Постанова № 22255504, 21.02.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

21 лютого 2012 року 12:13 № 2а-14297/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б. при секретарі судового засідання Паньків В. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інтеркайзер-К"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

проскасування повідомлення - рішення № 0002702309 від 11.05.2011року

за участю представників сторін:

від позивача: Клименко Є.Г.

від відповідача: Капустіна А.А.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 21.02.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтеркайзер-К», звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.05.2011 р. №0002702309 та Акту Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 21.04.2011 року №924/23-09/33887308.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене ДПІ у Шевченківському районі м. Києва із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

В судовому засіданні Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що проведеною перевіркою було встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п. 7.4.5, пп.7.5.1 п. 7.5, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент здійснення правовідносин, а отже податкове повідомлення-рішення винесено у відповідності до норм законодавства.

Відповідач наполягає на відмовлені в задоволенні в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Інтеркайзер-К»в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп»за період 01.01.2008-30.09.2010. За результатами перевірки складено Акт від 21.04.2011 року № 924/23-09/33887308 (надалі Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено, що виявлено порушення п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п. 7.4.5, пп.7.5.1 п. 7.5, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97р. № 168/97-ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість за березень 2010 року на суму 206667,00 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки, Позивачем було подано заперечення на Акт перевірки до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було розглянуто заперечення на Акт перевірки та надано Лист, яким Акт перевірки залишили без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі висновків Акту перевірки, ДПІ у Шевченківському районі міста Києва прийняте податкове повідомлення-рішення від 11.05.2011 року №0002702309, яким за позивачем визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 258334 грн., за основним платежем 206667,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 51667,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Позивачем було подано скарги до Державної податкової адміністрації у м. Києві, Державної податкової адміністрації України, скарги Позивача були залишенні без задоволення, а рішення без змін.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Замовник) та ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп»(Виконавець) укладено договір про надання юридичних послуг від 01.09.2008 року (надалі по тексту Договір від 01.09.2008р.).

У відповідності до п. 1.1 Договору від 01.09.2008р., в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виконавець зобовязується надати Замовнику консультаційні послуги та юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього в органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних та господарських судах України.

Згідно п. 2.1 Договору від 01.09.2008р., послуги надаються Замовнику шляхом: усного та письмового консультування х юридичних питань; надання консультаційних послуг щодо захисту інтересів Замовника; складання проектів контрактів і договорів, угод по різних видах господарської діяльності між субєктами підприємницької діяльності України; аналіз представлених Замовником контрактів, договорів, угод на відповідність чинному законодавству й надання рекомендацій з їхнього ефективного застосування. Терміни консультування та підготовки документів:початок виконання робіт визначається з моменту набрання цим Договором чинності. Закінчення робіт з консультування визначається моментом підписання акта прийому-передачі виконаних робіт; За настання обставин, передбачених у ч. 2 п.22 Даного Договору, Виконавець вважається таким, що повністю виконав свої обовязки перед Замовником (п. 2.2 Договір від 01.09.2008р.).

Відповідно до п. 4.1 Договору від 01.09.2008р., за послуги за п. 1.1 цього Договору Замовник сплачує Виконавцю винагороду в розмірі:640 000,00 грн., в т. ч. ПДВ 20% -106666,67 грн.

На виконання умов договору Позивачем надано суду платіжне доручення та податкову накладну.

Судом витребовувалося у Позивача докази виконання сторонами умов Договору від 01.09.2008р. передбачених п. 2.1 та п. 2.2, проте Позивачем вимоги суду не виконано, доказів, які б свідчили про виконання умов договору не надано.

Крім того, між Позивачем (Замовник) та ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп»(Генеральний підрядник) укладено договір будівельного підряду 30/03 від 30.01.2010 року (надалі по тексту Договір №30/03).

У відповідності до розділу 1 Договору №30/03, Генеральний підрядник зобов'язується провести ремонтні роботи (далі - роботи) на об'єкті Замовника, що розташований за адресою: місто Київ бульвар Тараса Шевченка під номером 37/122, на третьому поверсі будівлі на підставі затвердженого Замовником Технічного завдання. Замовник зобов'язується надати будівельний майданчик (фронт робіт), забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняти закінчені будівельні роботи та повністю оплатити їх у порядку та розмірах, передбачених даним договором та додатками до нього. Обсяг, види, ціна та строки поетапного виконання робіт, а також ціна матеріалів і обладнання, передбачених п. 1.1. цього договору, визначаються: договірною ціною, іншими узгодженими між сторонами документами, що є невід'ємними частинами цього договору. Генеральний підрядник виконує роботи із власного матеріалу. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) матеріалу до підписання сторонами акту приймання-передавання виконаних робіт несе Генеральний підрядник. Роботи та матеріали, не передбачені договором та кошторисом, необхідність яких була виявлена в процесі виконання робіт, оформлюються додатковою угодою в письмовій формі. В даному випадку при необхідності додатково складаються всі документи, передбачені п. 1.2. договору.

Згідно п. 2.2 Договору №30/03, договірна ціна по цьому договору складає 600000,00 грн. (шістсот тисяч гривень 00 копійок) в тому числі ПДВ становить 100000,00 грн. (сто тисяч гривень 00 копійок.).

Відповідно до п. 2.6 Договору №30/03, оплата ціни робіт здійснюється помісячно згідно з графіком провадження робіт (додаток №3 до договору) на підставі акту виконаних робіт з урахуванням сплаченого авансу. При цьому оплата проводиться Замовником по фактичним витратам Генерального підрядника на підставі підтверджуючих документів, але не більше обумовленої цим Договором ціни робіт. Після підписання сторонами акту приймання виконаних робіт, передбаченого п.2.6. договору, Замовник протягом 3-х робочих днів оплачує Генеральному підряднику ціну виконаних робіт (п. 2.7 Договору №30/03).

На виконання умов договору Позивачем надано суду платіжне доручення №135 від 13.05.2010 р., договірна ціна, локальний кошторис, довідка про вартість виконаних робіт за березень, акти виконаних робіт за березень, підсумкова відомість ресурсів за березень та податкова накладна виписана 30.03.2010 р.

Судом було витребувано у Позивача докази того, на підставі чого було здійснено оплату, проте позивач зазначеної документації не надав.

Суд звертає увагу, що у вищезазначеному платіжному дорученні зазначено сплата за ремонтно-будівельні роботи за адресою: м. Київ, бул. Т. Шевченка,37/122, зг. р/ф №2628 від 30.03.2010, а отже в матеріалах справи відсутні докази того, що сторони виконали умови Договору №30/03.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 “Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби”, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції.

3. Встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України “Про податок на додану вартість”.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

У відповідності до вимог п.п. 7.2.3. п. 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.2.6. п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту…».

У відповідно до п.п.7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями ”, а також, що “…у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами”.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Аналогічна позиція викладена в Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

В частині щодо визнання протиправним та скасування Акту Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 21.04.2011 року №924/23-09/33887308, суд зазначає наступне:

Суд закриває провадження в даній частині, оскільки Акт перевірки та висновки акту перевірки, які в них викладені, не є рішеннями субєкта владних повноважень, не спричиняють виникнення будь-яких прав і обовязків осіб чи субєктів владних повноважень, лише фіксують виявлені перевіркою порушення, а отже, не породжують правовідносин, що можуть бути предметом спору.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції скаргу про апеляційне.

Суддя А.Б. Федорчук