Постанова № 22301199, 01.07.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Зеленов А.С.

Суддя-доповідач - Геращенко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2011 року <>справа № 2а/0570/4221/2011

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Геращенка І.В.

суддів Арабей Т.Г. , Губської Л.В.

при секретарі судового засідання Дровниковій К.В.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2 за довір. від 15.03.2011 року б/н

від відповідача - ОСОБА_3 за довір. від 05.05.2011 року № 23/328

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Східної митниці Державної митної служби України

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від 11.05.2011 року

у справі № 2а/0570/4221/2011

за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Скло - Ресурс”

до відповідача Східної митниці Державної митної служби України

про визнання протиправними дій та спонукання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Скло - Ресурс” звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Східної митниці Державної митної служби України про визнання протиправними дій відносно відмови у наданні інформації та зобов'язання надати письмові пояснення в обґрунтування застосування резервного методу при визначенні митної вартості товарів, які ввозяться на територію України по декларації № 700000010/2011/000769 (з урахуванням заяви а.с. 25).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11.05.2011 року у справі № 2а/0570/4221/2011 (суддя Зеленов А.С.) позовна заява задоволена частково: визнані протиправними дії відповідача в частині неповної та недостовірної інформації на звернення позивача та відповідач зобов'язаний надати позивачу письмові пояснення щодо визначення митної вартості товару за декларацією № 700000010/2011/000769, в задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовної заяви відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує невірним застосуванням норм процесуального та матеріального права.

Зазначає, що постанова суду прийнята при неповному та невсебічному дослідженні усіх матеріалів справи, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.

У відповідності до вимог Митного кодексу України, позивач звернувся з листом від 11.02.2011 б/н до Східної митниці з проханням надати пояснення з приводу вищезазначеного питання.

Відповідно до ч. 4 ст. 264 МК України, митний орган надає інформацію стосовно того, як було визначено митну вартість оцінюваних товарів за зверненням декларанта.

Спірний товар декларувався декларантом ТОВ «Логістик Гарант» - ОСОБА_4, який представляв інтереси позивача за договором доручення.

Декларант ОСОБА_4 з зазначеного питання до Східної митниці не звертався.

Листом Східної митниці від 21.02.2011 року № 11-18/2003 позивачу надана обґрунтовна відповідь стосовно того, яким чином була визначена митна вартість спірного товару, та доведено до відома, що вся конкретна інформація із зазначеного питання міститься у гр. 33 рішення про визначення митної вартості від 31.03.2011 № 700000006/2011/000100/1.

Декларант позивача був ознайомлений з даним рішенням, про що свідчить особистий підпис, а також отримав екземпляр даного рішення.

Враховуючи наведене, заявник апеляційної скарги вважає, що позивач був обізнаний про причини неприйняття митної вартості, заявленої декларантом та підставах коригування останньої, та рішення містить дані щодо джерел інформації, що використовувалась митним органом для визначення митної вартості, а також причини неприйняття митної вартості, заявленої декларантом; повідомлений на підставі якої цінової інформації митним органом здійснено коригування митної вартості.

Заявник апеляційної скарги наполягає на тому, що надати деталізовану цінову інформацію не є можливим, оскільки ч. 1 ст. 37 Закону України від «Про інформацію» встановлено, що не підлягають обов'язковому наданню для ознайомлення за інформаційними запитами офіційні документи, які містять у собі конфіденційну інформацію.

Вказує на те, що інформація, що стосується митної вартості товарів, відповідно до наказу Державної митної служби України від 22.04.2009 року № 377 «Про затвердження переліку відомостей, що містять конфіденційну інформацію митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, що є власністю держави і документів та інших матеріальних носіїв такої інформації, яким надається гриф обмеження доступу «Для службового користування», є конфіденційною.

Відповідно до ст. 263 Митного кодексу України, інформація, що стосується митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон, може використовуватись митним органом виключно для митних цілей і не може без спеціального дозволу особи чи органу, що подають таку інформацію, розголошуватися або передаватися третім особам, включаючи інші органи державної влади, крім подання її у порядку, визначеному законом. В даному випадку, такою інформацією володіє Державна митна служба України.

Неможливість надання такої інформації, як зазначає скаржник, передбачена ст. 308 Митного кодексу України, частиною 3 якої визначено, що інформація, яка становить державну, комерційну, банківську або іншу таємницю, що охороняється законом, а також конфіденційна інформація не підлягає розголошенню або використанню посадовими особами митних органів для особистих цілей, не може надаватися органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим та службовим особам, установам, організаціям, підприємствам та громадянам, за винятком випадків, передбачених законом.

Враховуючи наведене, заявник апеляційної скарги вважає, що дії митниці відповідають нормам чинного законодавства та ґрунтуються на вимогах нормативних документів з митної справи.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги на задоволенні якої наполягав, проти чого заперечував представник позивача.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Скло-Ресурс» є юридичною особою, зареєстроване 01.12.2010 року виконавчим комітетом Донецької міської ради, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 18).

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ТОВ «Скло Ресурс» включене до ЄДРПОУ за № 37434196 (а.с. 19).

Декларантом ТОВ «Скло Ресурс» за вантажною митною декларацією від 25.01.2011 року № 700000010/2011/000769 заявлений до митного оформлення товар «пляшки скляні для харчових рідин марки Горілочна В-28-1-500» вартістю 0,07 доларів США за одиницю товару (а.с. 26).

До декларації надані документи на підтвердження заявленої митної вартості товару (а.с. 27-38, 47-48, 50-53).

Вказаний товар ввезений на територію України відповідно до умов Контракту № 316 від 14.12.2010 року, укладеному між ВАТ «ЮтРосПродукт» (Росія) та ТОВ «Скло Ресурс» (а.с. 27-30).

Митне оформлення товару здійснювалося ТОВ «Логістік-Гарант» на підставі договору на митно-брокерське обслуговування № 24 від 23.12.2010 року (а.с. 80-81).

31.01.2011 року Відділом контролю митної вартості та класифікації товарів Східної митниці прийняте рішення про визначення митної вартості товару № 700000006/2011/000100/1, згідно якого на підставі шостого (резервного) методу визначена вартість товару, який декларувався, на рівні 0,18 доларів США за одиницю товару (а.с. 12-13).

Також, 31.01.2011 року Східною митницею складена картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 700000006/1/20052, причини відмови - товари не підлягають митному оформленню з причин неподання на вимогу митного органу у повному обсязі додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів згідно вимог ст. 88 МК України, ст. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року № 1766.

У картці також зазначені вимоги, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення чи пропуску цих товарів і транспортних засобів через митний кордон України - подання нової ВМД з коригуванням вартості товару, обчисленої відповідно до рішення Відділу контролю митної вартості та класифікації товарів від 31.01.2011 року № 700000006/2011/000100/1 (а.с. 14-15).

ТОВ «Скло Ресурс» оскаржило зазначені вище рішення про визначення митної вартості товарів та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України до Державної митної служби України (а.с. 83-84).

У розгляді скарги по суті відмовлено в зв'язку з неподанням заявником до скарги жодних документів для підтвердження заявленої митної вартості товару (а.с. 67).

11.02.2011 року ТОВ «Скло Ресурс» звернулось до Східної митниці з листом «Щодо надання інформації», в якому просив надати письмові пояснення відносно того, яким чином була визначена митна вартість товару, що декларувався (зокрема, дату, по якій раніше проходив імпорт, назву товаровиробника, величину партії) (вх. № Східної митниці 3619/11-7-4 від 14.02.2011) (а.с. 6).

Листом від 21.02.2011 року № 11-18/2003 «Про надання інформації» Східна митниця надала відповідь позивачу, в якій зазначила, що митна вартість товару визначена на підставі наявних у митного органу відомостей, згідно чинного законодавства.

Інформацію про номер та дату вантажної митної декларації, відомості якої використані для прийняття митним органом рішення про визначення митної вартості товару від 31.01.2011 року № 700000006/2011/000100/1, вказані у гр. 33 цього рішення.

Надати інформацію щодо ідентичних чи подібних товарів, які використані для проведення оцінки митним органом, виробника таких товарів, обсягу партії товарів, які використовувалися для прийняття рішення митним органом, є неможливим, оскільки згідно ст. 263 Митного кодексу України така інформація є конфіденційною (а.с. 7-11).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених окружним та апеляційним адміністративними судами, в апеляційній скарзі вказується на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи визначає Митний кодекс України.

Згідно ч. 1, 5 ст. 3 Митного кодексу України порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу.

Безпосереднє керівництво митною справою покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Митного кодексу України безпосереднє керівництво митною справою покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи.

Тобто, відповідач у справі субєкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції відносно декларантів - юридичних чи фізичних осіб, інших субєктів, які здійснюють декларування або перевезення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до частини 4 статті 264 Митного кодексу України, на письмову вимогу декларант має право на надання йому в тижневий строк з дня звернення письмового пояснення стосовно того, як митним органом було визначено митну вартість оцінюваних товарів.

Таким чином, вказаною вимогою Митного кодексу України декларантам надане право звернення до митного органу з питання надання пояснень стосовно того, яким чином митним органом визначена митна вартість оцінюваних товарів.

Як зазначалось раніше, позивач 11.02.2011 року звернувся з відповідною заявою до відповідача.

Статтею 15 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами у справі, 21.02.2011 року відповідачем надана відповідь на звернення позивача.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Одними з основних принципів інформаційних відносин відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про інформацію» є гарантованість права на інформацію, достовірність і повнота інформації.

Згідно ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Таким чином, відповідь на звернення позивача повинно відповідати зазначеним вище нормам чинного законодавства, зокрема, повинна бути обґрунтованою та містити повну та достовірну інформацію.

Відповідно до ст. 259 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Статтею 260 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 267 Митного кодексу України митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійсненні покупцем оцінюваних товарів на користь продавця.

Визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування методів, визначених у частині 1 ст. 266 Митного кодексу України.

Відповідно до частин 2-4 статті 266 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів є метод оцінки за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про Єдиний митний тариф» у випадку явної невідповідності заявленої митної вартості товарів або у разі неможливості перевірки її обчислення, митні органи визначають митну вартість послідовно на основі ціни на ідентичні товари та інші предмети, на подібні товари та інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів та інших предметів.

У разі відсутності даних, що підтверджують правильність визначення заявленої декларантом митної вартості товарів, або за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей митний орган може самостійно визначити митну вартість товарів, що декларуються, послідовно застосовуючи методи визначення митної вартості, встановлені Митним кодексом України, на підставі наявних у нього відомостей, у тому числі цінової інформації щодо ідентичних чи подібних товарів.

Відповідно до ст. 266 Митного кодексу України методами визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію України, є:

за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

за ціною договору щодо ідентичних товарів;

за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

на основі віднімання вартості;

на основі додавання вартості (обчислена вартість);

резервний.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

В порушення зазначених норм Закону відповідь відповідача на запит позивача не містить обґрунтування послідовності застосування першого-п'ятого методів при визначенні митної вартості товару, що декларувався, є неповною та не може вважатись обґрунтованою, зокрема, у частині підстав визначення митної вартості оцінюваних товарів.

Колегія суддів не приймає до уваги довід заявника апеляційної скарги щодо того, що інформація стосовно ідентичних чи подібних товарів, які використані для проведення оцінки митним органом, виробника таких товарів, обсягу партії товарів, які використовувалися для прийняття рішення митним органом, є конфіденційною, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про інформацію» конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відповідачем не надано будь-яких доказів щодо наявності обмеження доступу до інформації юридичною особою, якою здійснювалося декларування ідентичних чи подібних товарів.

Відповідно до ст. 263 Митного кодексу України уся інформація, що стосується митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, може використовуватися митним органом виключно для митних цілей і не може без спеціального дозволу особи чи органу, що подають таку інформацію, розголошуватися або передаватися третім особам, включаючи інші органи державної влади, крім подання її у порядку, визначеному законом.

У спорі, що розглядався, чинним законодавством передбачений обовязок надання митним органом інформації, яка вимагалась позивачем, зокрема ч. 4 ст. 264 та ст. 273 Митного кодексу України, оскільки ця інформація безпосередньо стосується порядку визначення митної вартості товару, який декларувався позивачем, за шостим (резервним) методом.

Крім того, інформація про ідентичні чи подібні товари була призначена для використання виключно в митних цілях, а не призначалася для її розголошення або передачі третім особам.

Щодо посилання апелянта на наказ Державної митної служби України від 22.04.2009 року № 377 «Про затвердження переліку відомостей, що містять конфіденційну інформацію митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, що є власністю держави і документів та інших матеріальних носіїв такої інформації, яким надається гриф обмеження доступу «Для службового користування», то вони не заслуговують до уваги, оскільки колегія суддів вважає, що відповідач мав змогу надати позивачу інформацію стосовно обґрунтування послідовності застосування першого-п'ятого методів при визначенні митної вартості товару, що декларувався, не конкретизуючи ідентифікаційних ознак субєкта із зазначенням обсягів зовнішньоторговельних операцій у вартісних або кількісних показниках, без проведення деталізації на рівні підкатегорії за УКТЗЕД із зазначенням обсягів зовнішньоторговельних операцій у вартісних або кількісних показниках, не зазначаючи встановлені суми очікуваних надходжень податків і зборів у розрізі митних органів та їх структурних підрозділів.

Таким чином, відмовляючи позивачу у наданні інформації, яка стосувалась визначення митним органом митної вартості ТМЦ, відповідач діяв не у спосіб, визначений чинним законодавством України.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо визнання протиправними оскаржуваних дій відповідача в частині недостовірності наданої інформації, оскільки в ході апеляційного розгляду справи доказів, які б підтверджували ці обставини не добито.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що справа по суті правильно вирішена, але з помилковим застосуванням норм процесуального права, що є підставою для зміни судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, Митним кодексом України, ст. 2, ст. 9, ст. 71, ст. 72, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 196, п. 2 ст. 198, ст. 201, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Східної митниці Державної митної служби України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11.05.2011 року у справі № 2а/0570/4221/2011 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11.05.2011 року у справі № 2а/0570/4221/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Скло - Ресурс до Східної митниці Державної митної служби України про визнання протиправними дій відносно відмови у наданні інформації та зобовязання надати письмові пояснення в обґрунтування застосування резервного методу при визначенні митної вартості товарів, які ввозяться на територію України по декларації № 700000010/2011/000769 змінити.

Виключити з абзацу 2 резолютивної частини постанови «та недостовірної».

В іншій частині постанову суду - залишити без змін.

Постанова Донецького апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків встановлених цим Кодексом, а в разі складення у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу з дня складення в повному обсязі.

У судовому засіданні 01.07.2011 року проголошена вступна та резолютивна частина, повний текст виготовлений 04.07.2011 року.

Головуючий суддя І.В.Геращенко

Судді Т.Г.Арабей

Л.В.Губська