Ухвала суду № 22303955, 26.07.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кравцова Н.В.

Суддя-доповідач - Чумак С.Ю.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2011 року справа №2а-2352/11/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Чумака С.Ю.

суддів <Суддя учасник колегії >

Бадахової Т.П. та Гайдара А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Первомайську Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року у справі № 2а-2352/11/1270 за позовом Первомайського комунального автотранспортного підприємства до Державної податкової інспекції в місті Первомайську про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16 березня 2010 року № 0000121500/0, яким до нього застосовано штраф у розмірі 50% в сумі 135 грн 2 коп. за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання у розмірі 270,03 грн. за платежем податку на прибуток підприємства.

В обґрунтування позову позивач послався на відсутність підстав для застосування штрафних санкцій, зазначив, що дані акту перевірки від 16.03.2010 року не відповідають обставинам справи, мають численні неточності та помилки, платіжних доручень, на які посилаються в акті податківці, взагалі не існує.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2011 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі. При прийнятті постанови суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено законну підставу здійснення нарахування штрафних санкцій позивачу оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням. Суд також зазначив, що діючим законодавством не встановлено право органу державної податкової служби змінювати напрямок платежу, який був самостійно визначений платником податків. Також суд зазначив, що платіжних доручень, які стали підставою для обчислення днів затримки та нарахування штрафних санкцій не існує взагалі.

Не погодившись з постановою суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить останню скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що кошти, які надійшли за платіжним дорученням від 15 лютого 2009 року № 97 на сплату податку на прибуток підприємства, відповідачем згідно вимог п. 7.7 статті 7 Закону № 2181 були спрямовані на погашення податкових зобовязань.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не зявилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає останні необґрунтованими, а постанову суду такою, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 16 березня 2010 року відповідачем була здійснена невиїзна документальна перевірка підприємства щодо своєчасної сплати податкових зобовязань, наслідки якої викладені в акті перевірки від 16 березня 2010 року № 94\15-20160970. Згідно акту 15.02.2009 року платіжним дорученням № 97 позивач сплатив суму податкового зобовязання з податку на прибуток (загальна сума платежу в акті не зазначена), яку відповідач розподілив на погашення податкових зобовязань з податку на прибуток минулих періодів за деклараціями за 2007-2008 та 1 квартал 2009 року. Разом з тим граничним терміном сплати зобовязань за цими деклараціями в акті зазначено 15.02.2010 року. Кількість днів затримки сплати узгоджених податкових зобовязань за цим платежем складає від 271 до 1092 днів. Крім того, відповідач також розподілив сплачені позивачем платежі за платіжними дорученнями від 26.08.2009 року № 49 та від 16.11.2009 року № 788 в рахунок погашення податкових зобовязань минулих періодів за податковими деклараціями, які подані за 2006 рік. \ а.с. 16-22\.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 16 березня 2010 року № 0000121500/0, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 50% від узгодженої суми податкового зобовязання, сплаченого із затримкою, в розмірі 135 гривень 2 копійки за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах). \ а.с. 86\.

Правовою підставою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем визначені норми підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181, згідно з яким у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф при затримці, у відсотках виходячи із календарних днів затримки, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 2181 податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Згідно з п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181 платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Зазначеним підпунктом передбачено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

З матеріалів справи вбачається, що 13 листопада 2009 року платіжним дорученням № 788 позивачем сплачений податок на прибуток за 3-й квартал 2009 року, про що свідчить зазначене в дорученні позивачем призначення платежу. \ а.с. 11\.

Також у 2009 році платіжним дорученням № 97 від 13 лютого 2009 року позивач сплатив страхові внески на випадок безробіття за січень 2009 року. \ а.с. 10\.

Платіжним дорученням № 97 12 лютого 2010 року позивачем сплачений податковий борг з податку на прибуток по справі № 2а-23273\09 в розмірі 596,15 грн. \ а.с. 62\.

Відповідач в обґрунтування правомірності зарахування сплачених позивачем сум в порядку календарної черговості виникнення податкового боргу посилається на приписи пункту 7.7 статті 7 Закону № 2181.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо необґрунтованості такого посилання відповідача, оскільки відповідно до наведеного пункту податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) у рівних пропорціях.

Сплачуючи грошові кошти в установлений законом строк та визначаючи в платіжних дорученнях призначення платежу, позивач реалізує своє право власника грошових коштів, оскільки Законами України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та «Про державну податкову службу в Україні» не встановлено право органу державної податкової служби самостійно без згоди платника податків змінювати призначення платежу, визначеного платником податків в платіжних документах, тобто здійснювати обмеження на реалізацію конституційного права на розпорядження своєю власністю (як елементу права власності).

Згідно абз. 2 п. п. 16.3.3 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону України № 2181 джерелами сплати податкових зобовязань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Пунктом 7.7 ст. 7 Закону № 2181 не встановлено право чи обовязок саме податкового органу змінювати податкові зобовязання в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та іншими законами.

Зазначеною нормою взагалі не визначений субєкт, який повинен здійснювати погашення податкового боргу попередньо погашенню податкових зобов'язань. Хоча з урахуванням приписів Конституції України та Цивільного кодексу України таке право і як кореспондуюча норма-обовязок, належить саме позивачу.

У даному випадку позивач сплатив узгоджену суму податкового зобовязання у встановлені законодавством строки і зазначив про це у платіжних дорученнях, а відповідач самостійно скерувавши всупереч вказаним вимогам законодавства зазначені кошти в рахунок сплати податкових зобовязань інших податкових періодів, штучно створив таким чином наявність порушення позивачем граничного строку узгодженої суми податкового зобовязання та застосував до нього штрафні санкції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що чинним законодавством не передбачено право податкового органу самостійно без згоди платника податків, змінювати призначення платежу, визначеного платником податку в платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо численних помилок, які містяться в акті перевірки від 16.03.2010 року.

Так, зокрема, в акті зазначено, що позивач нібито сплачував 15 лютого 2009 року платіжним дорученням № 97 податкові зобовязання з податку на прибуток підприємства, але цей день був вихідним неділею, що виключає можливість такої сплати. Як вище зазначав суд, позивач дійсно проводив сплату платіжним дорученням № 97, але, по-перше, це відбувалось 12 лютого 2009 року, а по-друге, цим платежем сплачувались страхові внески на випадок безробіття (а.с. 10), що взагалі виключає у податкового органу можливість проводити якійсь розподіл цих коштів.

Судом першої інстанції встановлено і це не заперечувалось відповідачем, що платіжного доручення № 97 від 15 лютого 2009 року взагалі не існує. Таким чином, висновки акту перевірки і оскаржуване повідомлення-рішення прийняті за результатами зазначення в акті та дослідження неіснуючого платіжного доручення, у звязку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неправомірність дій відповідача при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 16.03.2010 року № 0000121500/0 і скасував останнє.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції винесена законно та обґрунтованою, апеляційна скарга позивача, не грунтується на законі та не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Первомайську залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року у справі № 2а-2352/11/1270 залишити без змін.

Ухвала суду за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особами, які беруть участь у справі і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя: С.Ю.Чумак

Судді: Т.П.Бадахова

А.В.Гайдар