Постанова № 22255491, 07.02.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 Вн. № 1/373

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 лютого 2012 року 15:03 № 2а-16327/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Пошелюзному О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПредставництва "Халлібартон Юрейшіа Лімітед"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими

платниками податків

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від

25.10.2011 р. № 0000754220, № 0000764220, № 0000774220, № 0000784220,

за участю представників сторін:

представник позивача Негода О.Г.;

представник позивача Клімушев Є.В.;

представник позивача Карпов Л.М.;

представник відповідача Корнієнко В.П.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 07 лютого 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

04 листопада 2011 року Представництво "Халлібартон Юрейшіа Лімітед" (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі відповідач, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.10.2011 р. № 0000754220, № 0000764220, № 0000774220, № 0000784220 (далі ППР № 0000754220, ППР № 0000764220, ППР № 0000774220, ППР № 0000784220). Позовні матеріали передані на розгляд судді 07.11.2011 р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.11.2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-16327/11/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.11.2011 року закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 2а-16327/11/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 07.02.2012 р. позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог. Позовні вимоги в останній редакції викладено наступним чином:

- визнати протиправним та скасувати ППР СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 25.10.2011 р. № 0000754220;

- визнати протиправним та скасувати ППР СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 25.10.2011 р. № 0000764220;

- визнати протиправним та скасувати ППР СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 25.10.2011 р. № 0000774220;

- визнати протиправним та скасувати ППР СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 25.10.2011 р. № 0000784220.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 30.06.2011 р. по 05.10.2011 р. СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП згідно пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок субєктів господарювання було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2011 р., за результатами якої складено акт від 12.10.2011 р. № 896/42-20/26600298 (далі - Акт перевірки).

На підставі Акту перевірки відповідачем винесено ППР № 0000754220, ППР № 0000764220, ППР № 0000774220, ППР № 0000784220.

ППР № 0000754220 складено на підставі п. 4.1 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” на суму заниження податкових зобовязань з ПДВ у розмірі 926,00 грн. та на 232,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

ППР № 0000784220 складено на підставі пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” на суму заниження податкових зобовязань з податку на прибуток у розмірі 1760,00 грн. та на 440,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

ППР № 0000764220 складено на підставі пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” на суму заниження податкових зобовязань з ПДВ у розмірі 24818,00 грн. та на 6205,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

ППР № 0000774220 складено на підставі пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” на суму заниження податкових зобовязань з податку на прибуток у розмірі 3949 129,00 грн. та на 987 282,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд м. Києва погоджується з позовними вимогами Представництва "Халлібартон Юрейшіа Лімітед", виходячи з наступних мотивів.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Господарського кодексу України (далі - ГК України); Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР); Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі - Закон № 334/94-ВР); Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” (далі - Закон № 996-XIV); Закону України від 03.12.1990 № 507-ХІІ “Про ціни та ціноутворення” (далі - Закон № 507-ХІІ).

За твердженням відповідача, перевіркою було встановлено наступні порушення з боку позивача:

- заниження податку на прибуток за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2011 р. на загальну суму 3 950889,00 грн., в тому числі по періодам: за півріччя 2010 року на суму 562,00 грн., 3 квартал 2010 року на суму 3 950286,00 грн., за 2010 рік на суму 3 950889,00 грн.;

- заниження податку на додану вартість за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2011 р. на загальну суму 25744,00 грн., в тому числі по періодам:

за квітень 2009 року на суму 21823,00 грн.,

за травень 2009 року на суму 2295,00 грн.,

за травень 2010 року на суму 300,00 грн.,

за червень 2010 року на суму 150,00 грн.,

за липень 2010 року на суму 159,00 грн.,

за серпень 2010 року на суму 158,00 грн.,

за вересень 2010 року на суму 159,00 грн.,

та зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 482,00 грн. за березень 2011 р., що є наслідком:

зменшення рядка 26 декларації за лютий 2011 року на суму 482,00 грн.,

зменшення рядка 26 декларації за січень 2011 року на суму 482,00 грн.,

зменшення рядка 26 декларації за грудень 2010 року на суму 321,00 грн.,

зменшення рядка 26 декларації за листопад 2010 року на суму 160,00 грн.,

зменшення рядка 18.2 декларації за жовтень 2010 року на суму 160,00 грн.

Стосовно твердження відповідача про заниження позивачем податку на прибуток за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2011 р. на загальну суму 3 950889,00 грн., внаслідок чого відповідачем винесено ППР № 0000774220 та ППР № 0000784220, суд зазначає наступне.

Відповідачем було зазначено, що позивач завищував валові витрати внаслідок віднесення їх до складу сум оплат послуг за угодами від 29.12.2008 р., укладеними з підприємствами “Халлібартон Компанія Німеччина ГмбХ” та “Халлібартон Компанія Австрія ГмбХ” (далі контрагенти позивача), зареєстрованими у Німеччині та Австрії відповідно (сума завищення - 1 315807,00 грн.), які на момент перевірки були оплачені не в повному обсязі.

Разом з тим, судом встановлено, що формування валових витрат по розрахунках з контрагентами позивача підтверджено відповідними документами.

Так, 29.12.2008 р. Представництво “Халлібартон Юрейшіа Лімітед” підписало дві угоди про відрядження з підприємствами, зареєстрованими у Німеччині та Австрії (позивач є Клієнтом згідно даних Договорів): за № 10/2008 з “Халлібартон Компанія Німеччина ГмбХ” (Підрядник згідно Договору), що є юридичною особою, заснована та діє відповідно до законодавства Німеччини, за № 11/2008 з “Халлібартон Компанія Австрія ГмбХ” (Підрядник згідно Договору), відповідно до яких Підрядник повинен надати своїх працівників в розпорядження Клієнта для консультацій, пов'язаних зі сферою ділової активності Клієнта - послуги з цементування свердловин.

Підтвердженням отримання позивачем вище вказаних послуг є копії наявних в матеріалах справи Актів виконаних робіт (наданих послуг) від нерезидентів на суму 1 315807,00 грн.

Відповідачем не заперечувався факт надання відповідачу під час перевірки Актів виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких позивачем було віднесено 1 315807,00 грн. до складу валових витрат.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Судом встановлено на підставі наявних у матеріалах справи первинних документів та не заперечувалось відповідачем реальність вищевказаних послуг, які були надані позивачеві та факт використання їх результатів у господарській діяльності позивача.

Крім цього, з акту перевірки вбачається, що позивачем під час перевірки було надано всю необхідну первинну документацію та підтверджено факт отримання вищевказаних послуг відповідними первинним документами.

Правомірність віднесення до валових витрат частини послуг (повязаних з послугами, отриманими за угодами від 29.12.2008 р.), які на момент перевірки були оплачена позивачем була підтверджена податковим органом, як вбачається з акту перевірки та пояснень відповідача.

Спір між сторонами виник в цій частині виключно щодо неоплаченої частини отриманих позивачем послуг за угодами від 26.12.2008 р.

Так, відповідач зазначив, що витрати на послуги, які не оплачені на момент перевірки не можуть бути включені до валових витрат, оскільки згідно п. 5.3.9. Закону № 334/94-ВР виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Проте, відповідачем не надано належних доказів суду щодо повязаності осіб, напроти позивачем наявними у справі доказами спростовано позицію відповідача щодо повязаності осіб, відтак даний пункт 5.3.9. Закону № 334/94-ВР не міг бути застосований до позивача.

Крім цього, відповідач дійшов висновку, що в даному випадку мали місце документально підтверджені виплати винагороди між повязаними особами, а тому до складу валових витрат можуть бути включені виключно фактичні суми виплат, не весь обсяг витрат за надані послуги.

Разом з тим, такий висновок відповідача є помилковим та спростовується наступним.

Правила відображення валових витрат за операціями з нерезидентами урегульовано спеціальною нормою Закону № 334/94-ВР підпунктом 11.2.3 пункту 11.2 статті 11, яким встановлено, що датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є нерезидентами, є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг) - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Вказана норма встановлює дату відображення валових витрат у разі придбання послуг у нерезидентів, а тому є спеціальною по відношенню до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР, який регулює категорії витрат, які не включаються до складу валових витрат.

Суд звертає увагу, що позиція щодо того, що стосовно нерезидентів підпункт 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР є спеціальною нормою, відображено також у листах ДПА України від 06.04.2004 р. № 19292/7/15-1117, від 27.02.2003 р. № 95/2/15-2110, від 27.02.2003 р. № 1462/6/15-2116.

У підпункті 11.2.1 пункту 11.2 та підпункті 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону № 334/94-ВР сформульовано базовий принцип нарахування доходів та витрат, згідно з яким доходи та витрати виникають та відображаються в податковому обліку за “правилом першої події”.

В результаті системного аналізу положень угод про відрядження, укладених 29.12.2008 р. позивачем (Клієнт) з “Халлібартон Компанія Німеччина ГмбХ” та “Халлібартон Компанія Австрія ГмбХ” (Підрядники), вбачається, що предмет таких угод полягає в наданні Підрядником консультаційних послуг щодо організації цементування свердловин, що є сферою ділової активності Клієнта, шляхом забезпечення останнього своїми працівниками.

Крім того, з Актів виконаних робіт (наданих послуг), складеними за угодами про відрядження, вбачається, що загальна ціна кожної угоди про відрядження визначається з врахуванням вартості консультаційних послуг, наданих залученими працівниками, які мають бути оплачені Клієнтом.

З наведеного вбачається, що предметом угод про відрядження було надання консультаційних послуг за відповідну компенсацію (оплату) з боку позивача (Клієнта).

Судом встановлено, що отримані за угодами про відрядження послуги протягом періоду перевірки були продані позивачем (Підрядник) представництву "Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед" (Компанія) на підставі угоди № UA/DRL/SER/006 про послуги по цементуванню та супутні послуги від 24.10.2008 р., предметом якої є послуги по організації та матеріально-технічному забезпеченню робіт з цементування та супутніх послуг на Мехедівському, Голотовщинському та Свиридівському родовищах Компанії в Полтавській області на Східній Україні.

Підпунктом 1.1 пункту 1 Розділу IV угоди № UA/DRL/SER/006 визначено, що у разі задовільного виконання робіт згідно з контрактом Компанія виплачуватиме Підряднику компенсацію на підставі чинних одиничних тарифів та пропозицій відшкодування прямих витрат, визначених такою угодою.

Зазначені обставини підтверджують доходи, отримані позивачем від наданих за цією угодою послуг, які відносились до складу валових доходів та відображались в рядку 01.1 декларації з податку на прибуток.

Правомірність включення таких доходів до складу валових доходів відповідачем не оспорювалась.

Виходячи з аналізу вищезазначених угод, вбачається, що передбачені угодами про відрядження витрати позивача не є виплатами винагород або інших видів заохочень, про які йдеться в підпункті 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР, а є компенсацією (оплатою послуг) за фактично надані консультаційні послуги, що підтверджується відповідними Актами виконаних робіт (наданих послуг).

Відтак, позивач, на виконання вимог підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР та абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону правомірно відобразив валові витрати за датою фактичного отримання послуг від нерезидентів (“Халлібартон Компанія Німеччина ГмбХ” та “Халлібартон Компанія Австрія ГмбХ”) - тобто, за датами оформлення відповідних Актів виконаних робіт (наданих послуг).

Аналогічна позиція відображена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28.09.2011 р. у справі № 26535/10-С.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивач відобразив валові витрати не на порушення вимог Закону № 334/94-ВР, а у відповідності до правил ведення податкового обліку, встановлених статтею 11 даного закону, відобразивши вартість наданих послуг у валових витратах за датою фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Стосовно твердження відповідача про заниження позивачем податкових зобовязань з ПДВ по наданим послугам суборенди та включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та, як наслідок, заниження позивачем податку на додану вартість за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2011 р. на загальну суму 25744,00 грн., внаслідок чого відповідачем винесено ППР № 0000754220 та ППР № 0000764220, суд зазначає наступне.

Відповідачем було зазначено, що позивач занизив валовий дохід на суму 7 040,00 грн. у зв'язку із придбанням у пов'язаної особи (ТОВ “Халлібартон Україна”) послуг з суборенди приміщення за цінами, які є нижчими за звичайні.

Згідно пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Судом встановлено, що відповідач констатував невідповідність орендної плати рівню звичайних цін лише на підставі довідки про вартість оренди 1 кв.м. приміщення, виданої Департаментом оцінки Консалтингової компанії “Самсон”. При цьому, відповідачем не було проведено детального та обґрунтованого аналізу цін, не здійснено аналізу договорів з ідентичними (однорідними) послугами у співставних економічних умовах, не проаналізована та не дана оцінка наявності або відсутності будь-яких інших об'єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та могли вплинути на ціну.

Відповідач не надав суду доказів того, що розмір орендної плати не відповідає звичайній ціні у розумінні пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР.

Відтак, твердження відповідача про завищення позивачем валового доходу на суму 7040,00 грн. у зв'язку із придбанням у пов'язаної особи (ТОВ “Халлібартон Україна”) послуг з суборенди приміщення за цінами, які є нижчими за звичайні, є необґрунтованим.

Згідно частини 2 статті 19 ГК України підприємництво здійснюється на основі самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників та споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.

Ціна (тариф) у вищевказаному Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання (ст.ст. 189, 190 ГК України).

Відповідно до статей 6 та 7 Закону № 507-ХІІ України вільні ціни та тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Разом з тим, відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували, що орендна плата є продукцією, по якій здійснюється державне регулювання цін та тарифів, а також доказів того, що ціна, зазначена у договорі суборенди № б/н від 01.03.2010 р., не відповідає рівню звичайної ціни відповідно до Закону № 334/94-ВР, зокрема: визначення результатів дослідження ринку ідентичних (однорідних) товарів (робіт, послуг) на відповідній території; використання інформації про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договорів між непов'язаними особами з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах; врахування об'єктивних умов, що можуть вплинути на ціну; з'ясування наявності біржової ціни (біржового котирування) на товар або державного регулювання ціни. Тому суд дійшов висновку про безпідставність твердження відповідача про завищення позивачем податкових зобов'язань з ПДВ на суму 1 408,00 грн. за придбаними у ТОВ “Халлібартон Україна” послугами із суборенди приміщення.

Відтак, суд дійшов висновку, що вартість орендної плати, вказаної в Договорі суборенди № б/н від 01.03.2010 р., формувалась позивачем на законних підставах з урахуванням звичайної ціни та всіх властивостей приміщення, які були враховані при формуванні вартості орендної плати згідно зазначеного договору суборенди.

Відповідачем було зазначено, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2011 р. було встановлено завищення позивачем податкового кредиту в сумі 24818,00 грн., в тому числі по періодам за квітень 2009 року у сумі 21823,00 грн. та за травень 2009 року у сумі 2995,00 грн.

На думку відповідача, порушення позивачем податкового законодавства відбулося у зв'язку з віднесенням до складу податкового кредиту у звітному періоді сум ПДВ по податковим накладним, які були виписані контрагентами у попередніх податкових періодах, але були надані позивачеві у звітних, зокрема, у квітні 2009 року ПДВ на суму 21823,00 грн. згідно податкових накладних Представництва “Бейкер і Маккензі - Сі Ай Ес. Лімітед”, виписаних з 06.04.2007 р. по 04.09.2008 р.; у травні 2009 року ПДВ на суму 2995,00 грн. згідно податкової накладної ТОВ “ТМФ Україна”, виписаної у серпні 2007 року.

Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку, що позивачем при відображенні вказаних сум податкового кредиту у податковому обліку з податку на додану вартість порушено пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи, або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Судом встановлено, що податкові накладні Представництва “Бейкер і Маккензі - Сі Ай Ес. Лімітед”: № 1381 від 30.11.2007 р., № 3255 від 27.12.2007 р., № 45 від 31.01.2008 р., № 150 від 07.03.2008 р., № 793 від 04.09.2008 р., № 972 від 06.04.2007 р., № 973 від 06.04.2007 р., № 974 від 06.04.2007 р., № 1078 від 12.06.2007 р., № 1076 від 11.06.2007 р., № 1075 від 11.06.2007 р., № 72 від 13.02.2008 р., № 71 від 13.02.2008 р., № 70 від 13.02.2008 р., та податкова накладна ТОВ “ТМФ Україна” № 23 від 31.08.2007 р., на підставі яких позивачем були відображені у податковому обліку суми податкового кредиту, відповідають наведеним вище нормам закону.

Згідно абзацу 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховуються до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту.

З огляду на викладене, попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному податковому періоду.

Отримавши запізнілу податкову накладну (у поточному податковому періоді) покупець товару (за умови виконання норм підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР) набуває права на включення суми податку, вказаній у цій податковій накладній, до податкового кредиту. Вказана сума має бути відображена у рядку 10.1 податкової декларації з ПДВ за поточний звітний період, що й було зроблено позивачем.

Тому, виходячи з системного аналізу положень вказаних вище норм Закону № 168/97-ВР, суд дійшов висновку, що у позивача були відсутні правові підстави для не включення вказаної суми до складу податкового кредиту позивача у період з квітня 2009 року по травень 2009 року. Крім цього, за відсутності податкової накладної позивач не мав права включати відповідну суму до податкового кретину до отримання податкової накладної.

Тобто, позивач діяв відповідно до вимог діючого законодавства, враховуючи, що за датою першої події, а саме: дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), виникло право на податковий кредит, оскільки згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР підставою для формування податкового кредиту є податкова накладна. При цьому вказаний закон не забороняє включати до податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненням.

Відтак, твердження відповідача про те, що діючим законодавством не передбачено можливості для платника приймати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення права на податковий кредит, суд вважає необґрунтованим, оскільки ні норми Закону № 168/97-ВР, ні норми Розпоряджень Кабінету Міністрів України від 01.07.2009 № 757-р “Про деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)”, від 17.07.2009 № 838-р “Про врегулювання деяких питань адміністрування податку на додану вартість” не містять заборони на включення до складу податкового кредиту податкових накладних, отриманих із запізненням.

Аналогічна позиція відображена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 07.06.2011 р. № К/9991/2397/11, від 07.06.2011 р. № К-40572/10, від 07.06.2011 р. № К-36620/10, від 10.05.2011 р. № К-42057/10, від 10.05.2011 р. № К-43062/10, від 30.11.2010 р. № К-33193/10.

З наведеного вбачається, що позивач законно відносив до складу податкового кредиту звітних періодів суми податкового кредиту, підтверджені податковими накладними, виписаними у минулих податкових періодах, але які були отримані у звітних періодах.

Відтак, враховуючи правомірність формування податкового кредиту, суд дійшов висновку, що у податкового органу були відсутні й правові підстави для нарахування позивачу штрафних санкцій на підставі Закону України “Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Представництва "Халлібартон Юрейшіа Лімітед" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Представництва "Халлібартон Юрейшіа Лімітед" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 25.10.2011 р. № 0000754220.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 25.10.2011 р. № 0000764220.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 25.10.2011 р. № 0000774220.

5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 25.10.2011 р. № 0000784220.

6. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України судові витрати на користь Представництва "Халлібартон Юрейшіа Лімітед" у розмірі 28,23 грн. з рахунків субєкта владних повноважень - Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова