Постанова № 22290853, 07.03.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 березня 2012 року                     № 2а-590/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомУправління Пенсійного фонду України в Коломийському районі Івано-Франківської області

до Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта»

простягнення боргу встановив:

          Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з відповідача на користь управління ПФУ в Коломийському районі 7902,43 грн.

          Позовні вимоги мотивовані наданням відповідачем пенсіонеру ОСОБА_1 в 2002 році довідки про заробітну плату без врахування обмеження сукупного оподатковуваного доходу, з якого сплачуються збори (внески) до соціальних фондів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 р. №1064, в зв’язку з чим відповідачу було запропоновано видати нову довідку, що й було зроблено останнім. 25.03.2010 р. відповідач видав ОСОБА_1 нову довідку, на підставі якої позивачем здійснено перерахунок пенсії. Внаслідок перерахунку виникла переплата пенсії у розмірі 7902,43 грн., яку і просить стягнути позивач.

          Відповідач позов не визнав. Свої заперечення обґрунтовував тим, що довідка №7/27 про заробіток для обчислення пенсії ОСОБА_1 була видана 28.03.2002 р. відповідно до законодавства, чинного на дату надання цієї довідки, оскільки норми ст. 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення»не передбачали врахування максимальної величини фактичних витрат на оплату праці. Зміни ж до ст. 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення»внесені лише в 2003 році. Тому позов вважає необґрунтованим і просить відмовити в його задоволенні.

          Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позивача та заперечення відповідача, вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

          Як було встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 28.03.2002 р. ОСОБА_1 ВАТ «Укрнафта»видало довідку про заробіток для обчислення пенсії, на підставі якої з 15.03.2002 р. Надвірнянським районним управлінням праці і соціального захисту йому призначена пенсія. При проведенні інвентаризації пенсійних справ виявилось, що коефіцієнт заробітної плати ОСОБА_1 становив 0,54450, в зв’язку з чим заступником начальника відділу з призначення пенсій управління ПФУ в Надвірнянському районі було проведено перевірку достовірності видачі довідки про заробітну плату ОСОБА_1 Перевіркою встановлено, що в довідці про заробітну плату в березні, травні, червні, серпні, вересні 2000 року, в січні, березні, серпні, вересні 2001 року та в лютому, квітні 2002 року суми заробітку зазначені без врахування обмеження сукупного оподатковуваного доходу, з якого сплачувались збори (внески) до соціальних фондів у розмірі 1000 грн., з 01.03.2001 р. –1600 грн. За результатами перевірки позивачем було рекомендовано відповідачу видати довідку про заробітну плату за період з 01.03.2000 р. по 28.02.2002 р. у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 р. №1064, тобто з врахуванням вищевказаного обмеження.

          Таку довідку відповідач видав 28.03.2010 р. №ЦГГ/965, на підставі якої пенсійним органом здійснено перерахунок пенсії. В наслідок перерахунку виявилась переплата пенсії ОСОБА_1 у розмірі 7902,43 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача у відповідності з ст. 50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»та ч.2 ст. 101Закону України «Про пенсійне забезпечення».

          Заперечуючи проти позову відповідач посилався на норми ст. 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, що діяла на час видачі довідки.

Дійсно, частиною 1 статті 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення»в редакції, що діяла на час видачі довідки у 2002 році, було визначено, що у заробіток для обчислення пенсій включаються всі види оплати праці, на які за діючими правилами нараховуються страхові внески, крім виплат одноразового характеру, не обумовлених діючою системою оплати праці (компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога та інші), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Суд також погоджується з тим, що правову норму щодо врахування межі максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, з яких справляються страхові внески до пенсійного фонду в частину 1 статті 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення»було введено із внесенням змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення»Законом України від 22.05.2003 р. №854-IV.

Проте, задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що Указом Президента України від 25.05.98 р. №506/98 «Про обмеження максимальної величини фактичних витрат суб’єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу, з яких справляються збори (внески) до соціальних фондів»надано право Кабінету Міністрів України встановлювати та переглядати зазначену максимальну величину фактичних витрат на оплату праці.

На виконання цього Указу Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 13.07.1998 р. №1064 «Про встановлення максимальної величини фактичних витрат суб’єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу, з яких справляються збори (внески) до соціальних фондів», якою встановив максимальний розмір об’єкта оподаткування в розмірі 1000 грн. на місяць на одного працюючого, з якого справляють збори (внески) до Фонду соціального страхування, державного фонду сприяння зайнятості населення, Пенсійного фонду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2001 р. №225 максимальний розмір об’єкта оподаткування встановлений 1600 грн. на місяць на кожного працюючого, з якого справляють збори (внески) до Фонду соціального страхування, державного фонду сприяння зайнятості населення, Пенсійного фонду.

Таким чином, пропонуючи відповідачу надати нову довідку про зарплату ОСОБА_1 за період з 01.03.2000 р. по 28.02.2002 р. позивач посилався саме на норми постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 р. №1064 (з наступними змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2001 р. №225), які були чинні на час видачі первинної довідки №7/27 від 28.03.2002 р., а не на норми ч. 1 ст. 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення»в редакції Закону №854-IV від 22.05.2003 р.

Суд звертає увагу на те, що відповідач зважив на рекомендації позивача і видав нову довідку від 25.03.2010 р. №ЦГГ/965. При цьому, дії позивача відповідач не оскаржував ні в адміністративному, ні в судовому порядку.

Відповідно до ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення»органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Згідно з нормами ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Думку відповідача, що саме пенсіонер повинен добровільно повернути надміру отримані ним кошти, суд вважає помилковою, оскільки з матеріалів справи вбачається, що надмірна виплата коштів мала місце у зв’язку з наданням відповідачем недостовірних даних про заробітну плату ОСОБА_1. До того ж, звертатись до пенсіонера чи до страхувальника, який надав недостовірні дані, є альтернативним правом пенсійного органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а відтак вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати, які підлягають стягненню у відповідності зі статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства –відсутні.

          На підставі наведеного, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Управління Пенсійного фонду України в Коломийському районі Івано-Франківської області задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта»(код 00136515, 04053, м. Київ, Шевченківський район, пров. Несторівський, 3-5) на користь Управління Пенсійного фонду України в Коломийському районі Івано-Франківської області (код 20551021, 78200, м. Коломия, вул. Валова, 47) 7902 (сім тисяч дев’ятсот дві грн.) 43 коп.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                 Т.І. Шейко