525/1006/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2012 року Кіровський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого - судді Подолянчука І.М.

при секретарі Мінченковій С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ «Ерсте Банк»до ОСОБА_1

«Про стягнення заборгованості за договором кредитування»суд, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Ернсте Банк» звернувся до суду із позовом, в якому вказує, що 25 квітня 2008 р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/9352/3/13096, згідно якого позивачем було надано відповідачу кредит в сумі 46000 доларів США на споживчі цілі зі строком користування до 24 квітня 2018 року та зі сплатою 13, 5 відсотків річних.

Отримання позивачем вищевказаних грошових коштів підтверджується випискою з особового рахунку та заява готівки № 9352/143978 від 25 квітня 2008 р.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором відповідачем передано позивачу в іпотеку земельну ділянку площею 0, 2728 га, кадастровий номер 1421580800:02:000:0140, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (договір іпотеки № 014/9352/3/13096 від 25 квітня 2008р., посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2, за реєстраційним №4236).

Відповідно до зазначеного кредитного договору відповідач зобовязався щомісячно, до 15 числа кожного місяця, здійснювати часткове погашення кредиту та сплату відсотків за фактичне використання кредитних коштів згідно з Графіком платежів, що є додатком до Кредитного договору.

Також, згідно п.4.1.5 Договору іпотеки, п.5.7 Кредитного договору відповідач, або третя особа, як іпотекодавець зобовязаний застрахувати предмет іпотеки на повну його вартість на випадок втрати, пошкодження або загибелі предмета іпотеки, а також здійснити страхування свого життя на користь іпотекодержателя за власний рахунок на весь строк дії кредитного договору та поновлювати дію договорів страхування.

Зважаючи на те, що термі дії Договору страхування земельної ділянки, що є предметом застави № 7201719 від 17.04.2008 р. та Договору страхування від нещасного випадку громадян , що уклали договір кредитування № 7112693 від 17.04.2008р., закінчився 17.04.2009 р., станом на 24 червня 2009р. договори страхування не поновлені, що несе за собою певний ризик для Банку.

Так, відповідачем порушено два основних обовязки: виплачувати заборгованість по кредиту та поновлювати строки договорів страхування.

З моменту виникнення заборгованості за кредитним договором № 014/9352/3/13096 від 25 квітня 2008 р. банком були прийняті наступні заходи:

30 грудня 2008р. відповідачу було направлено попередження у звязку з прострочкою платежу по кредиту № 13.2.0/25/658 від 30 грудня 2008 р.

20 січня 2009р. відповідачу було вручено повідомлення-вимога про порушення основного зобовязання № 13.2.0./25/663 від 20 січня 2009 р.

14 лютого 2009р. відповідачу рекомендованим листом було направлено повідомлення-вимога про порушення зобовязання № 132.0./25/47 від 12 лютого 2009 р.

19 лютого 2009р. відповідачу була направлена рекомендованим листом з повідомлення вимога про усунення порушення зобовязань - дострокове повернення боргу № 13.2.0/25/53 від 17 лютого 2009 р.

Незважаючи на прийняті банком заходи, до цього часу зобовязання не виконані, тому умови кредитного договору та договору іпотеки позивачем порушені.

Станом на 16 січня 2012 р. загальна заборгованість за кредитом та відсотками відповідача перед позивачем за кредитним договором № 014/9352/3/13096 від 25 квітня 2008р. з пенею становить 83858, 92 доларів США, у тому числі:

-43316, 69 доларів США сума кредиту;

-17062, 10 доларів США сума відсотків;

-10298, 56 доларів США пеня за прострочення кредиту;

-13181, 57 доларів США пеня за прострочення відсотків.

Позивач просив постановити судове рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк»заборгованість за кредитним договором № 014/9352/3/13096 від 25.04.2008 р. в розмірі 83858, 92 доларів США, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 223 долари 35 центів США та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 250, 00 грн.

В судовому засіданні представник позивача за дорученням підтримав позовні вимоги і суду дав пояснення, аналогічні позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 в судове засідання зявився, позовні вимоги не визнав та суду пояснив, що дійсно між позивачем та відповідачем 25 квітня 2008р. було укладено кредитний договір № 014/9352/2/13096, за яким Позивач надав відповідачу кредит в сумі 46000, 00 доларів США зі сплатою 13, 5 % річних.

Ст. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте одночасно обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»№ 15-93.

Ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»2121-111 кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом.

У ст. 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу ЦБ України.

Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операції з валютними цінностями відповідно до п.2 ст. 5 цього Декрету

З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операції з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог пп. «в»п.4 ст.5 Декрету № 15-93, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні у законодавстві не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначення операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету № 15-93 є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Згідно з положенням ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1-3, 5 і 6 ст.203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Позивачем належним та допустимими доказами не підтверджено наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України для здійснення кредитних операцій у іноземній валюті на момент укладання кредитного договору, який є предметом позовних вимог.

Тому, на думку відповідача, позовні вимоги Позивача, щодо стягнення заборгованості за кредитним договором (у тому числі - відсотків та штрафних санкцій) саме в доларах США є безпідставними та необґрунтованими.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цивільних справах між двома резидентами України, до набрання чинності Закону України «Про судовий збір», слід керуватися вимогами декрету КМ України від 21 січня 1993р. № 7-93 «Про державне мито», Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита.

Тому державне мито резиденти мали сплачувати виключно у національній валюті, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 99 Конституції грошовою одиницею України є гривня.

Положення ч.2 ст.7 Декрету № 7-93 проте, що з позовів, які подаються до суду в іноземній валюті, а також за дії та операції в іноземній валюті державне мито сплачується в іноземній валюті, поширюється лише на резидентів.

Тому, на думку відповідача, позовні вимоги позивача, щодо стягнення витрат на сплату державного мита саме в доларах США, є безпідставними та необґрунтованими.

Просили суд на підтвердження цих доводів, при розгляді цієї справи врахувати позицію ВС України, викладену у Листі Судової палати у цивільних справах Верховного Суду «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин» від 07 жовтня 2010 р.

Крім того, 25 квітня 2008р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір іпотеки № 014/9352/3/13096, за яким відповідач передав позивачу в іпотеку земельну ділянку площею 0,2728га з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Заставна вартість предмета іпотеки, на момент укладання Договору іпотеки відповідно до п.1.3 договору була визначена рівні 632337, 00 гривень, що відповідно до офіційного курсу НБ України на день укладання договору дорівнювало 125215, 24 доларів США.

Відповідно до положень ст. 600 ЦК України, зобовязання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо).

Розмір, строки і порядок передання відступного встановлюються сторонами.

Відповідач неодноразово звертався до позивача з пропозицією припинити зобовязання за кредитним договором № 014/9352/3/13096 (який є предметом позовних вимог ) шляхом передачі відступного земельної ділянки, яка є власністю відповідача і є предметом договору іпотеки № 014/9352/3/13096 від 25.04.2008 р.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав:

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання повинне виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пеня є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

В судовому засіданні встановлено факт того, що 25 квітня 2008 р. між позивачем ВАТ «Ернсте Банк»та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/9352/3/13096, згідно якого Позивачем було надано відповідачу кредит на споживчі цілі в сумі 46000 доларів США строком користування до 24 квітня 2018 року зі сплатою 13, 5 відсотків річних. Отримання грошових коштів підтверджується випискою з особового рахунку та заява готівки № 9352/143978 від 25.04.2008 р.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором відповідачем передано позивачу в іпотеку земельну ділянку площею 0, 2728га, кадастровий номер 1421580800:02:000:0140, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (договір іпотеки № 014/9352/3/13096 від 25 квітня 2008р., посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2, за рреєстраційним № 4236).

Відповідно до зазначеного кредитного договору відповідач зобовязався щомісячно, до 15 числа кожного місяця, здійснювати часткове погашення кредиту та сплату відсотків за фактичне використання кредитних коштів відповідно до Графіка платежів, що є додатком до Кредитного договору.

Також, згідно п.4.1.5 Договору іпотеки, п.5.7 Кредитного договору, відповідач або третя особа, як іпотекодавець зобовязаний застрахувати предмет іпотеки на повну його вартість на випадок втрати, пошкодження або загибелі предмета іпотеки, а також здійснити страхування свого життя на користь іпотеко держателя за власний рахунок на весь строк дії кредитного договору та поновлювати дію договорів страхування.

Зважаючи на те, що термі дії Договору страхування земельної ділянки, що є предметом застави № 7201719 від 17 квітня 2008р. та Договору страхування від нещасного випадку громадян що уклали договір кредитування № 7112693 від 17 квітня 2008р. закінчився 17 квітня 2009р., станом на 24 червня 2009р. договори страхування не поновлені, що несе за собою певний ризик для Банку.

Так, відповідачем порушено два основних обовязки: сплачувати заборгованість по кредиту та поновлювати договори страхування.

З моменту виникнення заборгованості за кредитним договором № 014/9352/3/13096 від 25 квітня 2008р. банком-позивачем були прийняті наступні заходи:

30 грудня 2008р. відповідачу ОСОБА_1 було направлено попередження у звязку з про строчкою платежу по кредиту № 13.2.0/25/658 від 30 грудня 2008 р.

20 січня 2009 р. відповідачу було вручено повідомлення-вимога про порушення основного зобовязання № 13.2.0./25/663 від 20 січня 2009 р.

14 лютого 2009 р. відповідачу рекомендованим листом було направлено повідомлення-вимога про порушення зобовязання № 132.0./25/47 від 12 лютого 2009 р.

19 лютого 2009 р. відповідачу була направлена рекомендованим листом з повідомлення вимога про усунення порушення зобовязань - дострокове повернення боргу № 13.2.0/25/53 від 17 лютого 2009 р.

Незважаючи на прийняті банком-позивачем заходи, до цього часу відповідачем зобовязання за крелдитним договормо не виконані, тому умови кредитного договору та договору іпотеки порушені.

Станом на 16 січня 2012р. загальна заборгованість за кредитом та відсотками відповідача перед позивачем за кредитним договором № 014/9352/3/13096 від 25 квітня 2008р. з пенею становить 83858, 92 доларів США, у тому числі:

-43316, 69 доларів США сума кредиту;

-17062, 10 доларів США сума відсотків;

-10298, 56 доларів США пеня за прострочення кредиту;

-13181, 57 доларів США пеня за прострочення відсотків.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ПАТ «Ерсте Банк» в частині стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 014/9352/3/13096 від 25 квітня 2008р. в сумі 83858, 92 доларів США.

Згідно ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Суд вважає, що підтверджені документами судові витрати в сумі 223 доларів 35 центів США, понесені позивачем при оплаті державного мита при подачі позовної заяви та витрати в сумі 250 грн., понесені позивачем на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в повному обсязі, але не в доларах США, а в національній валюті України, так як розподіл судових витрат у цивільних справах між двома резидентами України, до набрання чинності Закону України «Про судовий збір», визначається вимогами декрету КМ України від 21 січня 1993р. № 7-93 «Про державне мито»та Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита.

Тому державне мито резиденти повинні сплачувати виключно у національній валюті, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 99 Конституції, грошовою одиницею України є гривня.

Курс долара США відносно української гривні станом на 06 липня 2009р. складав 763,7700 українських гривень за 100 доларів США.

Тобто, 223 долара 35 центів США будуть відповідати 1705 грн. 88 коп., вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в якості понесених позивачем судових витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. 16, 525, 526,549, 550, 1048, 1049, 1050, 1052, 1054 ЦК України; ст.ст. 3, 15, 88, 107, 109, 110, 118-120 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ПАТ «Ерсте Банк»- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» (м. Київ, вул.. Польова, 24 «д», код ЄДРПОУ 34001693) ) заборгованість за кредитним договором № 014/9352/3/13096 від 25 квітня 2008 р. в розмірі 83858 ( вісімдесят три тисячі вісімсот пятдесят вісім) доларів 92 центи США, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1705 (тисячу сімсот пять) грн.88 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 250, 00 (двісті пятдесят) грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через місцевий суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: