Рішення № 22318129, 02.04.2012, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/3011/12

Справа № 2/0424/246/12 Головуючий у 1 й інстанції - Семененко В.С.

Доповідач - Черненкова Л.А.

Категорія 50

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2012 року м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Дерев'янка О.Г., Красвітної Т.П.

при секретарі - Горлаковій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 17 січня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат»про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И Л А:

30 вересня 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаною позовною заявою, в якій просив суд поновити його на роботі підземним електрослюсарем черговим і по ремонту обладнання 3-го розряду на шахті 8/2 ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01.09.2011 року по день поновлення на роботі; стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з 13.06.2003 року по 01.09.2011 року в сумі 384531,74 грн.; рішення щодо стягнення заборгованості по зарплаті допустити негайному виконанню.

Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2011 року роз'єднанні позовні вимоги ОСОБА_2, з виділенням у самостійне провадження позовну вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі, згідно із заявою позивача.

В обґрунтування позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 посилався на те, що працював у відповідача з 1994 року на різних посадах. В 2002 році він був переведений на шахту № 2 ПАТ "МГЗК". У 2003 році з ним трапився нещасний випадок пов'язаний з виробництвом і згідно висновку МСЕК від 24.06.2009 року йому було встановлено третю групу інвалідності, втрата професійної працездатності 60% та рекомендована праця на поверхні. 08.10.2010 року висновком МСЕК йому повторно було встановлено третю групу інвалідності, 60% втрати професійної працездатності до 01.08.2012 року та рекомендовано характер праці електрослюсаря на поверхні по ремонту безструмового обладнання. 01.09.2011 року згідно наказу № 460/к він був звільнений з роботи за п.2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я. Звільнення вважає незаконним оскільки згідно трудового законодавства відповідач зобов'язаний перевести його за його згодою на іншу роботу згідно рекомендації МСЕК, що не було зроблено. На порушення ч.2 ст. 40 КЗпП України власник не провів працевлаштування відповідно до висновку МСЕК, чим порушив вимоги закону щодо звільнення. Більше того, звільнення було проведено в період непрацездатності, а тому він повинен бути поновлений на роботі.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 17 січня 2012 року ухвалено: в позові ОСОБА_2 відмовити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким позов задовольнити, поновити його поверхневим слюсарем черговим і по ремонту обладнання на будь-якому структурному підрозділі ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" чи іншій посаді відповідно до висновку МСЕК та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 01.09.2011 року по день поновлення на роботі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи внаслідок неправильного прийняття, дослідження та оцінки доказів; порушення норм процесуального права, а також участь в ухваленні рішення судді, якому заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді; суд неправильно застосував норми матеріального права та не застосував закон, який підлягав застосуванню.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник публічного акціонерного товариства "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а рішення суду є законним.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював на ПАТ "МГЗК" з 1994 року. В 2003 році з ним стався нещасний випадок пов'язаний з виробництвом та згідно висновку МСЕК від 24.06.2009 року йому встановлено третю групу інвалідності та 60% втрати працездатності. 14.07.2010 року згідно висновку МСЕК позивачу повторно встановлено третю групу інвалідності та 60% втрати працездатності до 01.08.2012 року. Таким чином, позивач не може виконувати роботу підземного електрослюсаря за станом здоров'я.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що адміністрація ПАТ "МГЗК" приймала усі заходи для працевлаштування ОСОБА_2 згідно рекомендацій МСЕК. Згідно довідок МСЕК від 24.06.2009 року та від 08.07.2010 року позивачу за станом здоров'я рекомендовано виконувати роботу слюсаря на поверхні. У відповідності до цих довідок МСЕК позивач адміністрацією підприємства неодноразово запрошувався на комісію з працевлаштування, однак ОСОБА_2 свідомо не бажав отримувати вказані запрошення. Так, 02.08.2010 року та 01.08.2011 року ОСОБА_2 було запропоновано ознайомитися з переліком вакантних посад на ПАТ "МГЗК", а саме: поверхневого слюсаря чергового та по ремонту обладнання, поверхневого стволового, механіка дільниці з метою виконання рекомендацій МСЕК та переведення на легшу роботу, що відповідає стану його здоров'я, однак ОСОБА_2 відмовився від ознайомлення з переліком вакантних посад, про що були складені акти, які позивач також відмовився підписати, що підтверджується поясненнями свідків, допитаних у судовому засіданні. З моменту встановлення позивачу третьої групи інвалідності та видачі відповідних рекомендацій МСЕК щодо його працевлаштування ОСОБА_2 жодного разу не звертався на підприємство з проханням перевести його на роботу, яка відповідає стану його здоров'я. Згідно наказу № 1704 від 09.12.2011 року "Про реструктуризацію шахти № 8/2 в зв'язку з ліквідацією дільниці шахти № 2" вакантні робочі місця на даний момент відсутні. На засіданні профспілкового комітету від 22.08.2011 року було розглянуто питання щодо надання дозволу на звільнення ОСОБА_2 за станом здоров'я, та така згода була надана. Таким чином, суд вважає, що відповідачем звільнення позивача було проведено з дотриманням норм діючого трудового законодавства і підстави для задоволення позовних вимог щодо поновлення позивача на роботі відсутні.

Проте погодитись із такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення у справі, а саме: виниклі спірні правовідносини; недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та допустив припущення в обґрунтуванні вирішення спору.

Відповідно до пункту 2 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

Припинення трудового договору за пунктом 2 статті 40 КЗпП України є правильним у тому разі, якщо воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.92 "Про практику розгляду судами трудових спорів", - при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв'язку з нездатністю забезпечити залежну дисципліну праці у відповідній структурі. Не можна визнати законним звільнення з цих підстав лише з мотивів відсутності спеціальної освіти (диплома), якщо відповідно до чинного законодавства наявність її не є обов'язковою умовою виконання роботи, обумовленої трудовим договором. Проте у випадках, коли згідно з законодавством виконання певної роботи допускається після надання в установленому порядку спеціального права (водії автомобільного та електротранспорту тощо), позбавлення цього права може бути підставою для звільнення працівника з мотивів невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі з додержанням правил ч. 2 ст. 40 КЗпП.

Згідно п.18 вказаної постанови, - при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

За змістом ч. 2 ст. 40 КЗпП України перед звільненням з підстав, передбачених п.2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України власник зобов'язаний запропонувати працівнику наявні вакансії, на які той може претендувати з врахуванням його спеціальності, кваліфікації, досвіду трудової діяльності та стану здоров'я.

Частина друга ст. 40 КЗпП допускає звільнення з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 2 ст. 40 КЗпП, лише у випадку, коли працівника неможливо перевести за його згодою на іншу роботу. Власник виключить поновлення працівника на роботі з причини невжиття ним заходів для переведення працівника тільки за умови, що запропонує працівникові, який звільняється, вакансії, на які може претендувати працівник з урахуванням спеціальності, кваліфікації, досвіду трудової діяльності та стану здоров'я.

Висновки суду першої інстанції про те, що адміністрація ПАТ "МГЗК" приймала усі заходи для працевлаштування ОСОБА_2 згідно рекомендацій МСЕК про можливість його виконувати роботу слюсаря на поверхні шляхом неодноразового запрошення його адміністрацією підприємства на комісію з працевлаштування, та 02.08.2010 року і 01.08.2011 року ОСОБА_2 було запропоновано ознайомитися з переліком вакантних посад на ПАТ "МГЗК", а саме: поверхневого слюсаря чергового та по ремонту обладнання, поверхневого стволового, механіка дільниці з метою виконання рекомендацій МСЕК та переведення на легшу роботу, що відповідає стану його здоров'я, однак ОСОБА_2 відмовився від ознайомлення з переліком вакантних посад, про що були складені акти, які позивач також відмовився підписати, та він жодного разу не звертався на підприємство з проханням перевести його на роботу, яка відповідає стану його здоров'я - не можна визнати такими, що відповідають вимогам вищевказаного закону.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує з ухваленням нового рішення.

Судова колегія встановила і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 прийнятий на роботу у відповідача з 27.08.1996 року електрослюсарем черговим та по ремонту обладнання 4 розряду згідно розпорядження № 1151 від 30.08.1996 року. Після цього був переведений помічником машиніста екскаватора (25.03.1998 року), електромонтером 4 розряду (15.10.1998 року). 10.06.2002 року він був переведений на шахту № 2 ПАТ "МГЗК" підземним електрослюсарем черговим і по ремонту обладнання 3 розряду (а. с. 4-6). У 2003 році з ним трапився нещасний випадок пов'язаний з виробництвом і згідно висновку МСЕК від 24.06.2009 року йому було встановлено третю групу інвалідності, втрата професійної працездатності 60% та рекомендована праця на поверхні. 08.10.2010 року висновком МСЕК йому повторно було встановлено третю групу інвалідності, 60% втрати професійної працездатності до 01.08.2012 року та рекомендовано характер праці електрослюсаря на поверхні по ремонту безструмового обладнання (а. с. 8-13). З 22.03.2004 року позивач був звільнений з роботи згідно з п.2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я, однак за рішенням суду від 08 липня 2004 року його було поновлено на роботі. Згідно розпорядження № 164 від 09.07.2009 року (а. с. 121) начальника шахти № 8/2 вирішено: на підставі довідки МСЕК від 24.06.2009 року позивачу надати робоче місце в якості поверхневого слюсаря чергового і по ремонту обладнання з оплатою праці по середньому заробітку на період працевлаштування на постійне робоче місце, та не задіювати ОСОБА_2 на роботах з підземними умовами та в електроустановках. Позивач фактично не виходить на роботу з серпня 2007 року, у 2008 році відпрацьовано ним 1 зміна у червні та одна зміна у жовтні, у 2009 році на підприємстві режим простою, а в 2010 році та по день звільнення позивач на роботу не з'являється (а. с. 49-51, 59-60,108,54,57). Підприємство знаходилось у режимі простою з 01.11.2008 року по 01.01.2010 року (а.с.55-56). У відповідності до вказаних довідок МСЕК позивач адміністрацією підприємства неодноразово запрошувався на комісію з працевлаштування, однак листи відповідача повертались з відміткою про закінчення терміну зберігання (а.с.24-37,72-73). 02.08.2010 року та 01.08.2011 року ОСОБА_2 було запропоновано ознайомитися з переліком вакантних посад на ПАТ "МГЗК", а саме: поверхневого слюсаря чергового та по ремонту обладнання, поверхневого стволового, механіка дільниці з метою виконання рекомендацій МСЕК та переведення на легшу роботу, що відповідає стану його здоров'я, однак ОСОБА_2 відмовився від ознайомлення з переліком вакантних посад, про що були складені акти (а.с.32-34, 35-37). Згідно наказу № 1704 від 09.12.2011 року "Про реструктуризацію шахти № 8/2 в зв'язку з ліквідацією дільниці шахти № 2" та наданих штатних розкладів, вакантні робочі місця на даний момент відсутні за поясненнями представника відповідача та позивача (а.с.122-124). На засіданні профспілкового комітету від 22.08.2011 року було розглянуто питання щодо надання дозволу на звільнення ОСОБА_2 за станом здоров'я, та така згода була надана (а.с.38). 01.09.2011 року згідно наказу № 460/к позивач був звільнений з роботи за п.2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я (а. с. 7). Позивач перебуває на обліку як безробітний в Марганецькому міському центрі зайнятості з 13 жовтня 2011 року (а.с.80).

Аналізуючи докази у справі, судова колегія дійшла висновку про те, що звільняючи позивача, який є інвалідом у звязку з виробничою травмою, відповідач на порушення вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП не запропонував йому іншу роботу відповідно до вимог закону, а саме: не має доказів пропозицій працевлаштування на конкретні вакантні робочі місця, які показані цьому працівнику за станом його здоровя. Запрошення на комісію з працевлаштування та пропозиції ознайомитися з переліком вакантних посад на ПАТ "МГЗК" не може бути оцінено, як пропозиція працевлаштування.

В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач виявив згоду працювати на посаді електрослюсаря чергового і по ремонту обладнання у цеху ШХОВС згідно з переліком вакантних робочих місць у відповідача станом на 25.03.2012 року, про що власноручно написав заяву про згоду на перевод на вказану посаду.

Згідно до вимог статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.1991 року з подальшими змінами, - забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

Інваліди можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.

Згідно до статті 27 Конвенції про права інвалідів від 13.12.2006 року, дата ратифікації Україною 16.12.2009 року і дата набрання чинності для України, яка регулює працю та зайнятість інвалідів, - ч.1 - держави-учасниці визнають право інвалідів на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку інвалід вільно вибрав чи на яку він вільно погодився, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для інвалідів. Держави-учасниці забезпечують і заохочують реалізацію права на працю, зокрема тими особами, які отримують інвалідність під час трудової діяльності, шляхом ужиття, у тому числі в законодавчому порядку, належних заходів, спрямованих, зокрема, на таке: a) заборону дискримінації за ознакою інвалідності стосовно всіх питань, які стосуються всіх форм зайнятості, зокрема умов прийому на роботу, наймання та зайнятості, збереження роботи, просування по службі та безпечних і здорових умов праці; b) захист прав інвалідів нарівні з іншими на справедливі й сприятливі умови праці, зокрема рівні можливості й рівну винагороду за працю рівної цінності, безпечні та здорові умови праці, зокрема захист від домагань, та задоволення скарг; c) забезпечення того, щоб інваліди могли здійснювати свої трудові й профспілкові права нарівні з іншими; d) надання інвалідам можливості для ефективного доступу до загальних програм технічної та професійної орієнтації, служб працевлаштування та професійного й безперервного навчання; e) розширення на ринку праці можливостей для працевлаштування інвалідів та просування їх по службі, а також надання допомоги в пошуку, отриманні, збереженні та відновленні роботи; f) розширення можливостей для індивідуальної трудової діяльності, підприємництва, розвитку кооперативів і організації власної справи; g) наймання інвалідів у державному секторі; h) стимулювання наймання інвалідів у приватному секторі за допомогою належних стратегій і заходів, які можуть уключати програми позитивних дій, стимули та інші заходи; i) забезпечення інвалідам розумного пристосування робочого місця; j) заохочення набуття інвалідами досвіду роботи в умовах відкритого ринку праці; k) заохочення програм професійної та кваліфікаційної реабілітації, збереження робочих місць і повернення на роботу для інвалідів; ч.2 - держави-учасниці забезпечують, щоб інваліди не утримувалися в рабстві чи в підневільному становищі й були захищені нарівні з іншими від примусової чи обов'язкової праці.

З урахуванням зазначених вимог закону, судова колегія визнає звільнення проведеним з порушенням закону та поновлює позивача на роботі на посаді, з якої його було звільнено, що передбачено ч. 1 ст. 235 КЗпП України.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача належить стягнути його середній заробіток за час вимушеного прогулу, що складає за період з 01 вересня 2011 року по 29 березня 2012 року в розмірі 7083,77 гривень з наступного розрахунку.

Згідно довідки відповідача від 19.03.2012 року № 211/29 середньомісячна заробітна плата позивача складає 933,28 грн. та середньоденна заробітна плата складає 49,12 грн., яка розрахована за два останніх повних місяця його роботи у період липня та серпня 2006 року.

З урахуванням розміру мінімальної заробітної плати за період з 01 вересня 2011 року по 29 березня 2012 року, який більше, ніж визначений середній заробіток позивача, а саме: з 01.09.2011 року по 30.09.2011 року 960 грн.; з 01.10.2011 року по 30.11.2011 року 985 грн.; з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року 1004 грн.; з 01.01.2012 року по 29.03.2012 року 1073 грн., то середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню за 6 місяців 29 днів з відповідача на користь позивача в сумі 7083,77 гривень (960 + 985х2 міс. + 1004 +1073х2 міс. + 1003,77 ( 29 днів) = 7083,77 грн.).

Доводи позивача про те, що його було звільнено в період тимчасової непрацездатності, судова колегія вважає неспроможними за наступними підставами.

Надана позивачем ксерокопія довідки № 351 від 12.10.2011 року, яка видана лікарем ОСОБА_3 Томаківської центральної районної лікарні про те, що позивач знаходився на амбулаторному лікуванні в ЛОР лікаря з 01.09.2011 року по 12.09.2011 року та індивідуальну карту позивача із записом цього лікаря від 01.09.2011 року (а.с.76-78) не є доказом непрацездатності позивача на час звільнення згідно відповіді головного лікаря вказаної лікарні за № 1277 від 09.12.2011 року про те, що довідка отоларинголога не є документом, який звільняє від роботи (а.с.106).

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.92 "Про практику розгляду судами трудових спорів", - правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Виходячи із зазначених роз'яснень, судова колегія дійшла висновку про те, що доводи позивача про його тимчасову непрацездатність на час його звільнення не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні у зв'язку з тим, що у довідці лікаря отоларинголога не зазначено що позивач за станом здоров'я є тимчасово непрацездатний.

Вимоги в апеляційній скарзі про поновлення позивача на роботі в якості поверхневого слюсаря чергового і по ремонту обладнання на будь-якому структурному підрозділі ПАТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" чи іншій посаді відповідно до висновку МСЕК, - судова колегія вважає неспроможними у звязку з тим, що це не відповідає ч. 1 ст. 235 КЗпП України, ці вимоги виходять за межі позовних вимог. Суд може поновити на роботі працівника з якої він звільнений відповідно до укладеного трудового договору.

Судова колегія задовольняє позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з вищевказаних підстав.

На підставі ст. 88 ЦПК України ч.5, - якщо суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення то відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судових витрат за цією категорією справи та його позов задоволено, то судова колегія вважає, що судові витрати по справі повинні бути стягнуті з відповідача на користь держави, а саме: судовий збір у розмірі 107,30 гривень.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 17 січня 2012 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат»про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Поновити ОСОБА_2 на роботі на шахті № 2 публічного акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на посаді підземного електрослюсаря чергового і по ремонту обладнання 3 розряду.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», яке знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Марганець - 53400, вул. Радянська,62 та має ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 00190911, на користь ОСОБА_2 за рахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 вересня 2011 року по 29 березня 2012 року в розмірі 7083,77 гривень (сім тисяч вісімдесят три гривні 77 копійок).

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», яке знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Марганець - 53400, вул. Радянська,62 та має ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 00190911 на користь держави судовий збір у розмірі 107,30 гривень (сто сім гривень 30 копійок).

Рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 1073 гривень (одна тисяча сімдесят три гривні).

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді колегії