Ухвала суду № 22322692, 15.02.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2012 р.Справа № 2-а-13772/09/2170 Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Кравченко І.М. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравець О.О.

судді Золотнікова О.С.

судді Осіпова Ю.В.

за участю секретаря Соколової М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної податкової інспекції у м. Херсоні, Першого заступника прокурора Херсонської області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2010 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Леон-Авто»до Державної податкової інспекції у м. Херсоні, Державної податкової адміністрації у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

26 жовтня 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Леон-Авто» звернулося до суду першої інстанції з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні, Державної податкової адміністрації у Херсонській області, та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення ДПІ у м. Херсоні від 12 жовтня 2009 року № 0004633500/0, № 0004623500/0, № 0004643500/0.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2010 року позов був задоволений .

Не погоджуючись з вказаною постановою Державна податкова інспекція у м. Херсоні, Перший заступник прокурора Херсонської області надали апеляційні скарги, у яких вважають вказану постанову прийнятою з порушенням норм матеріального права, просять її скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.34 -39 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі ,в межах повноважень та у спосіб ,що передбачені Конституцією й законами України

Судом першої інстанції встановлено, що головним державним податковим ревізором-інспектором ДПА у Херсонській області Гонтаренко К.В. з 31.08.2008 року по 30.09.2008 року на підставі постанови Комсомольського районного суду від 31.08.2009р. була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка Товариство з обмеженою відповідальністю «Леон-Авто» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з ПП «ВКФ «Мідос», ПП «Ромакс ЛТД», ПП «Грейн-Мастер»та МПБП «Віміна»за період з 01.01. 2006р. по 31.03. 2008р., за результатами якої складено акт перевірки від 30.09.2009р. №16/35-101/24957599, на підставі якого Державною податковою інспекцією у м. Херсоні 12.10.2009р. винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0004623500/0, яким за порушення п.5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 112178 грн., у тому числі 74785 грн. - за основним платежем та 37393 грн. за штрафними санкціями;

- №0004633500/0, яким за порушення п.1.3 ст.1, пп.3.1.1 п.3.1 ст. 3, пп..7.2.3, 7.2.4,7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 51822 грн., у тому числі 34548 грн. - за основним платежем та 17274 грн. - за штрафними санкціями;

- №0004643500/0, яким за порушення п.7.2 ст.7 Закону Україну «Про податок на додану вартість»позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий 2007 рік на 1939 грн. і визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 1939 грн. та штрафні санкції в розмірі 970 грн..

В акті перевірки від 30.09.2009р. податковий ревізор-інспектор прийшов до висновку, що в порушення п.5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем у період з 01.01.2006р. по 31.03.2008р. віднесено до складу валових витрат вартість товарно-матеріальних цінностей (послуг) на підставі накладних, виданих ПП «ВКФ «Мідос», ПП «Ромакс ЛТД»та ПП «Грейн-Мастер»на загальну суму 299139,97 грн., в результаті чого позивачем у вказаному періоді занижено суми податку на прибуток усього на 74785 грн., так як постановами Господарського суду Херсонської області від 27.05.2008р. по справі №9/271-АП-08, від 18.08.2008р. по справі 9/270-АП-08 та від 26.06.2007р. по справі 16/124-АП-07, були визнані недійсними установчі та реєстраційні документи ПП «Ромакс ЛТД», ПП «Грейн-Мастер», ПП «ВКФ «Мідос» та скасовано держану реєстрацію цих підприємств.

В акті перевірки також міститься висновок про те, що в порушення п.1.3 ст.1, пп.3.1.1 п.3.1 ст. 3, пп..7.2.3, пп.. -7.2.4,пп..7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем завищено податковий кредит на 59828 грн. по операціям з ПП «ВКФ «Мідос», ПП «Ромакс ЛТД»та ПП «Грейн-Мастер», внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 57853 грн. , оскільки Господарським судом Херсонської області прийняті рішення про скасування реєстрації та визнання недійсними установчих та реєстраційних документів вищевказаних контрагентів позивача, то ці контрагенти не відповідають ознакам платника ПДВ, не мали права на нарахування податку, складання податкових накладних, так як не здійснювали господарську діяльність.

Відповідно до п. 5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 334/94-ВР, валові витрати виробництва та o6iry (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст.ст. 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях i повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 вказаного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: { Абзац перший підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 в редакції Закону N 398-V від 30.11.2006 } придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).{ Підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 977-XIV від 15.07.99; в редакції Закону N 2505-IV від 25.03.2005 } Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). { Абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 в редакції Закону N 2505-IV від 25.03.2005 } У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією. Підставою для нарахування податкового кредиту без отримання податкової накладної також є: транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, за винятком тих, в яких форма встановлена міжнародними стандартами; { Абзац п'ятий підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2642-IV від 03.06.2005 } касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку на додану вартість). { Підпункт 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом N 644/97-ВР від 19.11.97; в редакції Закону N 2505-IV від 25.03.2005 } Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобовязання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а в разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)). Згідно частини 2 статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Отже, судом першої інстанції було правомірно встановлено, що на час укладання та виконання господарських зобовязань контрагенти позивача були належним чином зареєстрованими та відносилися до платників податку на додану вартість, а проведення позивачем господарських операції ПП «ВКФ «Мідос», ПП «Ромакс ЛТД»та ПП «Грейн-Мастер»підтверджено первинними документами (договори, накладі податкові накладні, платіжні доручення, акти виконаних робіт тощо), яки були вилучені позивача ще до проведення перевірки згідно протоколу виїмки від 08.04.2004р. та протоколу обшуку від 17.08.2009р..

Так, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Однак зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що позивачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарське зобовязання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплату податків та позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентами, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої..

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає ,що суд 1-ої інстанції дійшов до відногою висновку про задоволення позовних вимог, так як у позивача були усі передбачені ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підстави для включення витрат по договорах до податкового кредиту, а висновки акту перевірки щодо недійсності провочинів та застосування до позивача штрафних фінансових санкцій є неправомірним.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції , що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню .

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті постанови правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні позивачем фактичних обставин і норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що не має підстав для зміни чи скасування постанови суду , апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ч.1 ст. 195, ст.196, п.1 ч.1. ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 210, ст.211, ст. 212 , ч. 5 ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у м. Херсоні, Першого заступника прокурора Херсонської області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2010 року без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України шляхом подання касаційної скарги протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя пис/

Судді: /