Ухвала суду № 22260774, 12.01.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Савченко С.В.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2012 року справа №2а/0570/15270/2011 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Казначеєва Е.Г.

суддів Василенко Л. А. , Карпушової О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року по адміністративній справі № 2а/0570/15270/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУВД» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання протиправним наказу на проведення перевірки, визнання протиправними дій по проведенню перевірки та визнання недійсним та скасування податкового повідомлення рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «ЛУВД» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання протиправним наказу на проведення перевірки, визнання протиправними дій щодо проведення перевірки та визнання недійсним та скасування податкового повідомлення рішення.

Позивач в обґрунтуванні зазначив, що відсутні підстави для донарахування відповідачем податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням, у підприємства були всі правові підстави для формування податкового кредиту у відповідності до вимог діючого законодавства за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Солярис-ДМ», висновок відповідача щодо нікчемності правочину із даним контрагентом є неправомірним. Також зазначає, що наказ на проведення перевірки було видано відповідачем без наявності підстав, передбачених Податковим Кодексом України. Оскільки наказ видано податковим органом неправомірно, то дії по проведенню такої перевірки також є неправомірними.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року позовні вимоги задоволені частково. Суд першої інстанції визнав недійсним та скасував податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька від 19 серпня 2011 року № НОМЕР_1 про нарахування податку на додану вартість на загальну суму 100401,25 грн.. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що вказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.2.3 пп.7.2.4 п.7.2, пп.7.4.1. пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, ст..159 КАС України. Вважає, що судом першої інстанції неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, зазначивши про правомірність прийнятого рішення про нарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість у звязку зі здійсненням позивачем нікчемного правочину, який не створює правових наслідків, з огляду на що позивач платник податків не має право на формування податкового кредиту за такою господарською операцією. Висновки перевірки базуються на висновках акту перевірки контрагента позивача ТОВ «Солярис-ДМ» та на порушеною кримінальною справою відносно посадових осіб цього підприємства.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які зявились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛУВД» є юридичною особою, включене до Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців за номером 23777180, є платником податку на додану вартість та знаходиться на податковому обліку в державній податковій інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька.

Державною податковою інспекцією у Ворошиловському районі м. Донецька з 03.06.2011 року по 09.06.2011 року здійснено документальну невиїзну перевірку ТОВ «ЛУВД» з питання визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні господарських операцій ТОВ «Соляріс-ДМ» за серпень 2010 року.

За результатами перевірки було складено акт перевірки № 864/23-3/23777180 від 17.06.2011 року(а.с.20-28). Зазначеним актом перевірки встановлені порушення: пп. 3.1.1 п. 3.1 статті 3, пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (надалі Закон №168) в частині завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість у серпні 2010 року у розмірі 26251,00 грн. та у вересні 2010 року у розмірі 54070,00 грн.

Відповідно до акту перевірки, підставою для нарахування податкових зобовязань позивачу податковий орган визначив: порушення кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ «Солярис-ДМ»; відсутність повної адреси відправника товару та одержувача у товарно-транспортних накладних та відсутність довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей;відсутність трудових ресурсів та складських приміщень у ТОВ «Солярис-ДМ»;висновки акту перевірки від 01.02.2011 року № 102/23-3/34514476 ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, яка була проведена відносно ТОВ «Солярис-ДМ».

На підставі зазначеного акту перевірки 19 серпня 2011 року податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення № НОМЕР_1 про нарахування податку на додану вартість на загальну суму 100401,25 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо реальності господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «Солярис-ДМ» з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до частини 1 статі 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до матеріалів справи вбачається, що 01 серпня 2010 року між ТОВ «Солярис-ДМ» та ТОВ «ЛУВД» було укладено договір № 464. (а.с.68 т.1)

На виконання умов зазначеного договору постачальником за період серпень 2010 р. позивачу було поставлено обладнання, що підтверджується видатковими накладними, журналом реєстрації довіреностей, товарно-транспортними накладними, податковим накладними, платіжними дорученнями про сплату вартості цього обладнання, які долучені до матеріалів справи.

Крім того 15 червня 2010 року між ТОВ «ЛУВД» та ТОВ «Солярис-ДМ» було укладено договір підряду № 464/1. Що також підтверджується довідкою про результати проведення зустрічної звірки від 15.07.2010 року. (арк..справи 220-221 т.1, 28-30 т.2)

На виконання умов зазначеного договору ТОВ «Солярис-ДМ» за період серпень 2010 року виконав роботи по ремонту редуктора Ц2Н-500-31,5-11(22), відновлення корпусу редуктора вагонотолкателю Т-22П, що підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, податковим накладними, платіжними дорученнями про сплату ремонту обладнання, які долучені до матеріалів справи.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено що позивачем за оспорюваний період здійснені господарські операції та проведена податкова звітність, яка відповідає діючому законодавству, що документально підтверджено вищезазначеними документами.(а.с. 71-76, 78-98, 102-103, 220-230 т.1)

У відповідності до п. 1.31 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, із змінами та доповненнями продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Згідно із підпунктом 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту, що передбачено пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При чому пп.7.5.1 п. 7.5. ст. 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Згідно з ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до припису законодавства датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін. визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом. спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами законодавства право на нарахування податкового кредиту не залежить від використання товарів послуг та основних фондів оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З аналізу вищезазначених норм законодавства колегія суддів зазначає, що підставою для не включення у валові витрати та податковий кредит відповідних сум може вважатись лише відсутність податкових накладних та інших документів первинного бухгалтерського обліку, оскільки неможливо включити до складу валових витрат та податкового кредиту суми, що документально не підтверджені.

Окрім того відповідно до матеріалів справи та як встановлено судом першої апеляційної інстанцій, позивачем придбане обладнання по вказаним господарським операціям, було предметом продажу у цих же податкових періодах ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат», ВАТ «Запоріжсталь», Асоціація «ФПТП «ДРФЦ», Структурна одиниця «Кураховська ТЕС» ТОВ «Востокенерго», ТОВ «Завод сталевої дробі», ТОВ «Сталь - Інвест», ТОВ «ЦЗФ «Узлівська», Структурна одиниця «Луганська ТЕС» ТОВ «Востокенерго», за наслідками зазначеного продажу були сформовані податкові зобовязання, що підтверджується відповідними договорами, податковими накладними, виписками особового рахунку, видатковими накладними, рахунками фактурами, відповідними довіреностями (а.с. 105-219,232-249 т.1) Зазначене також спростовує посилання апелянта на відсутність у ТОВ «Солярис-ДМ» документів податкового та бухгалтерського обліку оскільки зазначеними документами встановлена наявність доказів на підтвердження реальності здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до норм податкового законодавства України товарність угод підтверджується приходними актами, податковими накладними, платіжними дорученнями про перерахування коштів за товар по угодам, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем на суму бюджетного відшкодування.

Загальними вимогами чинного правочину є те, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів не приймає посилання апелянта на порушення кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ «Солярис-ДМ», як на підставу здійснення нікчемного правочину між зазначеним контрагентом та позивачем та як наслідок безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ сум, у звязку з придбанням товарів (робіт) по господарським операціям з цим підприємством, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч.4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обовязковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою

Колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог КАС України та матеріалів справи, вироків суду по кримінальним справам, які б містили в собі встановлені судом обєктиві данні про нікчемність угод між позивачем та його контрагентами в матеріалах справи не міститься.

Отже колегія суддів приходить до висновку, що зазначені посилання відповідача не можливо оцінювати як належні докази по справі, оскільки рішень суду по кримінальній справі не прийнято.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Відповідно до даних Єдиного державний реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ТОВ «Солярис-ДМ» станом на час укладення та виконання договору перебувало в державному реєстрі та його місцезнаходження підтверджено державним реєстратором (а.с.69-71 т.1).

Відповідно до викладеного вказане підприємство під час здійснення господарських операцій та складення первинних документів було зареєстроване як юридична особа, на момент проведення фінансово-господарської операції контрагент був платником ПДВ.

Стосовно доводів відповідача про те, що ТОВ «Солярис-ДМ» не знаходиться за юридичною адресою, колегія суддів зазначає, відсутність контрагента за місцем реєстрації та його не звітування за певний податковий звітний період не є свідченням порушення вимог податкового законодавства позивачем, а підставою для прийняття податковими органами заходів щодо розшуку контрагента та притягнення його до відповідальності.

Щодо відсутності трудових ресурсів та складських приміщень у ТОВ «Солярис-ДМ» колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірними договорами не передбачено, що продаж та ремонт обладнання мав бути здійснений саме виробничими потужностями цього підприємства, а тому відсутні приписи які б вимагали від контрагента позивача наявності виробничих потужностей та певних основних засобів, як і те що відповідачем не доведено, що виконання господарських операцій по постачанню та ремонту обладнання вимагало наявності певної кількості працівників у штаті контрагента позивача з урахуванням того, що в акті перевірки цього підприємства відображено кількість працюючих у ІІІ кварталі 2010 року 4 особи та 1 особа за сумісництвом. Тобто з вищевикладеного вбачається, що відповідачем не доведено недостатність працівників контрагента для здійснення господарських операцій з позивачем.

Стосовно посилання апелянта, на відсутність повної адреси відправника товару ТОВ «Солярис-ДМ» та одержувача ТОВ «ЛУВД» у товарно-транспортних накладних та відсутність довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернених і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 р. N 99 (надалі Інструкція), сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Відповідно до п. 6 Інструкції, довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 9 Інструкції, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі.

З аналізу зазначених норм та з матеріалів справи вбачається, та як вірно зазначено судом першої інстанції, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей, таким чином позивачем неможливо було надати оригінали довіреностей до перевірки. В матеріалах справи міститься журнал реєстрації довіреностей, який ведеться позивачем, з зазначенням виданих довіреностей посадовій особі позивача Єрмак С.Д. від 04.08.2010 року № 344, від 17.08.2010 року № 346, від 27.08.2010 року № 348, від 30.08.2010 року № 349 на одержання товарно-матеріальних цінностей за договором з ТОВ «Солярис-ДМ» (а.с.77 т.1). Вимогами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачені вимоги щодо підтвердження витрат документами, які б підтверджували фактичне здійснення платником податку господарської операції, в матеріалах справи міститься журнал реєстрації довіреностей, який підтверджує отримання товару посадовою особою позивача.

Щодо неповної адреси осіб, які брали участь при перевезення обладнання у товарно-транспортних накладних, колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи, а саме з товарно-транспортних накладних вбачається, що особа, яка здійснювала перевезення обладнання є Фізична особа підприємець ОСОБА_3 (ліцензія на право надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом від 30.03.2010 року № 12Л ). Відповідно до матеріалів справи між ФОП ОСОБА_3 та позивачем було укладено договір перевезення вантажу від 1 серпня 2010 року № 1/08/10(а.с.99 т.1). Замовником відповідно до товарно-транспортних накладних визначено ТОВ «ЛУВД», вантажовідправником ТОВ «Солярис-ДМ», у документах є посилання на договори, укладені між ТОВ «Солярис-ДМ» та ТОВ «ЛУВД» від 01.08.2010 року № 464 та № 464/1 та пункти навантаження товару (м. Дніпропетровськ) та розвантаження товару (м. Донецьк).

Вищезазначені документи підписані посадовими особами підприємств з зазначенням їх прізвища та скріплені печатками цих підприємств. Дані, зазначені у цих накладних, повність співпадають з даними видаткових та податкових накладних.

Тобто суд першої інстанції вірно встановив наявність документів на транспортування товару під час проведення перевірки та під час судового розгляду справи та вірно прийшов до висновку, що відсутність повної адреси навантаження та розвантаження обладнання з урахуванням наявності усіх інших реквізитів, зазначених у товарно-транспортних накладних, спростовує висновок податкового органу щодо відсутності права позивача на формування податкового кредиту з ПДВ по цим господарським операціям.

Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що висновки акту перевірки від 01.02.2011 № 102/23-3/34514476 ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, яка була проведена відносно ТОВ «Солярис-ДМ» про нікчемність правочинів здійснений податковим органом на підставі надання останньої податкової звітності ТОВ «Солярис-ДМ», наявності (відсутності) основних фондів та трудових ресурсів, порушення кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ «Солярис-ДМ», як вже зазначалось вище не мають відношення до правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість позивача.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про нікчемність вчинених позивачем правочинів та той факт що сторони, укладаючи господарські зобовязання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства не знайшло свого підтвердження доказами та матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевказане, а саме наявність у позивача податкових накладних, доказів сплати за товар та інших документів які свідчать про реальність фінансово-господарських операцій, позивачем доведена правомірність формування податкового кредиту за проведеними господарськими операціями.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята відповідно до вимог матеріального та процесуального права, тому залишається без змін, а апеляційна скарга - без задоволення з викладених в даній ухвалі підстав.

Керуючись статтями 24, 69, 71, 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року по адміністративній справі № 2а/0570/15270/2011 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2011 року по адміністративній справі № 2а/0570/15270/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий

суддя: Е.Г.Казначеєв

Судді: Л.А. Василенко

О.В. Карпушова