Ухвала суду № 22309651, 06.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7097/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"06" березня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Бабенка К.А, Федотова І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Офісний центр «Індустріальний»до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Офісний центр «Індустріальний»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про скасування податкових повідомлень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0000822307/16582 від 26 квітня 2011 року та №0000812307/16583 від 26 квітня 2011 року прийняті відповідачем на підставі Акту від 11.04.2011 року № 1566/2307/31922460 про результати невиїзної документальної перевірки позивача з питань фінансово-господарських відносин з приватним підприємством «Інтермастер»за період з 01.04.08 р. по 31.12.08 р. За результатами перевірки відповідач дійшов висновків про порушення позивачем п.п 7.4.1 та 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, п.п. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5, п.п. 8.3.1, 8.3.4 та 8.3.5. п. 8.3., п.п. 8.6.1. п. 8.6. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року №334/94-ВР, зокрема: занижено зобовязання з податку на прибуток за період з 01.04.2008 р. по 31.12.2008 р. у сумі 36534,00 грн., занижено зобовязання з ПДВ за той же період у сумі 65987,00 грн. Позивач не погоджується з висновками відповідача, вважає, що податкові повідомлення-рішення прийняті упереджено, необґрунтовано, вони не відповідають чинному законодавству України, а тому підлягають скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2011 року задоволено вказаний позов. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва від 26 квітня 2011 року № 0000812307/16582 та № 0000822307/16583.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державна податкова інспекції у Дарницькому районі м. Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що суперечить нормам матеріального права, та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову повністю.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Офісний центр «Індустріальний»є юридичною особою.

У період з 29.03.2011 року по 04.04.2011 року ДПІ у Дарницькому районі м. Києва проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань фінансово-господарських відносин з ПП «Інтермастер»за період з 01.04.2008 року по 31.12.2008 року.

За результатами даної перевірки складено акт № 1566/2307/31922460 від 11.04.2011 року, за змістом якого вказаною перевіркою виявлено порушення п.п. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5, п.п. 8.3.1, 8.3.4 та 8.3.5. п. 8.3., п.п. 8.6.1. п. 8.6. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: занижено зобовязання з податку на прибуток за період з 01.04.2008 року по 31.12.2008 року у сумі 36534,00 грн.; порушення п.п 7.4.1 та п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: занижено суму ПДВ за період з 01.04.2008 року по 31.12.2008 року у розмірі 65978,00 грн., оскільки за змістом відібраних оперативним співробітником ВПМ Броварської ОДПІ 03.09.2009 року пояснень від громадянина ОСОБА_4, який приблизно з кінця 2007 року і по теперішній час перебуває на посаді директора та засновника ПП «Інтермастер», в кінці 2007 року він здійснив державну реєстрацію ПП «Інтермастер»у Оболонській державній адміністрації м. Києва, вчинив дії для постановлення зазначеного підприємства на податковий облік, відкрив рахунок в установі банку. Після цього ніякої участі в діяльності підприємства не приймав. Дозвіл на виготовлення печатки ПП «Інтермастер»він не отримував, право власності на зазначене підприємство не передавав нікому, статут та установчий договір не складав, внеску до статутного фонду не здійснював, не підписував, не подавав та не просив інших осіб подавати податкову звітність ПП «Інтермастер»до податкової інспекції, ніяких договорів від імені ПП «Інтермастер»не укладав та не знає ніяких покупців та постачальників.

З урахуванням викладеного вище відповідачем було зроблено висновок про те, що правочин між позивачем та зазначеним вище субєктом господарювання було вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому він є нікчемним і не створює юридичних наслідків крім тих, що повязані з його недійсністю.

За результатами даної перевірки було зроблено висновок про те, що позивачем при здійсненні взаємовідносин з ПП «Інтермастер»за період з 01.04.2008 року по 31.12.2008 року було безпідставно віднесено до складу валових витрат на поліпшення основних фондів суму 124117,00 грн. Таким чином, в порушення п.п. 8.3.1, 8.3.4, 8.3.5. п. 8.3, п.п. 8.6.1 п. 8.6. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»амортизаційні відрахування, відображені в ІV кварталі 2008 року позивачем були завищені на суму 22025,00 грн. А в порушення п.п. 5.2.10. п. 5.2 ст. 5, п.п. 8.3.1, 8.3.4, 8.3.5. п. 8.3, п.п. 8.6.1 п. 8.6. ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивачем за період з 01.04.2008 року по 31.12.2008 року занижено суму податку на прибуток у сумі 36534,00 грн., яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду.

Перевіркою також встановлене порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки позивачем включено до податкового кредиту вартість матеріальних активів, які не призначаються для їх використання в господарській діяльності, а тому, позивачем занижено суму ПДВ за період з 01.04.2008 року по 31.12.2008 року в розмірі 65978,00 грн.

26.04.2011 року на підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Дарницькому районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення № 0000822307/16583, яким збільшено суму грошового зобовязання позивача з податку на прибуток приватних підприємств на 45667,50 грн., в тому числі основний платіж 36534,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 9133,50 грн.; та податкове повідомлення-рішення № 0000812307/16582, яким збільшено суму грошового зобовязання позивача з податку на додану вартість на 82472,50 грн., в тому числі основний платіж 65978,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 16494,50 грн.

Оскарження податкових-повідомлень рішень в адміністративному порядку позивачем не здійснювалось.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що в період здійснення спірних господарських операцій контрагент відповідача був зареєстрований платником ПДВ, мав свідоцтво встановленого зразка, яке у жовтні 2008 року анульовано за ініціативою податкових органів у звязку з закінченням роботи ліквідаційною комісією, платника податку оголошено банкрутом.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що постановою Оболонського районного суду м. Києва № 1-731/2009 від 06.10.2009 року, яка набрала законної сили, гр. ОСОБА_4 звільнений від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України на підставі ст. 45 КК України в звязку з дійовим каяттям, провадження в кримінальній справі закрито. В мотивувальній частині зазначеної постанови відсутні встановлені факти, які мають преюдиційне значення для прийняття рішення у справі. Оболонським районним судом м. Києва не надано оцінки діяльності ПП «Інтермастер», як фіктивної.

За змістом договорів підряду б/н від 23.05.2008 року та № 15/07 від 15.07.2008 року ПП «Інтермастер»зобовязався протягом строку їх дії виконати роботи по ремонту фасаду офісного центру по вул. Бориспільській 11-а в м. Києві та комплексу ремонтних робіт в підвальному приміщенні офісного центру, в якому розташований більярдний клуб по вул. Бориспільська 11-а. Позивач за вказаними договорами зобовязувався прийняти роботу та оплатити її вартість.

Відповідно до акту № 1 приймання виконаних підрядних робіт за червень 2008 року та кошторисного розрахунок вартості робіт і матеріалів від 10.07.2008 року ПП «Інтермастер»виконало, а позивач прийняв роботи за договором підряду б/н від 23.05.2008 року на загальну суму 148940,00 грн. та за договором підряду № 15/07 від 15.07.2008 року на загальну суму 246925,00 грн. Обсяги та вартість виконаних робіт в актах відповідають обсягам та вартості, встановленим зазначеними договорами.

Податкові накладні за вказаний період оформлені у відповідності до вимог п.п. 7.2.1 п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та містять всі реквізити, передбачені зазначеною нормою закону. В судовому засіданні відповідач підтвердив відсутність зауважень в акті перевірки щодо порядку оформлення податкових накладних ПП «Інтермастер».

Згідно з деклараціями з ПДВ в розрізі контрагентів за травень-вересень 2008 року всі господарсько-фінансові стосунки позивача з ПП «Інтермастер»та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданим деклараціям, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив.

Здійснення відповідачем розрахунків з ПП «Інтермастер»в повному обсязі підтверджено платіжними дорученнями, що містяться в матеріалах справи.

Також відповідно до листа позивача від 07.07.2008 року останній повідомив орендаря ТОВ «Бойлер-клуб»про запланований ремонт приміщень, які займає вказане товариство.

За змістом листа б/н від 21.07.2008 року ТОВ «Бойлер-клуб»повідомив ДПІ в Дарницькому районі м. Києва про тимчасове припинення роботи в звязку з проведенням ремонту.

Відповідно до наказів по особовому складу позивача в період з липня по серпень 2008 року позивачем були надані відпустки працівникам в звязку з проведенням ремонту.

Проведення ремонтних робіт підтверджується, зокрема, договором на дизайнерський супровід ремонту приміщення під більярдний клуб від 15.07.2008 року, який укладено позивачем з ТОВ «Синтез-Капітал-Груп»та актами виконаних робіт за цим договором.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 11.05.2001 року серія АЄ № 091409 та довідки з Єдиного державного Реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 11.05.2001 року серія АЄ № 091412 державна реєстрація ПП «Інтермастер»як юридичної особи була здійснена 02.02.2006 року, а 07.07.2008 року було внесено запис про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи, 21.10.2008 року ПП «Інтермастер»було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційна процедура, здійснено державна реєстрація припинення юридичної особи. ПП «Інтермастер»знято з обліку 11.01.2011 року.

Згідно відомостейроздруківки від 13.04.2011 року з офіційного інтерент-сайту (веб-сторінки) Державної податкової адміністрації України (електронна адреса в Інтернеті www.sta.gov.ua ) з розділу «бази даних ДПС платників ПДВ»свідоцтво платника ПДВ ПП «Інтермастер»було анульоване за ініціативою податкових органів 02.10.2008 року, причина ліквідації: ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу; господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи банкрута.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку та у розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Пунктом 3 статті 8 цього Закону зазначено, що установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи.

Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»справжність підписів засновників (учасників) або уповноважених осіб на установчих документах повинні бути нотаріально засвідчені, а засновницькі договори нотаріально посвідчені. У випадках, які передбачені законом, установчі документи повинні бути погоджені з відповідними органами державної влади.

Абзацом 9 ч. 1 ст. 1 цього Закону визначено, що свідоцтво про державну реєстрацію це документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи-підприємця.

Відповідно до п. 4 ст. 25 цього Закону дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи.

Відповідно до ст. 33 вказаного вище Закону юридична особа припиняється, зокрема, в результаті ліквідації за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Субєкт господарювання позбавляється свого статусу юридичної особи за змістом ч. 7 ст. 59 Господарського кодексу України виключно в випадку скасування державної реєстрації, що є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься лише після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог цього Кодексу та подання головою ліквідаційної комісії або уповноваженою ним особою документів для проведення державної реєстрації припинення юридичної у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Отже, колегія судді з урахуванням правил зазначеного вище законодавства зауважує, що факт державної реєстрації, який підтверджується Свідоцтвом встановленого зразка, є визначальним для третіх осіб у стосунках з такою юридичною особою.

Судом першої інстанції було встановлено, що ПП «Інтермастер»на момент здійснення з ним фінансово-господарських операцій з позивачем, було правоздатною та дієздатною юридичною особою, створеною та зареєстрованою у відповідності до чинного законодавства України, припинення ПП «Інтермастер»відбулося 11.01.2001 року.

Відповідачем не надано доказів, якими б підтверджувалась обізнаність позивача про наявність сумнівів щодо правоздатності та дієздатності ПП «Інтермастер»в період, коли між позивачем та вказаним підприємством відбувалися фінансово-господарські стосунки.

Також було встановлено, що ПП «Інтермастер»в період з травня 2008 року по вересень 2008 року було зареєстроване платником ПДВ і мало свідоцтво встановленого зразка, яке було анульоване за ініціативою податкових органів 02.10.2008 року в звязку з закінченням роботи ліквідаційною комісією платника податку, оголошеного банкрутом.

Відповідач не надав суду доказів, якими б підтверджувалось припинення юридичної особи ПП «Інтермастер», скасування його державної реєстрації, зняття його з податкового обліку або анулювання Свідоцтва платника ПДВ в період з травня 2008 року по вересень 2008 року.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до частини 4 статті 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Нікчемними, відповідно до приписів частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, є правочини, недійсність яких прямо встановлена законом. Цивільним кодексом України передбачено віднесення до нікчемних правочинів тих, які укладені з порушенням вимог частини 1 статті 219, частини 1 статті 220 та частини 1 статті 224 Цього кодексу (пункт 4 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 р. № 9).

Перелік підстав визнання правочину недійсним встановлений частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оскільки судом першої інстанції не було встановлено наявність обставин, за яких спірні угоди позивача можуть вважатися недійсними, то колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про помилковість твердження відповідача про те, що спірні договори підряду від б/н від 26.05.2008 року та №15/07 від 15.07.2008 року, укладені між відповідачем та ПП «Інтермастер», є нікчемними.

Оскільки згідно матеріалів справи вбачається, що за укладеними договорами для позивача мало місце реальне настання правових наслідків, ними обумовлених, позивачем доведений зв'язок між укладеними договорами та його господарською діяльністю, то судом першої інстанції правильно зроблено висновок про те, що у позивача відбулися зміни в його майновому стані в звязку з виконанням зазначених договорів.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 9.6 ст. 9 цього ж Закону свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання. Зі змісту наведених положень Закону випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість висновку відповідача про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит, оскільки відповідачем не доведено порушення позивачем наведених норм Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 5.2.10. пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Пунктом 8.3. статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлений порядок визначення та нарахування сум амортизаційних відрахувань. Зокрема, відповідно до підпункту 8.3.1 пункту 8.3 сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума амортизаційних відрахувань, нарахованих для кожного із календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду (далі - розрахункові квартали). Сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначаються шляхом застосування норм амортизації, визначених пунктом 8.6 цієї статті, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу. Суми амортизаційних відрахувань вилученню до бюджету не підлягають, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків, зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до підпункту 8.3.4 пункту 8.3 Закону облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення групи 1, ведеться по кожній окремій будівлі, споруді або їх структурному компоненту та в цілому по групі 1 як сума балансових вартостей окремих об'єктів такої групи.

Згідно до підпункту 8.3.5. пункту 8.3. Закону облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів груп 2, 3 або 4, з метою оподаткування не ведеться. Норми амортизації встановлені підпунктом 8.6.1. пункту 8.6 статті 8 цього Закону.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Підтвердження даних податкового обліку можуть лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно віднесено до валових витрат витрати, повязані зі сплатою за договорами підряду і правомірно нараховано амортизаційні нарахування в звязку з поліпшенням власних основних фондів, при цьому відповідачем не доведено порушення позивачем вище зазначених норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про задоволення даного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим ухвалене судом на підставі повного та всебічного зясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2011 року без змін.

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Бабенко К.А Федотов І.В.